Загальні засади та правові першоджерела діяльності засобів масової інформації в Україні

Будучи складовою частиною авторитарного режиму, засоби масової інформації за часів колишнього СРСР у своїй діяльності спиралась на партійні постанови та вказівки, а не правові документи.

З проголошенням демократії та гласності після 1986 року був прийнятий Закон СРСР „Про пресу та інші засоби масової інформації” (1990 р.). З подальшим розвитком демократичних інститутів поступово почали розв'язуватися ідеологічні, нормативні та організаційні проблеми функціонування засобів масової інформації в Україні.

Існування в Україні інституту масової інформації опирається на право .людини та громадянина щодо свободи пошуку, отримання та розповсюдження інформації, яке гарантоване цілою низкою нормативних актів: Загальна декларація прав людини (ст. 19), Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (ст. 10-1), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (ст. 19-1), Конституція України (ст. 34) та ін.

На рівні міжнародного інформаційного права вагоме значення для становлення в минулому та існування інституту масової інформації в теперішній час у різних країнах відігравали (відіграють) наступні нормативні документи.

Європейська конвенція радіомовлення, прийнята Радою Європи 15 вересня 1948 року, встановлює єдині засади використання державами радіочастот, встановлення радіомовних станцій в європейському регіоні. Уряди держав, що підписали цю Конвенцію (в т.ч. Українська радянська соціалістична республіка) зобов'язалися не використовувати для своїх радіомовних станцій, розташованих у європейській зоні мовлення, у відповідних радіо смугах частот, що не зазначені в Плані (План додасться).

Декларація про засоби масової інформації та права людини, прийнята Резолюцією № 428 (1970) Консультативної асамблеї Ради Європи 23 січня 1970 року, гарантує незалежність друку та інших засобів масової інформації від державних органів, передбачає заходи щодо забезпечення відповідальності засобів масової інформації.

Згідно цієї декларації друковані та інші засоби масової інформації, хоча не с державними органами, однак виконують вагому функцію в інтересах суспільства. Для того, щоб створити можливість виконувати цю функцію, необхідно дотримуватися наступних принципів:

• право на свободу висловлювань своєї думки повинно розповсюджуватися на ЗМІ;
• незалежність ЗМІ від державного контролю повинна бути прописана в законі;
• не повинно бути прямої чи непрямої цензури ЗМІ, змісту новин, теле- та радіопрограм тощо;
• незалежність ЗМІ повинна бути захищена від загрози монополії;
• повинна гарантуватися свобода іноземних журналістів та ін.

Засоби масової інформації зобов'язані виконувати свої функції з відповідальністю перед суспільством та окремими громадянами. Для цього необхідно передбачити:

• професійну підготовку журналістів;
• кодекс професійної етики журналістів, який повинен охоплювати питання розповсюдження точних та збалансованих відомостей, проведення відокремлення розповсюджуваної інформації та коментарів, повагу до особистого життя і ін.

Декларація щодо основних принципів, що стосуються внеску засобів масової інформації у зміцнення миру та міжнародного взаєморозуміння, у розвиток прав людини та у боротьбу проти расизму І апартеїду та підбурення до війни, прийнята Генеральної конференцією ЮНЕСКО 28 листопада 1978 року. Ця декларація гарантує різноманіття джерел отримання інформації, що повинно слугувати інтересам отримання достовірної інформації та об'єктивній її оцінці, гарантує захист журналістів з боку держави.

Доступ громадськості до інформації повинен гарантуватися різноманітністю доступних джерел і засобів інформації, дозволяючи, таким чином, кожному переконатися в достовірності фактів і об'єктивно оцінити події. У цих цілях журналісти повинні володіти свободою передачі повідомлень і можливо максимально повними засобами доступу до інформації. Важливо, щоб засоби масової інформації відповідали джерелам занепокоєності народів і окремих осіб.

Засоби масової інформації у всьому світі шляхом виконання своїх функцій внесуть ефективний вклад щодо додержання прав людини, зокрема, допомагаючи почути голос пригноблюваних народів, які борються проти колоніалізму, неоколоніалізму, іноземної окупації і всіх форм расової дискримінації і пригноблення і не мають можливості вираження на своїх власних територіях.

У боротьбі проти агресивних воїн, расизму, апартеїду і інших порушень прав людини, які є, поряд з іншим, породженням забобонів і неуцтва, засоби інформації, поширюючи відомості про ідеали, прагнення, культури і потреби всіх народів, сприяють ліквідації неуцтва і нерозуміння між народами, усвідомленню громадянами однієї країни потреб і прагнень інших людей, забезпеченню пошани прав і гідності всіх напій, всіх народів і всіх осіб, незалежно від раси, походження, мови, релігії або національності, і залученню уваги до таких великих бід людства, як бідність, недоїдання і хвороби, сприяючи, таким чином, виробленню державами політики, найбільш сприяючій зменшенню міжнародній напруженості і мирному і справедливому врегулюванню міжнародних суперечностей.

Європейська конвенція про транскордонне телебачення, прийнята Радою Європи 5 травня 1989 року, стосується програмних послуг, які здійснюються через трансляції. її метою с спрощення, серед Сторін (члени Ради Європи та інші держави-учасниці Європейської культурної конвенції), транскордонної трансляції та ретрансляції телевізійних програмних послуг.

Конвенція підкреслює важливість радіо- й телемовлення для розвитку культури й вільного формування думок, а також гарантує право .людини незалежно від кордонів виражати, шукати, одержувати й поширювати інформацію та ідеї незалежно від їхнього джерела.

Сторони забезпечують свободу самовираження й інформації відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав .людини і основоположних свобод, гарантують свободу прийому й не обмежують ретрансляцію на своїх територіях програмних послуг, які відповідають умовам цієї Конвенції.

Кожна Сторона вивчає питання, а якщо необхідно, уживає правових заходів, таких як введення права на короткий показ подій, які становлять великий інтерес для громадськості, щоб право громадськості на інформацію не було порушене через використання телемовником, який підпадає під її юрисдикцію, виключних прав на трансляцію чи ретрансляцію таких подій.

Кожна Сторона зберігає право вжити заходів для забезпечення того, щоб телемовник, який підпадає під її юрисдикцію, не здійснював виняткової ретрансляції подій, які вона вважає значними для суспільства, позбавляючи значну частину громадськості на території цієї Сторони можливості слідкувати за такими подіями в прямому ефірі чи в записі на телеканалах, до яких є вільний доступ. Якщо він це робить, то відповідна Сторона може вдатися до складення переліку тих позначених подій, які вона вважає головними для суспільства, однак робить це в чіткий та прозорий спосіб, своєчасно, ефективно використовуючи час.

Директива Ради Європейського Союзу 89/552/ЕЕС про координацію визначених положень, що встановлені законодавчо країнами-учасницями (Європейської конвенції про транскордонне телебачення) в галузі здійснення телебачення, прийнята 3 жовтня 1989 року. Ця Директива покладає на державу-учасницю обов'язок контролювати виконання всіх правових вимог, що висуваються до суспільних телепрограм, усіма телемовниками, що знаходяться на території даного учасника.

Кожна держава-учасник повинна гарантувати, що всі телепрограми, що транслюються телемовниками, що знаходяться під юрисдикцією даного Учасника, виконують всі правові вимоги, які висуваються до суспільних телепрограм на території даного Учасника.

Так, держави, в межах можливого і із залученням відповідних засобів, повинні стежити за тим, щоб телемовники резервували як мінімум 10% мовного часу, в який не включається час на передачу новин, спортивних і розважальних програм, реклами, телетексту і телеторгівлі, для показу європейської продукції (створеної країнами-учасницями).

Телевізійна реклама і телеторгівля мають бути легко розпізнавані як такі і повинні однозначно відмежовуватися від інших частин програми візуальними і акустичними засобами (за допомогою зору і слуху). Скрита реклама та телеторгівля забороняється.

Телевізійна реклама і телеторгівля не повинні:

• зачипати людську гідність;
• містити дискримінацію по расових, статевих і національних ознаках;
• зачипати релігійні або політичні переконання;
• заохочувати поведінку, яка може завдати шкоди здоров'ю або безпеці;
• заохочувати поведінку, яка може завдати шкоди довкіллю.

Передачі телемовників, не повинні включали програм, які можуть завдати серйозної шкоди фізичному, духовному і етичному розвитку неповнолітніх, особливо програм, що містять порнографію або безпричинне насильство, містити дискримінацію по расових, статевих і національних ознаках тощо.

В Україні центральним нормативним документом стосовно функціонування інституту масової інформації, перш за все, є Закон України „Про інформацію”, що визначає поняття масової інформації та її засобів (ст. 20), визначає місце засобів масової інформації в процесі нормотворчості (ст. 21, 22), встановлює правові гарантії діяльності ЗМІ, забороняє цензуру та втручання в професійну діяльність журналістів і засобів масової інформації (ст. 45-1).

Масова інформація – це публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація.

Друкованими засобами масової інформації с періодичні друковані видання (преса) – газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем.

Аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

Ст. 21 Закону України „Про інформацію” визначає, що основними шляхами доведення інформації державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування є:

• опублікування її в офіційних друкованих виданнях або поширення інформаційними службами відповідних державних органів і організацій;
• опублікування її в друкованих засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіо- та аудіовізуальні засоби масової інформації.

Таким чином, засобам масової інформації відводиться головна роль у процесі доведення до публічного відома законодавчих та інших нормативно-правових актів. Якщо такі акти не будуть доведені до публічного відома, то, виходячи зі змісту ч. 5 ст. 21 зазначеного Закону, вони не матимуть юридичної сили.

Ст. 22 Закону встановлює, що джерелами правової інформації є також повідомлення засобів масової інформації. З метою забезпечення доступу до законодавчих та інших нормативних актів усім громадянам держава забезпечує видання цих актів масовими тиражами у найкоротші строки після набрання ними чинності.

Ст. 45-1 Закону України „Про інформацію” забороняє цензуру та забороняє втручання в професійну діяльність журналістів і засобів масової інформації з боку органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб.

Забороняються втручання у формах, не передбачених законодавством України або договором, укладеним між засновником (співзасновниками) і редакцією засобу масової інформації, у професійну діяльність журналістів, контроль за змістом інформації, що поширюється, з боку засновників (співзасновників) засобів масової інформації, органів державної влади або органів місцевого самоврядування, посадових осіб цих органів, зокрема з метою поширення чи непоширення певної інформації, замовчування суспільно значимої інформації, накладення заборони на показ окремих осіб або поширення інформації про них, заборони критикувати органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або їх посадових осіб.

Забороняються створення будь-яких органів державної влади, установ, введення посад, на які покладаються повноваження щодо здійснення контролю за змістом інформації, що поширюється засобами масової інформації.

Умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів та/або переслідування журналіста за виконання професійних обов'язків, за критику, здійснювані посадовою особою або групою осіб за попередньою змовою, тягне за собою кримінальну відповідальність відповідно до Кримінального кодексу України.

Повноваження органів державної влади з питань діяльності засобів масової інформації визначаються виключно Конституцією та законами України.

Важливе значення мас положення ст. 47-1 Закону України „Про інформацію”: „ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень”.

Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Особа звільняється від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація с суспільно значимою. Додаткові підстави звільнення від відповідальності засобів масової інформації та журналістів визначаються законами „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, „Про телебачення і радіомовлення”, „Про інформаційні агентства” та „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”.

Закон України „Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” відповідно до Конституції України визначає порядок всебічного і об'єктивного висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації і захисту їх від монопольного впливу органів тієї чи іншої гілки державної влади або органів місцевого самоврядування, і це є складовою частиною законодавства України про інформацію. Положення зазначеного Закону розглядалися нами в межах теми „Інформаційна діяльність в Україні”.

Закон України „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” визначає правові, економічні, організаційні засади державної підтримки засобів масової інформації та соціального захисту журналістів. Як складова частина законодавства України про свободу слова та інформаційну діяльність цей Закон посилює систему правового регулювання в інформаційній сфері.

На запобігання зловживанням, усунення порушень і недопущення відчуження приміщень та майна редакцій державних та комунальних засобів масової інформації спрямований Закон України „Про мораторій на відчуження від редакцій державних та комунальних засобів масової інформації приміщень та майна”.

Джерело – глава з навчально-методичного посібника:

Тарасенко Р.В. Інформаційне право: Навчально-методичний посібник / МВС України, Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е.О. Дідоренка. – Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2010. – 512 с.