Поняття і значення принципів кримінального процесу

Для того щоб з'ясувати поняття принципу публічності в кримінальному процесі України, звернемося до загального визначення поняття принципів процесуального права, а далі – принципів кримінального процесу.

Принципам кримінального процесу присвячено багато теоретичних робіт. В одних розглянуто загальні теоретичні питання щодо поняття та системи процесуальних принципів, в інших-окремі принципи, що складають цю систему.

У сучасній загальній теорії права принципи процесуального права визначають як «універсальні, загальнозначущі ідеї, основні засади, що мають нормативність та вищу імперативність, що здійснюють загальне керування певною сукупністю норм, які регулюють процедуру оформлення, реалізації та захисту прав, свобод і обов'язків суб'єктів правовідносин, установлених матеріально-правовими нормами, порядок і послідовність дій державних органів і службових осіб, що застосовують правові норми».

У теорії кримінального процесу його принципам завжди приділялася значна увага, бо принципи процесу по суті являють собою «... основні положення, що визначають усю систему процесуальних форм, всю побудову процесуальних відносин».

Таке розуміння принципів кримінального процесу узгоджується із загальнонауковою інтерпретацією принципу, що відображена в тлумачних словниках. Так, в українській мові слово «принцип» в одному із своїх значень означає «основне вихідне положення якої-небудь наукової системи, теорії, ідеологічного напрямку».

А.Л. Ривлін при визначенні принципів робить акцент на адаптації загальнотеоретичного поняття у сфері кримінального процесу, підкреслюючи, що принципи «... регламентують найзагальніші та найважливіші сторони організації й діяльності органів правосуддя». Подібну до наведеної точку зору висловив і В.Я. Чеканов, який під принципами кримінального процесу розумів його основні начала, тобто головні, провідні правові положення, що виражають найсуттєвіші риси кримінального процесу як особливої системи державної діяльності, яка покликана виконувати правоохоронні завдання.

Досліджуючи проблему принципів кримінального процесу, Я.О. Мотовиловкер доходить висновку, що це «... закріплені в законі вихідні положення, які визначають основні начала діяльності органів, котрі ведуть боротьбу зі злочинністю, права і обов'язки суб'єктів усього кримінального судочинства і виражають його соціальну сутність і політичну спрямованість, його найсуттєвіші властивості й риси».

У вітчизняній процесуальній літературі принципи кримінального процесу інтерпретують як «закріплені в законі панівні в державі політичні та правові ідеї щодо завдань і способу здійснення судочинства в кримінальних справах, які визначають спрямованість і побудову кримінального процесу в цілому, форму і зміст його стадій та інститутів, порушення яких обов'язково тягне за собою скасування вироку та інших рішень у кримінальній справі».

Аналогічні визначення притаманні й для робіт учених-процесуалістів інших держав. Так, російські вчені Л.Т. Ульянова та К.Ф. Гуценко під принципами кримінального процесу розуміють «керівні ідеї, положення, що визначають демократичну побудову процесу і відображені в нормах права».

Не ставлячи за мету дослідження загального поняття принципів кримінального процесу, погодимося з наведеними визначеннями, бо в них, на нашу думку, відображено головні ознаки (риси) принципів, що можуть бути використані в подальших підрозділах монографії для дослідження поняття принципу публічності.

Для з'ясування сутності принципу публічності вкрай важливим буде визначення його місця в системі принципів кримінального процесу. Питання щодо визначення системи принципів є одним із найбільш дискусійних у теорії кримінального процесу, що дозволяє говорити про наявність у теорії проблеми системи принципів. Попри існування значної кількості наукових досліджень з цієї проблеми, серед учених до цього часу не склалося єдності думок щодо їх кількості.

Так, наприклад, Т.М. Добровольська нараховує сімнадцять принципів кримінального процесу, В.В. Назаров – дев'ятнадцять, М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, В.П. Шибіко – двадцять три принципи, В.М. Тертишник – тридцять дев'ять. Треба зазначити, що назви принципів у переліках, які дають різні автори, різняться.

Така значна кількість принципів кримінального процесу зумовлена тією обставиною, що кожний автор до системи принципів включає такі положення, які не можна визнавати принципами, наприклад, «право людини на свободу і особисту недоторканність»; «недоторканність житла» тощо. Вважати права суб'єктів кримінального процесу його принципами не зовсім правильно. Права, передбачені Конституцією України та міжнародними правовими документами, є притаманними суб'єктам усіх видів юридичного процесу (адміністративного, цивільного, господарського та ін.).

У державах з усталеними правовими системами (зокрема у Франції) поряд із принципами судочинства існує поняття «фундаментальні основи права», під якими розуміють «права і свободи, що лежать в основі існування будь-якого демократичного суспільства».

На думку Л.М. Лобойка, «права суб'єктів кримінального процесу та презумпцію невинності обвинуваченого треба розцінювати не як принципи кримінального процесу, а як конституційні гарантії правового статусу особи в державі (у тому числі й у галузі кримінального процесу)». До того ж принципи кримінального процесу повинні відображати його динамічні характеристики.

Ми не прагнемо в цій роботі визначити критерії віднесення того чи іншого положення до числа принципів кримінального процесу, а також їх кількість (таке завдання перед дослідженням не ставилося). Відзначимо лише, що, як правило, у літературі коло принципів невиправдано розширюється за рахунок віднесення до їх числа загальних положень, які є характерними для будь-якої людської діяльності.

Наприклад, такі положення, як економічність, планування та ефективність, притаманні будь-якій людській діяльності або ж використовуються під час аналізу економічних видів діяльності. Цілком природно, що вони властиві й кримінально-процесуальній діяльності, але не є правовими положеннями, бо не закріплені в законі. Це ж стосується й таких положень, що є морально-етичними нормами людських стосунків (наприклад, справедливість), які іноді також відносять до числа принципів кримінального процесу. У деяких випадках як окремі принципи формулюються правові положення, які є складовими частинами інших принципів. Зокрема таємниця наради суддів є не самостійним принципом, а лише одним зі структурних елементів принципу публічності, а точніше – гарантією виключення стороннього впливу на суддів під час постановлення ними вироку.

Для обґрунтування якогось спірного положення в дослідженнях із правових наук часто звертаються до нормативно-правових актів. Але звернення до чинного Кримінально-процесуального кодексу України не дозволяє вирішити спір щодо кількості принципів процесу через відсутність у КПК спеціальної глави, присвяченої принципам.

Інакше обговорюване питання вирішено в проекті КПК України. Розділ 1 проекту КПК поділений на дві глави, перша з яких присвячена визначенню поняття і завдань кримінально-процесуального законодавства, а друга має назву «Засади кримінального провадження» і містить норми, у яких сформульовано двадцять три положення (ст. 7 проекту КПК).

Але перелік, що міститься в проекті КПК, не є бездоганним. Наприклад, окремі положення, які подано як засади (принципи) кримінального процесу, є настільки очевидними, що, на нашу думку, їх розкриття має більш академічний характер, а ніж суворо нормативний. Як приклад доцільно навести зміст ч. 1 ст. 8 проекту: «Суб'єкти кримінального провадження зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, інших законів України та міжнародних договорів України». Але ж здійснення діяльності без урахування положень законів є чимось іншим, ніж кримінальний процес.

Глава 2 проекту КПК має назву «Засади кримінального провадження» (у Конституції України – «Засади судочинства») і містить двадцять три відповідних (засадничих) положення. Виникає запитання: Чи не нівелюється від значної кількості засад їхнє принципове значення? Правильну відповідь на це запитання дав В.Т. Маляренко, який зазначив, що «чим більше принципів, то менше їхнє значення, бо більше їхня розмитість. ... Засади кримінального судочинства – це фундамент, на якому повинні будуватися всі інші правила кримінального процесу, і їх має бути стільки, скільки вимагають умови життя суспільства».

Із викладеного випливає, що питання щодо системи принципів кримінального процесу залишається в теорії до цього часу не визначеним.

Але, як було показано, учені єдині в позиції щодо головної ознаки принципу кримінального процесу – його фундаментальності для всієї процесуальної системи. Ця ознака притаманна кожному принципу кримінального процесу і всій системі в цілому й зумовлює значення принципів для провадження в кримінальних справах, досягнення мети процесу та виконання всіх його завдань.

Значення принципів кримінального процесу полягає в наступному.

Принципи є гарантією ефективного здійснення кримінально-процесуальної діяльності, а отже, і гарантією реалізації прав суб'єктів процесу. Учені, розглядаючи питання щодо кримінально-процесуальних гарантій, традиційно включають до їх системи принципи кримінального процесу.

Викладені в кримінально-процесуальному законі, принципи використовують як основу для забезпечення ефективного механізму вирішення можливих розбіжностей і недоліків закону, у тому числі й Кримінально-процесуального кодексу України. У цьому значенні принципи забезпечують правильне розуміння закону всіма суб'єктами, які беруть участь у його застосуванні.

Норми-принципи є вихідними для тлумачення всіх інших кримінально-процесуальних норм. У разі нерозуміння змісту певної норми особа, яка здійснює кримінальне судочинство, може звернутися до норм-принципів. Останні, маючи своє фундаментальне значення для кримінального процесу, виступають як підґрунтя для розуміння інших норм, якими врегульовані конкретні питання провадження в кримінальних справах.

Принципи є засобами, завдяки яким досягається впорядкованість у вирішенні питань, з яких є прогалини в кримінально-процесуальному праві. Отже, принципи відіграють методологічну роль у вирішенні питань застосування кримінально-процесуального права за аналогією.

Вони визначають побудову всієї процесуальної системи, а також її окремих стадій. Це положення зумовлене наявністю в принципів кримінального процесу такої ознаки, як поширеність дії принципу на всі або на більшість стадій процесу, серед яких обов'язково має бути стадія судового розгляду.

Реалізація всіх принципів кримінального процесу в їх сукупності здатна забезпечити виконання кримінальним процесом усіх його завдань. При цьому слід зважати й на таку обставину. Принципи кримінального процесу в ході провадження в кримінальній справі взаємодіють між собою. В одних випадках вони немовби «об'єднують» свій правовий потенціал і загалом підвищують ефективність кримінального процесу (у такому співвідношенні перебувають, наприклад, принципи змагальності й установлення в кримінальній справі об'єктивної істини). В інших випадках, навпаки, дія одного принципу обмежує сферу застосування іншого (наприклад, принцип установлення об'єктивної істини в окремих ситуаціях провадження може «конкурувати» з принципом недоторканності житла»).

Завданням органів дізнання, досудового слідства, прокурорів і суддів є таке застосування норм-принципів, за якого один принцип не реалізовувався б на шкоду іншому. Важливим тут є досягнення розумного балансу в застосуванні норм-принципів.

Подальше дослідження принципу публічності в кримінальному процесі буде проведено з урахуванням викладених положень, що мають загальний характер для всіх принципів кримінального процесу, у тому числі й для принципу публічності.

Розпочати дослідження принципу публічності доцільно зі з'ясування питання щодо ґенези уявлень про нього в теорії кримінального процесу, чому й буде присвячено наступний підрозділ монографії.

Джерело – глава з монографії:

Карабут Л.В. Принцип публічності у кримінальному процесі України: Монографія / МВС України, Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е.О. Дідоренка. – Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2010. – 168 с.