Боротьба із втягненням неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність

Проблема захисту неповнолітніх від посягань на їх моральний розвиток є дуже важливою та складною для суспільства й держави. Уже давно відома певна залежність злочинності в цілому від злочинності неповнолітніх, оскільки остання є джерелом і резервом усієї злочинності, яка на сьогодні досягла загрозливого розмаху. Щоб не допустити подальшої її активізації, необхідно приділити особливу увагу попередженню злочинності неповнолітніх, усякого роду негативних впливів на них, серед яких найнебезпечнішим є втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність. Як свідчать статистичні дані, питома вага злочинів, скоєних дорослими за участі неповнолітніх, збільшилася з 27, 3% у 1992 році до 34,8 у 2002 році, тому підвищення ефективності боротьби із втягненнями неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність – одна з найактуальніших проблем у кримінологічній науці та правозастосовчій практиці.

Питання кримінально-правової та кримінологічної протидії втягненню неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність розглядалися в роботах багатьох учених, особливо таких як Т.С. Барило, Ф.Г. Бурчак, М.М. Биргеу, І.П. Даньшин, А.Л. Долгова, О.М. Костенко, В.М. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнецова, І.П. Лановенко, Ф.А. Лопушанський, П.С. Матишевський, Г.С. Мауленов, Г.М. Міньковський, Н.С. Юзікова, С.С. Яценко.

Праці цих авторів мають велике наукове та практичне значення, але у зв'язку з прийняттям нового Кримінального кодексу України раніше сформульовані висновки та пропозиції слід уточнити й доповнити. Крім цього, необхідною є побудова нової системи профілактики втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність. Така складна проблема, як кримінально-правова та кримінологічна протидія втягненню неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність, потребує спеціального дослідження як на державному, так і на регіональному рівні, з урахуванням тих змін, які відбулися в суспільстві та державі протягом останніх років. Головне полягає в тому, щоб максимально наблизитися до вирішення практичних кримінологічних і кримінально-правових питань, органічно поєднуючи проблему причинності втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність із попередженням даного виду злочинів. Це особливо важливо в сучасних умовах, оскільки досліджувана проблема змінює свій внутрішній зміст, їй уже "тісно" в межах колишніх значеннєвих конструкцій. Втягнення починає проявляти себе не тільки як окремий склад злочину, але і як домінуюча кримінологічна система.

Важливим залишається соціологічний аспект, бо від морального стану молоді вирішальною мірою залежить майбутнє української держави, її культурний та інтелектуальний потенціал, а зрештою й рівень масової правосвідомості населення.

Тому проблема боротьби зі злочинністю неповнолітніх набуває першорядного методологічного значення, відчиняючи кримінологічні двері для посилення боротьби зі злочинністю взагалі, її комплексного дослідження із залученням наукового арсеналу багатьох наук про людину. Необхідно особливо наголосити на тому, що "соціологічна теорія та методи прикладної соціології повинні розглядатися як методологічна і методична база кримінологічних досліджень". Крім того, треба враховувати й те, що людина дещо втратила єдність з природою і навіть саму можливість повернутися в її лоно. "Людина з її непередбачуваними емоціями, безмежною кількістю варіантів поведінки в одних і тих же умовах. Невже це не прояв одного й того ж начала – багатоваріантності та невизначеності, властивих Природі?", які, зокрема, започатковані в понятті "особистість" того, хто втягує і того, кого втягують у злочинну діяльність. Неповнолітні дуже важко піддаються позитивній адаптації у соціальних умовах або психологічній корекції щодо суспільно небезпечних установок. І тому потрібен комплексний підхід до дослідження з позицій кримінології, психології, педагогіки та соціології. "Соціологізм, – за словами видатного криміналіста старого покоління П.І. Новгородцева, – є немов би продовження і поглиблення історичного принципу дослідження. Серед прибічників історичної методи обґрунтовується думка, що, слідкуючи за розвитком будь-якого суспільного явища, необхідно ставити його у зв'язок з іншими сторонами суспільного життя, бо всі суспільні явища знаходяться між собою у взаємодії та підпорядковуються деяким загальним законам". Це, на думку П.І. Новгородцева, "перш за все – принцип особистості та її безумовного значення".

Якою в майбутньому стане правосвідомість неповнолітніх, багато в чому залежить саме від батьків, від їх почуття відповідальності за своє виховне призначення. "Глибина усвідомлення подружжям цієї вимоги та перетворення її у визначальний орієнтир виховання і забезпечує все зростаючий рівень культури сім'ї". Звичайно, культура і правосвідомість сім'ї зумовлюється культурою і правосвідомістю всіх її членів. "Моральні відносини в сім'ї – цілісний духовно-культурний світ", від якого значною мірою залежать складні й суперечливі процеси, кризи стосунків, ті чи інші вчинки, у тому числі суспільно небезпечні.

Сімейні впливи беруть початок у сивій давнині, але вони завжди актуальні як кримінологічно, так і соціально. Виховання дітей завжди було важким. Одна з головних проблем полягає в тому, що "світ дорослих", до якого вони готуються, все більш ускладнюється, а сам соціум вирує в суперечностях. "Що нам заважає зрозуміти іншого? – Те, що він інший. Що нам допоможе? – Зрозуміти, що він інший". Виховання правосвідомості молоді передбачає осмислення причин і різних форм кризових явищ в житті людини й суспільства. Суспільство впливає як на окремих членів молодіжного середовища, так і на молодь в цілому – "окрема людина не може вимагати й купувати на ринку свою долю чистого повітря". У кожній з цих форм впливу (втягнення) є своя специфіка. До числа провідних факторів втягнень відносять усю сукупність впливів на свідомість молодої людини з недостатнім соціальним досвідом. Тому процес втягнення – дуже складна соціально-психологічна і кримінологічна реальність з важкопередбачуваними наслідками, зокрема кримінального характеру. "Усе це пов'язане з необхідністю перероблення значних потоків інформації", з необхідністю приймати складні й відповідальні рішення кримінолого-попереджувального характеру.

Кримінологія ставить перед собою завдання в складному конгломераті поглядів, теоретичних гіпотез і прикладних розробок щодо людини – злочинця відшукати певний ключовий підхід, яким і є злочинне втягнення неповнолітніх в антигромадську діяльність. Приблизно на такій же позиції стоїть і сучасна українська церква, яка проблему сім'ї, її виховну попереджувальну роль розглядає на рівні "однієї з головних проблем європейської цивілізації". Саме в цьому напрямку розвиваються в сучасних умовах й філософські ідеї. Слід ураховувати, що тільки з кінця XIX століття під філософією права все частіше починають розуміти автономну дисципліну, відмінну від загальної теорії права, покликану вивчати не сам реальний правопорядок, а ідеальні духовні начала, які лежать в основі як кримінології, так і права. Кримінологи справедливо вважають, що саме в такому значенні філософія права розвивалася на Заході, нагромадивши за час свого існування величезний масив знань про єдність всіх наук кримінального циклу. Наголошується, що саме такі теоретико-методологічні підходи стали загальновизнаними світовим науковим співтовариством цінностями й імперативами. Філософія права займає одне з провідних місць у системі юридичних та інших гуманітарних наук, перш за все кримінології.

Справедливо було б зазначити, що методологічні новації щодо аналізу причин злочинності неповнолітніх "стали можливими завдяки переходу фундаментальної науки до вивчення принципово нового типу об'єктів – так званих "відкритих" систем або систем, що самоорганізуються і саморозвиваються". Основи сприймання особистості правопорушників (злочинців) з соціальних позицій одержали теоретичне розроблення ще з часів Стародавньої Греції, коли домінуючою була ідея, що мораль і правосвідомість проявляються як наслідок виховання свідомості, совісті. Такий напрям досліджень розкривав логіку наукового пошуку в сучасних умовах визнання і реалізації пріоритету духовних цінностей, а це стає актуальним завданням виховання підростаючого покоління.

Таким чином, кримінологічний світогляд є системою поглядів, уявлень, установок про злочинність і її причини з одвічним питанням: з чого починати наступ на злочинність у широкому розумінні? На це концептуальне питання ще нікому не вдалося відповісти вичерпно. "Настрої щодо "кінця історії", коли все вже висловлено, зникли підстави для нових оригінальних ідей, кристалізувалися в естетичній сфері", а також стосовно зв'язків і спілкування в кримінології та психології. На протилежність цьому більш творчо наголошується на необхідності подальших досліджень людини, її характеру, мотивів діяльності і суспільних установок.

Наукова організація боротьби зі злочинністю відбувається не випадковими стрибками, а вивіреними етапами, крок за кроком, коли головний інтерес в контексті боротьби з втягненням неповнолітніх у злочинну діяльність полягає у спеціально спрямованому вивченні та правовому контролі соціуму, сім’ї, моральних начал, закладених у свідомість молоді. Тобто мова йде про комплексний підхід до аналізу механізмів втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність з позиції кримінології, соціології, психології та педагогіки.

Фактор втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність настільки багатогранний, що важливо передбачити саме момент початкової стадії боротьби зі злочинністю, яким концептуально і є боротьба з цим втягненням, тому що, безумовно, головне бачиться в тому, щоб припинити відтворення злочинності за рахунок молодіжного середовища, дітей. Тим більше, що "центральні питання порівняльної історії дитинства поки ще тільки ставляться, а до відповідей далеко". Психічні особливості неповнолітніх – результат складної інтеграції біологічних і соціальних процесів, завдяки чому, хоча й дуже важко, але необхідно виокремити приблизний момент, з якого фактично має починатися боротьба з насильством у дитячому середовищі, із втягненням дітей у злочинну чи іншу антигромадську діяльність. "Історія дитинства, – відмічає Л. Демоз, – це кошмар, від якого ми тільки нещодавно почали пробуджуватися. Чим глибше в історію – тим менша турбота про дітей і тим більше в дитини ймовірність бути убитою, кинутою, побитою, тероризованою і сексуально ображеною". А тому й зникає самоповага до себе і свого оточення, яка зумовлює соціальну значущість людини, її достоїнства та недоліки, у тому числі хворобливо психічного характеру.

Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність посилюється і закріплюється груповою фантазією епохи, завдяки чому знецінюються поняття Добра і Правоздатності (правосвідомості). Найбільш активний процес втягнення відбувається в умовах групових впливів – "у групі людина стає твариною – вона перетворюється на залякану людину"; "у групах інтрапсихічні захисні механізми неефективні, і вони змінюються груповими фантазіями, які мають властивість регресувати до дитячих травм".

Ефективність боротьби зі злочинністю залежить від діючих кримінологічних реальностей. "Оскільки держава не може створити людину своєю планомірно-спрямованою волею, вона створює їй в ідеї хоча б систему достатньо повних можливостей". Так поступово формується державна свідомість щодо концепції боротьби зі злочинністю неповнолітніх. Відповідно бачиться декілька типів соціальності, певних способів організації суспільства як умов попередження злочинності – загальної та вікової. Це, по-перше, організація суспільства на основі особисто сформульованих індивідуальних інтересів ізольовано взятих індивідів; по-друге, створення суспільства високої культури та людського інтелекту; по-третє, людство повинне стати колективним батьком молоді, спрямовуючи весь свій потенціал на створення покоління без війн і злочинності.

Завдання сучасної кримінологічної науки складається з необхідності побудувати "генетику" підходів, що пояснюють історико-культурний процес боротьби з втягненням неповнолітніх у злочинну діяльність як виникненням причин і умов злочинності взагалі. За допомогою такого підходу відкривається значна науково обґрунтована перспектива для прогнозування боротьби зі злочинністю, тобто життя змушує всі суміжні науки розставити пріоритети в оцінці та сприйнятті повсякденних кримінологічних проблем прямої дії на комплексній, а отже, на інтегративній основі. Природно, кримінологам недостатньо констатувати наявність поточних проблем, необхідно хоча б сформулювати уявлення про те, з чого конкретно необхідно почати. Можна виокремити декілька основних гіпотез:

• боротьба зі злочинністю – це, по суті, боротьба зі злочинністю неповнолітніх, тому що саме з їхнього середовища поповнюється злочинність як побічний і тіньовий продукт соціального розвитку;
• не покарання як таке, а розвиток культури суспільства й окремо кожного його члена дає надію на реальний ефект. Що ж стосується нескінченних теоретичних дискусій і актуалізації завдання поліпшення чинного законодавства, то вони фактично себе вичерпали і не здатні підсилити ефективність боротьби зі злочинністю;
• головний, найбільш ефективний соціальний механізм і критерії боротьби зі злочинністю – це не в'язниці й кримінальні закони, а поступове витіснення кримінальних законів шляхом поширення та зміцнення моральних норм, а також відповідних традицій, звичаїв, як загальнолюдських, так і національних;
• зменшення кількості злочинного середовища починається зі зменшення кількості нових членів, що вступають у його. Тому проблема попередження і боротьби з втягненням неповнолітніх у злочинну діяльність є найактуальнішою проблемою як у кримінальному праві, так і – особливо – у кримінологічній науці.

Методологічні аспекти дослідження комплексної кримінологічної проблеми втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність Розвиток будь-якої галузі наукового знання значною, якщо не вирішальною, мірою залежить від удосконалення її методологічної основи.

У кримінологічній літературі зазначається, що одним із феноменів нинішнього етапу соціокультурної трансформації в Україні є становлення соціальної суб'єктивності як якості, притаманної тим чи іншим соціальним угрупованням та окремим особам. Водночас проблема самовизначення людини супроводжується наступальним зростанням масштабів злочинності.

Звичайно, молодь має право на самостійність думок і вчинків. Але при цьому може скластися (і нерідко складається) ситуація, коли молода людина, не бажаючи "випасти" з товариства, опиняється під негативним впливом дорослого "лідера" із суспільно небезпечними нахилами, низькими цінностями. "Цінності, тобто ціннісні ідеї, властиві, згідно з М. Вебером (як і Г. Ріккертом), свідомості кожної нормальної людини; вони виконують роль своєрідних прожекторів, за допомогою яких висвітлюється те, що дійсно має для молоді значення та цінність, відокремлюючи безмежну масу незначного й того, що немає ціни".

Саме "прожекторний" феномен впливів лежить в основі психологічних механізмів втягнення тієї чи іншої особи, головним чином із числа неповнолітніх, в антигромадську діяльність, далеку від моральності та гуманістичних ідеалів. Тут треба враховувати, що "гуманістичні цінності по-суті є фундаментальними. Вони не можуть розглядатися у соціальній структурі як щось вторинне". У цьому відношенні принципово важливого значення набуває соціальне і моральне виховання, насамперед, самих учителів. Вимогою часу стала необхідність запровадження програми розвитку учнівського мислення високого рівня. Головною справою є попередження тих чи інших порушень цілісності особистості та її ідентичності із соціальним статусом молодої людини. "Маючи справу з науками про людину і перебуваючи під їх впливом, ми набуваємо тієї безсумнівної, як догма, впевненості, що рух, кризи та інші негативні явища, які проникають у суспільство, можуть і повинні бути пояснені соціальними причинами". Суспільство – це могутній втягувач як у певну діяльність, так і в злочинну. "Перед проблемою, неважливо якою, Вам говорять: шукайте соціальне". Такий пошук дає підстави для гіпотези, що "суб'єкт – одне ціле з об'єктом. Він змішується з ним". Навіть інтуїтивно: якщо "безумовно, що мистецтво – це інтуїція, то також безумовно, що думка також є інтуїцією", яка активно впливає на вибір і певної поведінки, і навіть самого вихователя.

Спостереження свідчать, що соціального самовизначення молодих людей практично не буває без активних зовнішніх впливів на них тих чи інших особистостей із різним знаком моральних устоїв і життєвих стратегій поведінки. Сприяє цьому й та обставина, що впливи і втягнення значно випереджають нормативну дійсність життя, тобто неможливо вивчати процеси соціального самовизначення молоді без осмислення умов її спілкування, ціннісних орієнтацій, психологічних установок, а загалом – життєвих стратегій різних форм і видів соціальної насиченості негативного чи позитивного змісту. "У науці існує давня суперечка з приводу того, чи є термін "злочинність" абстракцією, чи відбиває певне явище у суспільному житті... За своєю природою, генезисом і сутністю злочинність – це реальне явище, що існує в історії, часі досить давно", і базується на неповторності й індивідуальності кожної людини ("сутність єдина – це наявність великої кількості варіантів реалізації можливостей").

Слід наголосити на тому, що використання методів соціальної психології відкриває широкі можливості для пошуку нових принципових підходів до аналізу соціально-психологічних феноменів у нестабільному світі нових соціально-психологічних досліджень, у тому числі стосовно підвищення ефективності боротьби з правопорушеннями та злочинністю в молодіжному середовищі. Головна мета таких досліджень полягає в підвищенні рівня правової культури. Історично прийнято вважати, що "римляни виявилися першими серед культурних народів..., хто досяг такої стадії розвитку". Людина правової культури – це певна нормальна особистість, яка діє в правовому полі з метою досягти свідомо поставлених цілей.

Правова культура відіграє вирішальну роль у моральній діяльності людини, оскільки сприяє корекції емоцій і перезбуджень, а зрештою й включенню в поведінку вольових зусиль, спрямованих на моральний вибір суспільно вивіреної форми поведінки. "Тому ми не можемо відкреслювати моральну добронравність від інтелектуальної". Необхідно звикати до того, щоб вчасно відрізняти правомірне від неправомірного шляхом внутрішнього самоспостереження та включення розуму й волі під час вибору тих чи інших вчинків стосовно прав своїх чи інших людей. "Сучасний каталог прав людини, які зафіксовані в міжнародно-правових документах і конституціях правових держав – результат історичного становлення еталонів і стандартів, які стали нормою сучасного демократичного суспільства".

Дослідження антигромадської поведінки неповнолітніх, зокрема в умовах сім'ї, дають можливість упевнитись, що мова йде про застосування методології свободи й необхідності на шляху до визначення психології вибору, який, урешті-решт, означає передбаченість. "Якщо фізичний світ підпорядкований закону руху, то світ духовний не меншою мірою підпорядкований феномену інтересу, що є всесильним чаклуном, який змінює в очах всіх істот призначення будь-якого предмета"; фактично "інтерес є мірою людських вчинків". Отже, в основі психологічної корекції поведінки неповнолітніх лежить психологічний феномен інтересу, який зумовлює стратегію виховання правосвідомості молоді. При цьому розвивається й закріплюється концептуальна ідея про те, що "соціальна система тяжіє до інтеграції своїх складових частин, їх впорядкування, стабілізації. Рівновага соціальної системи коливається у проміжку між повною соціальною дезорганізацією (анархія) і надмірною насильницькою стабілізацією на ґрунті повного одержавлення суспільства (тоталітаризм)".

Ще на початку XX століття соціологи-кримінологи наголошували, що право – найуніверсальніший механізм, винайдений цивілізацією для розв'язання найгостріших соціальних конфліктів, особливо злочинного змісту, бо право – це завжди боротьба за право. Правові конфлікти породжуються суперечливістю інтересів суб'єктів правовідносин. "Щоб ефективно "знімати" ці конфлікти, право в усіх випадках повинне давати чітке й однозначне їх розв'язання". Кримінальне право, як і право взагалі, – тотально гносеологізоване явище, а гносеологія – тотально нормативна. На онтологічному рівні ці явища зливаються і стають тотожними самі собі.

Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність ставить питання про всебічне вивчення особистості неповнолітніх. Вивчення особистості неповнолітніх правопорушників-девіантів починається з сім'ї – першого осередку соціуму, і тут предмет кримінології та сім'я зливаються в одну концептуальну проблему вчасного, достатньо глибокого виховання правосвідомості молоді, насамперед культури спілкування з людьми, уміння долати негативний соціальний настрій, навіяний відсутністю впевненості в завтрашньому дні.

У першій фазі боротьби із шкідливими звичками мова йде, по суті, про первинний активний виховний процес, де відбувається корекція недоліків сімейного та шкільного виховання. У цьому розумінні нові цінності виховання виникають еволюційно, з урахуванням досягнень, перш за все, педагогічної науки, коли кожен індивід відіграє в ній свою роль і розкриває свої можливості. Тобто йдеться про формування кримінологічної культури стосовно молодого покоління.

Життя показало, що правове виховання є соціальним процесом цілеспрямованого формування внутрішньої та зовнішньої системності людини, утворення якої ніколи не може бути продуктом виховання у повному своєму обсязі. Вихователь сам по собі не вичерпує своїх можливостей, бо спирається на соціум, його інститути, накопичений досвід тощо. Узагалі ж виховання правосвідомості населення – основа соціальної політики. Правосвідомість є предметом філософсько-світоглядного та кримінологічного аналізу. У процесі виховання правосвідомості людина стає носієм або просто знавцем гармонійного зв'язку із собою та іншими людьми, державою. Правосвідомість є об'єктивно-предметним способом розвитку суспільної сутності, морально-правових устоїв, психічних можливостей людини.

У кримінологічній і кримінально-правовій літературі наголошується, що правоохоронні ідеї розвиваються й конкретизуються у певних правилах поведінки, виступаючи як загальні основи цих правил, як критерій їх групування та систематизації. Отже, неконтрольованість емоцій активно впливає на вибір поведінки, що завжди вплетений у всі види людської діяльності на рівні "норми – відхилення від них". При цьому "основним протиріччям у психіко-інтелектуальній і вольовій сутності вибору є неузгодженість індивідуального і суспільного. І якщо рівень такої неузгодженості надмір високий, то це може мати різноманітні негативні наслідки як для суб'єкта вибору, так і для суспільства, у зв'язку з тим, що з'являються передумови для виникнення антигромадських форм поведінки, у тому числі злочинів".

У методологічному відношенні слід звернутися до однієї з найвідоміших і найзмістовніших теоретико-юридичних праць – гегелівської "Філософії права". Так, на думку Г.В.Ф. Гегеля, громадянське суспільство (держава) "має право наглядати за вихованням дітей і впливати на виховання, долаючи свавілля та випадкові наміри батьків, коли мова йде про їх негативний характер", тобто виховання неповнолітніх передбачає "загальні заходи, які суспільство повинне вживати", включаючи право встановлювати опіку за бездоглядними дітьми.

За Гегелем, антигромадська діяльність – це неминуче зло, але з ним необхідно активно боротися, а така боротьба завжди починається з виховання в сім’ї. Цьому всіляко повинна допомагати держава, її соціальні інститути. Концептуальна ідея боротьби зі злочинністю втілюється в органічно поєднане триєдине спрямування: а) виховання моральності та поваги до законів в умовах сім'ї; б) рішуча, цілеспрямована боротьба із втягненнями неповнолітніх в антигромадську діяльність; в) через посилення боротьби з неповнолітніми девіантами автоматично посилюється боротьба зі всією злочинністю.

Процес виховання дітей в умовах сучасної сім’ї з кожним роком ускладнюється, зокрема внаслідок підвищення рівня агресивності дітей, що значною мірою зумовлена оборонною домінантою.

Говорячи про сімейне виховання, слід наголосити на важливості специфіки сімейних відносин. Якщо суспільство дотримується певних правил сприймання соціальних факторів життя, то правил сімейного виховання стільки, скільки існує сімей із їх неповторним індивідуальним набором виховних заходів. Сімейне виховання – це вольові заходи батьків, а давно відомо, що які батьки, такі найчастіше і діти. До структури свідомості неповнолітніх входить сукупність їх знань про Добро і Зло, запозичених у дорослих, насамперед у батьків. Отже, виховання неповнолітніх – це виховання специфічного мислення, у тому числі й протиправного.

Виховання – це діяльність вихователя, який створює нові об'єкти та якості, схеми поведінки та спілкування, нові образи й знання на основі моральності та правосвідомості. Необхідно виховувати мораль як внутрішній стимул будь-яких дій із достатньо високим рівнем загальної правосвідомості, тому що інколи моральні цінності допомагають індивіду осмислити свою діяльність, побачити її роль і місце у своєму житті. І не завжди з повною впевненістю можна довести, що закони діють на людей сильніше, ніж мораль.

Обов'язковим і, мабуть, центральним напрямком виховання неповнолітніх у просторі сучасного соціуму є виховання готовності до суспільно корисливої праці, а далі – до професійної діяльності. "За три останні десятиріччя в розробці цієї проблеми намітився подальший прогрес, – зазначає С.Г. Радченко. – Особливо з виділенням в окремі наукові дисципліни інженерної психології, педагогічної психології, військової психології, психології праці, спорту та ін. Проблема психологічної готовності почала розглядатися не тільки як теоретична категорія психології та філософії, а й як прикладна до кожної сфери діяльності".

Процеси не тільки інтеграції, але й дезінтеграції поставлені на службу виховання соціалізації сучасної молоді. С.Г. Радченко слушно зауважує: "Різні автори по-різному іменували психологічну готовність. Узагальнені її характеристики вони позначали близькими, але не тільки тотожними поняттями: "настанова" (грузинська школа Д.Н. Узнадзе, Ф.В. Ба-сін та ін.); "настрій" (А.У. Пуні, О.А. Чернігова, В.А. Алаторцев, А.Д. Ганюшкін та ін.); "мобілізаційна готовність" (Ф. Генов, Е.Ф. Козлов та ін.); "боєготовність" (М.І. Дьяченко, A.M. Столяренко та ін.). Більш того, в середині 80-х – 90-і роки з'являється спроба узгодити накопичений досвід досліджень з проблемою психологічної готовності до діяльності". Готовність як теоретико-практична проблема має підвищене значення тому, що є головною умовою швидкої психологічної корекції та своєчасної адаптації до умов праці, а також подальшого професійного вдосконалення, зміцнення правосвідомості тощо.

Насильство, як і будь-які форми злочинності, - характерний елемент суспільного буття, що потребує своєчасного забезпечення функціонування основних напрямків ранньої профілактики, головним чином передзлочинної поведінки. Підвищена суспільна небезпека насильства пояснюється тим, що з нього починається більшість злочинів проти особи.

Насильство над особистістю чиниться у різних формах протягом усього життя людини. "Насильство в сім’ї – це фізичний або психологічний вплив однієї людини на другу, який порушує право громадян на особисту недоторканність у фізичному і духовному розумінні. Об'єктом насильства в сім'ї може бути будь-який член сім’ї. При цьому слід виділити насильство батьків до своїх дітей".

На міжнародному науково-практичному семінарі (Одеса, 1999 р.) наголошувалося, що проблема насильства в сім’ї аналізується в культурі кожної країни по-своєму, а це значить, що на міжнародному рівні її треба вирішувати з урахуванням національних, культурних і правових особливостей кожної країни.

У багатьох кримінологічних дослідженнях насильство пов'язують з несправедливістю, а ненасильство – із справедливістю. "Дійсну опозицію насильству й водночас єдиний адекватний засіб боротьби за соціальну справедливість становить ненасильство, яке переводить людські стосунки на нову основу – основу добра". Добро розуміється в широкому контексті соціальності: важко уявити добро лише у сфері моралі, тут задіяні і економіка, і право.

Із феноменом насильства серед неповнолітніх тісно пов'язана їх психічна неврівноваженість. Мабуть, невипадково в рішенні Пленуму науково-практичного товариства неврологів, психіатрів і наркологів України (м. Чернівці, 6 жовтня 1999 р.) у пункті першому йдеться: "Визнати пріоритетним профілактичний напрямок надання неврологічної, психіатричної та наркологічної допомоги населенню України", особливо представникам молодіжного середовища, адже 42,1% підлітків з алкогольною залежністю характеризуються ускладненням відносин із соціумом і взагалі явною агресивністю. Це означає, що процес соціального виховання моралі та правосвідомості тісно пов'язаний з регулятивними й психологічними підходами до молодого покоління в широкому розумінні. У літературі справедливо наголошується на необхідності визначення реальних можливостей, які позитивно впливають на домінуючі процеси соціалізації неповнолітніх, насамперед тих, хто вступає в самостійну трудову діяльність. "Якщо врахувати загальну траєкторію історичного процесу, то впливають не тільки об'єктивні природні та соціальні фактори, але й уся людська суб'єктивність, завдяки чому можна достатньо повно уявити величезні труднощі, які з'являються перед керівниками різних сфер і рівнів суспільства щодо вибору оптимальних і ефективних програм розвитку об'єктів, шляхів, методів і засобів їх реалізації".

Боротьба зі злочинністю взагалі завжди починається з боротьби зі злочинністю в молодіжному середовищі, що зумовлено багатьма обставинами, однією з яких є формальна: саме молодь найбільш реальний і найбільш масовий резерв дорослої злочинності. Що ж стосується психологічних механізмів, які стимулюють молодіжну злочинність, то головним, найпоширенішим є втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність як специфічна психологічна система індивідуальних або групових негативних впливів. Методи соціальних досліджень розкривають логіку цих впливів, внутрішня сутність яких має характер втягнення з урахуванням соціального самопочуття, домінуючого психологічного настрою тощо. В основі втягнення завжди лежать навіювання, повчання, антисоціальна мотивація, навіть особистий приклад, а також певна властивість психіки – її суб'єктивність.

Швидкий розвиток індустріального суспільства, як вважають американські дослідники, спричиняє появу нових видів злочинів. Якщо, наприклад, визнати, що злочинність цілком визначається нормами кримінального права, що дух і букву законів можна змінювати, то побачимо, що ніяке пояснення злочинності, обумовлене мотивами й поведінкою окремих злочинців, не буде вичерпним. Більше того, узявши до уваги цей важливий аспект злочинності, ми зрозуміємо: "головним джерелом злочинності є саме право", що зовсім не сприймається як софізм", оскільки скасування кримінальних законів зовсім не означатиме повне зникнення злочинності. Тому слід визнати, що, приймаючи кримінальні закони, ми певною мірою впливаємо на природу та масштаби злочинності. Водночас сама кримінально-правова кваліфікація того чи іншого злочину може стати значущою, "а це не завжди доцільно із соціальної точки зору".

Проблема формування незлочинного суспільства – це проблема виживання нашої цивілізації. Так, К. Ясперс підкреслює необхідність уникнути жахливого дітонародження як стимулювання конфліктів, правопорушень і злочинів.

Активна боротьба зі злочинністю фактично повинна починатися з виховання неповнолітніх як основних "кандидатів" у девіанти і делінквенти (правопорушники, злочинці). Тому теорія особистості набуває реальної кримінологічної цінності, оскільки дає можливість висувати певні гіпотези, що можуть підтвердитися (або не підтвердитися) унаслідок емпіричних досліджень.

В умовах сучасної трансформації українського соціуму йде активний процес розмивання традиційних, у тому числі молодіжних, груп суспільства, а також становлення нових форм міжгрупової інтеграції. Демократичне суспільство, як справедливо зазначає Л.Г. Сокурянська, не влаштовує конфліктна ситуація між стереотипами масової й індивідуальної свідомості, коли домінує не моральність, а розбещеність, коли розмиваються межі між молодіжними та дорослими угрупованнями. "Немає сумніву в тому, що стратегія життя багато в чому залежить від того, наскільки оптимістично або, навпаки, песимістично сприймається оточуюча реальність. Нарешті, неможливо вивчати процеси соціального самовизначення молоді без осмислення її ціннісних орієнтацій, оскільки останні виступають одночасно і діяльністю, і наслідком даного феномена". Тобто, соціальний вплив і втягнення – поняття майже тотожні, вони відрізняються тільки концентрацією вольових процесів, а також тим, що соціальні впливи більш характерні для суспільних відносин, а втягнення – для малих неформальних груп.

Говорячи про теоретичну постановку (методологічну основу) боротьби із втягненням неповнолітніх в антигромадянську діяльність, доцільно звернутися і до соціально-філософського аспекту виховання правосвідомості неповнолітніх. За словами М.Б. Туровського, історія людської думки виникла як новий метод світорозуміння, що полягає в універсалізації картини світу. Співсприяння філософії та науки – двох форм культурного життя людства – привертає постійну увагу інтелектуального суспільства, що дає підставу віднести цю проблему до числа глобальних, які торкаються самих основ людського буття. Життя є постійним пристосуванням внутрішніх процесів до зовнішніх у формі діяльності. Будь-якій діяльності, у тому числі у вигляді втягнення в одну з її форм (від суспільно корисливої до злочинної), властиві цілеспрямованість, суперечливість, "хитрість розуму" (Гегель). Розум регулює діяльність, кристалізує ідеї, концепції. Зовнішня рефлексія стимулює мислення, мотивацію, зумовлює соціальну цілеспрямованість, а зрештою підштовхує до людської справедливості. Кінець кінцем кожен індивід повинен нести наслідки власної поведінки. Протягом життя цей принцип людської справедливості "панує безмежно", тобто морально, законодавчо, соціально.

Використання комплексу різноманітних методів кримінологічних досліджень спрямоване насамперед на забезпечення принципу соціальної справедливості, а зрештою й на забезпечення пошукової діяльності в колі тих кримінологічних ідей, які зможуть сприяти реалізації законодавчої та правозастосовної діяльності.

Загальне підвищення теоретичного та практичного дослідження зовнішньої сторони злочинної поведінки (об'єктивної сторони складу злочину) сприятиме усвідомленню детермінізму антигромадської поведінки з її закономірностями та причиновою зумовленістю. "Суспільство розглядається не як хаотична сума випадкового та похідного прояву поведінки окремих його членів, а як упорядкована система взаємозумовлених відносин між людьми". Тут мова йде і про закономірності прояву людської волі та поведінки як специфічних елементів соціальних умов існування. Саме в такому теоретичному ракурсі слід приймати зовнішню сторону злочинної поведінки.

У кримінальному праві поняття діяння розуміється не тільки як обов'язковий елемент об'єктивної сторони, але і як синонім поняття злочину (ст. 11 КК України 2001 року). Отже, судження про діяння (поведінку) – це судження про особистість злочинця. "Саме в поведінці людина виступає носієм певних психофізичних можливостей, саме поведінка дає змогу виявити внутрішній світ людини, розглядати діяння як прояв волеспрямованої особистості... Поведінка є підставою догани, вини особи".

Злочин – суспільно небезпечне протиправне діяння, певний психічний феномен, утілений у протиправній поведінці. Тому для обґрунтування кримінальної відповідальності право повинне виходити не тільки із загального філософського розуміння свободи волі, але і з психологічного поняття поведінки. Кримінальна відповідальність не може мати місце там, де відсутня можливість вольової дії (вчинку). Німецький кримінолог К. Роксін із цього приводу справедливо наголошує: "Німецьке кримінальне право по своїй суті було і залишається до сьогоднішнього дня кримінальним правом діяння". На основі саме цієї концептуальної ідеї найчастіше проводилися кримінологічні дослідження, будувалися відповідні теорії та гіпотези, присвячені кримінологічному вивченню суспільства. Концептуальна ідея таких досліджень полягала в тому, що діючі людські системи, які зумовлюють поведінку і формують нас самих, не створюються штучно, а виникають стихійно в процесі розвитку.

М. Ансель з позицій гуманістичного руху в кримінальній політиці справедливо наголошує, що історія правових ідей знайомить нас із двома основними концепціями соціального захисту від злочинності, а саме коли в основу такого захисту покладено: а) кримінальне покарання; б) систему попередження (профілактику). "Сучасну ж обдуману, раціональну та гуманістичну кримінальну політику соціальної боротьби зі злочинністю необхідно будувати на більш широкій основі. Кримінальне право буде, звичайно, збережене і навіть посилене, але воно залишиться тільки кримінальним правом, а не наукою про злочини. У сучасних умовах кримінологія набуває дійсно самостійного значення і разом з тим надаватиме допомогу кримінальному праву". Водночас і кримінальне право повинне надавати допомогу кримінології, будучи чітким, несуперечливим і таким, що своєчасно реагує на соціально-економічні, політичні та соціально-психологічні зміни, що відбуваються в суспільстві, виступаючи конструктивним елементом соціального життя, впливати на суспільний розвиток.

Відомо, що для розвитку людини, її запитів і здібностей необхідні певні умови, продиктовані діючим соціумом. Аналогічно й для становлення злочинної особистості необхідні певні соціальні умови з негативним змістом і механізмами впливу, а точніше втягнення. Різні види і форми втягнення тих чи інших осіб в антигромадську діяльність можна визначити як систематичні людські впливи та взаємовпливи з урахуванням сучасних негативних явищ деградації моралі, нігілістичного ставлення до правових норм тощо.

Значення своєчасної та достатньої корекції негативної соціалізації важко переоцінити. Процес соціалізації триває впродовж усього життя. У кожній його окремій фазі людина мусить здійснювати певні трансформації або долати якісь кризи. Загалом минуле не можна змінити, а майбутнє – можна, і саме в цьому полягає суть кримінологічної корекції особистості правопорушників (злочинців). Така корекція має два основні виміри: а) загальна – для окремих груп суспільства; б) індивідуальна – для певних індивідів, певних девіантів. В обох варіантах в основі корекції лежить феномен культури, яка "виступає не у вигляді стану, а процесу, який за своєю суттю не має кінцевої ланки". Подібно до того, як кожен напрямок у психології має свій філософський погляд на людину, так і кожен напрямок у кримінології має свій погляд на культуру і стосовно суспільства, і стосовно окремих його прошарків чи особистостей. "Завдяки культурі люди стають більш самостійними у ставленні до природи та один до одного. Вони знаходять здібність свідомо опановувати зовнішнім та внутрішнім світом, втручатися в хід процесів, раніш регульованих самою природою".

Як відомо, вибір напряму і форм поведінки – це результат пошукової ситуації з проявом свободи волі. Фундаментом, основою вибору поведінки є мотивація і мета, а загалом – рівень культури власне індивідуальної та суспільної. Кримінологічне значення цієї проблеми бачиться в тому, що більшість кризових ситуацій – результат прогалин у культурному розвиткові людей. Особливо це проявляється в кризовій ситуації, коли порушується вся система саморегуляції, яка в інших умовах забезпечує синхронну роботу раціонального й ірраціонального в психіці людини.

У процесі кримінологічних досліджень злочинної поведінки виникає питання: чи слід ототожнювати злочинне діяння, взагалі злочинну поведінку, із поняттям втягнення інших осіб у злочинне середовище? Реакція на втягнення відрізняється як у представників різних культур, так і у різних людей в межах однієї культури. Не існує універсального, однозначно правильного способу сприймання інформації, хоча очікування соціуму активно впливають на людей у різних напрямках та з різним ефектом і кінцевим наслідком. "Складний і багатий, повний пошуків і сумнівів процес розвитку людини – продукт сукупної дії багатьох сил: змішування біологічного і культурного начал, переплетіння думок і почуттів, синтезу внутрішніх прагнень і зовнішніх впливів".

Звичайно, така концепція боротьби зі злочинністю потребує значного фінансового забезпечення (навчання, спорт, культура, охорона здоров'я тощо). Але тільки так трафаретне гасло "Молодь – це майбутнє України" можна зрушити в напрямку реальних практичних завдань, що мають перспективне загальнонаціональне значення.

Слід виходити з того, що найгостріша зброя проти злочинців – це освіченість і дійсно високий інтелект нації. Саме високоінтелектуальна (культурна) діяльність людини створюватиме нові моральні традиції, схеми поведінки і спілкування, нові образи і знання в галузі правосвідомості. Мораль і культура як внутрішні стимулятори у боротьбі зі злочинністю завжди є дуже впливовими факторами в кримінологічній діяльності.

Важливо відзначити, що в боротьбі із втягненнями неповнолітніх у злочинну діяльність усе більшу силу набирає культурологія. Культурологічний шлях виховання молоді є найбільш перспективним, оскільки він безмежний. Культурологія стала основою всього гуманітарного знання, систематизуючим фактором комплексу наук про Людину. За даними футурологів, ще в 1970 році було встановлено, що 10% знань людство одержало з початку його становлення – до 1900 року, а останні 90% – з 1900 по 1975 рік.

Зокрема, німецькі психологи та соціологи встановили, що людина, яка читає, зберігає в собі здібності до критичного мислення, бо "кожна людина залишає свій слід на землі", закріплює певний тип відношення до суспільства, яке й складає сутність її діяльності та правосвідомості, дозволяє адекватно розкрити теоретичні та практичні підстави внутрішньої єдності всіх видів активності людських спільнот, а також окремих індивідів. Цей вихідний зміст людської активності, урешті-решт, не може не мати філософського та правового контексту.

Світова динаміка соціального розвитку та дослідження причиновості злочинних проявів – це формування моделі соціально-кримінологічної системи, що несе в собі вибір і узгодженість інформації щодо всього процесу втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність. Ця система є першим етапом побудови універсальної кримінологічної картини всієї злочинності на основі інтеграції різних точок зору, нерідко суперечливих і спірних.

Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність ставить питання про достатньо глибоке вивчення особистості неповнолітніх. Кримінологічна наука по своїй суті була й залишається наукою про суспільно небезпечне діяння та особистість (суб'єкта) такого діяння. Головна ідея полягає в тому, що основні положення про діяння носія суспільно небезпечної поведінки (суб'єкта злочину) створюють фундамент, на якому моделюються й перевіряються погляди на особистість злочинця. Діти мають право на самостійність, як зазначає Е.Б. Бреєва. Однак при цьому може створитися ситуація, коли неповнолітній, не бажаючи "випасти" з компанії однолітків, зрештою опиняється в негативному оточенні. Уникнути шкідливих впливів можна і необхідно з допомогою старшого, дорослого, який повинен виступити для неповнолітнього в ролі доброго радника, помічника, але не вчителя, який усе знає та розуміє. Якість будь-якої кримінологічної проблеми, у тому числі проблеми втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, зумовлюється багатьма факторами, але насамперед методологічно вивіреним вивченням особистості неповнолітніх і загалом молоді. "У концепції кримінальної субкультури людина стає на перше місце при вивченні причин злочинності".

У літературі мали місце твердження, що ефективність боротьби зі злочинністю інколи вступає в конфлікт із справедливістю такої боротьби за рахунок додаткової жорстокості покарань. "Можливо, конфлікт між ефективністю та справедливістю не стає принциповим. Однак вірогідніше, що він буде гострим". Тому необхідним є пошук саме таких методів правоохоронної діяльності, які б забезпечували суспільству і ефективність, і справедливість. Але "право є необхідний борг свободі"; "право завжди в кінцевому підсумку пов'язане з нігілізмом". Концепція боротьби зі злочинністю через посилену боротьбу із втягненнями неповнолітніх у злочинну діяльність, зрозуміло, потребує значного фінансування, проте такі витрати обов'язково будуть виправдані.

До речі, згадаємо давню теоретичну реальність – "жодна ідея не дістає свого розвитку, якщо немає відповідних суспільних умов і потреб". У цьому відношенні кримінологія, як і філософія права, є особливою формою і соціального мислення, і соціальних заходів, бо вони шукають нових символів "для виводу формули свого власного буття", самоусвідомлення та самовизначення. Свобода волі, можна сказати, є фактором самоусвідомлення, бо перед людиною завжди стоїть проблема: що саме можна визначити за критерій правильності чи неправильності власних бажань. Отже, самосвідомість і правосвідомість, детерміновані високим рівнем культури, в інтегрованому психолого-педагогічному та кримінологічному значенні є початковою стадією боротьби проти негативних впливів на неповнолітніх девіантів (правопорушників, злочинців).

Проблема кримінальної відповідальності за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність дедалі набуває методологічного значення і в кримінальному праві, і в кримінології. "Розвиток людської діяльності та науки привів до того, що проблема взаємин організму і соціального середовища перестала бути суто біологічною. Більше того, вона переросла межі приватно наукового значення. У сучасних умовах вирішення вказаної проблеми набуває методологічної значущості як в усвідомленні людиною себе у світі, так і в практичних висновках цього усвідомлення". Зрештою все життя неповнолітніх є постійною соціальною адаптацією як до нових умов, потреб і завдань свого власного індивідуального розвитку, так і до динамічного зовнішнього середовища, особливо у сфері навчання та трудової діяльності. Неповнолітні часто найпрестижнішим і найприбутковішим вважають незаконний і частково злочинний бізнес. Така соціальна установка стосовно трудової діяльності серйозно деформує процес професіоналізації молоді, створюючи умови істотного зниження якості її базового трудового виховання і взагалі соціального потенціалу.

Колись відомий французький криміналіст Р. Гарро сформулював важливу кримінологічну установку: "Коли отрута злочинності концентрується на тій самій поверхневій пухлині й не має тенденції розлитися по всьому соціальному організму, то саме це хворе місце й необхідно енергійно лікувати". У теорії кримінального права значна дослідницька увага завжди приділяється концепціям кримінальної політики. І як раціональна система кримінального права неможлива без раціональних заходів кримінальної політики, так і глобальний підхід до боротьби зі злочинністю неможливий без кримінологічної політики.

Використовуючи яскраву кримінологічну ідею Р. Гарро, треба зауважити, що отрута злочинності давно, від стародавніх часів, густо розлилася по соціальному організму, і це програмує необхідність його очищення шляхом підвищення ефективності боротьби з будь-якими втягненнями у злочинну діяльність неповнолітніх. Такий теоретико-практичний підхід допоможе вирішити два глобальних завдання: зменшення еволюційним шляхом злочинності молоді, а отже, і злочинності дорослих; підвищення культури й рівня правосвідомості неповнолітніх, що об'єктивно сприятиме скороченню їх злочинності, бо, як давно відомо, "тяжкі види злочинів під впливом культури відмирають".

Загалом у кримінологічній літературі домінує позиція, що "людство не зможе вижити без того, щоб не відмовитися від насильства", а тому й від злочинності, що, урешті-решт, можливе за рахунок перебудови самих основ попередніх способів життєдіяльності. У цьому напрямку науковцям мало констатувати наявність проблем, необхідно виробити хоча б уявлення про те, що конкретно треба робити.

Говорячи про методологічну концепцію боротьби із втягненням неповнолітніх у злочинну діяльність, слід наголосити, що базисом соціуму є освіта й виховання, які зумовлюють соціальні та правові установки всіх його суб'єктів. "Стартові ідеали і цінності особистості беруть початок саме в освітньо-виховному просторі". Рання профілактика негативних впливів убачається саме в розвитку освіти, культури, підвищенні виховної ролі школи. Отже, роль інтеграції кримінології та педагогіки повинна підвищуватися. Між тим непокоїть те, що "тільки кожен четвертий педагог схвалює вибір учительської професії своїми дітьми, близько 40% негативно оцінюють свою професію". Тому напрошується висновок, що держава повинна вжити термінових заходів щодо відновлення престижу вчительства, у цілому виховної ролі школи.

Методологічна концепція боротьби із втягненням неповнолітніх у злочинну діяльність базується на уявленні про роль науки у формуванні соціальної самодостатності молоді та її позитивної правосвідомості. "Наука про людину взагалі, – зауважує англійський соціолог Б. Малиновський, – включаючи суспільні науки, а також нові соціологічно орієнтовані дисципліни, може і повинна сприяти побудові загального наукового базису, який з необхідністю стає однаковим для різних напрямів вивчення людини".

Методологічно боротьба із втягненням неповнолітніх у злочинну діяльність – це, як уже зазначалося, початкова стадія науково організованої боротьби зі злочинністю в цілому. Загалом кримінологія, соціологія, психологія та педагогіка можуть розвиватися головним чином завдяки розвитку власної інтегративної теорії. Не викликає сумніву й загальне значення філософської науки, бо саме "філософія розв'язує вузли в системі наших думок".

Отже, треба відзначити, що проблема втягнення неповнолітніх у суспільно небезпечну діяльність змінює свій внутрішній зміст, їй уже тісно в межах колишніх смислових конструкцій. Втягнення починає виявляти себе не тільки як окремий склад злочину, але і як домінуюча кримінологічна та кримінально-правова система, кримінологічна політика і навіть ідеологія боротьби зі злочинністю, стаючи, по суті, важливою методологічною основою кримінологічних координат сучасного соціуму. Саме втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність за своїми негативними наслідками і є найгострішою соціально-правовою кризою в сучасному суспільстві. Боротьба із втягненням неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність ґрунтується на взаємодії комплексу наук – кримінології, соціології, психології, педагогіки, кримінального права. При цьому в сучасних умовах кримінологія набуває дійсно самостійного значення і разом з тим надаватиме допомогу кримінальному праву. Водночас і кримінальне право повинне надавати допомогу кримінології, маючи такі риси, як чіткість, несуперечливість, своєчасне реагування на соціально-економічні, політичні та соціально-психологічні зміни, що відбуваються в суспільстві.

Джерело – глава з монографії:

Топольскова І.О. Боротьба із втягненням неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність: Монографія / МВС України, Луг. акад. внутр. справ ім. 10-річчя незалежності України; [Наук. ред. д-р юрид. наук, проф. В.П. Ємельянов]. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2003. – 192 с.