Поняття та суспільна небезпека втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність

Боротьба зі злочинністю взагалі та злочинністю неповнолітніх розглядається як головний напрямок кримінальної політики держави. Практика свідчить, що криміногенна ситуація, яка склалася сьогодні в Україні, є постійною характеристикою стану суспільства, істотним дестабілізатором суспільного життя. Як наслідок – втягування в злочинну діяльність значної частини населення. "Звичайно, – зауважує О.М. Костенко, – втягнення однією особою іншої в злочинну діяльність є соціально шкідливим у будь-якому випадку, але підвищену суспільну небезпеку являє собою втягнення в злочинну діяльність неповнолітніх". Це є особливо відчутним на тлі кардинальних змін, що відбулися останнім часом у житті суспільства. Швидкі, великомасштабні й багато в чому негативно забарвлені соціальні процеси загострили в 90-х роках стан зі злочинністю та протиправною поведінкою неповнолітніх. Як би ці процеси не називалися – "перехідні", "сучасні", "демократичні" тощо, – вони, відповідно до кримінологічної теорії, не могли не викликати зростання як злочинності загальної, так і злочинності неповнолітніх. Саме ці соціальні явища та процеси впливають насамперед на стан і динаміку злочинності та інших правопорушень у середовищі підростаючого покоління. Злочинність неповнолітніх реагує на всі негативні й позитивні зміни в державі та суспільстві.

Зміни, що відбулися в державі, призвели до зростання злочинності неповнолітніх, а отже, створили в суспільстві тенденцію до зростання загальної злочинності на довгі роки, оскільки добре відомою є залежність рівня рецидивних злочинів від тих, хто перший злочин скоїв у неповнолітньому віці. Також багато кримінологічних досліджень свідчать про таку закономірність: чим раніше людина стає на злочинний шлях, тим довшим і небезпечнішим він є, а людина – менш виправною.

Просте кількісне зростання – це вже тривожний симптом, але відбулися й відбуваються серйозні якісні зміни злочинності неповнолітніх, і, як правило, у гірший бік, оскільки кількість і глибина суспільних суперечностей не знижуються, а наростають.

Статистичні дані МВС України свідчать, що з 1992 по 1996 рік кількість злочинів, скоєних неповнолітніми або з їх участю, мала тенденцію до збільшення, а починаючи з 1997 року вона дещо зменшилася. Однак у порівнянні з 1992 роком кількість злочинів, учасниками вчинення яких були неповнолітні, у 2001 році збільшилася на 6,8%!. Особливо тривожним є становище в Луганському регіоні, де питома вага злочинності неповнолітніх у структурі загальнокримінальної злочинності складає 12,3%, тоді як у середньому по Україні цей показник складає 7,9%. Найвищим є показник у Кам'янобрідському районі обласного центру, у місті Антрациті (22,8%), Брянці (19,3%), Ровеньках (17,5%), а також Попаснянському (19,9%), Сватівському (16,6%) та іншіх районах області.

Аналіз структури злочинності неповнолітніх в Україні за період з 1992 по 2000 рік свідчить, що 41,9%2 від усіх злочинних проявів складають тяжкі злочини. Привертає увагу тенденція постійного збільшення в структурі злочинності неповнолітніх кількості найнебезпечніших для суспільства насильницьких злочинів – умисних убивств і умисних тяжких тілесних ушкоджень. У порівнянні з 1992 роком кількість умисних убивств і посягань на їх вчинення в 2000 році збільшилася на 81,1%, а умисних тяжких тілесних ушкоджень – на 47,6%. Також простежується тенденція до зростання кількості шахрайств, що вчиняються неповнолітніми або за їх участі з метою заволодіння майном громадян. За досліджуваний період їх кількість зросла із 138 у 1992 році до 304 у 2000 році.

Як видно з наведених статистичних даних, проблема злочинності неповнолітніх у нашій державі існує, і вона є актуальною. Середній показник питомої ваги злочинів, скоєних неповнолітніми або з їх участю, складає 6,8% від усієї кількості злочинів за вказаний період. При цьому питома вага злочинів, учинених тільки неповнолітніми, має тенденцію до зниження – з 72,7% у 1992 році до 65% у 2000 році, а злочинів, учинених дорослими з участю неповнолітніх, навпаки, постійно збільшується – з 27, 3% до 35%3. Ці дані дають підставу стверджувати про зростання кількості втягнень неповнолітніх у вчинення злочинів.

У юридичній літературі також наводяться численні дані вибіркових досліджень, згідно з якими більше ніж кожен третій злочин, вчинений неповнолітнім, – це наслідок втягнення його в злочинну діяльність дорослими. Тому, як справедливо зазначає І.П. Лановенко, "...втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність, з одного боку – самостійний склад злочину, суб'єктом якого є доросла особа, а з іншого – одна з основних причин злочинів, які вчиняються неповнолітніми".

Втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність уже давно стало однією з найглобальніших проблем кримінально-правової політики України та інших держав, тому що існує "залежність злочинності дорослих від злочинності неповнолітніх, оскільки остання є у певному розумінні джерелом і резервом усієї злочинності". І щоб не допустити зростання злочинності, необхідно активізувати увагу на злочинності неповнолітніх, її попередженні, і головне – захистити неповнолітніх осіб від негативних явищ, серед яких одним із найнебезпечніших є втягнення дорослими особами неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність.

У законодавстві України вказується, що материнство, дитинство, сім'я перебувають під охороною держави. Серед Гарантій зазначеної охорони значення мають гарантії кримінально-правового захисту.

Починаючи з 20-х років Радянська держава приділяла пильну увагу проблемам втягнення дорослими особами неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність. Так, 4 березня 1920 року було прийнято Декрет РНК РСФСР "Про справи неповнолітніх, які обвинувачуються в суспільно небезпечних діях", що був чинним і в інших союзних республіках. Виданою того ж року на основі Декрету "Інструкцією комісіям у справах неповнолітніх" на створені комісії покладався обов'язок притягувати до відповідальності дорослих за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, схиляння до проституції та статевих збочень, за звідництво, експлуатацію праці неповнолітніх тощо.

До середини 20-х років у кримінальному законодавстві союзних держав була відсутня спеціальна правова норма, яка б передбачала відповідальність дорослих осіб за втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність. Тоді втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність прирівнювалося до співучасті в злочині й каралося на загальних підставах. Однак у зв'язку зі збільшенням фактів втягнення та підвищенням суспільної небезпеки цього явища в Постанові ЦВК і РНК СРСР від 7 квітня 1935 року "Про заходи боротьби зі злочинністю серед неповнолітніх" зазначалося: "Осіб, викритих у підбурюванні або в залученні неповнолітніх до участі в різних злочинах, а також у примушуванні неповнолітніх до заняття спекуляцією, проституцією, жебруванням і т.ін., – карати тюремним ув'язненням не нижче 5 років". У 1960 році було прийнято Кримінальний кодекс УРСР, у статті 208 якого передбачалася кримінальна відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, пияцтво, заняття жебрацтвом, проституцією, азартними іграми, а так само використання неповнолітніх для цілей паразитичного існування. Цей злочин карався позбавленням волі на строк до 5 років.

У квітні 2001 року було прийнято новий Кримінальний кодекс України, до якого з урахуванням завдань боротьби зі злочинністю на сучасному етапі було внесено істотні зміни. У новому КК України відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність передбачено як у загальній нормі (ст. 304), так і в ряді спеціальних норм, що встановлюють відповідальність за окремі види втягнення в злочинну або іншу антигромадську діяльність. Наприклад, за посягання на здоров'я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів, поєднані із втягуванням у цю діяльність групи неповнолітніх (ч. 2 ст. 181), примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості (ч. 3 ст. 300), примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, зображень, кіно- та відеопродукції, комп'ютерних програм порнографічного характеру (ч. 3 ст. 301), створення або утримання місць розпусти, а також звідництво для розпусти, учинені із залученням неповнолітнього (ч. 3 ст. 302), втягнення неповнолітнього до заняття проституцією (ч. 3 ст. 303), незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, учинені із залученням малолітнього або щодо малолітнього (ч.ч. 2, 3 ст. 307), незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту, учинені із залученням неповнолітнього (ч. 3 ст. 309), схиляння неповнолітніх до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ч. 2 ст. 315), за організацію або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, учинені із залученням неповнолітнього (ч. 2 ст. 317), спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (ст. 323), схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів (ст. 324).

Однак, як показує проведене дослідження, незважаючи на наявність у КК України такої значної кількості спеціальних норм, серед числа осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності за втягнення неповнолітніх у ті чи інші види злочинної або іншої антигромадської діяльності, переважну більшість складають ті, кого притягнуто за загальною нормою, тобто за ст. 304 КК України. До аналогічних результатів приходять та інші дослідники.

Тому вивчення ознак даного складу злочину, з'ясування точного змісту понять, що містяться в ньому, мають велике методологічне та практичне значення для однакового застосування на практиці як цього, так і спеціальних складів, для зміцнення законності та правопорядку, припинення й попередження злочинів. Це особливо важливо й тому, що в загальній нормі не розкривається зміст ужитих у диспозиції статті понять, зокрема таких, як "втягнення" і "діяльність", що, зрозуміло, викликає дискусії в науці та породжує труднощі в правозастосовчій практиці.

Погляди, висловлені в правовій літературі з цих питань, істотно відрізняються. Деякі автори під втягненням неповнолітніх розуміють психічний або фізичний вплив на неповнолітніх з метою спонукання їх вчинити будь-який із злочинів самостійно або в ролі співучасника чи приховувача злочину.

Інші вважають, що втягнення – це така активна діяльність, яка умисно спрямована на формування в неповнолітніх злочинних поглядів, навичок, злочинного наміру, і підкреслюють, що втягнення найчастіше пов'язане із втягненням не в один конкретний злочин, а взагалі у злочинну діяльність, проте не виключають можливості притягнення дорослої особи до відповідальності, якщо при цьому мав місце серйозний вплив на психіку неповнолітнього.

Але більшість авторів під поняттям втягнення у злочинну діяльність (навіть і одноразове) мають на увазі втягнення неповнолітніх у вчинення одного або кількох злочинів, схилення їх до злочинної діяльності взагалі, підготування неповнолітніх до участі у злочинах. Аналогічну позицію традиційно займає і судова практика. Ще в Постанові Пленуму Верховного Суду СРСР № 16 від 3 грудня 1976 року "Про практику застосування судами законодавства в справах про злочини неповнолітніх та про втягнення їх у злочинну та іншу антигромадську діяльність" зазначалося, що під втягненням слід розуміти дії, спрямовані на підготування неповнолітнього до участі у злочинах, підбурювання його до вчинення злочину або втягнення його у злочин як співвиконавця або посібника. Також у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 23 грудня 1983 року "Про практику застосування судами України законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність" (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України № 4 від 28 березня 1986 року, № 10 від 12 жовтня 1989 року, № 3 від 4 червня 1993 року, № 12 від З грудня 1997 року) прямо вказується, що втягнення неповнолітнього у вчинення злочину передбачає певні дії дорослої особи, які пов'язані з безпосереднім психічним або фізичним впливом на неповнолітнього та здійснюються з метою викликати в нього прагнення взяти участь в одному чи кількох злочинах. Однак таке розширене тлумачення втягнення в науці та судовій практиці приводить до ототожнення втягнення з підбурюванням до вчинення злочину. Так, А.К. Щедріна, коментуючи склад втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, зазначає: "Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність може виявлятися в підбурюванні неповнолітніх до участі у вчиненні різних злочинів, у спонуканні їх до цього і т.ін.".

М.М. Биргеу акцентує увагу на характеристиці підбурювання неповнолітніх як на центральній формі втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність. Але навряд чи правильно ототожнювати втягнення і підбурювання, оскільки це суперечить як положенням вищих судових інстанцій, так і положенням кримінального законодавства щодо інституту співучасті.

Зокрема, у п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 23 грудня 1983 року вказується, що втягнення вважається закінченим з моменту вчинення винним дій, спрямованих на втягнення неповнолітнього у злочинну або іншу антигромадську діяльність, незалежно від того, чи скоїв неповнолітній злочин або інше правопорушення, зазначені в законі. Таке ж положення міститься і в п. 8. Постанови Пленуму Верховного Суду Російської Федерації №7 від 14 лютого 2000 року "Про судову практику в справах про злочини неповнолітніх".

Згідно ж із ч .4 ст. 27 КК України і ч. 4 ст. 33 КК РФ підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Тобто втягнення є закінченим із моменту вчинення дій, спрямованих на втягнення, незалежно від того, учинив щось неповнолітній чи ні, а підбурювання є закінченим лише у випадку вчинення неповнолітнім певних дій. Підбурювання неповнолітнього до вчинення злочину, як зазначає російський дослідник Є.Ю. Пудовочкін, у своєму логічному розвиткові проходить три етапи: вплив на психіку неповнолітнього з метою викликати в нього рішучість учинити злочин; виникнення такої рішучості; учинення неповнолітнім злочину. Однак через особливості конструкції складу злочину втягнення буде вважатися закінченим уже на першому етапі.

Водночас з тим, ряд авторів розрізняють втягнення та підбурювання й на рівні першого етапу, звертаючи увагу на те, що втягнення являє собою більш складну категорію, ніж простий вплив на психіку неповнолітнього з метою викликати в нього рішучість учинити злочин.

Так, A.M. Кривоченко стверджує, що не можуть підпадати під поняття втягнення такі дії дорослого, які тією чи іншою мірою сприяли вчиненню злочину, але не були спрямовані на те, щоб підштовхнути неповнолітнього на злочинний шлях, схилити його до заняття злочинною діяльністю.

Відмежовуючи втягнення від підбурювання, О.М. Костенко зазначає: "Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність за своїм механізмом відрізняється від підбурювання неповнолітніх до вчинення тих чи інших злочинів за такими ознаками. При втягненні дорослим неповнолітнього у злочинну діяльність втягувач за допомогою колективістських обставин і психічних вражень створює у нього неколективістський модус особистості, що проявляється у вигляді вчинення тих чи інших злочинів. При підбурюванні дорослим неповнолітнього до вчинення тих чи інших злочинів підбурювач за допомогою одних тільки психічних вражень сприяє прояву неколективістського модусу особистості, що вже створився в підбурюваного, у вигляді вчинення того чи іншого злочину". "Таким чином, – робить висновок О.М. Костенко, – самим по собі підбурюванням не можна втягнути неповнолітнього у злочинну діяльність... Способи втягнення у злочинну діяльність, на відміну від способів підбурювання, можуть змінити модус особистості втягуваного за допомогою неколективістських обставин і психічних вражень, що відбивають ці обставини. Способи підбурювання до вчинення злочинів, такі як умовляння, обман, погрози тощо, самі по собі не можуть змінити модус особистості, а лише створюють психічні умови для кримінального прояву в підбурюваного неколективістського модусу особистості, що вже створився ".

Утягти у що-небудь – значить викликати бажання це що-небудь зробити, тому в буквальному розумінні термін "втягнення" передбачає наявність певної системи втягувальних дій, тим часом як у правозастосовчій практиці виробилася стійка тенденція визнавати злочинними й одиничні випадки схилення підлітка до вчинення злочинних дій. У цьому зв'язку, зрозуміло, виникає питання про те, що ж розуміти під терміном "діяльність" і чи вдалим він є в контексті ст. 304 КК України та сформованій судовій практиці, якщо схилення до одиничної злочинної поведінки може бути кваліфіковане за ст. 304 КК. Дійсно, у законодавстві та юридичній літературі об'єктом правового регулювання іноді визнається не поведінка, а діяльність, однак не завжди в цих випадках ужите поняття можна вважати точним, оскільки поняття "діяльність" за своїм обсягом, з одного боку, ширше за поняття "злочин", а з іншого – вужче. Розглянемо це докладніше.

Поняття "діяльність" включає не тільки зовнішні прояви активності людини, що тільки і може бути об'єктом кримінально-правового регулювання, але й внутрішню, психічну діяльність. Так, у філософії виділяють пізнавальну та комунікативну діяльність. "Отже, – робить висновок М.Л. Панов, – у праві про діяльність можна говорити лише стосовно до зовнішньовираженої її сторони, тобто про вольову зовнішню поведінку людини. Інше рішення, визнання об'єктом правового регулювання не поведінки, а діяльності видається необґрунтованим, оскільки право може регулювати лише зовнішню поведінку людини, воно не може впливати на ті форми людської активності, що замикаються лише у свідомості людини і не об'єктивізуються зовні, у конкретних актах її поведінки. ... Трактування ж злочину як діяльності могло б вести до визнання злочинною та караною не тільки зовнішню поведінку людини у формі дії або бездіяльності, але і її думок і настроїв, внутрішньої психічної діяльності, що суперечило б визначенню поняття злочину". Що ж до зовнішньої сторони категорії "діяльність", то вона вужча за категорію "злочин", оскільки будь-яка злочинна діяльність охоплюється поняттям злочину, але не будь-який злочин можна позначити як діяльність. Так, Г.А. Кригер, наприклад, уважає, що під злочинною діяльністю слід розуміти вчинення декількох, найчастіше невизначеної кількості, злочинів або якщо й одного злочину, то дуже великого за масштабом і складного за виконанням. За Ю.О. Кучером, злочинною діяльністю визнається постійне або систематичне вчинення особою тяжких чи особливо тяжких злочинів корисливої або політичної спрямованості як індивідуально, так і в складі організованого злочинного угруповання.

Таким чином, у нашому дослідженні видається доцільним відійти від поняття "втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність" і обмежитися поняттям "втягнення неповнолітніх у вчинення злочину".

Водночас привертає увагу й та обставина, що законодавець передбачає як злочинне діяння втягнення неповнолітнього не тільки у вчинення одного чи декількох злочинів, але й в антигромадські дії, що самі по собі не є злочинними.

Тому досліджувану нами кримінально-правову норму, що передбачає кримінальну відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, на наш погляд, треба поділити на дві: ст. 304 КК України "Втягнення неповнолітнього у вчинення злочину" і ст. 304 і "Втягнення неповнолітнього у вчинення антигромадських дій". Такий поділ можна обґрунтувати тим, що суспільна небезпека втягнення у злочинну діяльність набагато більша, ніж суспільна небезпека втягнення в пияцтво, у заняття жебрацтвом, азартними іграми. Хоча як втягнення у вчинення злочину, так і втягнення в жебрацтво посягають на нормальний моральний розвиток неповнолітніх, а також негативно впливають на психіку дітей і підлітків.

Обґрунтовуючи цей підхід, варто також приділити увагу і проблемі правових наслідків від втягнення неповнолітнього у вчинення злочину та наслідків від втягнення його в антигромадську діяльність. У разі втягнення 14-річної особи, наприклад, у вчинення крадіжки, поєднаної з проникненням до житла, неповнолітній нестиме кримінальну відповідальність за скоєний злочин. У випадку ж втягнення неповнолітнього у заняття жебракуванням, його не буде притягнуто до кримінальної відповідальності, а навпаки, він може матеріально сам збагачуватися.

Таким чином, вважаємо за необхідне диференціювати кримінальну відповідальність за втягнення неповнолітніх у вчинення злочину та за втягнення їх в антигромадську діяльність.

У теорії та практиці відомі два різновиди втягнення: перше – неконкретизоване, коли дії дорослої особи являють собою пропаганду злочинного способу життя, вербування нових прихильників злочинного світу, що забезпечує поповнення злочинних рядів і не спрямоване на втягнення неповнолітнього у вчинення певного злочину; друге – конкретизоване, що полягає або у схиленні підлітка до участі в замисленому дорослим злочині як співвиконавця чи посібника, або у формуванні в неповнолітнього самостійного умислу вчинити певне діяння. Саме конкретизоване втягнення викликає багато труднощів при кваліфікації, оскільки дії дорослого, крім втягнення неповнолітнього, містять ознаки інших складів злочину.

Аналіз перелічених нами, а так само інших понять втягнення та злочинної діяльності підтверджує не тільки їх різноманітність, але й існування певних труднощів у застосуванні цієї норми закону.

Безсумнівно, втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність є суспільно небезпечним, оскільки завдає істотної шкоди суспільству та нормальному розвиткові неповнолітніх. Суспільна небезпека цієї категорії правопорушень ще більше підвищується, якщо для реалізації злочинних намірів втягувач має на меті створення злочинної групи.

Помилкова державна політика стосовно молоді призвела до того, що неповнолітні найчастіше виявляються втягненими в організовану злочинність, і кількість злочинів, учинюваних неповнолітніми або з їх участю, постійно зростає. Якщо розглянути основні напрямки діяльності організованої злочинності відносно неповнолітніх, то можна визначити такі:

• формування ринку збуту кримінальних послуг у цьому середовищі, що включає виховання такої особистості, яка буде безпосередньо зацікавлена у їх споживанні;
• контроль з боку організованої злочинності за деякими формами злочинної діяльності неповнолітніх;
• втягнення неповнолітніх в організовані злочинні формування.

Створена за безпосередньої участі організованої злочинності мережа розваг для неповнолітніх сприяє втягненню їх у наркоманію, токсикоманію, алкоголізм і, що не менш небезпечно, ідеологію відмови від звичних соціальних норм, яка виражається в небажанні підлітків учитися, працювати.

Кримінально-правова підстава тут очевидна – адже підліток втягується у вчинення вже більш тяжких злочинів. Очевидним є і кримінологічне обґрунтування. Дорослий втягувач не може не знати про існування кримінологічної закономірності: втягнення неповнолітніх в організовану злочинну діяльність із високим ступенем імовірності перетворює їх потім на кримінальних рецидивістів, а отже, руйнує все їх подальше життя, призводить до неминучих трагедій тощо.

Проведені М.М. Биргеу дослідження в частині втягнення неповнолітніх у злочинні групи підтверджують, що більшість неповнолітніх нерідко характеризуються високим ступенем жорстокості та цинізму, який зростає під негативним впливом дорослих злочинців. Підвищена суспільна небезпека групових злочинів Зумовлює той факт, що якщо від втягнення у вчинення антигромадських дій відокремити склад втягнення неповнолітнього у вчинення злочину, то виникає ряд нових кваліфікуючих ознак, у тому числі і втягнення в злочинну групу. Так, у Луганському регіоні спостерігається зростання групової злочинності неповнолітніх, зокрема за участі дорослих. Наприклад, у 2002 році рівень групової злочинності значно збільшився в Алчевську – 11,9%, Брянці – 33,8%, Лисичанську – 29,2%, Попаснянському – 44,2%, Сватівському – 87,5% та інших районах області.

Виходячи з вищевикладеного вважаємо за доцільне доповнити статтю 304 КК України і, відповідно, посилити кримінальну відповідальність за втягнення неповнолітніх в організовану злочинну групу.

Також потрібно приділити увагу й тому, яке значення для кваліфікації цього виду злочинів мають способи втягнення неповнолітнього.

Необхідно враховувати, що дії із втягнення можуть бути вельми різноманітними і застосовуватися у вигляді як психічного, так і фізичного впливу на неповнолітнього. Диспозиція ст. 304 КК України не містить переліку способів втягнення неповнолітнього у злочинну або іншу антигромадську діяльність. Тому, кваліфікуючи дії винного, працівники правоохоронних органів, які проводять розслідування, у більшості випадків обмежуються загальною фразою про втягнення, не вказуючи на конкретний спосіб. Такий підхід до розслідування справ цієї категорії дозволяє припускатися певних слідчих помилок. Відсутність у зазначеній статті конкретних способів втягнення "відстрашує" слідчих від зобов'язання даної статті КК у необхідних випадках .

Отже, пропонуємо змінити редакцію ст. 304 КК України, назвавши її "Втягнення неповнолітнього у вчинення злочину", де в частині першій передбачити відповідальність за втягнення неповнолітнього у вчинення злочину шляхом обіцянь, підкупу, умовлянь, погроз чи іншим способом; у другій частині – відповідальність спеціальних суб'єктів злочину (батьків дитини або осіб, на яких законом покладено обов'язки з виховання неповнолітнього); у третій частині – кваліфікуючі ознаки у вигляді вчинення злочину відносно двох і більше осіб, неодноразово, із застосуванням насильства чи погрози його застосування; у частині четвертій – відповідальність осіб за діяння, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті та пов'язані із втягненням неповнолітнього в групу осіб за попередньою змовою чи в організовану групу, або у вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину. Крім цього, пропонуємо доповнити Кримінальний кодекс України новою статтею 304 і, передбачивши в ній кримінальну відповідальність за втягнення неповнолітнього у вчинення антигромадських дій: у частині першій – відповідальність за втягнення неповнолітнього в систематичне вживання спиртних напоїв, а так само за втягнення його в заняття бродяжництвом або жебрацтвом шляхом обіцянь, підкупу, умовлянь чи іншим способом; у другій частині – відповідальність спеціальних суб'єктів злочину (батьків неповнолітнього або осіб, на яких законом покладено обов'язки з виховання, а так само педагогів чи інших працівників освітньої, виховної, лікувальної або іншої установи, зобов'язаних здійснювати нагляд за неповнолітнім); у третій частині – кваліфікуючі ознаки у вигляді вчинений злочину відносно двох і більше осіб, неодноразово, із використанням неповнолітнього для систематичного одержання прибутку. Ми навмисне з антигромадських дій виключили втягнення неповнолітніх в азартні ігри, оскільки за останні п'ять років не було порушено жодної кримінальної справи стосовно таких осіб. І це підтверджує думку про те, що в даній частині досліджувана нами кримінально-правова норма не працює. Крім того, під час аналізу кримінального законодавства країн Співдружності Незалежних Держав було виявлено той факт, що в жодному з вивчених нами кодексів не згадується про відповідальність за втягнення в азартні ігри.

Однак видається необхідним включити в норму таку ознаку, як втягнення у бродяжництво, оскільки на даному етапі ця проблема є однією з провідних. Про це свідчить як статистика, так і той факт, що і самою державою зазначеній проблемі приділяється величезна увага, у зв'язку з чим було видано Указ Президента України № 113/2000 від 28 січня 2000 року "Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності" та інші законодавчі акти. Аналіз статистичних даних по Луганському регіону показує, що 76,5% від загальної кількості дітей, які перебували в притулках протягом 2000 року, до притулків неповнолітніх потрапили внаслідок жебракування та бродяжництва, і з кожним роком кількість таких дітей збільшується. Так, по Луганському регіону їх кількість склала у 2001 році – 1395, у 2002 році – 1449 неповнолітніх.

Ця проблема є актуальною і для країн СНД, у зв'язку з чим у ряді КК цих держав прямо встановлюється кримінальна відповідальність за втягнення неповнолітніх у заняття .бродяжництвом і жебрацтвом, а саме: у ст. 151 КК РФ, ст. 173 КК Республіки Білорусь, ст. 132 КК Казахстану, ст. 127 КК Узбекистану, ст. 165 КК Таджикистану, ст. 156 КК Туркменістану, ст. 171 КК Грузії. Крім того, КК Азербайджану в ст. 171 передбачає відповідальність за втягнення неповнолітніх у заняття проституцією або вчинення інших аморальних дій, що дозволяє, під загальним поняттям "вчинення .інших аморальних дій" розуміти також бродяжництво і жебрацтво.

Вважаємо за необхідне зазначити, що недостатньо правильно відбити в кримінально-правовій нормі волю законодавця, потрібно, щоб сама форма цього відбиття несла певний заряд виховання та загальної превенції. На наш погляд, ст. 304 КК у чинній редакції не має належної попереджувально-виховної сили. Проведене нами вибіркове опитування засуджених за цією статтею свідчить, що 86% із них знали про кримінальну відповідальність за втягнення неповнолітніх у. злочинну діяльність, але побоювалися її тільки 20 %. Інші: "не думали про відповідальність" – 17%; "не побоювалися її" – 20%; "сподівалися на те, що покарання не настане" – 9%; "до можливості покарання ставилися байдуже" – 9%.

Вивчення думки практичних працівників із питань ефективності кримінально-правових норм про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність дає, по суті, ті самі результати. Тільки 20% практичних працівників уважають, що ст. 304 КК України характеризується необхідним попереджувальним ефектом. Отже, запропоновані вище уточнення редакції досліджуваної статті сприятимуть підвищенню її попереджувально-виховного значення.

Диференціація кримінальної відповідальності за втягнення неповнолітнього у вчинення злочину і втягнення його в антигромадську діяльність, розгляд у диспозиціях статей можливих способів втягнення, їх виявлення й точне відбиття в процесуальних документах органів попереднього слідства та суду дозволять усунути існуючі недоліки в розслідуванні цієї категорії кримінальних справ і підвищити ефективність боротьби як із втягненням неповнолітніх у вчинення злочинів або інші антигромадські дії, так і зі злочинністю неповнолітніх у цілому.

Таким чином, проблема втягнений неповнолітніх у суспільно небезпечну діяльність змінює свій внутрішній зміст, їй уже тісно в межах колишніх смислових конструкцій. Втягнення починає проявляти себе не тільки як окремий склад злочину, але і як домінуюча кримінологічна система, кримінологічна політика стаючи, по суті, важливою методологічною основою кримінологічних координат сучасного соціуму.

Саме втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність за своїми негативними наслідками є найгострішою соціально-правовою кризою в сучасному суспільстві.

Головний, найбільш ефективний елемент соціального механізму боротьби зі злочинністю неповнолітніх – це не в'язниці й кримінальні закони, а поступове витіснення кримінальних законів шляхом поширення та зміцнення моральних норм, а також відповідних традицій, звичаїв, як загальнолюдських, так і національних. Не покарання як таке, а розвиток культури суспільства й окремо кожного його члена дає надію на реальний ефект.

Боротьба із втягненням неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність ґрунтується на взаємодії комплексу наук – кримінології, соціології, психології, педагогіки, кримінального права та інших. При цьому в сучасних умовах кримінологія набуває дійсно самостійного значення і разом з тим надаватиме допомогу кримінальному праву. Водночас і кримінальне право повинне допомагати кримінології, маючи такі риси, як чіткість, несуперечливість, своєчасне реагування на соціально-економічні, політичні та соціально-психологічні зміни, що відбуваються в суспільстві.

Втягнення неповнолітніх у вчинення злочину або іншу антигромадську діяльність є однією з найглобальніших проблем в Україні та інших державах, оскільки являє собою одну з основних причин злочинів, скоєних неповнолітніми.

Відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність передбачено в новому КК України як у загальній нормі (ст. 304), так і в ряді спеціальних норм, що визначають відповідальність за окремі види втягнення (ч. 2 ст. 181; ч. 3 ст. 300; ч. 3 ст. 301; ч. 3 ст. 302; ч. 3 ст. 303; ч.ч. 2, 3 ст. 307; ч. 3 ст. 309; ч. 2 ст. 315; ч. 2 ст. 317; ст. 323; ст. 324 КК). Однак, як показує проведене дослідження, незважаючи на наявність у КК України такої великої кількості спеціальних норм, більшість осіб притягувалися до кримінальної відповідальності за втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність за загальною нормою, тому вивчення ознак цього складу злочину, з'ясування точного змісту понять, що охоплюються ним, мають велике методологічне та практичне значення.

Поняття "втягнення" і "діяльність", що містяться в ст. 304 КК України, потребують уточнення. Втягнення не слід ототожнювати з підбурюванням, оскільки втягнення являє більш складну дію, ніж просто вплив на психіку неповнолітнього з метою викликати в нього рішучість учинити злочин. До того ж втягнення вважається закінченим з моменту вчинення винним дій, спрямованих на втягнення, незалежно від того, вчинив неповнолітній злочин або інше правопорушення, зазначені в законі, чи ні, тоді як підбурювачем є особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину.

Поняття "діяльність" у даному складі варто замінити на поняття "злочин", що виключить суперечливість у правозастосовчій практиці.

Досліджувана норма, що передбачає кримінальну відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність, потребує поділу на дві: ст. 304 КК України "Втягнення неповнолітнього у вчинення злочину" і ст. 304 і КК України "Втягнення неповнолітнього у вчинення антигромадських дій".

У пропонованій статті 304і КК України видається доцільним передбачити відповідальність за втягнення неповнолітніх у заняття бродяжництвом і декриміналізувати таке діяння, як втягнення в азартні ігри.

Джерело – глава з монографії:

Топольскова І.О. Боротьба із втягненням неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність: Монографія / МВС України, Луг. акад. внутр. справ ім. 10-річчя незалежності України; [Наук. ред. д-р юрид. наук, проф. В.П. Ємельянов]. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2003. – 192 с.