Основні напрями в сучасному буддизмі

У сучасному буддизмі існують три напрями, які значною мірою різняться і за доктринальними положеннями, і за характером культової практики. Це хінаяна («вузький шлях спасіння»), або індо-південний і південно-східний буддизм; махаяна («широкий шлях спасіння»), або дао-буддизм (далекосхідний буддизм); ваджраяна, або тантраяна (центральноазіатський буддизм).

Перший напрям – хінаяна – тісно взаємопов’язаний з раннім буддизмом. Він визнає Будду людиною, яка знайшла шлях до спасіння. Головним у ньому є особисте спасіння, що вважається досяжним лише через відхід від світу, тобто прийняття чернецтва. За межами Індії хінаяна поширилася лише там, куди проникли індійські поселенці (Південна та Південно-Східна Азія). У країнах цих регіонів – М’янмі, Камбоджі, Лаосі, Таїланді, Індонезії, Шрі-Ланці – буддизм сприймається як високорозвинена індійська культура, спроможна задовольнити всі верстви населення.

Другий напрям – махаяна – визнає можливість спасіння не лише для ченців, а й для мирян. увага зосереджується на необхідності рятувати інших, на активній проповідницькій діяльності та проникненні у різні галузі суспільного та державного життя. Подолавши аскетичні крайності хінаяни, махаяна легше адаптувалася до нових умов і вийшла далеко за межі Індії (на Далекий Схід). Другий напрям буддизму – основа багатьох місцевих тлумачень і течій буддизму.

Буддизм махаяни став інтегральною частиною релігійної свідомості населення далекосхідного регіону поряд з конфуціанством, даосизмом, синтоїзмом та іншими релігіями. У кожній країні існує своя національна специфіка буддизму. Наприклад, у Японії зареєстровано 160 буддійських сект, що належать шести школам: Тендай, Сикгон, Дзьодо, Нітіран, Нара, Дзен.

Буддійська секта дзен (чань) набула популярності серед молоді західноєвропейських країн, а також США. Особливості дзен-буддизму, заснованого ще VI ст. у Китаї індійським ченцем Бодхідхармою, полягають у передачі («від серця до серця») вчення, вірі в можливість безпосереднього контакту з всеосяжною істинною мудрістю Будди, у відмові від писемності як засобу передачі вчення Будди, переконаності у здатності осягнення його зверненням до внутрішнього світу людини. Важливе значення буддійська секта дзен надає практиці самодисципліни та психічному тренуванню.

Дзен приваблює молодь сучасних цивілізованих країн живою практикою істини, відкритою для всіх, незалежно від раси, кольору шкіри, релігійної належності. Молоді люди намагаються знайти в ній спільні риси з культурою та світоглядом країн Західної Європи. Дзен притягує молодь і своїм загальним нігілістичним духом, який заперечує будь-які авторитети, навіть самого Будду. Це особливо імпонує американській молоді, яка визнає «Митницький» дзен, де немає дисципліни, виснажливих тренувань, штатного вчителя.

Один із напрямів останнього часу – так звані «наркотики для просвітлення». Його послідовники вважають, що за допомогою наркотиків без традиційних тренувань можна досягти психологічного ефекту, подібного до практики дзен. Секта обіцяє своїм прибічникам повне визволення – моральне, духовне, інтелектуальне, душевну рівновагу, справжню свободу і незалежність від суспільства.

Прихильники східних культів (у тому числі дзен-буддизму) на Заході мало цікавляться сутністю релігійної теорії. Вони віддають перевагу практиці медитації, розглядаючи її як розумову акцію, спрямовану на приведення психіки у стан споглядальної зосередженості, вільної від негативних переживань. Створюються центри «трансцендентної медитації», метою яких є досягнення «духовного оновлення» людей, прилучення їх до так званої космічної енергії, блокування негативних емоцій та інтелектуальних стереотипів. У США медитативні прийоми засвоюють у школах; у ФРН поміж студентства налічується понад 30 тис. послідовників «трансцендентальної медитації»; у Швеції функціонує «Інститут Махаріші за творчий розум», який постачає школярів посібниками з трансмедитації. Медитативний центр у Сан-Франциско має назву «Спілка буддійської практики».

Захоплення необуддизмом наших сучасників у далекому та ближньому зарубіжжі, а частково й в Україні, набуло переважно утилітарного характеру. Буддійське вчення про любов до всього живого ( у філософії – сантана) й сувору підпорядкованість людського існування велінням розуму, про знання, які повинні служити благочестивому життю та необхідні, аби позбутися страждань, відіграє у соціально-психологічному розумінні роль заспокійливого засобу для віруючого, бодай тимчасового відсторонення його від кривд і прикрощів недосконалого людського суспільства. Тут, власне, йдеться про компенсаційну функцію релігії.

Японський буддизм – це релігія передусім для мирян. У країні існують численні буддійські організації: при сектах, великих монастирях, у школах і вузах, приватних фірмах і державних закладах. Особливо багато організацій, що належать новим релігіям, яких близько 150, з них дві третини становлять буддійські товариства (кай) і братства (кводан). Найбільшим є Сокагаккай (15 млн чоловік), Риссьо косейкай (5 млн) і Сейюкай (4 млн). Більшість необуддійських організацій підтримують ліберально-демократичну партію. Сокагаккай має власну політичну партію, яка є третьою за числом місць у парламенті.

Третій напрям – ваджраяна, або тантраяна, сформувався на початку ІІ тис. н.е. Він практикує шлях йоги під керівництвом духовного наставника – гуру. Кожний гуру має свою методику використання системи йоги для очищення думок. У ламаїзмі, що виник на основі вчення Цзонхави (1357 – 1419), такі духовні наставники називаються переродженцями, або живими богами. Ламаїзм – це ієрархічна церковна система, що дублює світську державну ієрархію, встановлену Чингісханом.

Ламаїзм – особлива форма буддизму. Його засновником вважають тибетського ламу Цзонхаву (1357-1419), реформи якого привели до завершального процесу формування ламаїзму.

Зберігаючи основні буддистські положення, ламаїзм у той же час має специфічні особливості, насамперед в ускладненні обрядовості, в масовому поширенні інституту лам (від тибетського лама – вищий), у підвищеній шані для них, беззастережна покірність яким вважається головною чеснотою. Старший син у кожній родині послідовників ламаїзму, як правило, посвячувався в лами. Звідси і величезна кількість ламаїстських монастирів. Є дві найвищі ламські посади: далай-лама, що вважається втіленням бодхісатви Авалокітешвари, і панчен-лама («лама – перлина») – уособлення Будди Амітабхи. За логікою останній має бути домінуючим, оскільки втілення Будди у сакральному плані вище за персоніфікацію бодхісатва. Та в реальному житті склалось так, що саме далай-лама у столиці Ласа зосередив у своїх руках вищу духовну й політичну владу і став загальновизнаним верховним авторитетом усіх прибічників ламаїзму і багатьох за межами сфери його поширення. Резиденцією панчен-лами став монастир біля Шигатзе.

Особливе місце у ламаїзмі відводиться прийдешньому Будді – Майдарі, який покарає грішників і нагородить за релігійні заслуги гідних, встановить справедливе життя.

Головним канонічним текстом ламаїзму є канон Ганджур і Данджур. Збірка «Одкровення» Будди Ганджур, складаючись з 108 томів, включає тибетські переклади найважливіших сутр і трактатів хінаяни, махаяни та ваджраяни, численних розповідей, діалогів, цитат, що мали стосунок до Будди, а також творів із астрології, медицини тощо. Коментарем до текстів Ганджура є ще ширше зібрання – Данджур, що складається з 225 томів, які вміщують цілком самостійні твори, зокрема розповіді, поеми, заклинання та переклади буддистських вчень.

Ламаїсти вважають, що тому, хто покладається на «три сховища» (Будду, Дхарму, Сангху), знаючи, що зобов’язаний досягти їх, необхідно самому породити Трояке сховище у своїй свідомості . А щоб оволодіти істинним сховищем – Дхармою (вченням), слід просуватись шляхом, який містить «Три практики» (тришикша): вищу моральність (адхишила), вищу медитативну зосередженість (адхиса-мадхи) та вищу мудрість (адхипраджня).

Вища моральність має багато різних форм практичної реалізації, проте в основі їх всіх лежить принцип утримання від десяти проявів античеснот або аморальності, три з яких належить до дій тіла, чотири – до дій мови, і три – до дій розуму.

Три фізичні античесноти:

1. Позбавлення життя живої істоти: від убивства комахи до вбивства людини.
2. Крадіжка: заволодіння майном іншої людини без її згоди, незалежно від цінності цього майна чи від того, була ця дія здійснена самостійно чи через чиєсь посередництво.
3. Сексуальна розбещеність.

Чотири античесноти мови:

1. Брехня: обдурювати інших людей словами або діями.
2. Лихослів’я: вносити чвари, розбрат, щоб спонукати тих людей, які мали добрі відносини, до сварки, або тих, які були вже у суперечці, до ще більшої ворожнечі.
3. Грубість: ображати інших.
4. Марнослів’я: вести розмови про безглузде, нісенітниці під впливом бажань та інстинктів.

Три античесноти розуму:

1. Заздрість: думати – «якби це було моїм», бажати чого-небудь, що належить іншим.
2. Зловмисність: бажання вчинити шкоду (як велику, так і незначну) іншому.
3. Помилкові погляди: уявляти як неіснуюче щось існуюче, як, наприклад, переродження (сансару) чи причинно-наслідковий зв'язок (карму), чи три драгоцінності.

Протилежність цим десяти античеснотам – десять чеснот, дотримання яких у повсякденному житті називається практикою моралі.

Практика вищої медитативної зосередженості полягає у зосередженості уваги на одному об’єкті. Медитативна зосередженість містить велику кількість видів. Серед них виділяється спокій (шаматха). Суть спокою тут розуміється як зосередження утримання уваги на якомусь об’єкті, без відволікань, у гармонії свідомості і тіла людини. Якщо це супроводжується прийняттям Сховища, то це буддистська практика, а якщо ж вона доповнюється і спрямовується до вищого просвітлення заради блага всіх живих істот, то це є практика махаяни. Її особливість полягає в тому, що коли досягається спокій , свідомість і тіло пронизуються радістю і щастям, суб’єкт набуває безліч навіть надприродних здібностей, серед яких ясно бачення та еманації.

Головна мета і перевага спокою полягає в тому, що за її допомогою можна досягти особливого зрозуміння (випаш’яна) і таким чином звільнитись від кругообігу буття.

Для досягнення спокою необхідні певні умови. Так, місце для практики має бути тихим, без сторонніх звуків, адже шум для зосередженості протипоказаний. Той, хто здійснює медитацію, сам повинен бути невибагливим, всім задоволений, незалежним від мирських турбот і суєти, уникати аморальних фізичних і словесних дій. Шляхом слухання і роздумів він має позбавитись неправильних уявлень про предмет медитації; зобов’язаний знати, яким чином роздумувати про згубність бажань, про суть непостійності тощо. Для досягнення стану спокою (шамати) необхідно позбавитись «п’яти помилок» та застосувати «вісім протиотрут».

«П’ять помилок», від яких слід позбавитись:

1. Лінощі: небажання займатись медитативною зосередженістю.
2. Забудькуватість: невтримання у пам’яті об’єкта медитації.
3. Сонливість і неуважність: переривання медитативної зосередженості.
4. Невживання «протиотрут»: приводить до сонливості і збудженості.
5. Надмірне вживання: продовжувати вживати «протиотрути», хоч сонливість і збудженість вже подолані.

Вісім «протиотрут» – це засіб для позбавлення п’яти помилок.

«Протиотрута» від ледарювання:

1. Віра: бачити позитивні якості, які дає медитативна зосередженість.
2. Натхнення: намагатись набути ці позитивні якості.
3. Зусилля: отримувати задоволення від занять медитативною зосередженістю.
4. Підпорядкованість свідомості і тіла: наслідок (зусилля).

«Протиотрута» від забудькуватості:

1. Уважність: постійно зберігати зосередженість на об’єкті.

«Протиотрута» від сонливості і збудженості:

2. Пильність: негайно бачити, що сонливість чи збудженість вже виникли або почали виникати.

«Протиотрута» від незастосування:

3. Застосування: використовувати «протиотруту» від сонливості та збудженості.

«Протиотрута» від надмірного застосування:

4. Утримання від застосування: послабити свої зусилля.

При застосуванні «восьми протиотрут» «п’ять помилок» поступово зникають, і людина проходить «дев’ять станів зосередженості»:

1. Установка мислення: зосередити мислення і направити його на внутрішній об’єкт (наприклад на візуалізований образ Будди).

2. Продовження установки: продовжити зосередженість на об’єкті довше, ніж у попередній раз.

3. Відновлення: негайно реагувати на відволікання і повертатись на об’єкт.

4. Посилена установка: зібрати мислення для переходу від зосередженості на головних аспектах об’єкта медитації на більш і більш сталу його установку на другорядні аспекти об’єкта.

5. Дисциплінованість: усвідомлювати позитивні (приємні) результати, які приносить медитативна зосередженість і відчувати від цього радість.

6. Заспокоєння: зняття неприязні до медитативної зосередженості.

7. Повне заспокоєння: за допомогою певних зусиль відкидаються навіть найменша сонливість і збудженість, як тільки вони з’являються.

8. Стабільність: медитативна зосередженість стабільна настільки, що вже ніщо зайве не зможе перервати цей процес.

9. Органічність: фіксація на об’єкті здійснюється сама по собі, без додаткових зусиль.

Ці дев’ять рівнів зосередженості досягаються за допомогою «шести сил». Перший рівень – послуху, другий – роздуми, третій і четвертий – увага, п’ятий і шостий – усвідомлення, сьомий і восьмий – зусилля, дев’ятий – знайомство.

Дев’яти рівням зосередженості відповідають чотири види розумової діяльності, за допомогою яких мислення оволодіває своїм об’єктом:

1. Примусова фіксація: під час першого і другого рівнів зосередженості мислення із зусиллям фіксується на об’єкті концентрації.
2. Переривчата фіксація: від третього до сьомого рівнів зосередженість чергується з неуважністю.
3. Стабільна фіксація: під час восьмого рівня мислення набуває здатності концентруватись на об’єкті не відриваючись.
4. Само підтримуюча фіксація: під час дев’ятого рівня стан мислення сам собою утримується на об’єкті.

Як стверджує Далай-лама XIV, якщо скрупульозно виконувати зазначену методику, то бездоганної медитативної зосередженості можна досягти приблизно через рік систематичної практики.

Джерело:

Лебедєва Н.Г. та ін. Релігієзнавство: Навч. посібн./ Н.Г. Лебедєва, О.Т. Джурелюк, Д.О. Самойленко. – Алчевськ: ДонДТУ, 2008. – 293 с.