Фетишизм

Складовою первісного міфологічного комплексу є й фетишизм (португ. fetico – чародійний, чудодійний) – форма найдавніших вірувань, що полягали у наділенні деяких представників неживої природи (каміння, кістки, пір’я тощо), а згодом і штучно виготовлених предметів «чуттєво-надчуттєвими» якостями. Тобто вони як живі істоти можуть мати для людини охоронне значення (амулети, талісмани): зцілення, запобігання хворобі або знімання хвороби, охорона від ворогів, зіпсуття, допомога на полюванні тощо.

Цей специфічний спосіб олюднення природи вперше описав французький дослідник Шарль де Бросс у книзі «Культ богів-фетишів» (1760) на матеріалах первісних вірувань африканських негрів, стародавніх єгиптян, греків та римлян. Фетишем міг стати будь-який предмет, що чимось вразив уяву людини: камінь незвичної форми або кольору, панцир черепахи, зуб тварини, пташиний дзьоб, шматок дерева тощо. Неважливо який предмет, а суттєво аби за ним була помічена дія якоїсь сили. У правослов’ян ці вірування презентують, зокрема, камінці –фетиші та стулки річкових черепашок із поховань Васильківського могильника, рибоподібні піщаникові чуринги з Кам’яної могили, що на Мелітопольщині, тощо.

Фетишам не поклонялися, їх шанували, шанобливо берегли. Гносеологічно фетиш мав своїм мотивом уявлення первісної людини про те, що зміни в природі, за аналогією з її власними вчинками, пов’язані з розумово-вольовою діяльністю і можуть бути спрямовані на людину та її довкілля.

Джерело:

Лебедєва Н.Г. та ін. Релігієзнавство: Навч. посібн./ Н.Г. Лебедєва, О.Т. Джурелюк, Д.О. Самойленко. – Алчевськ: ДонДТУ, 2008. – 293 с.