Основи християнського віровчення

Християни вірять в єдиного Бога. Бог – безначальна, безпричинна Істота, яка існує вічно і не має початку в часі. Бог-Отець своїм Словом створив увесь видимий і невидимий нам світ. Бог-Син народився від Отця до початку часів, тобто Син співвічний Отцю.

Всі християни дотримуються фундаментальних вірувань, які вони називають символом віри. Це такі:

  • існує один Всемогутній Бог, який все створив і всім керує;
  • Бог є справедливий Суддя: за добро нагороджує, а за зло карає;
  • Бог-Один, але в трьох іпостасях (особах): Бог-Отець, Бог-Син і Бог Дух святий, або Пресвята Трійця;
  • Син Божий став людиною, страждав, вмер і воскрес за для людського спасіння;
  • Ісус Христос заснував Єдину Соборну й Апостольську Церкву, в якій здійснюється спасіння людини Божою благодаттю;
  • є вічне життя і воскресіння померлих.

В основі культу християнства лежать сім святих таїнств, які визначають повноту й досконалість благодаті Божої:

  • хрещення (символізує прийняття людини в лоно християнства, зняття з неї первородного гріха і відкриття таким чином їй шляху до спасіння);
  • миропомазання (символізує освячення і зміцнення духовних сил християнства на шляху до спасіння);
  • сповідь або покарання ( своєрідний звіт віруючого про порушення заповідей Божих);
  • євхаристія, або причащання (символізує єдність Бога з людьми, а полягає в частуванні віруючих хлібом і вином. які, за вченням церкви, при здійсненні обряду таємниче перетворюються в «тіло і кров Господні»);
  • священство (за християнським вченням це є ті повноваження і сила, які Бог надає чоловікам і які необхідні для виконання рятівних обрядів Євангелія);
  • таїнство шлюбу (майбутнє подружжя, обіцяючи перед вівтарем бути вірним один одному, отримують через священнослужителів благодать однодушності «до благословенного народження і християнського виховання дітей»);
  • оливоосвячення, або соборування (символізує зцілення людини від душевних і тілесних хвороб й одночасно є засобом відпущення нерозкаяних гріхів).

Священна книга християн – Святе Письмо – Біблія. Християни її ще називають Словом Божим, Книгою Спасіння, Книгою книг тощо. Назва «Біблія» утвердилась серед християн із IV ст. Так вперше назвав цю книгу Константинопольський патріарх Іоан Златоуст. Біблія складається з двох частин: Старого Завіту і Нового завіту. Старий Завіт містить 50 книг (щоправда, канонічними з точки зору православних є 39, а католики й протестанти визнають усі 50). У них розповідається про створення світу і людини, про рай, потоп і життя Богом обраного єврейського народу. Подаються також молитви (псалми), філософсько-моралістичні твори, релігійна публіцистика, лірична поезія.

До Нового Завіту всі християнські церкви (за винятком Ефіопської та Коптської) зараховують 27 книг: 4 Євангелія (від святих Матфія, Марка, Луки, Іоана), діяння святих апостолів, 21 послання апостолів та Апокаліпсис, або Одкровення Іоана Богослова. Ці книги розповідають про Ісуса Христа, його вчення, подають пророцтва.

Мова Біблії – давньоєврейська та арамейська (халдейська – державна мова колишнього Вавилону) у Старому завіті та грецька (діалект койне) у Новому Завіті. Сьогодні Біблія перекладена майже всіма мовами світу.

Історія Біблії в Україні розпочинається з часів з’яви на нашій землі перших християнських місіонерів, які, поширюючи християнське вчення, принесли з собою і книги Святого Письма, які з часом почали перекладатись давньою літературною українською мовою. Найдавнішою в Україні книгою святого Письма є Остромирове Євангеліє (1056 – 1057 рр.). Найціннішим із перекладів на народну тогочасну мову є Пересопницьке Євангеліє (1556 – 1561 рр.), що вийшло з монастиря в Пересипниці (Волинь). У ній чи не найповніше, найяскравіше простежується саме україномовна передача змісту Біблії «для лєпшего виразумління люду християнського». Дуже популярною в Україні книгою Старого завіту був псалтир, який вважався не тільки як богослужбова книга, а й як навчальна книга для домашнього читання. Популярними були й книги Нового Завіту – Четвероєвангеліє і Апостол, найдавніші з яких з’являються в 1195 – 1220 рр.

1581 р. побачила світ знаменита Острозька Біблія, що була надрукована І.Федоровим у м. Острозі.

Перший переклад Біблії на живу народну літературну мову здійснили Пантелеймон Куліш, Іван Пулюй та Іван Нечуй-Левицький за ініціативою Всесвітнього біблійного Товариства. До їхнього перекладу, виданого в 1903 р., ввійшли, як і передбачалось замовленням, лише канонічні книги – 39 із Старого Завіту і 27 з Нового Завіту. Протягом ХХ ст. повний текст Біблії у перекладі українською мовою здійснили І. Огієнко (1962 р.), І.Хоменко (1963 р.) та ін.

Біблія своїм багатим змістом як релігійного, так і нерелігійного спрямування торкається так чи інакше практично всіх аспектів життєдіяльності людини в усій їхній глибині і проблематичності. У ній, за словами російського філософа В.В. Розанова, ми знаходимо дух світлої радості, дух прощення і примирення, любові до людей. Щось глибоко близьке кожному серцю, щось, що приваблює до себе, що змушує не змикатись, не поринати в себе, а, навпаки, розкривати свою душу, – чується в кожнім слові Спасителя і в кожній дії Його.

І цей дух «світлий і радісний», дух «відкритості й спілкування», що лине зі сторінок Біблії, близький і рідний душевному світові більшості з нас, він приваблює до себе кожного, в кого пробудилась душа до пізнання абсолютного джерела буття.

Джерело:

Лебедєва Н.Г. та ін. Релігієзнавство: Навч. посібн./ Н.Г. Лебедєва, О.Т. Джурелюк, Д.О. Самойленко. – Алчевськ: ДонДТУ, 2008. – 293 с.