Деякі аспекти імплементації міжнародно-правових норм в сфері трудового законодавства України
На сучасному етапі розвитку України, формування громадянського суспільства, де людина визнана найвищою соціальною цінністю, актуалізуються дослідження щодо реформування чинного трудового законодавства й приведення його у відповідність до положень міжнародних стандартів. Інтеграція України до міжнародних, зокрема, європейських, структур неможлива без забезпечення ефективного процесу впровадження норм міжнародного права в національне законодавство, виконання державою міжнародно-правових зобов’язань з прав людини у сфері трудових відносин. Саме тому дослідження міжнародного досвіду має важливе теоретичне й практичне значення.
В сучасному світі посилюються тенденції взаємозалежності і взаємовпливу держав. Створені з цією метою міжнародні організації і спільноти держав сприяють погодженому вирішенню загальних проблем світової співдружності.
Термін «імплементація» перекладається з англійської (іmplement) як «здійснення, забезпечення виконання» і може бути інтерпретований як «забезпечення практичного результату і фактичного виконання конкретними засобами». У вітчизняну літературу його було запроваджено І.І. Лукашуком і П.Ф. Мартиненком. Імплементація – фактична реалізація міжнародних обов’язків на внутрішньодержавному рівні, здійснювана шляхом трансформації міжнародно-правових норм у національні закони та підзаконні акти.
У широкому розумінні трансформація, на думку Р.А. Мюллерсона, являє собою «засіб здійснення міжнародного права за допомогою видання державою внутрішніх нормативних актів та забезпечення виконання ним свого міжнародного обов'язку або в інтересах використання ним свого міжнародної правомочності».
Під міжнародно-правовим регулюванням праці розуміється регулювання умов праці й охорони законних прав працівників за допомогою міжнародних угод, а різноманіття міжнародних відносин в сфері праці призводить до існування різноманітних міжнародно-правових норм.
В свою чергу, імплементація включає сукупність правових та інституційних засобів, що використовуються суб’єктами міжнародного права на міжнародному та національному рівнях.
Більшість міжнародно-правових норм реалізується через механізм національної імплементації. Отже, ефективний привід національного законодавства у стан, який відповідає до міжнародних стандартів залежить від того, яким саме способом імплементуються міжнародно-правові норми в національне законодавство.
До цього аспекту Г. Куц зазначає: «Питання про вибір юридичної процедури, за допомогою якої міжнародно-правові угоди інкорпоруються у національну систему права, є, в принципі, питанням, яке має визначатися конституційним правом держави».
Ратифікація – остаточне схвалення та затвердження найвищим органом держави міжнародного акта. Ратифікація є остаточною, від неї не можна відмовитися або знову винести договір на обговорення.
В Україні порядок ратифікації міжнародних актів регулюється Конституцією (ст. 9) та Законом України «Про міжнародні договори України». Ратифікація міжнародних договорів України здійснюється шляхом прийняття закону про ратифікацію, невід’ємною частиною якого є текст міжнародного договору. Ратифікації підлягають міжнародні договори України, виконання яких зумовлює зміну законів або прийняття нових законів.
Момент набуття чинності таким актом пов’язаний з виконанням певних дій, що означають вираження згоди його учасників на його обов’язковість (підписання, ратифікація, приєднання) або з настанням певних подій (конкретна дата закінчення строку після ратифікації). Імплементація міжнародно-правових норм з регулювання праці відбувається занадто повільними темпами, при цьому приведення національного законодавства у відповідність із нормами щойно прийнятого міжнародного договору здійснюється значно пізніше, ніж ратифікація самого договору.
В Україні на сьогодні реалізація міжнародно-правових норм у галузі праці ще не завершилась, незважаючи на ратифікацію відповідних міжнародно-правових актів: продовжують порушуватися права трудящих; непоодинокі випадки незаконного звільнення з роботи; працівники працюють без укладення трудового договору; прийняття на роботу дітей, чий вік не відповідає встановленим вимогам. Відповідно, порушуються ратифіковані міжнародні договори: Конвенція № 138 Міжнародної організації праці «Про мінімальний вік для прийому на роботу», Конвенція № 95 Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» тощо. Тому, процес імплементації та ратифікації в цій галузі, потребує підвищеної уваги, а норми національного права необхідно тлумачити й застосовувати так, щоб це відповідало нормам і принципам міжнародного права.
Отже, з вищенаведеного можна зробити наступний важливий висновок, що імплементація міжнародно-правових норм – це обов’язковий та природний процес, який позитивно впливає в умовах, сприятливих для конкретної держави і він веде до прогресивного розвитку національного законодавства.
Джерело: Пелих В.В., Пелих О.Л. «Деякі аспекти імплементації міжнародно-правових норм в сфері трудового законодавства України»