Тіньове працевлаштування неповнолітніх в Україні
Конституція України проголосила право кожного на працю і встановила умови для його реалізації. В Україні проблеми трудової діяльності неповнолітніх є одними з найактуальніших. Перехід економіки до ринкових умов господарювання та поява безробіття створили ситуацію, яка супроводжується численними порушеннями трудового права працівників, зокрема неповнолітніх.
Ринок праці сам по собі не створює гарантій здійснення права на працю, а особливо для молоді, яка з об’єктивних причин не здатна на рівних конкурувати з досвідченими повнолітніми працівниками. Збідніння значної частини населення призвело до неможливості батьків у багатьох випадках матеріально забезпечити своїх неповнолітніх дітей, що потребує здійснення цілої низки заходів соціального захисту сімей із дітьми, зокрема щодо створення відповідних економічних умов та подальшого розроблення нормативно-правової бази стосовно зайнятості неповнолітніх.
Одним із напрямів реалізації державної молодіжної політики є забезпечення зайнятості молоді. Молодь має право на перше робоче місце протягом двох років за умови, що громадянин України віком від 15 до 28 років закінчив чи припинив навчання в загальноосвітній школі, професійному навчально-виховному та вищому навчальному закладі, завершив професійну підготовку та перепідготовку; після звільнення зі строкової чи альтернативної служби.
Гарантія молоді на перше робоче місце полягає у праві молоді звернутись до державної служби зайнятості, яка інформує про робочі місця і здійснює вибір першого робочого місця. Державна служба зайнятості надає місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, молодіжним центрам праці, соціальним службам для молоді інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад).
Держава сприяє створенню молодіжних центрів праці, а також молодіжних громадських організацій (агентства, біржі, бюро тощо) для забезпечення працевлаштування молоді, реалізації програм професійного навчання та вдосконалення її професійної майстерності. Діяльність молодіжних центрів праці може фінансуватися за рахунок коштів державного фонду сприяння зайнятості населення, передбачених на ці цілі.
Згідно з Законом України «Про зайнятість населення» для працевлаштування молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), що залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п’ятнадцять років і які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, приймати на роботу, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форми власності, з чисельністю понад 20 осіб, до 5% загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, зокрема з гнучкими формами зайнятості.
Справді, окремі проблеми, зокрема щодо праці дітей інших вікових груп, потребують істотного доопрацювання з урахуванням сучасних потреб ринку праці. На сьогодні робота дітей до 14 років, до того ж без офіційного оформлення трудових відносин, як це часто буває на практиці, повністю перебуває поза законом і ніяк не контролюється. Останнім часом в Україні поширюються нові форми організації виробництва і трудової діяльності, а також деякі види робіт, через специфіку яких складно контролювати дотримання санітарно-гігієнічних норм і вимог щодо охорони праці. Крім того, з боку роботодавців широко застосовується практика неофіційного наймання, що є прямим порушенням законодавства. Таким чином, у приватному секторі формується неконтрольоване тіньове працевлаштування.
У цій ситуації ранній початок трудової діяльності, особливо коли йдеться про роботу, що перевищує фізіологічні можливості підлітка, може негативно позначатися на здоров’ї дитини, її подальшому фізичному, психічному та соціальному розвиткові. Є ряд невирішених проблем, а саме:
- недостатньо чітко регламентовано види діяльності, де дозволяється використовувати працю дітей;
- не встановлено порядку, відповідно до якого має оформлятися згода батьків (опікунів) на працевлаштування дитини;
- немає ефективного нормативно-правового механізму використання системи покарань роботодавців, особливо в неформальному секторі економіки, які порушують законодавство;
- криміналізованість «тіньового працевлаштування»;
- відсутність державної статистики про порушення законодавства з питань залучення дітей і підлітків до праці.
Неповнолітні працівники при працевлаштуванні повинні пам’ятати про:охорону праці,тривалість робочого часу, щорічні відпустки,форми оплати праці,обмеження щодо звільнення.
Знання цих прав та пільг зможе забезпечити гідні умови праці в трудових відносинах із роботодавцем.
Слід пам’ятати, що батьки, усиновителі, піклувальники неповнолітніх, а також державні органи та службові особи, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю, мають право вимагати розірвання трудового договору з неповнолітнім, якщо праця загрожує здоров’ю неповнолітнього або порушує його законні інтереси.
Джерело: Щербина В.В. «Тіньове працевлаштування неповнолітніх в Україні»