Загальнозастосовні методики екологічного аналізу інвестиційних проектів

Сучасна практика пропонує декілька прийомів оцінки, які здебільшого застосовуються щодо інвестиційних проектів. Вибір придатного прийому залежить від кількох факторів, що включають оцінюваний наслідок, наявність даних, ресурси часу та коштів. Використання цих прийомів традиційне, їх завдання полягає у визначенні економічних наслідків проекту і правильної оцінці їх вигід та витрат в аналізі проекту.

В усіх поданих тут методиках для визначення вартісних показників використовують ринкові ціни. Неявним припущенням є те, що ці ціни відображають економічний дефіцит і з огляду на це є цінами економічної ефективності. Якщо в ринкових цінах є викривлення, треба вводити відповідні поправки.

Нижче коротко охарактеризовано кожну з методик і наведено приклади. Виклад сфокусовано на порівняно простих прийомах, які найлегше застосовувати при тих обсягах даних та обмеженнях у часі, що звичайно є супутніми аналізу будь-якого Інвестиційного проекту.

Оцінка змін продуктивності. Для оцінки впливу проекту на довкілля належить визначити екологічні наслідки проекту. Наслідки для якості довколишнього середовища або підтримання відновлюваних ресурсів відображаються у змінах продуктивності порушених систем, і ці зміни, и свою чергу, використовуються для присвоєння величин. Багато прийомів оцінки засновано на фактичних ринкових цінах при визначенні кінцевих величин.

Порушеними можуть бути як природні, так і антропогенні системи. До природних систем відносять рибальство, сільське господарство та лісівництво. Наслідками для антропогенних систем є впливи на будівлі, матеріали й виробництва у промисловому та побутовому секторах.

Стан довколишнього середовища і природних ресурсів розглядаються як фактори виробництва. Зміни цих факторів спричиняються до змін продуктивності і/або виробничих витрат, що можуть, у свою чергу, впливати на зміни цін та обсягів виробництва, які можна спостерігати і вимірювати.

Саме подвійний характер цих методик робить їх привабливими: фізичні зміни загального обсягу виробництва легко помітити й виміряти, а використання ринкових цін дає змогу уникнути складних проблем оцінки, пов'язаних з позаринковими екологічними впливами.

Можливі дві ситуації:

1. Якщо збільшення (або зменшення) виробництва певного товару є недостатнім порівняно з загальним обсягом даного товару на ринку, а зміна факторів виробництва також незначна щодо обсягу ринку цих факторів, то можна припустити, що ціни на продукцію та фактори виробництва залишаться постійними. Таке припущення є найпростішим, бо воно не вимагає припущень щодо напряму й величини зміни цін. Це базове припущення для "малого проекту". Для деяких проектів такий підхід часткової рівноваги є реалістичним припущенням і неявно використовується в більшості викладених тут методик.
2. Проте іноді зміна обсягу випуску певного товару може позначитись як на його ціні, так і на факторах виробництва. У такому разі потрібна інформація про форму кривих попиту та пропозиції, а відтак – відповідне коригування.

До розгляду пропонуються три набори прийомів, у кожному з котрих використовуються ринкові ціни для оцінки зміни виробництва певних товарів та послуг. Перший набір має справу із зміною продуктивності й вартості продукції, другий – з втратою доходу, третій – з альтернативною вартістю різних дій.

Оцінка змін продуктивності є прямим продовженням традиційного аналізу вигід та витрат. Фізичні зміни виробництва оцінюються з використанням ринкових цін вхідних і вихідних позицій (або, за наявності викривлень, правильно скоригованих ринкових цін). Одержані грошові величини, у свою чергу, вводять у фінансовий аналіз проекту. Цей підхід безпосередньо заснований на неокласичній економіці добробуту та її визначенні загального добробуту. Вигоди й витрати від виконуваної дії приймаються до уваги незалежно від того, де вони відбуваються, у проекті чи поза ним.

Для використання цього прийому необхідно:

• ідентифікувати вплив проекту на продуктивність як у самому проекті, так і поза ним. Наслідки в самому проекті звичайно є бажаними результатами проекту і, як такі, включаються в будь-який аналіз проекту. Наслідки поза проектом, як позитивні, так і негативні, тривалий час вважалися зовнішніми екологічними і/або економічними факторами і часто-густо ігнорувалися;
• відстежувати і вимірювати наслідки для продуктивності "з проектом" і "без проекту". Навіть розглядаючи альтернативні проекти, слід зберігати варіант "без проекту". Причина проста: ми повинні мати можливість охарактеризувати зміни у зв'язку з проектом порівняно з існуючим становищем. Так, проект сільськогосподарського розвитку на височині призводить до ерозії ґрунту та шкоди вниз за течією для рисових полів з іригацією. Екологічна "вартість" проекту – це не повна шкода, завдана розташованим нижче полям, а лише додатковий негативний ефект відкладень у зв'язку з проектом. Аналіз "з проектом" і "без проекту" дає змогу виявити додаткову ерозію, заподіяну проектом;
• зробити передбачення щодо графіка у часі змін продуктивності, "правильних" застосовних цін і будь-яких очікуваних амін відносних цін у часі. За приклад може слугувати такий підхід, коли зміни виробництва кормових трав та інших кормів у результаті проекту збереження ґрунтів оцінюються, виходячи з вартості молока й гною, що їх виробляє велика рогата худоба. Проекти також мають екологічні наслідки, які можна оцінити, застосовуючи цей підхід. Ці проекти відносяться до сільського господарства, лісівництва, рибальства та інших галузей.

Існує безліч подібних прийомів, і всі вони мають спільну рису – проект, спрямований на одну конкретну мету, спричиняє незумисні шкідливі наслідки для іншої продукуючої системи. Величину цих незумисних "витрат" можна оцінити за допомогою простого підходу, заснованого на зміні продуктивності.

Підхід, заснований на оцінці втрати доходу, подібний до підходу з погляду зміни продуктивності. У цьому випадку продуктивність людей використовується як міра екологічних наслідків шляхом дослідження або втрати їх доходів, або медичних витрат унаслідок екологічної шкоди, або одержання вигід від запобігання негативним екологічним наслідкам. Ця методика, яку називають також методикою "людського капіталу" або "недоодержаного заробітку", пов'язана з великою етичною проблемою оцінки людського життя. Ми воліємо уникати грошової оцінки життя людини як такого, а також психологічних витрат в разі хвороби чи смерті. Проте величину втраченого доходу й медичних витрат унаслідок зміни якості довколишнього середовища можна оцінити.

У своїй найпростішій формі цей підхід досліджує потік втрат доходу і витрат на охорону здоров'я в результаті негативних екологічних наслідків (скажімо, забруднення води й повітря ибо підвищеного шуму). Більшість погодиться, що головні "витрати" на триденний грип визначити досить легко. Це недоодержана заробітна плата, медичні витрати. Коли ж хвороба триває тижні, місяці або роки, а то й спричиняється до смерті, оцінити втрати значно важче. Загалом, простіше оцінити екологічний ефект з використанням методики втрати доходу, коли хвороба порівняно нетривала, дискретна і не має довгострокових негативних наслідків. З хронічною захворюваністю справи стоять складніше. Деякі проекти можуть з цілковитою на те підставою використовувати цей підхід. Візьмемо за приклад проект системи міського водопостачання, який знижує число розладів шлунка. Причинно-наслідковий зв'язок забрудненої води і розладу шлунка легко простежується, а саме захворювання звичайно не загрожує життю.

Нижче наведено деякі загальні рекомендації щодо вибору проектів, де може застосовуватися методика втраченого доходу:

1. можна виявити прямий причинно-наслідковий зв'язок. Етіологія захворювання повинна легко встановлюватися;
2. захворювання має бути нетривалим, не загрозливим для життя і без значних довгострокових наслідків;
3. має бути відома точна економічна величина доходу і витрат на охорону здоров'я. Проблеми виникають за наявності безробітних та фермерів, які працюють на власне споживання.

Деякі види пов'язаних з екологією захворювань досить важко піддаються оцінці. Тому треба обережно використовувати методику втраченого доходу щодо проектів, в яких:

• етіологію напевне не з'ясовано (приміром, смертність, рівень викидів окисів сірки);
• велика кількість джерел забруднення утруднює з'ясування причинно-наслідкових зв'язків. Як приклад часто називають якість повітря та води. Скажімо, кислотні дощі вважають великою екологічною проблемою, але дуже важко приписати зміну кількості кислотних осадів тільки показаннями приладів, встановлених на якійсь великій тепловій електростанції, що працює на вугіллі. Тут може бути безліч невідомих величин, а в системі – надто багато "шуму" для виявлення шуканого зв'язку. В такому разі найкраще використати методику ефективності витрат, про яку йтиметься нижче;
• захворювання є хронічним або призводить до неповної інвалідності. Тоді проблема кількісної оцінки ускладнюється аспектами виміру. Скажімо, коли людина працює не на повний потенціал, а зовні видається здоровою. Такий стан звичайно спричиняється недоїданням або хронічним зараженням паразитами.

Застосовуючи методику втраченого доходу, аналітик повинен чітко простежити причинно-наслідковий зв'язок і чисті витрати добробуту. Підхожими кандидатами можуть бути вигоди від проектів поліпшення водопостачання або видалення відходів. Аналітикові слід ретельно визначити чисте підвищення продуктивності праці робітників чи їхніх заробітків (або ж зниження захворюваності), а також чисту соціальну вартість економії витрат на медичне обслуговування. Скажімо, коли попит на медичне обслуговування дорівнює пропозиції, економія витрат на медичне обслуговування менша, ніж фактично виключені медичні нітрати. Якщо ліки й лікувальні заклади не використовуються повністю, їх треба передати у використання іншим, а коли йдеться про нові заклади, то їх недоцільно будувати взагалі. Якщо Ж попит на медичне обслуговування перевищує пропозицію, як це буває в багатьох країнах, що розвиваються, то повну вартість заощаджених витрат на медичне обслуговування слід вважати за вигоду.

Треба зазначити, що уживаний тут вислів "втрата доходу (заробітку)" стосується пов'язаної із здоров'ям захворюваності або смертності. Це також втрата добробуту внаслідок зовнішніх факторів, а не фізичного самопочуття.

Підхід альтернативної вартості ґрунтується на тих засадах, що альтернативну вартість неринкового або такого, що не має ціни, ресурсу (приміром, збереження землі для національного парку замість вирубки на деревину) можна оцінити, застосувавши недоодержаний доход від інших видів використання ресурсу. Отже, цей підхід вимірює те, від чого доводиться відмовлятися з метою збереження; він не вимірює вигоди від землі, збереженої для інших (часто неоцінних) видів користування. Таким чином, методика альтернативної вартості є мірою "витрат на збереження", а ця інформація, в свою чергу, використовується для оцінки варіантів, наявних у особи, яка приймає рішення. В багатьох випадках ця "вартість збереження" виявлялася низькою, тож приймалося рішення зберегти або законсервувати ресурси. Відомим прикладом застосування цього підходу було дослідження проекту каньйону Хеллз у США. Плановане будівництво греблі в каньйоні для монтажу ГЕС безповоротно змінило б унікальну ділянку незайманої природи.

Замість того, щоб спробувати оцінити каньйон в його природному вигляді, аналітики провели аналіз вигід і витрат як самого гідроенергетичного проекту, так і найдешевшої альтернативи. До аналізу було включено вигоди від зниження збитків унаслідок повеней у разі будівництва греблі. Аналіз чутливості провели за різними параметрами, і коли результати було подано на розгляд відповідальним особам, від будівництва греблі відмовились. Альтернативну вартість збереження, тобто додаткові витрати на одержання електроенергії із згаданого альтернативного джерела, було визнано вартою того, щоб зберегти унікальний каньйон.

Хоча підхід і можна вважати номінальне вартісним, він фактично використовується для оцінки вигід від збереження (які важко прямо оцінити) у вигляді додаткової вартості виробництва, необхідної для забезпечення збереження довколишнього середовища. Він може стати у великій пригоді для оцінки унікальних природних ресурсів, вигоди від яких важко точно визначити або виразити в грошовій формі. Цей підхід може застосовуватися для заповідників чи заказників, генетичного різноманіття (генофондів), культурних або історичних місць, мальовничих куточків природи. Підхід є порівняно простим і однозначним, та надає цінну інформацію відповідальним особам та громадськості. Цей підхід цілком може бути використаний при оцінці рішень на місцях по великих проектах створення інфраструктури або промислових підприємств. Будівництво й розвиток нових портів, аеропортів чи шосейних доріг часто пов'язане з використанням відкритих неосвоєних просторів. У тих випадках, коли існують альтернативні варіанти вибору місцевості, підходи з позиції альтернативної вартості уточнюють додаткову вартість збереження природи.

Рішення щодо вибору технології як правило позначаються на екології та стосуються вужчих економічних критеріїв. Охолоджувальні водойми або градирні, підземні або надземні споруди, підземний гараж або відкрита стоянка – все це приклади наявності варіантів альтернативних вирішень одного завдання. Оцінка альтернативної вартості дає змогу визначити, скільки коштуватиме дорожчий, але екологічно кращий варіант.

Аналіз ефективності витрат. Кількісна оцінка витрат має за мету визначити, чи виправдовують очікувані вигоди відповідні витрати. З огляду на обмежені кошти, недостатні дані або нерозуміння зв'язку між екологічною шкодою та здоров'ям і добробутом людей іноді спочатку формулюють мету, а вже потім аналізують різні шляхи її досягнення. І навпаки, в разі, коли коштів на певну програму вистачає, відповідальна особа вирішує, який саме шлях їх використання найбільш ефективний. Або ж можна розглянути кілька цілей, визначити різницю у витратах для їх досягнення, а потім вирішити, яке завдання видається найдоцільнішим з урахуванням витрат. Усі ці підходи є різновидами аналізу ефективності витрат. Головна різниця між ефективністю витрат та іншими методиками полягає в тому, що тут навіть не роблять спроби виміряти вигоди. Натомість зосереджуються виключно на досягненні поставленої мети. Ціла низка інвестиційних проектів могла б скористатися цим підходом для оцінки альтернативних шляхів досягнення своїх цілей.

Окрім екології, аналіз ефективності витрат може застосовуватись і до інших видів соціальних програм, приміром, до охорони здоров'я або народонаселення. У таких випадках найпрактичніше підходити до проблеми шляхом аналізу різних способів досягнення мети.

В аналізі ефективності витрат першим етапом є формулювання мети. Скажімо, в екології цією метою може бути певна якість довколишнього повітря, максимальна опірність хвороботворному агенту в воді або вимоги до викидів промислового об'єкта. У таких випадках дуже важливо сформулювати точні вимоги. Відповідальна особа може оцінити компроміси між різними вимогами та витратами на їх досягнення. Стандартним економічним підходом для таких рішень є узгодження граничних витрат з граничними вигодами. Втім, коли вигоди важко або неможливо виміряти, такий підхід стає чисто концептуальним.

У багатьох випадках сама технологія може диктувати існуючі альтернативи. Коли вимоги стають дуже жорсткими, залишається тільки кілька альтернативних стратегій, які дають змогу досягти певного рівня зниження забруднення за певну ціну. Аналіз прирощених (додаткових) витрат на застосування однієї технології замість іншої може чітко вказати на найдоцільнішу стратегію. За наявності багатьох альтернатив це зробити важче.

В окремих випадках, формулюючи вимоги, можна використати прийоми оптимізації, придатні для кількох цілей, наприклад, лінійне програмування. Ці прийоми дають змогу врахувати як вихідний рівень віддачі від проекту, так і екологічні міркування та витрати, пов'язані з кожною з альтернатив.

Коли завдання або вимогу сформульовано, аналіз ефективності витрат проводиться через розгляд різних шляхів вирішення цього завдання, наприклад, за допомогою аналізу капітальних і поточних витрат на відмінні технології контролю. В інших проектах увага приділяється різним процедурам управління. Кожен проект має свої альтернативи і відповідний підхід. Аналітики повинні забезпечити розгляд широкого кола альтернатив, але основне завдання не змінюється. Воно полягає у визначенні найменш дорогого варіанта, придатного для досягнення поставленої мети. Хоча аналіз ефективності витрат видається доволі прямолінійним економічним (та інженерним) підходом, на практиці він пов'язаний із значним обсягом ретельної аналітичної роботи. Однією з головних причин цього є те, що часто-густо різні альтернативи приводять до різних рівнів кінцевого контролю.

Аналіз ефективності витрат має подати ці варіанти відповідальній за рішення особі, а для прийняття рішення важливі і екологічні, і економічні міркування. Вибір залежить від потенційної небезпеки вищого рівня викидів і готовності (можливості) суспільства заплатити дорожче за додержання певних вимог.

При відборі альтернативних проектів належить також враховувати реальну платоспроможність суспільства. Оскільки аналіз ефективності витрат не покликаний оцінювати вигоди від досягнення мети чи задоволення вимог, то навіть найефективніший (і найдешевший) варіант може виявитися суспільству не по кишені. Це не виправдовує повної відмови від проекту, але підказує, що вимоги, можливо, доведеться пом'якшити. У багатьох подібних випадках аналіз ефективності витрат буде корисний. При цьому можна використати досвід інших країн. Оскільки 100-відсоткове виключення забруднень у принципі є недосяжним, витрати на контроль не повинні перевищувати загальні вигоди проекту. Нижче наведені окремі рекомендації:

1. Визначити допустимий рівень забруднення ряду країн, як промислове розвинених, так і таких, що розвиваються. Який рівень рекомендує Всесвітня організація охорони здоров'я?
2. Оцінити серйозність екологічних наслідків, які треба включити під час розглядання проекту. Чи загрожують вони життю (наприклад, отруєння ртуттю), здоров'ю (пил та аерозолі) чи просто викликають подразнення (рівні шуму)?
3. Оцінити вплив найменш витратного варіанта контролю на фінансову віддачу проекту. Якщо вибір позбавляє проект рентабельності, треба переглянути рішення – ухвалити проект або виключити екологічні наслідки. Можливо, варто знизити вимоги або відмовитися від проекту. Чи можна винести уроки з досвіду інших країн з подібними проблемами?
4. Визначити можливість компромісного рішення, яке звели б до мінімуму екологічну шкоду і водночас дозволило здійснити цей або альтернативний проект.

Отже, ефективність витрат – знаряддя сильне, але вимагає обережності. Надмірно жорсткі вимоги можуть обернутися витратами, що зроблять проект неможливим, а це розкіш, яку не кожен може собі дозволити. Якщо цей вид аналізу застосовувати розумно, можна забезпечити екологічний захист за помірною ціною, не згортаючи при цьому діяльності по розвитку.

Оцінка превентивних витрат. Мінімальні вимоги окремих осіб до якості довколишнього середовища можна оцінити а їх готовності витратитися на зниження шкідливих впливів на них самих чи на екологію Цей підхід відомий як методика "превентивних витрат" або "ви трат на зниження". Він дає мінімальну оцінку, виходячи з двох факторів: фактичні витрати можуть бути обмежені доходами, І навіть після превентивних витрат споживач матиме вигоду. При тому, що методика ефективності витрат вивчає прямі витрати на задоволення певних вимог, підхід превентивних витрат досліджує фактичні витрати задля визначення тієї ваги, якої люди надають певним екологічним наслідкам.

Теоретично вважається, що раціональна людина витрачається на зниження наслідків, якщо:

N>NN+E

або

(N-NN)=Е,

де N – вихідний рівень можливої шкоди,

NN – знижений рівень можливої шкоди,

Е – витрати на зниження.

Попит на зниження екологічної шкоди можна розглядати як сурогат вимоги повного захисту довколишнього середовища. Іншими словами, готовність витрачатися на зниження негативних екологічних наслідків можна розглядати як мінімальну оцінку людиною вигід від певного рівня якості довколишнього середовища.

Очевидно, що люди витрачатимуть свої власні ресурси лише тоді, коли їхня суб'єктивна оцінка вигід, принаймні, не нижча витрат. Тим самим, спостережуваний розподіл ресурсів дає опосередковану міру вигід, як вони сприймаються людиною. Втім, готовність людини витрачатися обмежена її можливостями доходу чи багатства. Таким чином, ця міра визначає лише нижню межу одержуваних вигід.

Припущення, закладені у застосуванні цього виду аналізу, наступні:

• існують точні дані про величину витрат на зниження;
• з цими витратами не пов'язані вторинні вигоди.

Деякі проекти також пов'язані з екологічними наслідками, які можна оцінити, використовуючи цей підхід. Так, у проектах осушування ґрунтів у західних регіонах України придатна для ;застосування методика превентивних витрат як частина аналізу ті гід і витрат проекту. Проекти мають на меті створення дренажу для сільськогосподарських угідь, щоб уникнути затоплення і пов’язаної з цим шкоди. Вартість шкоди для предметів домашнього господарства в традиційно затоплюваних зонах має бути виключена з вихідної оцінки проекту, оскільки у населення звичай по є час для того, щоб ужити заходів щодо запобігання шкоди цим предметам. Проте населення має справжні витрати як черга шкоду від затоплення, так і на згадані превентивні заходи. Отже добровільні витрати населення можна використати як мінімальну оцінку суб'єктивної цінності для населення вигід від запобігання затопленню в даній місцевості.

Ще одним прикладом застосування зазначеної методики є проект міського водопостачання. З'ясовується, скільки люди тепер платять за користування питною водою з альтернативних джерел, аби уникнути впливу патогенних організмів. Скажімо, в Херсоні такими альтернативними джерелами є приватні криниці й фільтри, кип'ятіння використовуваної води і навіть придбання води в пляшках, їх вибір часто залежить від доходів, а отже, можливості заплатити, але він дає реальну картину готовності різних груп споживачів платити за питну воду. Загальна сума, правильно визначена по всьому населенню з урахуванням чисельності й розподілу доходу, може виявитися чималою, тож такі дані стануть у пригоді при оцінці соціальних вигід від поліпшеної системи міського водопостачання.

Такий аналіз придатний для застосування і щодо інших комунальних послуг, скажімо, електропостачання або вивезення побутових відходів. У всіх таких випадках аналітик має змогу дослідити, яким чином нині можна придбати товари й послуги, що їх надасть проект.

Превентивні витрати, як правило, добре відстежуються і при обережному застосуванні можуть надати аналітикові корисні дані. Перевага цієї методики в тому, що вона спирається на спостережувані ринкові відносини і легко піддається тлумаченню відповідальними особами. Разом з тим, у проектах по країнах, що розвиваються, ступінь превентивних витрат частіше обмежений доходом, аніж попитом. Цей висновок великою мірою стосується і країн колишнього Радянського Союзу.

Джерела:

1. Батенко Л.П., Загородніх О.А., Ліщанська В.В. Управління проектами: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2004. – 231 с.
2. Бардин Г.О. Проектний аналіз: Підручник. – 2-ге вид., стер. – К.: Знання, 2006. – 415 с.
3. Баттрик Р. Техника принятия эффективных управленческих решений. 2-е изд. – СПб.: Питер, 2006. – 416 с.
4. Бланк И.А. Основы инвестиционного менеджмента. Т.1. – К.: МП "ИТЕМ", 2001. – 448 с.
5. Бланк И.А. Основы инвестиционного менеджмента. Т.2. – К.: Эльга-Н, Ника-центр, 2001. – 512 с.
6. Бузова И.А. Коммерческая оценка инвестиций: Учеб. для экономич. специал. – СПб.: Питер, 2003. – 432 с.
7. Верба В.А., Гребешкова О.М., Востряков О.В. Проектний аналіз: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. К.: КНЕУ, 2002. – 297 с.
8. Верба В.А., Загородніх О.А. Проектний аналіз: Підручник. – КНЕУ, 2000. – 322 с.