Поняття і класифікація біржового товару

Біржовий товар – це товар, який є об'єктом купівлі-продажу на біржі. Біржовим є тільки той товар, який відповідає таким вимогам:

  • масовість, тобто випускається у великому обсязі великим числом виробників і має велику кількість споживачів;
  • здатність до стандартизації – відповідає встановленим вимогам до якості, кількості та іншим параметрам, передбаченим чинним законодавством;
  • замінність. Масовість та здатність до стандартизації біржових товарів зумовлюють їх взаємозамінність в межах певних груп і видів товарів, наприклад, для фінансових інструментів;
  • вільне ціноутворення, тобто біржовими можуть бути лише ті товари, на які справедлива ринкова ціна встановлюється на основі попиту і пропозиції, оскільки інших способів визначення такої ціни на ринку чистої конкуренції, яким є біржовий ринок, просто не існує.

Виділяють такі основні класи біржових товарів:

  • речовинні товари;
  • цінні папери;
  • іноземна валюта.

Розглянемо їх послідовно.

Речовинні біржові товари. Характерними рисами таких товарів є:

  • масовий характер виробництва і споживання;
  • стандартизованість;
  • збереженість;
  • транспортабельність;
  • незалежність якісних характеристик товару від конкретного споживача;
  • змінюваність цін під впливом різних факторів.

На товарних біржах світу обертаються близько 70 видів товарів, які поділяються на дві групи:

  1. Сільськогосподарська сировина, лісові товари та продукція їх переробки:
    • зернові (пшениця, кукурудза, овес, жито, ячмінь, рис);
    • сім'я олійних культур та продукти його переробки (льон (зерно), бавовна (зерно), соя (боби); соєва олія, соєвий шрот);
    • жива худоба (велика рогата худоба, живі свині, бройлери; свине м'ясо, бекон, свині стегна);
    • текстильні товари (джут; натуральний та штучний шовк, промита вовна та пряжа, бавовна);
    • харчові товари (цукор, кава, какао (боби); рослинні олії; яйця; картопля; арахіс; концентрат апельсинового соку);
    • пиломатеріали та фанера;
    • натуральний каучук.
  2. Промислова сировина:
    • нафта-сирець та продукти її переробки (дизельне паливо, мазут, пропан, бензин, газолін);
    • кольорові та коштовні метали (алюміній, мідь, свинець, цинк, олово, нікель; золото, срібло, платина, паладій).

Біржові контракти на провідних зарубіжних біржах дійсно є масовими за обсягами. Наприклад, один лот, або зерновий контракт на Чиказькій торговельній палаті, що є найбільшою зерновою біржею у світі, за обсягом становить 5000 бушелів зерна, що є мірою об'єму і за розмірами відповідає залізничному вагону, в якому транспортується зерно. Вага цього об'єму зерна кожен раз буде різною: наприклад, 5000 бушелів пшениці важить 136,1 т, 5000 бушелів кукурудзи – 127 т, вівса – 72,6 т. На європейських біржах зерновий лот складає 100 т. На Українській аграрній біржі один лот пшениці має обсяг вагонної партії 60 т насипом, для соняшникової олії при перевезенні автотранспортом – 8-12 т, залізничним транспортом – також 60 т.

Аналогічно значними за обсягами є біржові контракти з нафтою – 1000 барелів, що також є мірою об'єму. Вага цих контрактів залежить від марки нафти і коливається від 135 до 136,7 т; кольорові метали – 25 т, коштовні метали, наприклад, золото – 100 трійських унцій (3,11 кг) тощо. Правилами біржової торгівлі жорстко регламентуються кількісні параметри: відхилення від встановлених ваги або об'єму не повинно перевищувати 3 %.

Крім кількісної стандартизації біржові товари мають чітко визначену якісну стандартизацію. Для кожного виду сільськогосподарської сировини вибирається базовий типовий сорт, з характеристиками якого здійснюється якісна градація інших сортів в даній товарній групі. З цією метою всі товари, які надходять на біржовий склад, проходять вхідний контроль якості в іспитовій лабораторії біржі, де визначають:

  • відповідність якості товару вимогам стандартів;
  • правильне найменування товару, призначення й відповідність маркіруванню і супровідним товарно-транспортним документам;
  • причини браку товару та ін.

Для сировинних товарів, крім названих вище характеристик, важливе значення мають і такі, як здатність до тривалого зберігання та транспортування. Біржові товари транспортуються різними видами транспорту, тому розміри біржових контрактів щодо мір ваги та об'ємів повинні відповідати їх можливостям.

Якість товару залежить від його фізичних, хімічних, біологічних властивостей, а також від відповідності товару функціональним та іншим вимогам. Біржі вимагають від продавців розкриття повної інформації щодо своїх товарів. Це стосується як сировинних, так і фінансових інструментів.

Для сировинних товарів інформація про якісні параметри міститься в рекламних буклетах виробників, експертних висновках товариств споживачів, стандартах. Для фінансових інструментів в якості таких джерел інформації служать фінансові звіти корпорацій, аудиторські висновки тощо.

Ціна базисного сорту, яка максимально відображає споживчі якості товару даної групи, є базовою для визначення ціни на товари іншої якості. На всі інші сорти існує система знижок та надбавок до базисного сорту.

Як вже зазначалося, масовість та здатність до стандартизації зумовлюють таку ознаку, як замінність. Саме ця ознака, особливо характерна для фінансових інструментів, забезпечила їх успіх у біржовій торгівлі впродовж останніх 10-ти років ХХ-го століття.

3. Цінні папери. Згідно із законом України «Про цінні папери і фондову біржу» (1991 р.) цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини позики між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Будь-який цінний папір (ЦП) характеризується такими трьома універсальними ознаками:

  1. ЦП є безвідкличним свідоцтвом емітента про те, що він узяв на себе певні зобов'язання перед інвестором. Емітент не має права в односторонньому порядку, якщо це не обумовлено в договорі з інвестором, відкликати ЦП, анулювати його, обміняти, відібрати і здійснювати інші дії на шкоду правам і інтересам інвестора;
  2. інвестор не повинен підтверджувати будь-якими іншими документами свої права, що випливають із самого факту володіння ЦП;
  3. для передачі прав власності на ЦП достатньо внести ім'я нового власника до реєстру акціонерів у реєстратора або депозитарія. За документарної форми випуску передача ЦП здійснюється за допомогою індосаменту.

За ознаками економічної природи ЦП поділяють на три групи:

  1. пайові ЦП – засвідчують участь в акціонерному капіталі, дають власникам право на управління корпорацією, на отримання доходів від її діяльності та одержання частки майна за ліквідації товариства; емітент не повинен повертати кошти, інвестовані в його діяльність;
  2. боргові ЦП – ті, за якими емітент несе зобов'язання щодо повернення залучених коштів і виплати грошей за користування ними. Інвестор, що володіє такими ЦП, не має права на участь в управлінні корпорацією;
  3. похідні ЦП – ті, що пов'язані з обігом пайових і боргових ЦП та правами щодо них.

Особливими властивостями ЦП є:

  • ринковість – здатність ЦП купуватися та продаватися на ринку, виступати як самостійний платіжній засіб, а також бути об'єктом інших цивільних відносин (дарування, позики, спадщини тощо);
  • доходність – властивість ЦП виступати як засіб нагромадження та збереження багатства. Як будь-яке багатство, ЦП мають вартість: номінальну – встановлюється емітентом довільно за емісії; ринкову – вартість ЦП на ринку;
  • ліквідність – властивість ЦП швидко перетворюватись на гроші без великих витрат для власника;
  • ризикованість – властивість ЦП задавати власникам грошових втрат через зменшення своєї доходності під впливом різноманітних факторів;
  • спекулятивність – можливість ЦП стати об'єктом спекуляцій;
  • стандартність – відповідність зовнішнього оформлення ЦП єдиним законодавчо визначеним вимогам.

ЦП класифікуються за такими ознаками:

  • за терміном існування – строкові (довго-, середньо-та короткострокові) і безстрокові (існують вічно);
  • за походженням – первинні, засновані на активах (акції, облігації, векселі та ін.) і вторинні – ЦП на самі ЦП (варанти на ЦП, депозитарні розписки та ін.);
  • за формою існування – паперові (документарні) і безпаперові (бездокументарні);
  • за порядком вкладення – на пред'явника, які не фіксують імені його власника, і іменні, які містять ім'я його власника;
  • за характером обігу – ринкові (вільного обігу) і неринкові, обіг яких обмежений (ЦП неможливо продавати нікому, окрім емітента);
  • за рівнем ризику – ризикові, малоризикові та безризикові;
  • за наявністю доходу – доходні і бездоходні;
  • залежно від мети випуску – фондові (акції, облігації та ін.) і комерційні (векселі, акредитиви та ін.), які обертаються на фінансовому ринку.

У зарубіжній практиці найбільш широко використовують такі ЦП:

  • пайові (часткові) ЦП (акції та сертифікати інвестиційних фондів);
  • боргові зобов'язання (облігації, казначейські зобов'язання, векселі, комерційні папери, депозитні сертифікати);
  • похідні ЦП (ф'ючерси, форварди, свопи, опціони).

В Україні можуть емітуватися і перебувати в обігу такі ЦП:

  • акції;
  • облігації внутрішніх і зовнішніх державних позик;
  • облігації підприємств;
  • казначейські зобов'язання України;
  • ощадні сертифікати;
  • інвестиційні сертифікати;
  • векселі;
  • приватизаційні папери.

Акція – це ЦП, що випускається тільки акціонерними товариствами (АТ), свідчить про пайову участь у статутному фонді даного товариства і підтверджує право участі в управлінні ним. Випускається без встановленого терміну обігу і є предметом купівлі-продажу на фондовій біржі.

Емісія (випуск) акцій здійснюється в таких випадках:

  • при акціонуванні АТ;
  • при реорганізації існуючої компанії в АТ (наприклад, при приватизації);
  • при змінах статутного фонду існуючого АТ.

Власники акцій мають такі права:

  • право голосу;
  • право на участь у прибутках;
  • першочергове право на купівлю нових акцій;
  • право на частку майна за ліквідації АТ.

Акції випускаються іменні та на пред'явника, прості і привілейовані, в документарній та без документарній формах.

В Україні можуть випускатися такі види акцій:

  • іменні прості;
  • іменні привілейовані;
  • на пред'явника прості і привілейовані.

Власниками акцій можуть бути юридичні і фізичні особи, держава.

Прості акції:

  • не гарантують власникам дивідендів – останні виплачуються, виходячи з розміру прибутку, що залишається у АТ після сплати податків;
  • дають право голосу.

Привілейовані акції:

  • гарантують власникам фіксований дивіденд незалежно від результатів діяльності АТ;
  • дають пріоритетне право (у порівнянні з власниками простих акцій) на участь у розподілі майна АТ після його ліквідації;
  • не дають власникові права голосу.

Привілейовані акції можуть бути таких видів:

  • кумулятивні – невиплачені на них дивіденди накопичуються і сплачуються власникам акцій до оголошення про виплату дивідендів на прості акції;
  • некумулятивні – власники втрачають дивіденди за той період, коли не було оголошено про їх виплату;
  • конвертовані – можуть бути обмінені на певну кількість простих акцій;
  • ретрективні – власник має право змусити АТ погасити її.

Бездокументарна форма випуску акцій – це запис у комп'ютері, котрий є підтвердженням права власності на ЦП. Іменні акції завжди мають бездокументарну форму. Акції на пред'явника можуть існувати як в документарній, так і в бездокументарній формах.

Загальна кількість привілейованих акцій не має перевищувати 10% статутного фонду АТ. Тому прості акції більш поширені і є більш доходніші, оскільки вони більш ризиковіші. Сумарна номінальна вартість всіх акцій – це статутний фонд АТ, який ще називають акціонерним капіталом.

До боргових ЦП належать:

  • облігації (державні та корпоративні);
  • казначейські зобов'язання та векселі;
  • депозитні сертифікати банків;
  • векселі.

Їх класифікують за такими основними ознаками:

  • термін існування боргового зобов'язання;
  • характер отриманого доходу;
  • забезпеченість повернення суми боргу.

За першою ознакою боргові ЦП поділяються на:

  • короткострокові (термін існування до одного року);
  • середньострокові (від одного року до п'яти);
  • довгострокові (від одного року до двадцяти, тридцяти і далі).
    • /

За другою ознакою боргові ЦП поділяються на процентні, коли доход нараховується у твердо фіксованих відсотках на суму номінального боргу, та дисконтні, коли доход одержується у вигляді різниці між ринковою ціною боргового зобов'язання та номінальною сумою боргу. За третьою ознакою боргові ЦП поділяються на забезпечені іншими ліквідними активами і незабезпечені.

Облігація – це ЦП, який засвідчує факт надання власником папера коштів емітенту, зобов'язання емітента повернути борг через визначений час і право інвестора отримувати винагороду за надані кошти у вигляді певного відсотка від номінальної вартості облігації (якщо інше не передбачене умовами випуску).

Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), конвертовані (можуть обмінюватись на прості і привілейовані акції того ж емітента) і неконвертовані, з фіксованою чи плаваючою процентною ставкою, з дисконтом (ставка нульова) або виграшної позики (ставка нульова).

Облігації внутрішніх державних позик випускаються в Україні за рішенням Кабінету Міністрів з метою мобілізації грошових ресурсів для:

  • фінансування бюджетного дефіциту;
  • погашення раніше розміщених позик;
  • фінансування цільових програм;
  • згладжування нерівномірності надходження податкових платежів тощо.

Окремим видом державних облігацій є казначейські зобов'язання України. Це боргові інвестиційні ЦП, котрі розміщуються на добровільних засадах, засвідчують внесення їхніми власниками коштів до державного бюджету і дають право власникам на одержання доходу. Отже, за правовим статусом вони не відрізняються від інших державних облігацій.

Вексель – встановлена законом форма боргового зобов'язання про безумовне повернення боргу. Векселі бувають прості і переказні (соло-векселі та тратти). Векселі належать до дисконтних ЦП.

Депозитний сертифікат – письмове свідчення банку щодо депонування номінальної суми позики з умовою її повернення у вказані у сертифікаті строки з виплатою твердо фіксованих відсотків доходу, нарахованих на номінал. Ці ЦП широко застосовують у біржовій торгівлі, причому значними кількостями та крупними номіналами.

Похідний ЦП – це:

  • бездокументарна форма вираження нового права (зобов'язання), яке виникає у зв'язку зі зміною ціни лежачого в основі даного ЦП біржового активу;
  • ?ЦП на будь-який ціновий актив: на ціни товарів (зерно, нафта, золото і т.п.), на ціни основних ЦП (звичайно на індекси акцій, на облігації), на ціни кредитного чи валютного ринків (процентні ставки, валютні курси тощо).

До похідних ЦП відносяться ф'ючерсні контракти (товарні, валютні, процентні, індексні та ін) і вільно обертові опціони.

Зазначимо, що не усі ЦП можуть вільно продаватися і купуватися на біржі. У ряді випадків обіг ЦП може бути обмеженим, і його можна продати тільки тому, хто його випустив. Головними рисами ЦП, які обертаються на біржі, є:

  • вільна купівля-продаж без обмежень з боку емітента (органу, який їх випустив);
  • надійність емітента, його беззбиткова діяльність і виконання прийнятих ним зобов'язань;
  • розміри компанії-емітента і кількість ЦП (акцій, облігацій і т.п.), які вільно обертаються.

Іноземна валюта. Кожна країна має свою грошову одиницю: Україна – гривню, Німеччина – марку, США – долар і т.д. Під терміном "валюта" звичайно розуміють всі іноземні грошові одиниці, виражені в них цінні папери, засоби платежу, а також дорогоцінні метали. Валюта іменується за назвами грошових одиниць відповідних країн.

Оскільки єдиний платіжний засіб, який можна було б використовувати як міжнародний засіб обігу при розрахунках у зовнішній торгівлі, за кредитами, інвестиціями, міждержавними платежами і т.п. відсутній, виникає необхідність обміну однієї валюти на іншу.

Для здійснення цієї операції необхідно знати валютний курс – співвідношення між двома валютами, за допомогою якого відбувається обмін однієї валюти на іншу, тобто це ціна, за якою може бути продана чи куплена валюта певної країни, виражена у валюті іншої країни.

Валютний курс може встановлюватись державою (в Україні – НБУ). Але найчастіше він визначається в залежності від співвідношення попиту та пропозиції по конкретній валюті на відповідному ринку і тому не може бути постійною величиною. Курс валюти, пропозиція якої обмежена, зростає, тоді як курс валюти з надлишковою пропозицією падає.

Курс валюти визначають з точністю до чотирьох знаків після коми. Для його визначення найчастіше використовується пряме котирування, яке означає, що певна сума іноземної валюти, як правило, 100 одиниць служить підставою для вираження відповідної суми національної валюти. Наприклад, курс швейцарського франка 72,5505 за голландські гульдени означає, що за 100 гульденів дають 72,5505 швейцарського франка.

Валютні курси розрізняються і в залежності від того, відбувається купівля чи продаж валюти. Наприклад, банк купує 100 голландських гульденів за курсом покупця – 72,5005 швейцарського франка, а продає їх за курсом продавця – 72,5505 швейцарського франка. Різниця між курсами продавця і покупця використовується для покриття витрат банку і містить банківський прибуток.

Для економічних зіставлень за тривалі проміжки часу використовують середній курс, який визначають як середнє арифметичне між курсами продавця і покупця. В дійсності такого курсу не існує, однак саме його величина щодня повідомляється ЗМІ.

Широке поширення при проведенні валютних операцій одержали крос-курси, які становлять котирування двох іноземних валют. При цьому жодна з них не є національною валютою учасника угоди, котрий встановлює курс. Наприклад, курс швейцарського банку – 24,0735 ф. ст. за 100 німецьких марок; курс банку Німеччини – 37,7324 французького франка за 100 швейцарських франків.

За останні десятиріччя унаслідок переважаючого положення долара США на валютному ринку курси національних валют установлюються, як правило, виходячи з курсу долара США. Наприклад, якщо швейцарський банк хоче одержати курс швейцарського франка до шведської крони, то він виходить з курсів обох валют до долара США, а потім визначає крос-курс швейцарського франка до шведської крони.

Біржова торгівля іноземною валютою здійснюється лише тоді, коли ця валюта є вільно (чи частково) конвертованою, тобто якщо відсутні державні обмеження на її купівлю-продаж населенням і організаціями. Біржовий курс іноземної валюти звичайно складають: долар США, англійський функт стерлінгів, німецька марка, японська єна і деякі інші валюти.

Основними базисними ринками біржового товару є ринок цінних паперів (фондовий ринок), товарний і валютний ринки, що будуть предметом нашого розгляду у наступному розділі.

Джерела:

  1. Биржевая деятельность / Под ред. А.Г.Грязновой, П.В. Корнеевой, В.А.Галанова.- М.: Финансы и статистика, 1995. – 239 с.
  2. Биржевое дело: Учебное пособие / Зотов И.В., Успаленко В.И. – Х.: Бурун Книга, 2005. – 256 с.
  3. Бердникова Т.Б. Рынок ценных бумаг и биржевое дело. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 270 с.
  4. Биржевое дело / Под ред. В.А. Галанова, А.И. Басова. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 304 с.
  5. Дудяк Р.П., Бугеля С.Я. Організація біржової діяльності: Основи теорії і практикум. Навч. посібник 2-ге видання доповнене. – Львів: Новий Світ. – 2000: Магнолія плюс. – 2003. – 360 с.
  6. Лященко В.И. Фондовые индексы и рейтинги. – Донецк: Сталкер, 1998. – 317 с.
  7. Масленников В.В. Биржевое дело. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 304 с.
  8. Сохацька О.М. Біржова справа. – Тернопіль: Карт-Бланш, 2003. – 602 с.