Методи управлінської діяльності органів виконавчої влади у сфері надрокористування

В процесі практичної реалізації виконавчої влади важлива роль приділяється методам управлінської діяльності (методам управління).

У загальноприйнятому розумінні метод означає спосіб, прийом практичного здійснення чого-небудь. Так, деякі науковці під державно-управлінською діяльністю розуміють спосіб, прийом практичної реалізації завдань і функцій виконавчої влади в повсякденній діяльності виконавчих органів (посадових осіб) на основі закріпленої за ними компетенції у визначених межах та формі.

Отже, метод управління це засоби практичного здійснення функцій державно-управлінської діяльності, досягнення її цілей. Найбільш характерним для методів управління є: органічний взаємозв’язок цього виду державної діяльності із цільовим призначенням як особливого варіанта практичної реалізації єдиної державної влади; управлінський вплив суб’єктів виконавчої влади на відповідні об’єкти; безпосереднє вираження зв’язку між суб’єктами й об’єктами державного управління; використання суб’єктів виконавчої влади як засобів реалізації закріпленої за ними компетенції; метод управління завжди має своїм адресатом відповідний об’єкт (індивідуальний або колективний); з урахуванням різноманіття прийомів і способів реалізації управлінської компетенції метод управління є певною можливістю вирішення управлінських завдань, що постають перед суб’єктом виконавчої влади; в методах управління у відповідному обсязі знаходить своє вираження державний (публічний) інтерес, що відображає волю держави; метод управління завжди безпосередньо виражає приналежність державі і його виконавчому апаратові владного характеру; для методів управління характерна правова форма їх безпосереднього практичного вираження. Свій найбільш відчутний прояв вони здійснюють у правових актах управління.

Метод управління є спосіб безпосереднього управлінського впливу з боку виконавчого органу (посадової особи) на відповідний об’єкт, він несе у своєму змісті певний «заряд» юридично владних повноважень, сукупність яких визначено сутністю адміністративно-правового регулювання.

При цьому, варто розрізняти такі методи: управлінського впливу (вони завжди мають зовнішнє юридично владне значення та вираження і є властивим методами управління); організації роботи апарата управління (вони мають винятково внутрішньо-апаратне значення); здійснення окремих управлінських дій (це методи процедурного характеру).

Проблема адміністративно-правових методів надзвичайно актуальна і її актуальність при регулюванні правовідносин у сфері надрокористування зростає в міру посилення позицій держави як власника надр.

Адміністративні методи є правовими, тому що вони закріплюються нормами права; здійснюються на основі права; виражаються в правових формах; спричиняють правові наслідки.

Із загальнотеоретичних позицій проявляється дія універсальних методів будь-якої діяльності – переконання й примусу. Це два взаємозалежних, взаємодоповнюючих «полюси» єдиного цілого – механізму забезпечення належної поведінки та правопорядку.

За допомогою заходів переконання, насамперед, стимулюється належна поведінка учасників управлінських суспільних відносин шляхом проведення роз’яснювальних, рекомендаційних, заохочувальних й інших заходів переважно морального впливу.

Примус традиційно розглядається як допоміжний метод впливу, що використовується у зв’язку із нерезультативністю переконання. У випадку порушення вимог адміністративно-правових норм він виражається в застосуванні дисциплінарної або адміністративної відповідальності. При необхідності в забезпеченні суспільної безпеки діє особливий комплекс примусових заходів, у сукупності з юридичною відповідальністю, такою як адміністративний примус.

При цьому метод переконання не слід розглядати лише як спосіб самоорганізації державних органів і діяльності їхніх кадрів. Він повинен відповідати політиці соціальної держави, спрямованої на створення умов, що забезпечують гідне життя й вільний розвиток людини.

Метод примусу відносно методу переконання носить допоміжний характер й повинен застосовуватися до осіб, що скоїли правопорушення, несумлінно виконуючи свої обов’язки перед суспільством і державою, а також у необхідних випадках для забезпечення суспільної безпеки.

Зазначене співвідношення методів переконання і примусу можливо лише в нормально функціонуючому стабільному суспільстві, в якому державна влада заснована й функціонує на демократичних принципах.

На нашу думку, при регулюванні правовідносин у сфері надрокористування метод переконання застосовується не повною мірою. Уповноваженим органам державної влади варто було б здійснювати належну роботу з надрокористувачами, роз’ясняти їм вимоги законодавства, включати їх представників до складу робочих груп і комісій з удосконалення законодавства про надра, інформувати про найбільш типові порушення законодавства.

Безумовно важливу роль відіграють й інші методи. Зокрема методи правового регулювання, які виступають як прийоми юридичного впливу, їхнього взаємозв’язку, що характеризують використання в тій або іншій сфері суспільних відносин того або іншого комплексу юридичних засобів. У свою чергу методи субстанціональні, невіддільні від правової матерії і вони виражають саме зміст того або іншого юридичного режиму регулювання, теж відіграють важливу роль у сфері управлінської діяльності.

Узагальнивши особливості методу правового впливу, можна визначити, що до основних методів адміністративно-правового регулювання можна віднести такі методи: заборони; уповноважуючі; заохочення (стимулювання); дозволу; узгодження (погодження); встановлення певного порядку дій.

Джерело: Пашун А.В. «Методи управлінської діяльності органів виконавчої влади у сфері надрокористування»