Оцінка інституційних інструментів реалізації механізмів державного регулювання інтелектуального капіталу в аграрних регіонах
У сучасному суспільстві інтелектуальний капітал стає основою багатства. Саме він визначає конкурентоспроможність економічних систем, виступає ключовим ресурсом їх розвитку. У процесі створення, трансформації й використання інтелектуального капіталу беруть участь комерційні підприємства, державні й суспільні установи та організації, тобто всі суб’єкти ринкових відносин.
Здатність держави створювати й ефективно використовувати інтелектуальний капітал в аграрних регіонах визначає силу нації, її добробут.
З того часу, як людство стало осмислювати свою творчу продуктивну роль, своє значення в перетворенні навколишнього світу, найбільш допитливі вчені намагалися розкрити таємницю творчої сили людини, виявити її характерні якості і властивості, оцінити, виміряти і дати кількісну інтерпретацію. Результатом цих досліджень можна вважати теорію інтелектуального капіталу, яка ще не є сталою і потребує нових досліджень.
Сучасний етап суспільного розвитку характеризується ключовою роллю інновацій і високих технологій в економіці. В умовах становлення постіндустріального суспільства здійснюється перехід від моделі економічного розвитку, заснованої на експорті природних ресурсів, до економіки знань, що є найпотужнішим відтворювальним ресурсом людства.
В галузі знань «Державне управління» створюються, поширюються та використовуються конструктивні знання, що забезпечують якісне вдосконалення людського капіталу держави та її регіонів. Останній одночасно відіграє роль передумови та результату становлення і розвитку економіки знань: з одного боку, цей тип економіки всебічно використовує знання в різних формах, з іншого – створює їх у вигляді різноманітної високотехнологічної продукції, висококваліфікованих послуг, наукової продукції тощо.
Вкладення у людський капітал забезпечує формування інтелектуального капіталу. Грані розмежування між цими видами капіталу не завжди помітні, адже їм притаманна спільна функція – створення, генерування, закріплення і поширення знань, інформації як головних атрибутів інноваційного розвитку економіки. Якщо інформація відображає зроблені висновки про явища й процеси, то знання – результат аналізу, синтезу інформації, методи її застосування на практиці.
Завдяки розвитку людського та інтелектуального капіталу відбувається задоволення інноваційних потреб. Інтелектуалізація суспільного життя є неодмінною умовою ефективного державного управління як визначального фактора конкурентоспроможності. Тому, знову ж таки, пріоритетом в інноваційному розвитку виступає інтелектуальний капітал, адже його політико-економічна сутність виражається в історично визначених відносинах з приводу формування й використання знань, які мають цінність інтелектуальних здібностей працівників і господарюючих суб’єктів, які забезпечують їх ефективне використання з метою додаткового доходу.
Розвиток інтелектуального капіталу аграрних регіонів визначає рівень інноваційності економіки. Саме тому знаннєва, інтелектуальна, інноваційна компонента дедалі більше перетворюється на провідну на всіх етапах «життєвого циклу» нових товарів і послуг, домінує на стадії проектування, виробництва, управління матеріальними і нематеріальними активами.
У багатьох країнах визнана пріоритетність розвитку інноваційної економіки, розв’язання комплексу проблем освіти, науки та технологій, створення сприятливих умов для новаторів і підприємців у державній політиці. Методи реалізації такої стратегії визначили місце і роль більшості країн у світовій спільноті, забезпечили провідні позиції лідерів у принципово важливих напрямках державного управління.
Перспективи побудови в Україні інтелектуально-інноваційної системи, особливо на регіональтному і галузевому рівнях, гальмуються існуючими інституціональними умовами. Знижується здатність національної економіки до створення інновацій, а також можливості впроваджувати передові іноземні технології.
Стратегічний курс розвитку державної політики України зорієнтований на формування її інноваційної моделі, але економічні та фінансові проблеми гальмують цей процес і не дозволяють країні досягти належного рівня інноваційного розвитку. Крім того, в Україні не розроблена чітка стратегічна програма інноваційного розвитку економіки регіонів, що може стати прямою загрозою її економічній безпеці, оскільки наша держава відстає від розвинутих країн світу за технологічним розвитком на декілька десятків років.
Криза сучасного інноваційного виробництва зумовлюється та проявляється зменшенням кількості кваліфікованих кадрів на вітчизняних підприємствах, відсутністю методологічних основ управління процесом відтворення кадрового потенціалу, особливо в аграрній сфері, невмінням та неготовністю персоналу перепрофілюватися та адаптуватися до нових умов виробництва.
Важливою складовою державного регулювання розвитку інтелектуального капіталу аграрних регіонів є економіка знань – інституціональна система розвитку суспільства, структурована за складовими й рольовими ознаками різноцільових інститутів. Це якісно новий тип суспільної формації, фундаментом розбудови якої є знання, інформація, інтелект, наука. Отже, економіка знань нині є основою розвитку суспільно-економічних формацій, базисом їхньої нової якості.
Джерело: Пугач А.М. «Оцінка інституційних інструментів реалізації механізмів державного регулювання інтелектуального капіталу в аграрних регіонах»