Теоретичні дефініції фінансового забезпечення вищої освіти

Ринкова економіка вимагає теоретичного переосмислення фінансового забезпечення розвитку сфери освіти економічної системи держави. У такому аспекті загальноприйнятим є теоретичне положення про пріоритетну роль держави не тільки у фінансовому забезпеченні розвитку освіти, але й у активному регулюванні механізму надання освітніх послуг з метою досягнення оптимізації різних джерел фінансування. Слід зауважити, що стабілізація економічного стану в Україні потребує формування надійної системи надходжень до державного бюджету, що у свою чергу визначає можливості держави в соціальній сфері.

Проблеми фінансового забезпечення вищої освіти розглянуті в працях відомих вітчизняних та зарубіжних економістів, зокрема: С.М. Альошина, І.А. Андреєва, Т.М. Боголіб, М.Т. Білухи, Й.М. Бескида, Є.П. Вороніна, Є.М. Бойко, С.А. Буковинського, В.М. Онищука, Е.П. Дедкова, Р.Т. Джоги, А.Г. Звєрєва, Л.Я. Корецкого, В.М. Федосова, С.І. Юрія та інших. Однак зміни, що відбуваються за останнє десятиріччя в економічній та соціальній сферах, імперативи зростаючого інформаційного суспільства, стрімкий розвиток наукових знань, інформаційних та комунікаційних технологій висувають якісно нові завдання перед світовим співтовариством. У цих умовах незмірно зростає актуальність освіти та її фінансове забезпечення.

Вища освіта та наука стають глобальними факторами суспільного розвитку, належать до числа найбільш важливих національних та загальносвітових пріоритетів, виступають найважливішими компонентами культурного, соціального та економічно стійкого розвитку людей, співтовариств, націй.

З цієї позиції вищі навчальні заклади, намагаючись адаптуватися до швидко змінних ринкових умов, стикаються з проблемами недостатньої гнучкості існуючих організаційних, фінансових структур і механізмів, координації діяльності функціональних підрозділів, забезпечення необхідного рівня відповідальності за кінцеві результати діяльності окремих вищих навчальних закладів та системи вищої освіти в цілому. Це викликає необхідність перегляду традиційних підходів до побудови фінансового механізму в системі вищої освіти, який визначається як сукупність форм, методів і важелів планового управління фінансовими відносинами, які пов’язані з плануванням фінансів, утворенням, розподілом і використанням грошових доходів, нагромадженням фондів, а також із системою фінансування видатків.

Фінансовий механізм має дві підсистеми, які відображають узагальнені методи фінансового впливу: фінансове забезпечення та фінансове регулювання. Вплив цього механізму на різні аспекти виробничої і соціальних сфер має кількісну та якісну визначеність. Кількісна виявляється в обсязі коштів, сформованих із різних джерел на розв’язання певних завдань та характеризує підсистему фінансового забезпечення, що є першоосновою фінансового механізму. Якісна визначеність фінансового механізму виявляється саме в характері розподілу та руху фінансових ресурсів, що висвітлює систему фінансового регулювання для забезпечення відповідних пропорцій розподілу внутрішнього валового продукту і фінансових ресурсів.

У вітчизняній економічній літературі трапляються різні підходи до трактування фінансового забезпечення. Так, Т. М. Боголіб під фінансовим забезпеченням вищих закладів освіти розуміє: «… забезпечення фінансовими ресурсами витрат на проведення науково-дослідних робіт та навчально-методичного процесу». Науковець С.І. Юрій визначає фінансове забезпечення як «… формування цільових грошових фондів суб’єктів господарювання у достатньому розмірі та їх ефективне використання». В. М. Федосов вважає, що фінансове забезпечення – це «… структурна підсистема фінансово-кредитного механізму, система джерел і форм фінансування розвитку економічної та соціальної сфер суспільства». Ми підтримуємо такі підходи та вважаємо їх обгрунтованими. Фінансове забезпечення представимо в наступних формах:

• бюджетне фінансування, що здійснюється на безповоротній основі за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів;
• кредитування, яке здійснюється за рахунок мобілізації тимчасово-вільних коштів на основі принципів забезпеченості, платності, поверненості, цільового призначення;
• самофінансування, засноване на використанні власних ресурсів для забезпечення розвитку суб’єктів підприємницької діяльності.

За бюджетного фінансування до уваги беруться умови визначення обсягів фінансування, періодичність передання коштів, норми певних видів витрат тощо, за кредитування – умови надання кредитів, гарантій і терміни їх повернення, окупність і ефективність кредитів; за самофінансуванням – розрахунки діяльності та ефективності витрачання власних коштів, їх мобілізації та інші.

Враховуючи викладене відзначимо, що підвищення рівня наукових досліджень неможливе без відповідного фінансового забезпечення. На жаль, загальний рівень, структура і механізми фінансування наукової сфери в Україні суттєво ускладнюють реальне використання можливостей науково-технологічного потенціалу як потужного фактора розвитку економіки та переведення її на інноваційну модель розвитку. Проблема фінансового забезпечення наукової діяльності залишається недостатньо вирішеною.

Джерело: Красільник О.В. «Теоретичні дефініції фінансового забезпечення вищої освіти»