Конкуренція і монополія

Взаємодія між попитом і пропозицією, як відомо, відбувається на ринку. У системі ринкових відносин покупці і продавці вільно обмінюються благами на багатьох конкурентних ринках. Конкуренція є механізмом, який вирішує всі економічні проблеми суспільства – у переводі з латинського вона означає «сходитися», «зіштовхуватися». Це вільне суперництво між виробниками і покупцями за одержання максимального доходу. Адже Ви самі слухали про таке «змагання» між продавцями комп’ютерів, ручок чи шоколаду? Або, прийшовши на базар, спостерігали за продавцями овочів, які умовляли покупця здійснити покупку саме у нього?

З врахуванням умов, у яких протікає конкуренція, економісти відрізняють декілька типів структури ринку. Ринкова структура передбачає облік кількості і можливостей продавців (покупців) у ціні і обсязі продаж (покупок). Тому в економічній теорії виділяють чотири типи ринкової структури: «досконала конкуренція», «монополія», «монополістична конкуренція», «олігополія».

Досконала конкуренція. Досконала конкуренція існує у таких сферах діяльності, де існує достатньо багато мілких продавців і покупців ідентичного (однакового) товару і тому ні один з них не у змозі вплинути на ціну товару.

Тут ціна визначається вільною грою попиту і пропозиції відповідно з ринковими законами їх функціонування. Цей тип ринку називають «ринок вільної конкуренції».

Існування великої кількості покупців і продавців означає, що ні один з них не володіє більшою інформацією про ринок, чим інші. Продавець, прийшовши на ринок, застає рівень цін, що вже склався, змінити який поза його владою, - адже ринок сам диктує ціну у кожний момент часу. Така ситуація дозволяє новим продавцям на рівних умовах (ціна, технологія, юридичні умови) із вже існуючими продавцями приступити до виробництва продукції. З іншого боку, продавці можуть вільно покинути ринок, що припускає можливість безперешкодного виходу з ринку. Свобода “ринкового” переміщення створює умови для того, щоб на ринку завжди відбувається зміна кількості виробників. У той же час у продавців, що залишилися, по старому відсутня можливість контролювати ринок, оскільки вони представляють мілке виробництво і їх дуже багато.

Тепер сформулюємо основні характеристики ринку досконалої конкуренції:

• велика кількість мілких продавців і покупців;
• продукт, що продається, однорідний у всіх виробників, і покупець може вибрати любого продавця товару для здійснення покупки;
• неможливість контролю над ціною і обсягом купівлі-продажу створює умови для постійного коливання цих величин під впливом зміни ринкової кон’юнктури;
• повна свобода «входу» на ринок і «виходу».

У реальній економічній дійсності ринок досконалої конкуренції у строгому теоретичному значенні, як це викладено вище, практично не зустрічається. Він представляє собою так звану “ідеальну” структуру, розуміючи, що вільна конкуренція існує скоріше як абстрактна ідея, до якої реально існуючі ринки можуть лише у більшій чи меншій мірі прагнути. Але все таки у економічній практиці є ринки деяких товарів, більш за все підходящі під критерії даної ринкової структури (наприклад, ринок цінних паперів чи ринок сільськогосподарської продукції”. Тут кількість продавців і покупців настільки велика і вони достатньо “малі”, що рідким винятком ні одна людина чи група не у змозі контролювати ринок з окремих видів цінних паперів чи сільськогосподарської продукції. Причому товари на цих ринках у всіх виробників повністю ідентичні і останні володіють повною інформацією про зміни на ринку. Все це підтверджує необхідність використання для такого ринку особливої – «біржової» – форми організації (товарна біржа сільськогосподарської продукції чи фондова біржа).

При наявності конкуренції на ринку виробники з метою одержання максимального прибутку намагаються знизити витрати виробництва на одиницю продукції. В результаті цього створюються можливості зниження ціни, що збільшує продаж у виробника і його доход. Самим ефективним способом досягнення цього є використання науково-технічних удосконалень і новинок у виробництві. Упровадження науково-технічних досягнень дозволяє збільшити продуктивність праці, що як раз і веде до майбутнього зниження ціни, що приносить, однак, фірмі-новатору більший доход.

Конкуренція створює у виробників стимули до постійної різноманітності пропонованих товарів і послуг для завоювання ринку. Розширення асортименту пропонованої продукції відбувається як за рахунок створення зовсім нових товарів і послуг, так і за рахунок диференціації окремого продукту.

Виробники здійснюють постійну боротьбу за покупця на ринку. Результатом такої боротьби є політика стимулювання збуту, яка всемірно і всебічно вивчає споживчий попит і створює нові форми і методи реалізації товару. Все це, з одного боку, збільшує прибутки фірми, а з другого – задовольняє всі бажання і потреби покупця. Внаслідок виграє і споживач, і суспільство у цілому.

Монополія. Монополія є повним антиподом досконалої конкуренції. Тут існує тільки один продавець, причому він виробляє товар, що не має близьких замінників.

В умовах монополії виробник здатний повністю контролювати обсяг пропозиції товару, що дозволяє йому вибирати любу ціну із можливих відповідно з кривою попиту, розраховуючи при цьому одержати максимальний прибуток. Тому вибір ціни із можливих варіантів визначений величиною прибутку, що одержаний від продажу можливої кількості товару за даною ціною.

Намагання монополіста до максимізації прибутку шляхом встановлення контролю над ціною і об’ємом продаж є порушення вільної конкуренції і ствердження особливої влади на ринку. «Ринкова влад» означає здатність продавця (покупця) впливати на ціну товару. Отже, які ж риси відрізняють монополію від досконалої конкуренції?

• Єдиний продавець (монополіст).
• Реалізований товар унікальний, тому покупець змушений платити встановлену монополістом ціну (чи відмовитися від покупки даного товару).
• Повний контроль монополіста над ціною товару і об’ємом продаж.
• Для потенціальних конкурентів монополіст встановлює тяжко подолані бар’єри.

Особливе місце займає феномен «природної монополії». До природних монополістів відносяться підприємства суспільного користування і підприємства, що експлуатують унікальні природні ресурсі (наприклад, електричні і газові підприємства, компанії водопостачання, лінії зв’язку і транспортні фірми). Як правило, подібні «природні монополії» знаходяться у власності держави або діють під його контролем. Існування природних монополій пояснюється особливим ефектом, пов’язаним з масштабом виробництва, - ефектом економії ресурсів в результаті укрупнення підприємства. Відомо, що велике виробництво має перевагу перед мілким при порівнянні величин витрат при однорідному виробництві. Внаслідок кращої технічної оснащеності і більшої потужності великого підприємства відбувається підвищення продуктивності праці, а значить, зниження витрат на одиницю продукції. Це означає більш ефективне використання ресурсів. Тому природні монополії стають бажаним явищем для суспільства, хоча монополістична природа все одно примушує регулювати їх діяльність.

Штучні бар’єри для попередження проникнення на монополістичний ринок конкурентів представлені юридичними обмеженнями у формі «ліцензій», «авторського права», «товарних знаків» або «патентного захисту».

Ліцензія – це право фірми на виключне здійснення визначеного роду діяльності на даному ринку.

Авторське право контролює продаж і розповсюдження оригінального виробу в інтересах його автора (книжки, музикального твору, програми для ЕОМ); воно дійсно протягом всього життя автора (і ще протягом 25 років після його смерті в інтересах його нащадків).

Товарні знаки – це спеціальні символи, що дозволяють пізнавати («ідентифікувати») товар, послугу чи фірму; конкурентам забороняється використовувати зареєстровані товарні знаки, підробляти їх чи застосовувати схожі, що путають споживача.

Патент – свідоцтво, що свідчать про виключні права автора на розпорядження створеним ним благом (технологією); якщо фірма має патент на технологію виробництва якогось продукту, то це робить неможливим виробництво даного товару іншими фірмами протягом терміну дії патенту. Звичайно, патентовласник може продати свою технологію або взагалі її не використовувати, але це його право. І тільки одержання патенту на альтернативну технологію дозволить конкурувати з фірмою-монополістом.

Монополія у чистому вигляді – явище дуже рідке. Як і досконала конкуренція, вона представляє собою скоріше економічну абстракцію. Досить часто як приклад чистої монополії приводять систему телефонного зв’язку, і це майже вірно. Але не слід забувати, що інші види зв’язку (наприклад, експрес-пошта чи супутниковий зв’язок) створюють приховану конкуренцію, пропонуючи якісні замінники телефонного зв’язку. Крім того, слід відмітити, що монополія не може повністю ліквідувати потенціальну конкуренцію з боку інших вітчизняних або іноземних виробників товарів. Монополія, що виникає з боку попиту, коли на ринку є тільки один покупець при безлічі продавців, називається монопсонією. Така ринкова структура у всьому схожа з монополією, риси якої переносяться на покупця. Чиста монопсонія не менш унікальне явище, чим монополія.

Монополістична конкуренція. Монополістична конкуренція – це відносно велика кількість виробників, що пропонують схожу, але не ідентичну (з точки зору покупців) продукцію.

На відміну від досконалої конкуренції монополістична передбачає, що кожна фірма продає особливий тип товару, який відрізняється якістю, оформленням, престижністю, дякуючи чому у споживача складаються «нецінові переваги». Згадайте, як Ви самі з естетичними перевагами купуєте італійські спагеті, з політичними читаєте газету, з фізіологічними п’єте «Нескафе». В умовах монополістичної конкуренції фірма виробляє не «монополістом» своєї марки товару (наприклад, шоколад «Снікерс» має інші смакові властивості, ніж звичайний молочний шоколад, а зубна паста «Колгейт» відрізняється від «Фтородента» і запахом, і складом, і репутацією). Внаслідок цього деякі споживачі готові платити більшу ціну за «Снікерс» чи «Колгейт», вважаючи, що ці продукти кращі, чим їх «побратими».

На ринку монополістичної конкуренції продукція може бути диференційована також і по умовам після продажного обслуговування (для товарів тривалого користування), по близькості до покупців, по інтенсивності реклами. Таким чином, фірми на цьому ринку вступають у своєрідне суперництво не стільки через ціни, скільки засобом всебічної диференціації продукції.

Повсюдне змагання фірм в умовах диференціації товару не переборює монополістичної влади фірми над своїм видом товару, що дозволяє підприємству підвищувати (чи понижувати) ціну на нього незалежно від конкурентів, хоча ця влада обмежена наявністю виробників аналогічних продуктів і значною свободою входу до галузі.

Відносно необмежене проникнення нових конкурентів на ринок є важливою характеристикою монополістичної конкуренції. Виробники, що працюють на такому ринку, не є великими підприємствами, тому порівняно невеликі і потрібний їм первісний капітал. Це підштовхує їх до вступу до галузі і конкуренції виробленого тут товару.

Модель ринку монополістичної конкуренції описує безліч реально існуючих ринків. Його характеристики достатньо точно відповідають більшості галузей сфери обслуговування (як приклад можна назвати сіть ресторанів, станцій технічного обслуговування, сферу банківських послуг, у виробничих галузях – це виробництво одягу, безалкогольних напоїв, прального порошку, обчислювальної техніки, комп’ютерів).

Олігополія. Олігополія є переважаючою формою сучасної ринкової структури. Термін «олігополія» застосовується у економіці для описування ринку, на якому існують декілька фірм, деякі з них контролюють значну долю ринку.

На олігопольному ринку конкурують між собою декілька крупних фірм (від трьох до п’яти) і вступ на цей ринок нових фірм утруднений. Продукція, що виробляється фірмами, може бути як однорідна, так і диференційована. Однорідність переважає на ринках сировини і напівфабрикатів: руди, нафти, сталі, цементу; диференціація – на ринках споживчих товарів (автомобілі).

Існування олігополії пов’язано з обмеженнями входу на даний ринок. Одно з них – необхідність значних капіталовкладень для створення підприємства у зв’язку з крупно масштабним виробництвом олігопольних фірм. Сьогодні загальновизнано, що ефективним може бути підприємство, що виробляє не менше 500 тис. легкових автомобілів на рік, виплавляє не менше 2,5 млн. т сталі і т.д.

Небагато чисельність фірм на олігопольному ринку заставляє ці фірми використовувати не тільки цінову, але і нецінову конкуренцію, бо остання у таких умовах є більш ефективною. Виробники знають, що якщо вони знизять ціни, то їх конкуренти зроблять те ж саме, що приведе до падіння доходів. Тому замість цінової конкуренції, яка більш результативна в умовах досконалої конкуренції, «олігополісти» використовують нецінові методи боротьби: технічну перевагу, якість і надійність виробу, методи збуту, характер наданих послуг і гарантій, диференціацію умов оплати, рекламу, економічний шпіонаж.

Характерна особливість олігополістичного ринку – залежність поведінки кожної фірми від реакції і поведінки конкурентів. Крупні розміри і значний капітал фірм край немобільні на ринку, і в цих умовах найбільші вигоди обіцяє саме зговір між олігополістичними фірмами з метою підтримки цін і максимізації прибутку. Виробники домовляються про співробітництво і укладають (іноді відкриту і навіть оформлену) угоду про поділ ринку – «картельна угода».

Картель представляє собою домовленість декількох підприємств, яка встановлює для всіх учасників об’єм виробництва, ціни на товар, умови найму робочої сили, обміну патентами, розмежовування ринків збуту і долю («квоту») кожного учасника у загальному обсязі виробництва і збуту. Його метою є підвищення цін (зверх конкурентного рівня), але не обмеження виробничої і постачально-збутової діяльності учасників.

На перший погляд, схожість картелю з монополією очевидна. Але картель зовсім рідко, на відміну від монополії, контролює весь ринок, тому що змушений враховувати політику некартелізованих підприємств. Крім того, учасники картелю мають досить потужну спокусу обдурити своїх партнерів, знижуючи ціни чи активно рекламуючи свій товар, що створює умови для захвату частини ринку. Внаслідок цього багато картелів представляють собою тимчасову структуру ринку і зустрічаються рідко.

Класичним прикладом створення і існування до сих пір картельної угоди є, наприклад, Організація Країн Експортерів Нафти (ОПЕК), яка у різні періоди своєї історії контролювала від 25% до 60% виробництва нафти індустріальних країн.

Неможливість повністю і постійно використовувати картель для взаємодії олігополістичних фірм примушує їх йти на негласні економічні угоди, таємну економічну політику в області зміни цін і розмежовування сфер впливу. Таке співробітництво може проявлятися як через особливу економічну політику олігополістичних фірм у вигляді «жорсткості цін» чи «лідерства у ціноутворенні», так і через особливі організації типу «патентних пулів» (або консорціумів).

Жорсткість цін – так називається практика дій олігополістичних фірм, коли, навіть при зміні витрат чи попиту, окрема фірма не схильна до зміни цін. Вона гадає, що якщо їй прийдеться підняти ціну, то інші прослідують за нею, що приведе до втрати частини ринку. Таким шляхом фірми утримуються від зміни цін із-за страху розв’язати «війну цін».

Лідерство у цінах означає практику, коли при формуванні цін на свою продукцію компанія орієнтується на ціни, встановленні лідером – частіше всього домінуючої у даній галузі і на даному ринку крупної фірми. Це демонструє своєрідний схований зговір, хоча його наявність звичайно не доказано.

Патентні пули – це угода про спеціалізацію і кооперацію виробництва, а консорціум – об’єднання фірм з метою проведення загальних наукових досліджень, сумісному будівництву крупних інвестиційних об’єктів. Обидві ці організації виконують картельні функції і є базою для організації зговору про поділ ринку.

Джерела:

1. Бревнов А.А. Основы экономической теории: учеб. пособие для студ. вузов / А.А. Бревнов. – 2-е изд. – Харьков: Одиссей, 2006. – 512с.
2. Бутук О.І. Економічна теорія: тренінг-курс: навч. посіб. / О.І. Бутук, Н.І. Волкова. – К.: Знання, 2007. – 292 с.
3. Бутук О.І. Макроекономіка: тренінг-курс: навч. посіб. / О.І. Бутук, Н.І. Волкова. – К.: Знання, 2007. – 236 с.
4. Вступ до економічної теорії: навч. посібник [для студ. вищих навч. закладів] / [З.Г. Ватаманюк та ін.]; за ред. З.Г. Ватаманюка. – Львів: Інтелект-Захід, 2007. – 192с.
5. Конспект лекцій з курсу „Економічна теорія” для студ. економічного факультету та факультету менеджменту /Укл. Романовський В.В. – Алчевськ: ДонДТУ, 2005. – 82 с.