Ринок праці, основні поняття і проблеми

Ринок – це сукупність соціально-економічних відносин у сфері обміну, за допомогою яких здійснюється купівля-продаж товарів і остаточне визнання їхньої суспільної цінності. Це центральний елемент товарного виробництва, тому що ринок є панівним і визначальним способом зв'язку між відокремленими виробниками на основі суспільного поділу праці.

Робоча сила як сукупність фізичних і духовних здібностей людини, які використовуються нею у процесі створення благ і послуг, є товар, що продається і купується на відповідному ринку – ринку робочої сили.

Ринок праці – особлива економічна категорія, яка охоплює оплачувану зайнятість, до якої належать претенденти на робоче місце і всі зайняті, крім тих, що навчаються, і домашніх працівників, які ведуть натуральне господарство.

Як економічна категорія ринок праці є складною системою відносин щодо обміну індивідуальних здібностей до праці на фонд життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили і розміщення працівників у системі суспільного поділу праці за законами товарного виробництва і обігу.

Найважливішою категорією ринкової економіки є праця. Праця – найскладніший у своєму використанні економічний ресурс. Як і будь-який інший ресурс, праця продається, купується і, звичайно, має ціну, яка відображує особливості і стан ринку праці, співвідношення на ньому попиту та пропозиції.

Людина як суб'єкт ринку праці зацікавлена вигідніше продати свою робочу силу, що стимулює підвищення професіоналізму, створює потужну мотивацію працівника до руху за кращі умови праці. Іншим стимулом росту професійних якостей робочої сили і прояву потенційних здібностей до праці служить конкуренція, обумовлена наявністю на ринку праці вільної робочої сили.

Ринок праці впливає і на роботодавців: з'являється економічна змагальність їх між собою за залучення кращих працівників.

Робоча сила продається і купується тому, що має вартість, яка полягає у вартості благ і послуг, необхідних для існування працівника і його родини, відтворення робочої сили, а також тому, що має особливу споживчу вартість, особливу властивість створювати додану вартість у різних формах прибутку.

Власником робочої сили є кожна працездатна людина, яка й формує пропозицію цього товару на ринку.

Попит на робочу силу як товар створюють підприємці, організації, установи, тобто усі фізичні і юридичні особи, які споживають робочу силу в процесі своєї діяльності.

Співвідношення пропозиції та попиту на ринку робочої сили дещо відрізняється від співвідношення цих величин на ринку інших товарів. Ця відмінність виявляється в особливому прояві дії законів пропозиції та попиту в обігу робочої сили як товару.

На ринку звичайних товарів закон пропозиції проявляється в прямій залежності величини пропозиції від величини ціни товару, а закон попиту проявляється в оберненій залежності між ціною товару і величиною политу на нього. В обігу такого товару, як робоча сила, пряма дія законів попиту та пропозиції видозмінюється під впливом двох ефектів: ефекту заміщення та ефекту доходу.

Пропонуючи свою робочу силу до продажу, її власник стоїть перед альтернативою використання часу доби: як робочого або вільного часу. Вирішальну роль в прийнятті рішення відіграє величина заробітної плати: чим вона більша, тим охочіше продавець приймає рішення на користь збільшення робочого часу і скорочення часу відпочинку. Таким чином, ефект заміщення виникає в ситуації, коли працівник стоїть перед альтернативним вибором пріоритету робочого чи вільного часу, під впливом величини заробітної плати. Але ця закономірність не нескінченна і спостерігається тільки у визначених межах рівня заробітної плати. При досягненні бажаної заробітної плати індивід уже прагне менше працювати і більше відпочивати, тобто починає діяти ефект доходу.

Ефект доходу полягає в тому, що при підвищенні доходу в поведінці працівника проявляється схильність до збільшення вільного і скорочення робочого часу. Тому крива пропозиції робочої сили буде не прямою позитивного нахилу, як для звичайних товарів, а буде мати особливу форму.

Здійснення політики, орієнтованої на зміцнення товарно-грошових відносин, призвело до необхідності усестороннього врахування зовсім нових умов поєднання працівника із засобами виробництва.

Прихований ринок праці утворюють працівники, для яких дуже велика імовірність втратити роботу; ті, хто працює в умовах неповного робочого дня (тижня). За офіційною статистикою вони не належать до безробітних. До прихованого ринку праці належать також люди, які втратили надію знайти роботу і відмовилися реєструватися на біржі праці.

У структурі відкритого ринку присутні офіційна і неофіційна частини.

Офіційна частина відкритого ринку праці включає вільну робочу силу, вакансії, зареєстровані в службі зайнятості, учнівські місця, зареєстровані в системі формальної профосвіти.

Неофіційна частина відкритого ринку праці акумулює ту частину вакансій і пропозицій робочої сили, яка не охоплена послугами органів працевлаштування і де потреба в працевлаштуванні задовольняється на основі прямих контактів з роботодавцями чи різного роду недержавними посередницькими структурами. Межі неофіційного ринку дуже гнучкі, підлеглі змінам співвідношення попиту та пропозиції робочої сили.

За даними офіційної статистики, відкритий і прихований ринок мають співвідношення 1:5, а всередині відкритого ринку офіційна і неофіційна частини – 1:2,5.

Головною продуктивною силою суспільства є трудові ресурси. Під трудовими ресурсами розуміється частина населення країни, що має фізичний розвиток, розумові здібності і знання, які необхідні для роботи.

Незалежно від цілей використання трудові ресурси можна розглядати як економічну і планово-облікову категорії.

Трудові ресурси як економічна категорія відображають відносини стосовно населення, яке має фізичні й інтелектуальні здібності відповідно до умов відтворення робочої сили.

Трудові ресурси як планово-облікова категорія представляють населення в працездатному віці – як зайняте, так і не зайняте в суспільному виробництві.

Трудові ресурси мають якісну і кількісну характеристики. Якісний склад трудових ресурсів характеризується з погляду працездатності. При цьому розрізняють загальну і професійну працездатність. Загальна працездатність передбачає наявність у людини фізичних, психологічних, вікових якостей, які визначають здатність до праці взагалі, не потребуючи спеціальної підготовки. Професійна працездатність – це здатність до кваліфікованої праці певної професії, тобто здатність до конкретного виду праці.

Трудові ресурси складаються з працездатних громадян у працездатному віці і працюючих у народному господарстві громадян молодших і старших працездатного віку.

Статус зайнятості визначається для трудових ресурсів, які беруть участь у корисній діяльності. До них відносяться дві групи населення. Члени першої групи пропонують робочу силу для виробництва товарів і послуг. До цієї групи входять особи, зайняті в державному секторі економіки, у кооперативах і приватному секторі. Члени другої групи беруть участь у суспільно корисній діяльності, яка не приносить прямого грошового доходу (учні з відривом від виробництва, військовослужбовці).

Частина населення, яка забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів і послуг, становить економічно активне населення (робочу силу). Чисельність економічно активного населення встановлюється за станом на певний період і включає зайнятих і безробітних.

До зайнятого економічно активного населення належать особи будь-якої статі віком 16 років і більше, а також особи молодшого віку, які у даний період виконували роботу по найму, тимчасово були відсутні на роботі через хворобу, відпустки, страйки і т.д., виконували роботу без оплати на сімейному підприємстві.

До безробітного населення відносяться особи віком від 16 років і більше, які у даний період не мали роботи, але займалися її пошуком і були готові в будь-який момент почати працювати. До безробітних відносяться й особи, які навчаються за напрямком служб зайнятості або виконують громадські роботи, отримані через служби зайнятості.

Економічно неактивне населення – це:

• серед населення в працездатному віці: учні і студенти, не зайняті ніякою іншою діяльністю; особи, зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми; особи, які припинили пошук роботи у зв'язку з вичерпанням усіх можливостей для її одержання, однак готові працювати; особи, в яких немає необхідності працювати незалежно від джерела доходу;
• серед населення, яке не входить до складу трудових ресурсів: особи, що одержують пенсію і не зайняті ніякою діяльністю; інваліди, що одержують пенсію.

Зайнятість – це діяльність громадян, яка пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, не суперечить законодавству і, як правило, приносить заробіток. Форми зайнятості – це організаційно-правові способи й умови працевикористання. За формою слід насамперед розрізняти зайнятість з режимом повного робочого дня (тижня) і зайнятість з режимом неповного робочого дня (тижня). Нині регламентована тривалість робочого дня для робіт у нормальних умовах праці становить 40 годин на тиждень. Повним робочим днем вважається передбачений законодавством скорочений робочий день для визначених категорій людей: до 16 років – 24 години на тиждень; від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень.

Неповна зайнятість розглядається як соціальне явище, викликане:

• необхідністю для окремих груп працювати неповний робочий день (жінки, які виховують дітей; учні; особи зі зниженою працездатністю).
• необхідністю стримувати наростання безробіття.

До спеціальних форм зайнятості належать:

• зайнятість на умовах роботи вдома;
• вахтово-експедиційний метод зайнятості;
• сумісництво;
• зайнятість в трудових семестрах учнів денної форми навчання;
• зайнятість в умовах гнучкого робочого часу і т.д.

Розрізняють поняття повної й ефективної зайнятості. Повна зайнятість характеризує такий стан, при якому забезпечені роботою всі ті, хто її потребує і бажає працювати, що відповідає збалансованості між попитом та пропозицією робочої сили.

Ефективна зайнятість характеризується з двох точок зору: з економічної – як найбільш раціональне використання людського ресурсу і соціальної – як найбільш повна відповідність інтересам людини.

Ринок робочої сили в кожній країні має певні розбіжності. Незважаючи на різноманіття цих відмінностей можна виділити загальні ознаки, які дозволяють говорити про певні моделі організації цього ринку.

Японська модель. Трудові відносини в багатьох фірмах засновані на принципі «довічного наймання», яке гарантує зайнятість працівника до пенсійного віку. Ця система передбачає підвищення розмірів матеріальних благ (зарплати, премій, соціальних виплат) у залежності від віку. Система дозволяє фірмі підтримувати відповідність професійно-кваліфікаційного складу кадрів, прищеплює працівникам творче ставлення до праці і забезпечує високу якість роботи. Працівник «довічного наймання» не підлягає звільненню. Ця проблема вирішується шляхом скорочення людино-годин роботи чи відкриттям нових робочих місць. Дана система поширюється лише на деякі спеціальності постійного персоналу організацій. Однак нині у Японії йде ламання старих традицій, діловий світ поступово рятується від системи довічного наймання, від просування по службових сходах у залежності від віку і стажу роботи.

Модель США. Для цієї країни характерна децентралізація ринку робочої сили. У кожному штаті діють свої закони про зайнятість. Під час спаду економіки чи у зв'язку з нерентабельною роботою підприємства практикується звільнення працівників. Працівники підприємств укладають контракти з адміністрацією, в яких рівень заробітної плати і її підвищення пов'язані з рівнем і зростанням продуктивності праці. Фірми займаються питаннями підвищення кваліфікації працівників лише стосовно специфічних робіт.

Шведська модель. У Швеції досягнута повна зайнятість завдяки активній політиці держави і фірм у вирішенні цієї проблеми. Тут основні кошти вкладаються не в допомогу по безробіттю, а в перепідготовку, підвищення кваліфікації працівників, тобто на підвищення конкурентоспроможності працівника на ринку праці. Політика зайнятості будується на таких економічних основах:

• обмежена фіскальна політика, яка полягає в стримуванні зростання прибутку і підвищенні заробітної плати, тому що прискорене зростання цих величин призведе до зниження политу на робочу силу, тобто до плинності кадрів;
• здійснення політики «солідарності» у заробітній платі, щоб забезпечити рівну заробітну плату за рівну працю;
• здійснення активної політики на ринку робочої сили: компенсація низької заробітної плати окремим працівникам, створення нових робочих місць;
• підтримка галузей кращого розвитку, а також галузей з низькими економічними показниками, але необхідними для суспільства.

На динаміку ринку праці впливає низка факторів. Так, пропозиція робочої сили визначається, у першу чергу, демографічними факторами: рівнем народжуваності, темпами зростання чисельності працездатного населення, його статевовіковою структурою.

Аналізуючи сучасну демографічну ситуацію в Україні, необхідно відзначити, що вона визначається, головним чином, зниженням народжуваності, ростом смертності, збільшенням хронічних захворювань, скороченням тривалості життя.

Крім демографічного, важливими факторами динаміки ринку праці є:

• ступінь економічної активності різних демографічних і етнічних груп працездатного населення;
• стан економічної кон'юнктури;
• фази економічного циклу (криза, депресія, пожвавлення, підйом).

Особливості ринку праці в Україні:

1. Низька професійно-кваліфікаційна і територіальна мобільність робочої сили, обумовлена системою оплати праці і пенсійного забезпечення, користуванням дитячими комбінатами, послугами охорони здоров'я, одержання житла, пропискою і т.д.
2. Характерною рисою ринку праці, який формується в нас, є приховане безробіття, що досягло величезних розмірів. В Україні воно проявилося в новій формі. Якщо раніше приховане безробіття становили дрібні виробники (ремісники, селяни, зайняті неповний робочий день), то тепер воно поширилося у формі вимушених неоплачуваних відпусток. Спад виробництва і криза неплатежів призвели до того, що в адміністрацій підприємств немає коштів для виплати заробітної плати. Разом з тим працівників не звільняють, тому що керівництво сподівається зберегти кадри. Крім того, працівники прагнуть з морально-психологічних міркувань формально числитися на роботі.
3. Важлива особливість зайнятості на сучасному етапі – надзвичайні масштаби нерегламентованої зайнятості (так званий дикий ринок праці). До неї відноситься робота без укладення трудових угод, комерційний туризм, надання послуг на бартерній основі.
4. Нині характерне падіння життєвого рівня, тому звичайно ті громадяни, які не претендують на роботу по найму (пенсіонери, учні), виходять на ринок праці з пропозицією робочої сили, що збільшує конкуренцію.
5. Скорочення числа зайнятих на керівних посадах апарату управління і в армії. При цьому виникає специфічний вид безробіття серед осіб високої кваліфікації, професійно непридатних до використання в низових господарських ланках.
6. Посилення трудової міграції населення України в інші країни.