Грошова система

Рух грошей у процесі розширеного суспільного відтворення утворює грошовий обіг, який безпосередньо включає рух грошей на стадіях розподілу, обміну та опосередковано обслуговує процес виробництва і споживання і, отже, впливає на всі стадії суспільного відтворення.

За характером руху грошових коштів обіг грошей поділяється на фінанси, кредит та грошовий обіг. Форми організації грошового обігу утворюють грошову систему. Ці форми визначає держава. Зокрема, держава визначає грошову одиницю, масштаб цін, види грошових знаків в обігу та порядок їх емісії, характер забезпечення грошей, форми безготівкового платіжного обігу.

В Україні ці функції виконує Національний банк. НБУ має державну монополію на емісію грошей, здійснює управління грошовим обігом, регулює економічні процеси через механізми цього обігу. Згідно з чинним законодавством НБУ підзвітний лише Верховній Раді. Незалежність Національного банку від уряду є необхідною передумовою проведення ним такої політики, що забезпечує стійкість національної валюти, її купівельну спроможність.

Гроші надходять в обіг через механізм банківського кредитування суб'єктів господарської діяльності. Обслуговуючи різноманітні акти купівлі-продажу товарів та інші платежі, гроші переходять від одного економічного суб'єкта до іншого, постійно віддаляючись від того місця, де вони увійшли в сферу обігу.

Рух грошей, що обслуговує кругообіг товарів та послуг у процесі розширеного відтворення, здійснюється в формах готівкового та безготівкового обігу. При цьому частка готівкового обігу становить 57 відсотків загального обігу грошової маси, а частка безготівкового обігу 93-95 відсотків.

Безготівковий грошовий обіг має значні переваги над готівковим і тому є набагато ефективнішим і доцільнішим як для суспільства в цілому, так і для кожного суб'єкта господарювання.

Готівкові гроші це монети, банківські білети (банкноти) та казначейські білети.

Монета це зливок металу, що має законодавче встановлені форму, вагу, склад металу, певні зображення та написи, включаючи номінал вартості, використовується як засіб обігу чи платежу. В умовах золотого стандарту монети виготовляли із золота з невеликим домішком для міцності інших металів (лігатури). Вага таких монет визначала їх вартість. Їх називали повноцінними. В наш час в усіх країнах світу в обігу знаходяться тільки неповноцінні монети. Їх використовують як розмінні гроші, що дає змогу здійснювати будь-які дрібні покупки. Монети вводяться в обіг емісійним банком.

Банкноти – вид грошових знаків, що випускає центральний банк України. Банкноти виникли в XVII ст. на основі розвитку вексельних відносин. Спочатку банкноти були простою розпискою банку про прийняття від клієнта золота на зберігання. Згодом такі розписки стали видавати при дисконті (купівлі) приватних комерційних векселів. Банкнота перетворилась у вексель на банкіра, набула подвійного забезпечення золотого і вексельного (товарного), вільно розмінювалась на золото. Забезпечення векселями і золотом гарантувало повернення в банки надлишку банкнотів з обігу (при погашенні векселів і розміні на золото). З припиненням розміну банкнот на золото вони втратили одну з своїх класичних ознак, що наблизило їх до паперових грошей.). Сучасні банкноти виступають як національні гроші, мають силу законного і єдиного платіжного засобу з примусово встановленим державою курсом.

Казначейські білети вид грошових знаків, що випускає державне казначейство чи міністерство фінансів для покриття бюджетних витрат. Їх випускають переважно в дрібних купюрах. З припиненням розміну грошових знаків на золото зникли економічні відмінності між банківськими і казначейськими білетами.

Готівкові розрахунки здійснюються між підприємствами і населенням, між окремими громадянами, а також на незначні суми між підприємствами, організаціями, установами. До готівкових розрахунків належать виплати підприємствами грошових доходів населенню у вигляді заробітної плати, стипендій, пенсій, грошових допомог. Готівкові розрахунки між окремими громадянами виникають в процесі купівлі-продажу товарів, надання та оплати послуг. Готівка видається з рахунків підприємств за допомогою чеків.

При безготівковому грошовому обігу рух грошей здійснюється у вигляді перерахування сум на рахунках в банках чи зарахування взаємних вимог, тобто без готівкових грошових знаків. Безготівковий грошовий обіг має такі переваги:

• значно скорочує суспільні витрати обігу;
• створює сприятливі умови для державного регулювання грошового обігу;
• поліпшує економічне становище суб'єктів грошового обігу, оскільки прискорюється обіг їх грошових коштів, забезпечується тісний зв'язок їх з банком та з грошовим ринком в цілому. Отже, всім учасникам сфери обігу економічно вигідно розраховуватись за своїми зобов'язаннями в безготівковій формі через банки (за виключенням платежів на невеликі суми).

Система безготівкового обігу включає: принципи, вимоги до організації, форми і способи розрахунків, черговість платежів, розрахункові документи.

Переважна більшість безготівкових розрахунків здійснюється між суб'єктами господарювання. Незначну їх частину становлять безготівкові розрахунки населення (перерахування за дорученням громадян на вклади в банки заробітної плати, гонорару, пенсій тощо). За дорученням вкладників банки переказують грошові суми з вкладів громадян на рахунки відповідних організацій в оплату за товари та послуги тощо.

У розрахунках населення з підприємствами торгівлі та іншими організаціями застосовують розрахункові чеки(Чек перевідний вексель, що виставлений банком і оплачується на пред'явника.) і банківські чекові книжки. Останнім часом набуває поширення застосовування кредитних карток. Чеки, кредитні картки, а також векселі. (Вексель цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Розрізняють векселі прості та переказні.) являють собою платіжні засоби, що замінюють гроші. Це складові безготівкового обігу.

В цілому всі форми грошей можна звести до таких складових так званих грошових агрегатів М0, МІ, М2, МЗ. Сума всіх агрегатів називається сукупною грошовою масою.

З початку 1994 р. в Україні впроваджено міжрегіональну електронну систему банківських розрахунків. Перерахування коштів суб'єктами господарської діяльності здійснюється по каналах електронного зв'язку через систему розрахункових палат Національного банку. До електронної системи належать 25 регіональних розрахункових палат, об'єднаних у загальнодержавну мережу, на вершині якої Центральна рахункова палата в Києві. Інформація в мережі передається засобами електронної пошти. Система має високий ступінь захисту від несанкціонованого втручання. Програмне забезпечення для системи банківських розрахунків повністю виконано українськими спеціалістами. Його рівень відповідає світовому і не має аналогів у країнах СНД.

Національна грошова система в Україні створюється в два етапи. На першому етапі (весною 1992 р.) було введено українські купонокарбованці. Купон став білетом державної скарбниці, тобто купони це паперові гроші з примусовим курсом.

Запровадження власної грошової одиниці створило передумови для виходу з рублевої зони, отже, сприяло становленню економічної незалежності України. Разом з тим купоно-карбованці були введені в умовах поглиблення кризових процесів в економіці спаду виробництва, інфляції, тому почали швидко знецінюватися. Зокрема, купоно-карбованці не змогли виконувати функцію засобу нагромадження. Вони не завжди виконували навіть функцію засобу обігу: суб'єкти господарювання часто віддавали перевагу бартерним операціям.

Це обумовило тимчасовий характер купоно-карбованця як грошової одиниці, необхідність її заміни міцною грошовою одиницею, яка б здатна була виконувати функції грошей як засобів обігу, платежу і нагромадження. Введення такої грошової одиниці стало головним завданням другого етапу становлення грошової системи в Україні. Щодо стійкості нової грошової одиниці гривні" серед фахівців існує дві точки зору. Представники першого напряму вважають, що для цього повинні бути:

• досягнення певної фінансової стабілізації та зниження темпів інфляції;
• формування стабілізаційного (резервного) фонду Національного банку України, який має бути гарантом дієздатності гривні (державний золотий запас, державний валютний фонд). Стабілізаційні фонди НБУ служать засобом підтримки курсу національної валюти, особливо при від'ємному сальдо платіжного балансу і при утворенні надлишку в обігу українських платіжних засобів;
• створення потужностей для карбування монет, друкування грошей. Це досить складна проблема в технічному відношенні. Так, долар США має 39 елементів захисту, німецька марка 40. 22 березня 1994 р. в Україні відкрито власну фабрику друкування банкнот і цінних паперів. Українська гривня має понад 20 елементів захисту.

Представники другого напряму вважають ці умови недостатніми, адже фінансова стабілізація та зниження темпів інфляції можуть бути досягнуті штучними засобами (постійна затримка виплати заробітної плати, тимчасове припинення емісії грошей). Якщо вони не спираються на позитивні зміни у процесі виробництва, то тривають недовго (наприклад, в Україні зниження темпів інфляції мало місце весною літом 1994 р. і 1995 р., проте восени зимою посилювались інфляційні процеси).

Отже, другий етап грошової реформи в Україні це утвердження грошової системи, яка ґрунтувалася б на стійкій, міцній, національній валюті гривні, здатній сприяти поглибленню стабілізаційних процесів і економічному піднесенню. В Конституції України зазначено, що гривня є грошовою одиницею країни, і забезпечення її стабільності є основною функцією НБУ.

Грошова система України має такі особливості функціонування.

1. Емісійно-кредитна експансія Національного банку України. Спад виробництва призвів до зменшення доходів держави і примушував уряд провадити значні кредитні емісії. Наслідком цього стало швидке зростання купонно-грошової маси в обігу. Тільки за 2,5 року після досягнення незалежності обсяг грошової маси в обігу зріс більше ніж в 400 разів. Наслідком емісії купоно-грошей стало різке зниження купівельної спроможності карбованця.

До травня 1993 р. емісійні кредити НБУ Уряду надавались автоматично. З червня 1993 р. було впроваджено систему контролю за кредитами уряду: їхні обсяги не могли перевищувати відповідної межі, яку встановлює Парламент.

2. Невідповідність між товарною і купонно-грошовою масою на ринку, якщо в обігу в значній кількості наявні «зайві гроші».

3. Розгортання і поглиблення платіжної кризи в умовах значної кредитної емісії. Це виявилось у зростанні обсягу дебіторської заборгованості між підприємствами і організаціями.

4. Відтік грошових коштів у «тіньову економіку». За оцінками спеціалістів, він досяг багатьох мільярдів доларів США.