Сутність та значення макроекономіки

Макроекономіка – розділ економічної науки, який вивчає закони і суперечності розвитку економіки країни, механізм взаємодії різних сфер суспільного відтворення та способи впливу держави на функціонування економічної системи. Однією з найважливіших проблем макроекономіки є суперечність між постійно зростаючими суспільними потребами і відносно обмеженими та абсолютно обмеженими (окремими з них) економічними ресурсами.

Для дослідження макроекономічних процесів комплексно використовують усі елементи діалектичного методу дослідження (філософські та загальнонаукові принципи, закони і категорії діалектики, закони і категорії економічної теорії та ін.), що дає змогу обґрунтувати економічний зміст певної сукупності (або підсистеми) макроекономічних категорій (продуктивні сили, економічна власність, ринок, товарне виробництво, національний доход, національне багатство, сукупний суспільний продукт, відтворення, виробництво, обмін, розподіл та ін.), з'ясувати внутрішньо необхідні, сталі й сутнісні зв'язки (в т.ч. кількісні та якісні) між ними, вплив основних методів регулювання (адміністративних, правових та економічних) на розвиток і функціонування цілісної економічної системи. Персоніфікатором дії та функціонування таких законів є населення країни, окремі держави та наддержавні об'єднання, основні класи суспільства. Складові макроекономічного аналізу – з'ясування впливу на розвиток національної економіки міжнародних, природних, демографічних та інших чинників. Важливим методом макроекономічного аналізу є моделювання. Основні макроекономічні показники в системі національних рахунків – ВНП, ВВП, національний доход, сукупний попит та сукупна пропозиція, сукупні видатки, заощадження та інвестиції у номінальному та реальному вимірах. Першою спробою аналізу макроекономічних процесів є «Економічні таблиці» французького економіста Ф. Кене (1758), в яких було зроблено спробу розв'язати проблему відтворення суспільного продукту. У XIX ст. ця проблема була розроблена на якісно новому рівні у схемах простого й розширеного відтворення К. Маркса, в теорії загальної рівноваги французького економіста Л. Вальраса. Проте макроекономічні теорії XVIII-XIX ст. виконували здебільшого суто теоретичну функцію. Уперше практична функція макроекономіки була втілена у праці англійського економіста Дж Кейнса «Загальна теорія відсотка, зайнятості і грошей» (1936), яка давала відповідь на питання, поставлені найгостріше за всю історію капіталізму кризою 1929-33, і започаткувала один із провідних напрямів сучасної макроекономічної теорії. У ній учений обґрунтував необхідність широкомасштабного регулювання державою макроекономічних процесів з метою виходу з кризи і післякризового стимулювання економіки. У зв'язку з цим однією з центральних проблем в макроекономіці є з'ясування ролі держави (а отже, її функцій) у системі макроекономічного регулювання, зокрема її вплив на економічну рівновагу, послаблення макроекономічної нестабільності, здійснення нею фіскальної, монетарної, науково-технічної, регіональної, структурної, соціальної, зовнішньоекономічної політики. У повоєнний період теорію Кейнса збагатили його прихильники, вона отримала назву «неокейнсіанство», «посткейнсіанство». У 70-80-ті практичну функцію виконував неокласичний напрям політичної економи, представлений монетаристською школою, концепцією «економіки пропозицій» та ін. Конкурували з ними інституціонально-соціальний напрям у розвитку економічної науки, неолібералізм. Об'єктами макроекономічного аналізу є грошовий ринок, ринок робочої сили (в т. ч. ринок праці), економічне зростання, зовнішньоекономічна діяльність, ринок позичкового капіталу та ін. Важливі моделі, які розробляє макроекономіка, – моделі сукупного попиту і сукупної пропозиції, модель мультиплікатора, модель економічної рівноваги, грошового ринку, економічного зростання та ін.