Особливості внутрішньої оцінки виробничих запасів та її вплив на собівартість продукції

Одним з основних чинників ціноутворення є облік витрат виробництва, оскільки ціна на товар залежить як від попиту, так і від пропозиції, обсягу і складу асортименту продукції, що випускається, витрат виробництва і обігу.

Ціна залежить не тільки від витрат і прибутку виробника, але й від витрат обігу і прибутку, кількості посередників.

Для кожного учасника процесу рух товару від виробника до споживача ціна визначатиметься витратами на виготовлення товару і його просуванням на ринок, тобто до кінцевого споживача, а також часткою прибутку кожного учасника.

Матеріально-виробничі запаси є якнайменш ліквідною статтею серед статті оборотних активів підприємства. Для обігу цієї статті в грошові кошти потрібен час не тільки для того, щоб знайти покупця, але і для того, щоб отримати з нього згодом оплату за продукцію.

Запаси, будучи одним з елементів оборотних активів підприємства, поповнюються для подальшої підготовки і безпосереднього споживання в процесі операційної діяльності. За натурально-речовинною формою запаси прийнято класифікувати як сировина, основні і додаткові матеріали, комплектуючі вироби, незавершене виробництво, готова продукція, товари, малоцінні предмети, предмети, що швидко зношуються й інші матеріальні цінності.

Проте з метою вдосконалення методів управління запаси доцільно класифікувати за ознаками функціонування: у виробничій сфері (сировина, основні і додаткові матеріали, комплектуючі вироби, незавершене виробництво, малоцінне і предмети, що швидко зношуються й інші матеріальні цінності) і у сфері обігу (готова продукція, товари). Необхідно також враховувати особливості окремих етапів операційного циклу при обґрунтуванні процесів формування і використання запасів, що дасть можливість підвищити ефективність системи планування.

Склад і структура виробничих запасів відрізняються за галузями промисловості і залежать від технологічних особливостей галузі в цілому і характеру технологічного процесу кожного конкретного підприємства. В машинобудуванні забезпечення виробництва у випадках відхилень в режимах поставок за термінами і величиною. Згідно з даним станом розмір виробничого запасу і окремих його елементів прямо залежить від величини інтервалу між поставками. При цьому основою для визначення розміру запасу є не потреба виробництва в матеріалах, а тривалість поставки замовлення. Такий підхід до визначення величини запасу не відповідає основним принципам його формування, головний з яких полягає в забезпеченні виробничого процесу матеріальними ресурсами шляхом створення виробничих заділів.

Для підприємств промисловості, зокрема, машинобудування, найбільш значущою є виробнича стадія обігу вартості, що характеризується тривалим відверненням істотних обсягів фінансових коштів. При цьому для дотримання об'єктивної необхідності утворення запасів матеріальних ресурсів потрібне забезпечення їхнього надходження в точній відповідності з необхідними кількісними і якісними характеристиками з урахуванням певного місця і часу.

На промислових підприємствах в нових умовах господарювання, будучи головною умовою здійснення необхідного виробничого процесу, запаси як економічна категорія є матеріальними оборотними активами підприємств, втіленими у виробничі запаси і незавершене виробництво, величина яких має відповідати потребам виробництва, що змінюються, з урахуванням часу їхнього затребування для нормального функціонування виробництва.

В системі бухгалтерського обліку для визначення оборотних коштів в запасах національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку активів, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій було виділено клас 2 «Запаси». Приналежність запасів підприємству визначається переходом права власності на матеріали при їхній купівлі споживачем, за винятком бракованих товарно-матеріальних цінностей, що підлягають поверненню, і матеріалів на зберіганні, що належать іншим фізичним або юридичним особам.

Облік величини наявності, руху і залишків запасів у промисловому виробництві виконується з використанням різних систем показників, що відповідають особливостям виробничого і фінансового обліку.

Згідно зі світовою практикою та положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, що впроваджуються в Україні з 2000 р., при відпуску запасів у виробництво та іншому вибутті оцінка їхня здійснюється за одним з таких методів:

• ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;
• середньозваженої собівартості;
• собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);
• собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);
• нормативних витрат;
• ціни продажу.

Запаси оцінюються за ідентифікованою собівартістю, якщо вони відпускаються для спеціальних замовлень і проектів та не замінюють один одного. Цей метод забезпечує високу точність, але потребує великих витрат часу, оскільки передбачає обробку великої кількості інформації щодо широкої номенклатури матеріальних запасів.

Однакові види виробничих запасів можуть надходити від різних постачальників за різними цінами. Тому запаси, що використовуються у виробництві в специфічному порядку (коштовні метали, каміння та ін.), або запаси, що не можуть замінювати один одного, доцільно оцінювати за собівартістю кожної одиниці. Наприклад, оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться за кожною номенклатурною позицією запасів. Вона виражається відношенням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів до загальної кількості запасів на початок звітного місяця й одержаних у звітному місяці запасів.

Даний метод вимагає періодичного обчислення собівартості одиниці матеріалу у розрахунковому періоді (як правило, протягом місяця). При використанні цього методу допускається деяке спрощення реального руху запасів: вважається, що весь запас за розрахунковий період надійшов та відпущений у виробництво наприкінці цього періоду. Наприклад, якщо собівартість одиниці виробничих запасів значно збільшується від одного періоду постачання до іншого, рішення про метод розрахунку витрат виробництва істотно впливає на собівартість товарів або послуг та величину отриманого прибутку.

Оцінка запасів за методом ФІФО передбачає, що запаси використовуються у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство. Тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво, оцінюються за собівартістю перших за часом надходжень. При цьому вартість залишку запасів на кінець звітного періоду визначається за собівартістю останніх за часом надходження запасів. Наприклад:

• При застосуванні методу ФІФО витрати на матеріали у складі собівартості продукції обчислюються за собівартістю перших партій, тоді як продукція продається у поточних цінах. Залежно від швидкості обігу виробничих запасів за такого методу облікові витрати можуть відставати від реальної їхньої величини. Тому використання методу ФІФО під час високих темпів інфляції та зростання цін завищує обліковий прибуток порівняно з дійсною його величиною, враховуючи нові ціни на матеріали. Вартість запасів у балансі в даному випадку разі відображається за собівартістю, наближеною до моменту складання звітності, тому що запаси, які надійшли першими, першими надходять у виробництво.

  Оцінка запасів за методом ЛІФО передбачає, що запаси використовуються у послідовності, яка протилежна їхньому надходженню на підприємство. Тобто запаси, які першими надходять у виробництво, оцінюються за собівартістю останніх за часом надходжень. При цьому вартість залишку запасів на кінець звітного місяця визначається за собівартістю перших за часом одержання запасів. Наприклад, при застосуванні цього методу вартість матеріалів у фінансовій звітності відображається за їхньою поточною вартістю, тому прибуток від реалізації продукції близький до реального. У балансі вартість запасів з часом зменшується внаслідок обліку залишків за найменшою фактичною собівартістю.

  Оцінка за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), встановлених підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормативних витрат до фактичних норм витрат і ціни мають регулярно перевірятися і переглядатися.

  Вибір того чи іншого методу оцінки виробничих запасів має велике економічне значення: він впливає на економічні результати (величину прибутку, а отже, і величину податків) діяльності підприємства. Тому доцільно дотримуватися таких принципів: при зниженні цін на ресурси доцільніше використовувати метод ЛІФО; за умов інфляції та підвищення цін – метод ФІФО; у разі коливання цін – метод середньозваженої вартості. При використанні методу ФІФО за умов інфляції податком обкладається більший (порівняно з використанням методу ЛІФО) прибуток від операційної діяльності. Оцінка запасів за методом ЛІФО при зростаючих цінах веде до того, що вартість запасів сировини та основних і допоміжних матеріалів занижується, але вартість готової продукції збільшується.

  Підприємство може застосовувати протягом року як елемент облікової політики лише один із методів оцінки за кожним окремим видом (групою) виробничих запасів. На практиці більшість підприємств використовують метод середньозваженої собівартості. Так, якщо керівництво підприємства в даному звітному періоді (в умовах інфляції) намагається отримати максимальний прибуток та високі дивіденди для акціонерів, пріоритет надається методу ФІФО. Якщо під впливом інфляції ставиться завдання зменшити витрати та збільшити обігові кошти, доцільніше застосовувати метод ЛІФО (якщо існує можливість підвищити ціни, то через виручку скоріше повертаються обігові кошти, що частково втратили свою вартість під впливом інфляції).

  Метод ФІФО також доцільно застосовувати в процесі оновлення продукції та розширення ринків шляхом реалізації стратегії збуту за мінімальними цінами.

  Ефективність управління обіговими коштами підприємства, до яких відносять виробничі запаси, обумовлюється багатьма чинниками – як зовнішніми, що не залежать від діяльності підприємства, так і внутрішніми, на які підприємство може та мусить активно впливати.

  До зовнішніх чинників належать загальний стан економічної ситуації в країні й регіоні, особливості та нестабільність податкового законодавства, умови надання кредитів та відсоткові тавки, наявність цільового фінансування.

  Однак не меншу роль відіграють внутрішні чинники, які підприємство має активно використовувати з метою підвищення ефективності використання обігових коштів. Основні з них покладено в основу раціонального та економного використання матеріальних і паливно-енергетичних ресурсів.

  Зменшення матеріало- та енергомісткості продукції дає змогу підприємству:

  • поліпшити своє фінансове становище завдяки зменшенню собівартості продукції та збільшення прибутку;
  • збільшити обсяг випуску продукції за умов незмінності обсягів використання сировини та матеріалів;
  • завдяки зменшенню цін на продукцію успішно конкурувати з іншими підприємствами на ринках збуту;
  • зменшити нормативний обсяг обігових коштів, необхідних підприємству для нормального функціонування.

  Раціональному використанню матеріальних ресурсів на підприємстві сприяє реалізація сучасних концепцій управління виробничими запасами. Великі резерви збільшення ефективності діяльності підприємства закладено саме в раціональне управління виробничими запасами.

  Економія на закупівлі, зменшення витрат транспортування, забезпечення надійності постачання і виробництва, попередження можливих коливань цін на матеріальні ресурси через систему буферних запасів, урахування сезонних коливань виробничої програми або попиту, виконання графіка виробництва визначають ефективність економіки підприємства.

  Формування запасів здійснюється під впливом чинників, що впливають на характер і стабільність виробництва і що характеризуються різною можливістю їхньої оцінки і урахування при плануванні матеріального забезпечення виробництва. В наукових публікаціях, присвячених методам визначення величини запасів, указується на необхідність урахування чинників. При цьому їхній системний аналіз і класифікація відсутні.

  З метою урахування чинників, що визначають причину запасів за нестабільних умов виробництва, було розроблено їхню класифікацію. Запропонована класифікація чинників узагальнює вже відомі чинники і доповнена новими, до яких відносяться: зміна попиту на продукцію, зміна форми власності, порушення платіжних зобов'язань споживача. Всі чинники були систематизовані за місцем їхнього виникненням, відношенню до підприємства і можливістю їхнього прогнозування. В класифікацію було включено тільки ті чинники, які безпосередньо впливають на формування запасів підприємства.

  Формування запасів здійснюється під дією чинників, що впливають на характер і стабільність виробничого процесу. Багато чинників можуть бути враховані заздалегідь, що дозволяє віднести їх до групи прогнозованих. Кількісна оцінка їхнього впливу на величину виробничих запасів може бути проведена за певним часом і місцем виникнення. Враховуючи характер спрямованості дії таких чинників, менеджери приймають рішення щодо оперативного планування величини запасів. Одночасно дія випадкових чинників на формування запасів припускає застосування інструментів поточного коректування їхньої величини. Урахування непрогнозованих чинників вимагає своєчасної інформованості, оперативності.

  В умовах ринку важливою вимогою ефективної роботи підприємства є можливість своєчасного урахування чинників, що прямо або непрямо діють на виробничий процес. Вся сукупність чинників, що впливають на формування запасів підприємства, залежно від можливості їхнього урахування може бути розділена на прогнозовані і непрогнозовані. Для ухвалення своєчасного оперативного управлінського рішення велику можливість мають виявлення і оцінка непрогнозованих чинників. Незалежно від можливості прогнозування сукупність чинників складається, у свою чергу, із зовнішніх і внутрішніх, які формуються відповідно у зовнішньому і внутрішньому середовищах підприємства.

  Оцінка впливу прогнозованих чинників може бути здійснено завдяки системі техніко-економічних показників і якісних характеристик виробничого процесу з високим рівнем точності. З урахуванням передбачуваних об'ємів ремонтних робіт і введення в експлуатацію нового устаткування проводиться коректування виробничої норми випуску виробів, що припускає відповідні зміни величини необхідних запасів. Форма власності суб'єкта господарювання визначає особливості управління фінансовими і економічними процесами, які відображаються на стані інших процесів внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства, і виявляється в зміні структури, складу і величини запасів.

  Беручи до уваги, що управління підприємством здійснюється адміністрацією, зміна форми власності, яка супроводжується заміною керівного складу, може привести до реформування виробництва.

  При цьому із зміною структури виробництва потреба в матеріальних ресурсах потребує коректування.

  Ефективні маркетингові дослідження дозволяють з малим ступенем ризику прогнозувати вірогідну зміну попиту на продукцію, що дає можливість упевнено планувати необхідну величину оборотних коштів в запасах з урахуванням змін об'ємів виробництва.

  Основна частина непрогнозованих чинників є зовнішніми і пов'язані вони із загальноекономічною і політичною ситуацією в державі, станом платіжної дисципліни, нестабільністю нормативної і законодавчої бази. Найістотніший вплив на формування запасів мають невиконання умов поставок матеріалів. При цьому необхідно враховувати, що існуючий запас повинен компенсувати виробничу потребу в матеріалах.

  З іншого боку, в нинішніх умовах господарювання мають місце часті порушення платіжних зобов'язань споживачів готових виробів через об'єктивні причини, що приводить до утворення наднормативних залишків незавершеного виробництва. В таких ситуаціях при плануванні незавершеного виробництва надалі необхідно враховувати зайві запаси, що утворилися.

  У виняткових випадках форс-мажорні обставини мають вирішальний вплив на фінансово-економічну політику підприємства. Кількість непрогнозованих зовнішніх чинників значно більше внутрішніх, виявити і оцінити їх практично неможливо. Вплив даних чинників на конкретне підприємство, як правило, виявляється не опосередковано, а побічно через дію інших чинників і обставин.

  Непрогнозовані внутрішні чинники є наслідком стану організації виробництва і праці на підприємстві, техніки безпеки, технічного рівня виробництва. В нормальних виробничих умовах внутрішні чинники виявляються нечасто, і то у вигляді аварійних ситуацій, вони можуть мати короткочасний або більш тривалий характер прояву. Внутрішні чинники непрогнозованого характеру збільшують мінімальний запас на величину, що залежить від масштабів аварій і інших позапланових відхилень виробничого процесу і порушень, пов'язаних з недоліками організації праці і трудової дисципліни.

  В цих умовах система управління виробничими циклами має враховувати нові особливості економічної категорії і чинники, що впливають на їхнє формування і використання. Запропонована класифікація чинників припускає урахування дії внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства і можливість її прогнозування для об'єктивної оцінки використання і планування забезпечення матеріальної потреби виробництва.

  Запаси – це активи, які:

  • зберігаються для продажу при звичайній господарській діяльності;
  • знаходяться в процесі виробництва для такого продажу;
  • призначені для споживання у виробничому процесі або при наданні послуг.

  Запаси включають:

  • товари, які були придбані і зберігаються для перепродажу (у тому числі земля й інша нерухомість, придбана для перепродажу);
  • готову продукцію;
  • незавершене виробництво;
  • основні і допоміжні матеріали, придбані для використання в процесі виробництва і надання послуг.

  Джерело – глава з навчального посібника:

  Внутрішній економічний механізм підприємства: навчальний посібник / В.М. Гончаров, Н.В. Касьянова, Н.В. Вецепура, Д.В. Солоха та ін.. – Донецьк: СПД Купріянов В.С., 2007. – 284 с.