Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю підрозділів
Розрахунок виробничих потужностей – найважливіша частина техніко-економічного обґрунтування плану промислового виробництва.
Під виробничою потужністю розуміється максимально можливий річний (добовий, змінний) випуск продукції в номенклатурі і асортименті, що передбачається планом, при повному використанні виробничого устаткування і виробничих потужностей з урахуванням застосування передових технологій виробництва і організації праці.
Як величина змінна вона розраховується на початок планового періоду – вхідна потужність і на кінець його – вихідна потужність.
Під вхідною виробничою розуміється потужність, яку має підприємство, цех або дільниця на початок планового періоду, звичайно на 1 січня розрахункового року. Вхідна потужність визначається за наявним устаткуванням.
Вихідна виробнича – це потужність підприємства, цеху, дільниці на кінець планового періоду.
Для планових розрахунків використовується показник середньорічної виробничої потужності, який задовольнятиме підприємство, цех, дільницю в середньому за плановий період – рік.
Виробнича потужність підприємства визначається за потужністю провідних цехів, потужність цехів – за потужністю провідних дільниць, потужність дільниць – за потужністю провідного устаткування.
Провідними цехами на машинобудівних підприємствах звичайно є механічні або складальні, але залежно від спеціалізації заводу і трудомісткості виконуваних робіт провідними можуть бути і інші цехи. Наприклад, в електромашинобудуванні крім механічних і складальних до провідних відносяться також ізоляційно-обмотувальні цехи, в приладобудуванні хол одноштампувальні.
Провідною вважається ділянка, що відіграє вирішальну роль у виконанні виробничої програми цеху. До провідного устаткування відносять складне за технічним рівнем і таке, що має найбільшу питому вагу в трудомісткості продукції, що виготовляється в цеху (на дільниці).
Розрахунок виробничої потужності ведеться за всім встановленим (діючим і недіючим) в основних цехах устаткуванню. Не враховується резервне устаткування і устаткування допоміжних дільниць основних цехів.
При розрахунку виробничої потужності визначають фундацію часу роботи устаткування. Розрізняють три фонди часу роботи устаткування: календарний; режимний або номінальний; ефективний (дійсний, плановий).
Календарний фонд часу є добутком числа календарних днів в році на 24 год., тобто не в високосному році Фкал = 24 ?365=8760 год. Календарний фонд часу застосовний тільки для підприємств і цехів з безперервним характером виробництва (наприклад, в металургії). Проте і в цьому випадку за відповідних нормативах віднімається час на ремонт і зупинки з технологічних причин, якщо ці зупинки не входять в норми використання устаткування.
Режимна (номінальний) фонд часу визначається як добуток кількості робочих днів в розрахунковому періоді на кількість робочих годин у добу відповідно прийнятому режиму роботи (в одну, дві або три зміни), з якого віднімається кількість неробочого часу скороченого робочого дня в передсвяткові дні.
Ефективний (дійсний, плановий) фонд часу роботи одиниці устаткування розраховується як максимально можливий при заданому режимі змінності за вирахуванням часу виконання ремонтних операцій і міжремонтного обслуговування, визначеного єдиною системою планово-запобіжного ремонту. Цей час встановлюється у відсотках до режимного фонду і звичайно приймається рівним в межах – від 2 до 12%. Втрати часу з будь-яких інших (організаційних, технічних) причин при розрахунках виробничої потужності до уваги не приймається.
Методика розрахунку виробничої потужності дільниці, цеху, підприємства (об'єднання) залежить від типу організації виробництва. Так, на заводах масового виробництва, де номенклатура продукції, що випускається, обчислюється одним виробом або декількома одиницями, розрахунок ведеться по окремих робочих місцях, науково-замкнутих дільницях, потокових лініях (за закріпленими за ними деталями і вузлами).
В умовах серійного виробництва виробнича потужність технологічно взаємозамінної групи верстатів визначається відношенням ефективного фонду часу даної групи устаткування до прогресивної норми часу на обробку комплекту деталей виробу-представника на даній групі устаткування.
В умовах дрібносерійного і одиничного виробництва, де на кожному робочому місці обробляється велике число найменувань деталей, при складанні плану виробництва виконуються "об'ємні розрахунки", тобто розрахунки по завантаженню і пропускній спроможності устаткування. При цьому обсяг робіт, передбачений виробничою програмою по кожній групі верстатів, зіставляється з обсягом (фундацією) запланованого виробничого часу.
Завантаження устаткування розраховується по технологічних групах устаткування.
Найважливіша відмінність пропускної спроможності від виробничої потужності полягає в ступені напруженості норм, узятих в основу розрахунку. Для розрахунку виробничої потужності вони приймаються на рівні прогресивних (галузевих), а для пропускної спроможності – планових.
Виробнича потужність складальних, зварювально-складальних, формувальних, лінійних цехів при виготовленні виробу одного найменування визначається за виробничою площею.
Основними шляхами поліпшення використання виробничих потужностей є:
- технічне вдосконалення машин, механізмів, устаткування (реконструкція на базі нової техніки, використання прогресивних технологічних процесів, модернізація устаткування, розвиток раціоналізаторського руху);
- оптимальне завантаження устаткування і виробничих площ (прискорення термінів досягнення проектної продуктивності техніки, забезпечення пропорційності між потужностями окремих цехів і дільниць, наукова організація праці і виробництва, раціональне використання виробничих площ);
- збільшення часу роботи машин, механізмів, устаткування (введення в дію не встановленого устаткування, підвищення коефіцієнта змінності, ліквідація внутрішньозмінних простоїв, скорочення часу знаходження в ремонті).
Разом з цим, наразі для поліпшення використання виробничих потужностей необхідно здійснювати ряд заходів:
- розробити методи аналізу і планування потреби, а також функціональної, технологічної, типорозмірної і вікової структури машин і устаткування; виробити шляхи і методи зменшення диспропорцій між зростанням чисельності парку устаткування і наявністю робочої сили для його обслуговування на основі підвищення рівня механізації і автоматизації, вивільнення допоміжних робітників, широкого упровадження багатоверстатного обслуговування і т.д.;
- підготувати методи і організаційні форми кооперації підприємств за використання устаткування, гнучких систем його розподілу між споживачами, включаючи надання в необхідних випадках машин в оренду;
- створити систему морального і матеріального стимулювання працівників підприємств за високий рівень використання виробничих потужностей в умовах багатозмінного режиму роботи;
- організувати атестацію і раціоналізацію робочих місць з урахуванням передового рівня техніки і технології, кваліфікації працівників.
Підвищення ефективності промислового виробництва досягається в першу чергу якнайповнішим використанням ресурсів, що знаходяться у розпорядженні підприємства (об'єднання).
Під виробничими ресурсами підприємства (об'єднання) розуміється сукупність матеріальних, технічних, енергетичних і фінансових засобів, а також трудових ресурсів, що знаходяться в його розпорядженні.
При нинішньому розмаху промислового виробництва особливо важливим є раціональне використання трудових і технічниих ресурсів, зниження матеріаломісткості, оскільки все це перетворюється на додаткові резерви збільшення випуску продукції при мінімальних капітальних вкладеннях.
Під виробничими резервами розуміються невикористані в передплановому і такі, що виникають в плановому періоді нові можливості поліпшення використання ресурсів підприємства в результаті науково-технічного прогресу, упровадження прогресивних методів організації виробництва і праці, розповсюдження передового досвіду кращих трудових колективів і ліквідації втрат. Крім того, розрізняють поняття резервів як запасів виробництва (сировини, матеріалів), наявність яких необхідна для безперервного планомірного розвитку кожного промислового підприємства і об'єднання.
Виявлення і використання резервів виробництва залежить від стану техніко-економічного планування на підприємстві (об'єднанні), від ретельності розробки п'ятирічного і поточного планів. В планах мають бути передбачені взаємопов'язані завдання щодо всіх чинників інтенсифікації виробництва технічному прогресу, раціональному використанню трудових ресурсів, виробничих основних фондів і капітальних вкладень, матеріальних ресурсів, підвищення якості продукції.
Виробничі резерви динамічні і багатоманітні. Поява нових прогресивних методів організації праці і виробництва, розвиток науки і техніки обумовлюють виникнення нових видів резервів на підприємствах і в об'єднаннях. У зв'язку з цим велике значення має класифікація резервів з метою наукової їхньої систематизації і визначення шляхів і методів виявлення і використання.
Резерви виробництва класифікуються за такими основними ознаками.
І. За місцем утворення – резерви об'єднання, підприємства, а також їхніх окремих виробничих підрозділів – цехів, дільниць і робочих місць. Конкретизація резервів за місцем освіти сприяє більш повному їхньому виявленню і мобілізації.
II. За видами використання ресурсів. Виробничі резерви охоплюють всі види ресурсів, що беруть участь в процесі створення продукту. Виходячи з цього, можна виділити три основні групи резервів:
- Резерви використання предметів праці (раціональний вибір матеріалів і використання відходів, скорочення наднормативних запасів, транспортно-заготовчих витрат, упровадження у виробництво ресурсозберігаючих і безвідходних технологій, комплексне використання сировини, заміна у виробничому споживанні натуральних матеріалів синтетичними, поліпшення використання вторинних ресурсів).
- Резерви використання засобів праці (технічне вдосконалення і модернізація устаткування, підвищення рівня інтенсивного і екстенсивного використання устаткування, перехід на багатозмінний режим роботи, скорочення кількості невстановленого устаткування тощо.
- Резерви використання трудових ресурсів (скорочення втрат робочого часу, зниження трудомісткості виготовлення продукції, поліпшення складу працюючих на основі скорочення витрат праці допоміжного і управлінського персоналу і ін.).
Дотримання найстрогішого режиму економії трудових ресурсів має велике народногосподарське значення. Кажучи про зростаючу роль людського чинника, необхідно більше уваги приділяти питанням зміцнення трудової і технологічної дисципліни, скороченню прогулів і непродуктивних втрат робочого часу. Втрата однієї хвилини робочого часу у виробничій сфері нашої країни при нинішньому рівні зайнятості населення рівнозначна втраті результатів денної праці понад 200 тис. осіб. Скорочення втрат робочого часу на 50% дозволило б отримати додатково промислової продукції на мільярди гривень. Тому украй важливо виявляти резерви в кожній ланці промислового виробництва, аж до робочого місця, і добиватися максимально повної їхньої реалізації.
III. За способом використання резервів. Мобілізація і використання резервів здійснюються в двох напрямах – шляхом вдосконалення техніки, технологічних процесів, організації праці і виробництва і шляхом ліквідації всякого роду втрат і нераціональних витрат.
IV. За терміном використання резервів виробництва. Виробничі резерви, які можна використовувати протягом порівняно короткого періоду пори даного планового року, прийнято називати поточними. Резерви, використання яких вимагає тривалих термінів, значних капітальних вкладень, замовлення устаткування і т.д., відносяться до перспективних. Таке розподілення резервів відповідає і двом видам планування – поточному і перспективному.
Джерело – глава з навчального посібника:
Внутрішній економічний механізм підприємства: навчальний посібник / В.М. Гончаров, Н.В. Касьянова, Н.В. Вецепура, Д.В. Солоха та ін.. – Донецьк: СПД Купріянов В.С., 2007. – 284 с.