Матеріальна відповідальність підрозділів підприємства

Функціонування структурних підрозділів підприємства на принципах часткової самоокупності і часткового самофінансування значно підвищує економічну зацікавленість підрозділів в поліпшенні кінцевих результатів своєї роботи. Проте на практиці це не гарантує безумовного досягнення результатів, адекватних затрачуваним зусиллям. Оптимальне співвідношення отриманих затрачуваних результатів і зусиль може бути досягнуто при доданні особливого значення на внутрізаводському рівні принципу економічної (матеріальної) відповідальності.

Економічна (матеріальна) відповідальність підрозділів і їхніх трудових колективів за кінцеві результати роботи підприємства зводиться до безумовного виконання планових завдань і договірних зобов'язань. Матеріальна відповідальність підприємств та їхніх підрозділів – суб'єктів ринку за виконання своїх договірних зобов'язань перед контрагентами здійснюється у формах штрафних санкцій і відшкодування збитків.

Штрафні санкції – це попередньо встановлені виплати за певні порушення, їхня особливість полягає у тому, що вони фіксовані і кількісно прямо не пов'язані з величиною збитків потерпілої сторони.

У договорах штрафи можуть установлюватись на певну суму за факт порушення. Наприклад, штраф – визначену суму гривень за запізнення, поставки устаткування. Іноді штрафи встановлюються залежно від обсягу і терміну невиконання зобов'язань, наприклад, за одиницю непоставленої продукції і термін запізнення в днях. Можуть бути й інші варіанти. Проте штрафним санкціям більш властива карально-профілактична функція, ніж компенсаційна.

Тому для компенсації економічних втрат і підтримання еквівалентних відносин важливе значення має така форма матеріальної відповідальності, як відшкодування збитків, завданих порушенням господарських договорів і невиконанням інших взятих на себе обов'язків однією зі сторін.

Згідно з положеннями цивільного законодавства до збитків належать:

• додаткові витрати потерпілої сторони внаслідок порушень узгоджених чи регламентованих дій з боку контрагента. Так, несвоєчасна поставка сировини, матеріалів, комплектуючих них виробів може призвести до додаткових витрат через простої, екстрену доставку потрібних матеріалів з інших джерел, їхню заміну. Поставка неякісної продукції спричинює брак у виробництві і відповідно додаткові витрати тощо. Крім цього, порушення нормального ритму виробництва може призвести до неналежного виконання своїх обов'язків потерпілою стороною перед партнерами, унаслідок чого виникають додаткові витрати у вигляді економічних санкцій (штрафів, відшкодування збитків);
• втрата або пошкодження майна. Цей вид збитків може бути спричинений неналежним зберіганням і пакуванням продукції, несвоєчасною її поставкою (наприклад, вугілля для коксових батарей, сировини для підприємств харчової промисловості) тощо;
• неодержаний прибуток (втрачена вигода). Мається на увазі прибуток, який одержала б потерпіла сторона за належного виконання контрагентом своїх зобов'язань (наприклад, величина зниження прибутку внаслідок змушеного зменшення обсягу виробництва і продажу продукції, зміни її асортименту, зниження якості та ціни виробів тощо).

Якщо договірні зобов'язання одночасно порушили кілька контрагентів, кожний з них відповідає за величину спричинених ним збитків. У разі, коли виокремити величину збитків, завданих кожним контрагентом, неможливо, загальна їхня сума розподіляється між усіма винуватцями рівними частками.

Підрозділ має нести відповідальність за економічний збиток, обумовлений невиконанням договірних зобов'язань, і відшкодовувати прямі матеріальні втрати.

Визначення економічного збитку і відшкодування матеріальних втрат здійснюється в результаті роботи по розгляду претензій в рамках системи внутрізаводських економічних відносин, основу якої становлять такі принципи:

• відшкодування економічного збитку і матеріальних втрат всіма без винятку підрозділами (основними, допоміжними, обслуговуючими, управлінськими);
• входження в систему претензій і санкцій щодо них всіх трьох елементів виробництва (предмети праці, засоби праці, робоча сила);
• невідворотність і своєчасність економічної (матеріальної) відповідальності;
• об'єктивність претензій, що пред'являються, і реальність санкцій залежно від завданого збитку; відшкодування економічного збитку в повному обсязі;
• правильний вибір джерела відшкодування збитку, оскільки від цього в значній мірі залежить ефективність всієї роботи.

Всі ці принципи дозволяють проводити профілактичну роботу, тобто виключати причини виникнення більшості типових для підприємства порушень при виконанні договірних зобов'язань на внутрізаводському рівні.

Розгляд претензій на підприємстві припускає різні етапи обґрунтування, узгодження, перевірки і аналізу претензій і санкцій (рис. 9.1) і завершується розробкою заходів, що виключають причини виникнення економічного збитку.

Слід відзначити, що не тільки підприємство може пред'являти претензії підрозділу, але і підрозділ має право вимагати відшкодування підприємством економічного збитку, завданого в результаті неякісної роботи управлінських структур; з іншого боку, відповідальність за збиток, завданий стороннім підприємствам і організаціям, покладається виключно на безпосереднього винуватця, тобто зовнішні претензії до АТ доводяться до його структурних підрозділів у розмірі штрафних санкцій, що пред'являються.

Джерело – глава з навчального посібника:

Внутрішній економічний механізм підприємства: навчальний посібник / В.М. Гончаров, Н.В. Касьянова, Н.В. Вецепура, Д.В. Солоха та ін.. – Донецьк: СПД Купріянов В.С., 2007. – 284 с.