Підприємство як основна ланка економіки

У господарській практиці під загальною назвою «підприємство» маються на увазі різні суб'єкти господарювання, які організовують свою діяльність на засадах комерційного розрахунку й однією зі своїх основних цілей ставлять одержання прибутку.

Відповідно до основної мети підприємства – одержання прибутку на вкладену у виробництво працю і капітал – будується послідовність дій, до яких належать:

• куди, у яку сферу, конкретну галузь, окремий вид виробництва і продукції можна з вигодою вкласти капітал;
• яким чином, за допомогою яких засобів і механізмів можна забезпечити приріст капіталу.

У зв'язку з цим кожен суб'єкт господарювання досконально вивчає доступні для нього ринки збуту товарної продукції, аналізує свій потенціал, включаючи:

• кадри підприємства, їхню структуру, рівень кваліфікації, можливості поповнення, заміни, навчання і т.п.;
• виробничі потужності, їхню структуру, завантаження, відповідність вимогам сучасного виробництва, необхідність відновлення;
• фінансові можливості, наявність внутрішніх фінансових ресурсів, можливість залучення джерел фінансування і кредитування;
• наявність і можливості здійснення інноваційних проектів з метою зміцнення власних позицій на товарному ринку.

В умовах конкуренції і прискорення технічного прогресу підприємство повинне постійно проводити такий аналіз своїх можливостей, вчасно коректуючи дії, щоб не виявитися в програші.

Серед усіх суб'єктів господарювання, які здійснюють комерційну діяльність, найбільше значення мають виробничі підприємства.

Виробниче підприємство – це суб'єкт господарювання, основою якого є професійно організований трудовий колектив, що виконує за допомогою засобів виробництва певну виробничу програму, яка дозволяє виготовляти потрібну споживачам продукцію (виконувати роботи, робити послуги).

Внутрішнє середовище підприємства – це персонал, засоби виробництва, фінансові засоби й інформація. У результаті взаємодії компонентів внутрішнього середовища створюється готова продукція (товари) або надаються послуги.

Основу будь-якого підприємства становлять люди або персонал, який характеризується професійним складом, кваліфікацією, інтересами. Весь персонал підприємства прийнято поділяти на керівників, фахівців і робітників. Від їхніх зусиль і вміння залежать результати роботи підприємства. Однак такий поділ не зовсім точно характеризує ситуацію, яка складається в умовах ринкової чи змішаної економіки. Дійсно, крім названих категорій працівників, будь-яке підприємство має ще своїх власників, які можуть бути безпосередніми учасниками господарської діяльності в даному конкретному підприємстві, а можуть і не бути цими учасниками. Власником підприємства можуть бути конкретні люди, тобто фізичні особи, наприклад, акціонери, засновники-пайовики, а можуть бути юридичні особи – підприємства чи держава. Власники і персонал підприємства є основою будь-якого підприємства. їхні відносини, інтереси, цілі визначають як можливості підприємства в поточному періоді діяльності, так і перспективи даного суб'єкта виробничої діяльності.

Персонал підприємства не може працювати без відповідних засобів виробництва, тобто основних засобів, за допомогою яких виготовляється продукція (товари), виконуються роботи і надаються послуги, та обігових коштів, з яких створюються товари і продукція.

Для здійснення господарської діяльності, придбання основних засобів виробництва, виконання розрахунків по зобов'язаннях перед постачальниками, державою, персоналом будь-яке підприємство повинне мати необхідні джерела фінансових засобів або грошей. Формування таких джерел засобів відбувається протягом усього періоду існування підприємства. Необхідні обсяги фінансових засобів забезпечують стійкість підприємства, дозволяють постійно здійснювати процес відтворення вартості. Крім власних фінансових засобів, підприємство може використовувати і позикові кошти, які становлять основу кредитних ресурсів суб'єкта господарювання. Ріст кредитних ресурсів робить і підприємство фінансово нестійким. Тому в процесі формування і використання фінансових засобів слід враховувати ту небезпеку, яку несуть із собою позикові кошти.

Важливе значення для роботи підприємства має інформація – комерційна, фінансова, технічна, оперативна тощо. Комерційна інформація відповідає на питання: яку продукцію й і у якому обсязі необхідно виготовити; за якою ціною і кому її реалізувати; які витрати будуть потрібні для її виробництва і реалізації. Фінансова інформація відповідає на питання: який і), розмір виручки і прибутку одержить підприємство; які фінансові .засоби, у якому обсязі необхідні для здійснення господарської діяльності; як розподіляти і використовувати отриманий прибуток; як здійснювати розрахунки з власниками, державою, постачальниками продукції, сировини, матеріалів, послуг і т.п. Технічна інформація дає вичерпну характеристику продукції, описує технологію її виготовлення, встановлює, з яких частин і матеріалів потрібно виготовляти кожен виріб, за допомогою яких машин, устаткування і прийомів, у якій послідовності повинна вестися робота. На основі оперативної інформації видається завдання персоналу, здійснюється його розміщення по робочих місцях, л здійснюється контроль, облік і регулювання ходу виробничого процесу, а також коректування прийнятих управлінських рішень.

За допомогою інформації всі зазначені складові елементи поєднуються в єдиний виробничий комплекс, який ми і називаємо діюче підприємство.

Будь-яке підприємство взаємодіє із зовнішнім середовищем, тобто з тим оточенням, яке впливає на господарську діяльність конкретного суб'єкта господарювання. Зовнішнє середовище складається з чотирьох основних груп компонентів. По-перше, державні центральні і місцеві органи влади, їхні служби й установи. Цей компонент зовнішнього середовища здійснює істотний вплив, особливо в умовах нестійкої економіки, нерозвиненої системи ринкових відносин. По-друге, постачальники основних елементів виробництва – машин і устаткування, сировини і матеріалів, палива й енергії і т.п., а також різні посередники, які надають ті чи інші послуги. По-третє, споживачі продукції, які визначають кінцеву необхідність господарської діяльності даного підприємства, його економічну і фінансову результативність. По-четверте, населення – головний компонент зовнішнього середовища, тому що саме воно є основним споживачем створених товарів і послуг, а також постачальником робочої сили, тобто персоналу будь-якого підприємства.

В зовнішньому середовищі активно діють і конкуренти, готові будь-якої миті цілком чи частково зайняти місце підприємства на ринку. Оцінка сильних і слабких сторін суб'єкта господарювання, визначення його конкурентних переваг фахівцями і керівниками підприємства дозволяють уникати провалів у роботі, не допустити перемогу конкурентів. Комерційна самостійність підприємства не тільки вивільняє ініціативу персоналу, а й також підвищує його відповідальність за кінцеві результати роботи підприємства.

До найважливіших завдань діючого виробничого підприємства належать:

• відшкодування витрат і одержання доходу (прибутку);
• недопущення збоїв у роботі підприємства, у т.ч. зривів постачань продукції, випуску бракованих виробів, різке скорочення обсягів виробництва і доходу підприємства;
• забезпечення споживачів продукцією підприємства відповідно до укладених договорів і ринкового попиту;
• забезпечення своєчасної виплати заробітної плати персоналу підприємства, нормальних умов праці і можливостей професійного росту працівників;
• створення робочих місць для населення, яке живе в даному регіоні;
• охорона навколишнього середовища, недопущення його забруднення і раціональне використання природних ресурсів, і зокрема водних ресурсів;
• стабільне підвищення темпів зростання обсягів виробництва і продажів, а також доходів (прибутку) підприємства.

Цілі і завдання підприємства в поточному і довгостроковому періодах визначаються інтересами власника, розміром капіталу підприємства, ситуацією усередині фірми, а також у зовнішньому середовищі.

Право постановки цілей і завдань перед персоналом підприємства завжди залишається за власником, незалежно від його статусу – приватна особа, акціонер чи державний орган. Власник, діючи в рамках закону і власних інтересів, не тільки має право формувати цілі і завдання, але змушений це робити, виходячи з об'єктивної логіки розвитку підприємництва, тому що інакше замість нього це зробить хтось інший, але у своїх інтересах.

Незалежно від форми власності, розмірів і галузевої приналежності підприємство працює, як правило, на умовах комерційного розрахунку, самооплатності і самофінансування. Керівництво підприємства самостійно укладає договори зі споживачами продукції, веде розрахунки з постачальниками потрібних виробничих ресурсів, здійснює наймання персоналу, керує власними фінансовими засобами, веде грошові розрахунки.

До основних функцій виробничого підприємства можна віднести:

• виготовлення продукції (виконання послуг) для виробничого й особистого споживання відповідно до профілю підприємства і попиту на ринку;
• продаж і постачання продукції споживачу;
• післяпродажне обслуговування продукції;
• матеріально-технічне забезпечення виробничого процесу на підприємстві;
• управління й організацію праці персоналу на підприємстві;
• підвищення якості продукції;
• зниження питомих витрат і зростання обсягу виробництва на підприємстві;
• сплату податків, зборів і обов'язкових платежів у державний і місцеві бюджети, а також внесення добровільних внесків на розвиток території, де функціонує підприємство;
• своєчасне виконання зобов'язань із заробітної плати перед власним персоналом; з розрахунків за поставлену продукцію, товари, сировину, комплектуючі, паливо, енергію й інші необхідні послуги; перед банками і страховими організаціями; дотримання діючих стандартів, нормативів, державних законів.

Функції підприємства, як правило, конкретизуються в залежності від розміру підприємства, галузевої приналежності, ступеня спеціалізації і кооперування, наявності комерційної і соціальної інфраструктури, форми власності й організаційно-правового устрою, взаємин з державою і місцевими органами влади і насамперед через величину платежів у бюджет і позабюджетні фонди. Величина підприємства визначається декількома параметрами. По-перше, обсягом виробництва продукції і її продажів. По-друге, чисельністю працюючих людей на даному підприємстві.

Економічні і соціальні завдання, з яких випливають функції підприємств, визначаються багатьма факторами і неоднакові для різних підприємств. Одна справа – мале підприємство з чисельністю 20-25 чоловік, яке виготовляє продукцію обсягом не більше ніж на 1 млн. грн., зовсім інша справа – велике промислове підприємство машинобудування чи металургійного комплексу, де працюють десятки тисяч людей, виробляється продукція на багато мільйонів гривень. У першому випадку з підприємством пов'язані невеликий трудовий колектив і обмежена кількість замовників, споживачів і постачальників. В другому – ціле місто чи район, величезна кількість постачальників і споживачів, як правило, таке підприємство є бюджетоутворюючим, тому що його податки, збори й обов'язкові платежі в бюджет складають основу для виконання місцевими органами влади своїх функцій і зобов'язань. Як приклад можна привести бюджетоутворююче підприємство АР Крим «Союз-Віктан», яке тільки за рахунок акцизного збору забезпечує практично близько 30% надходжень коштів у бюджет автономії. Тому результати діяльності великих підприємств істотно впливають на розвиток конкретної території, та й країни в цілому.

Підприємство несе повну відповідальність перед державою і місцевими органами влади за своєчасне перерахування податків й інших обов'язкових платежів, покриває з власного доходу всі збитки і втрати. За рахунок виторгу від реалізації продукції (послуг) воно робить оплату витрат на організацію і розвиток виробництва, а також на закупівлю сировини і матеріалів, оплату робочої сили. Адміністрація і персонал підприємства зобов'язані постійно піклуватися про те, щоб підвищувалася якість продукції, яка випускається, знижувалася її ціна, тобто забезпечувався необхідний рівень конкурентоспроможності продукції (надаваних послуг) на ринку.