Загальна характеристика системи екологічних прав та обов'язків громадян України

Екологічні права становлять нову групу прав, які вперше були зафіксовані в Україні Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» у 1991 р.

Слід зазначити, що про ці права і в міжнародному масштабі почали говорити досить пізно. Традиційно міжнародним стандартом у галузі прав людини вважається Загальна декларація прав людини 1948 р. і Міжнародні пакти про економічні, соціальні, культурні права і про громадянські, політичні права 1966 р. Однак у жодному з цих актів не йде мова про екологічні права. В цьому є свої об'єктивні причини, пов'язані з тим, що в середині XX ст. проблеми охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки людини стояли не так гостро. Крім цього, Загальна декларація прав людини 1948 р. проголошує тільки основні права і свободи, мінімальний обсяг прав, якими повинна володіти кожна людина в економічній, політичній, культурній сферах життя. Нині актуальне значення набуває дальший розвиток, конкретизація міжнародних договорів з прав людини, розроблення в рамках ООН нових, більш високих стандартів.

Уперше на міжнародному рівні право жити в сприятливому навколишньому середовищі було зафіксоване в Декларації про навколишнє середовище, прийнятій на конференції ООН у Стокгольмі у 1972 р. У Декларації зазначено: «Людина має основне право на свободу, рівність і сприятливі умови життя в навколишньому середовищі, якість якого дозволяє вести гідне і квітуче життя і несе головну відповідальність за охорону і покращання навколишнього середовища на благо теперішнього і майбутніх поколінь». Основні ідеї Стокгольмської Декларації знайшли відображення і в інших міжнародних актах, зокрема в Заключному акті наради з питань безпеки і співробітництва у Європі 1975 р.

У Декларації Конференції ООН по навколишньому середовищу і розвитку, яка відбувалась у 1992 р. в Ріо-де-Жанейро, було закріплено право «на здорове і плідне життя в гармонії з природою». Крім цього, в ній були сформульовані права на доступ до інформації про стан довкілля, участь у прийнятті рішень, доступ до правосуддя у сфері довкілля.

Останнім часом міжнародне співробітництво в цій галузі спрямоване на розроблення механізмів реалізації цих прав, а не тільки на їх декларування. В цьому плані особливо цінною є прийнята в червні 1998 р. на 4-й Панєвропейській конференції міністрів охорони навколишнього середовища «Довкілля для Європи» Конвенція про доступ до інформації і участь громадськості у прийнятті рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються охорони навколишнього середовища (так звана Орхуська конвенція). Орхуська конвенція є новим важливим механізмом розвитку демократії та прав людини. Преамбула конвенції пов'язує охорону навколишнього природного середовища з правами людини, піднімає екологічні права до рівня інших фундаментальних прав людини.

Як зазначаюся, в українському законодавстві екологічні прана вперше розгорнутою системою були закріплені в ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Нині ця система охоплює права на:

• безпечне для життя та здоров'я людини навколишнє природне середовище;
• участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань;
• участь в розробленні та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;
• здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів;
• об'єднання в громадські природоохоронні формування; є) вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації за винятком обмежень, встановлених законом;
• участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об'єктів та у проведенні громадської екологічної експертизи;
• одержання екологічної освіти;
• подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище;
• оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом.

Також уперше в новій Конституції України основні з цих прав набули конституційного характеру. Так, ст. 50 Конституції встановила: «Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.»

До особливостей системи екологічних прав громадян можна віднести наступне:

• По-перше, екологічні права спрямовані на задоволення екологічних потреб і забезпечують реалізацію екологічних інтересів. Це основна особливість екологічних прав громадян, яка вказує на суть, призначення цієї категорії прав.
• По-друге, центральною ланкою, основою системи екологічних прав є право громадян на безпечне довкілля. Система екологічних прав громадян складається на базі цього права. Воно і є метою їх реалізації.
• По-третє, пріоритет екологічних прав громадян у загальній системі прав людини і громадянина, в першу чергу пріоритет права на безпечне для житія і здоров'я довкілля. Виходячи з інтересів забезпечення безпеки навколишнього природного середовища допускається обмеження низки інших прав, в тому числі і прав природокористування.
• По-четверте, забезпечення екологічних прав громадян є центральною і кінцевою метою екологічної політики держави. Вони визначають зміст і спрямованість діяльності держави в екологічній галузі.
• По-п'яте, система екологічних прав громадян України, їх механізми реалізації перебувають в стадії формування.

Екологічні права, як і будь-які суб'єктивні права особи, охоплюють низку можливостей (правомочностей).

Це, насамперед, можливість активних дій особи, яка полягає у задоволенні своїх потреб, реалізації своїх повноважень у сфері екології, перш за все, це можливість користуватися придатним для проживання середовищем як джерелом і місцем житії забезпечення людини. Сюди входять також дії, спрямовані на охорону, відновлення довкілля, забезпечення відповідності стану навколишнього природного середовища встановленим екологічним стандартам (наприклад, участь у проведенні громадської екологічної експертизи, у здійсненні громадського екологічного контролю, в обговоренні законодавчих актів). При цьому це зовсім не означає перетворення права на обов'язок. Екологічні права визначають міру можливої поведінки суб'єкта і від нього самого залежить, здійснювати їх чи ні.

Крім того, екологічні права включають можливість вимагати від інших осіб, у першу чергу держави, належної поведінки, виконання ними обов'язків по охороні, збереженню, відновленню сприятливого стану довкілля, інших дій, які б забезпечили здійснення громадянами наданих їм прав (наприклад, надання їм інформації, що вимагається, здійснення заходів у галузі екологічної освіти і виховання тощо), а також дотримання встановлених екологічних вимог. Звичайно, в кінцевому рахунку всі ці дії спрямовані на створення нормальних умов для існування, забезпечення екологічної рівноваги, належного стану навколишнього природного середовища.

Якщо виникають перешкоди в реалізації суб'єктивних прав, зобов'язані особи не виконують поставлених перед ними вимог, то в дію вступає третій елемент суб'єктивного права – можливість звернутися до компетентних органів по захист порушеного права.

Отже, екологічні права громадян України є самостійною групою прав у галузі екологічних відносин, що закріплені Конституцією України і Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» і становлять сукупні можливості поведінки громадян України у сфері приналежності, використання природного середовища, придатного для нормального функціонування людини, а також збереження, відтворення і покращання цього середовища.

Екологічним правам кореспондуються екологічні обов'язки.

На конституційному рівні екологічні обов'язки закріплені в ст. 66 Конституції України, яка встановлює: «Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки».

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» громадяни зобов'язані:

• берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства згідно з вимогами законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
• здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів;
• не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів;
• вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення;
• компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.

Разом з тим згідно з ст. 12 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» громадяни зобов'язані виконувати іі інші обов'язки у галузі охорони навколишнього природного середовища відповідно до законодавства України. Такі обов'язки закріплені в поресурсових кодексах та законах і визначаються специфікою окремих природних ресурсів, їх режимом використання та охорони.

На відміну від екологічних прав екологічні обов'язки – це закріплена в законі необхідність певної поведінки громадян у галузі охорони, раціонального використання і відновлення довкілля.