Екологічний моніторинг

Як функція управління екологічний моніторинг – це діяльність уповноважених державних органів по спостереженню, збиранню, обробці, передачі, збереженню та аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін та розроблення науково обґрунтованих рекомендацій, необхідних для прийняття рішень в галузі охорони довкілля.

Ця діяльність регулюється Положенням про Державну систему моніторингу довкілля, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1998 р.

Моніторинг здійснюється з метою накопичення інформації про стан довкілля, забезпечення обґрунтованості природоохоронних заходів, прийняття ефективних управлінських рішень в галузі природокористування і охорони довкілля. Завданням екологічного моніторингу є своєчасне виявлення, оцінка та опрацювання на цій основі рекомендацій і прогнозів по попередженню й усуненню негативних процесів, що відбуваються у навколишньому середовищі.

Суб'єкти екологічного моніторингу – органи виконавчої влади, спеціалізовані організації, що уповноважені на здійснення функцій моніторингу. Моніторинг довкілля здійснюється МНС, МОЗ, Мінагрополітики, Держкомлісгоспом, Мінприроди, Держводгоспом, Держкомземом, Мінбудом, їх органами на місцях, а також підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління, які є суб'єктами системи моніторингу. В Положенні чітко визначені види інформаційних даних, які підпадають під компетенцію кожного окремого суб'єкта моніторингу. Координацію їх діяльності здійснює Міжвідомча комісій з питань моніторингу довкілля, статус якої визначений постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2001 р.

Об'єктами моніторингу виступають: навколишнє природне середовище, його окремі компоненти, негативні зміни якості навколишнього середовища, що спричиняють негативний вплив на здоров'я людей та безпеку територій, види діяльності, що представляють потенційну загроза для довкілля та людини, обладнання, технології чи інші технічні об'єкти, існування, використання, знищення яких становить загрозу для екологічної безпеки, надзвичайні ситуації та обставини, що склалися, території та природні системи, що мають особливий статус тощо.

Складовими частинами державної системи моніторингу довкілля є моніторинг земель, вод, лісів та інших природних об'єктів. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 9.03.1999 р. затверджено Порядок організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря, тобто збору, збереження і аналізу інформації про стан атмосферного повітря та викидів забруднюючих речовин в нього.