Загальна характеристика відносин власності

Аналіз відносин власності на природні об'єкти та їх ресурси містить характеристику їх суб'єктів, об'єктів та змісту.

Суб'єкти права власності на природні об'єкти та їх ресурси. Первинним суб'єктом права власності згідно з Конституцією України є Український народ. Теоретично свої повноваження він може реалізувати шляхом вирішення відповідних питань на референдумі. Однак фактично, як і визначає сама Конституція під імені Українського народу, права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. При цьому органи державної влади виступають від імені держави як суб'єкта права державної власності відповідно до ст. 326 ЦК України, а органи місцевого самоврядування, створені територіальними громадами, здійснюють управління майном, що є у комунальній власності (ст. 327 ЦК України). В законодавстві, на жаль, не достатньо чітко розмежовані управлінські повноваження між центральними і місцевими органами влади та органами місцевого самоврядування. Суб'єктами приватної власності за загальним правилом є фізичні та юридичні особи. Найбільш детально регулювання суб'єктного складу відносин власності здійснено в Земельному кодексі України стосовно земель (статті 80-86 Земельного кодексу України).

Об'єкти права власності. До об'єктів права власності належать природні об'єкти та їх ресурси, а саме:

• земля, а точніше земельна ділянка, тобто частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ст. 79 Земельного кодексу України). Розділ 3 Земельного кодексу дає переліки категорій земель, які можуть перебувати в державній, комунальній чи приватній власності;
• надра, які включаються в державний фонд надр (статті 4, 5 Кодексу України про надра). Частиною державного фонду надр є державний фонд родовищ корисних копалин. Для правового режиму корисних копалин має значення їх поділ на корисні копалини загальнодержавного та місцевого значення, притаманний і для інших природних ресурсів, про що детально буде сказано в Особливій частині;
• ліс. Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України всі ліси на території України становлять лісовий фонд України. Щоправда широке визначення лісу, яке дається в ст. 1 Лісового кодексу України і охоплює пов'язані з власне лісом (деревами та чагарниками) самостійні природні об'єкти – ґрунти, тварини, трав'яну рослинність, мікроорганізми, не зовсім підходить для визнання лісу в такому значенні єдиним об'єктом власності, оскільки названі окремі природні об'єкти є в той же час самостійними об'єктами власності. Об'єктами «лісової» власності є також лісові ресурси – деревина, технічна і лікарська сировина, кормові, харчові та інші продукти лісу;
• води (водні об'єкти), які в сукупності становлять водний фонд України (ст. З Водного кодексу України);
• об'єкти тваринного світу, визначення яких дається в ст. З Закону України «Про тваринний світ»;
• території та об'єкти природно-заповідного фонду, склад якого визначений в ст. З Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та інші природні об'єкти та комплекси.

Зміст права власності складають три правомочності: володіння, користування і розпорядження. Вони реалізуються і у відносинах власності на природні об'єкти. Однак у цьому випадку слід пам'ятати про особливості об'єктів власності, які зумовлюють певні екологічні обмеження при їх реалізації. Це, наприклад, недопустимість зміни цільового призначення використання природного об'єкта, можливість припинення права власності у випадку порушення екологічних вимог тощо. У найбільш повному обсязі вказані правомочності реалізуються органами державної влади при здійсненні права державної власності.