Функції державного управління в галузі використання і охорони земель

Під функціями державного управління землями слід розуміти види (напрями) діяльності уповноважених органів державної влади щодо забезпечення організації раціонального та ефективного використання і охорони земель.

До основних функцій державного управління в галузі використання і охорони земель належать наступні:

1. Просторово-триторіальний устрій земель. В літературі при характеристиці даної функції щодо всіх природних об'єктів зазначається, що вона полягає в раціональному (з екологічних і економічних позицій) відводі природних об'єктів для того чи іншого виду господарської діяльності, а значить, в розміщенні, розстановці засобів виробництва з урахуванням умов і особливостей природних об'єктів, які з моменту відведення починають відігравати роль засобу виробництва в якості просторової бази чи сировинного придатку. Особливо важливою, продуманою та обґрунтованою вона повинна здійснюватися стосовно землі. Сюди відноситься діяльність щодо встановлення і зміни цільового призначення земель, віднесення їх до відповідної категорії, що регулюється статтями 20, 21 Земельного кодексу України, Законом України «Про планування та забудову територій», постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 р. «Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб»; встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних утворені), що регулюється главою 29 Земельного кодексу України; зонування земель в межах населених пунктів (ст. 180 Земельного кодексу). В широкому розумінні вона охоплюється поняттям землеустрою. Відповідно до ст. 181 Земельного кодексу та ст. 1 Закону України «Про землеустрій» землеустрій – це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. Зміст землеустрою охоплює:
   • встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань;
   • розроблення загальнодержавної і регіональних програм використання та охорони земель;
   • складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель відповідних адміністративно-територіальних утворень;
   • обґрунтування встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;
   • складання проектів впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань та створення нових;
   • складання проектів відведення земельних ділянок;
   • встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок;
   • підготовку документів, що посвідчують право власності або право користування землею;
   • складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін, упорядкування угідь, а також розроблення заходів щодо охорони земель;
   • розроблення іншої землевпорядної документації, пов'язаної з використанням та охороною земель;
   • здійснення авторського нагляду за виконанням проектів з використання та охорони земель;
   • проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земель (ст. 184 Земельного кодексу).

   Детальне регулювання порядку здійснення землеустрою, компетенції відповідних суб'єктів передбачене Законом України «Про землеустрій» та прийнятими відповідно до нього підзаконними актами.

2. Розподіл і перерозподіл земель, що здійснюється в рамках землеустрою, однак завершується самостійним юридичним актом – реєстрацією прав на землю. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень – офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. Об'єктами нерухомого майна виступають, зокрема, земельні ділянки. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно визначений розділом IV Закону.
3. Планування і програмування використання і охорони земель. Під плануванням у сфері використання й охорони природних ресурсів розуміється визначення основних напрямів використання всіх природних ресурсів у комплексі чи їх окремих видів. Планування використання й охорони земель є складовою частиною загальнодержавної системи планування. Прикладом такого планування може бути складення та затвердження схем планування територій, зокрема, Законом України від 7.02.2002 р. затверджена Генеральна схема планування території України. Крім того, планування здійснюється в рамках затвердження і реалізації державних цільових програм, які в свою чергу включені в зміст землеустрою. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2000 р. затверджена Комплексна програма розвитку меліорації земель і поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь на період до 2010 року, постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 р. затверджена Державна програма запобігання і боротьби з підтопленням земель.
4. Ведення державного земельного кадастру. Відповідно до ст. 193 Земельного кодексу України державний земельний кадастр – це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів. Вимоги до змісту та порядку ведення державного земельного кадастру передбачені статтями 193—204 Земельного кодексу, постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.1993 р. «Про порядок ведення державного земельного кадастру», постановою Кабінету Міністрів України від 2.12.1997 р. «Про Програму створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру». Державний земельний кадастр охоплює:
   • кадастрове зонування;
   • кадастрові зйомки;
   • бонітування ґрунтів;
   • економічну оцінку земель;
   • грошову оцінку земельних ділянок;
   • державну реєстрацію земельних ділянок;
   • облік кількості та якості земель.
5. Моніторинг земель. Моніторинг земель – це система спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів. У системі моніторингу земель проводиться збирання, оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про стан земель, прогнозування їх змін і розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень щодо запобігання негативним змінам стану земель та дотримання вимог екологічної безпеки (ст. 191 Земельного кодексу України). Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.1993 р. затверджене Положення про моніторинг земель. Крім цього, відповідно до наказу Мінагрополітики України від 26.02.2004 р. «Про затвердження Положення про моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення» в Україні здійснюється моніторинг ґрунтів, який передбачає систему спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про зміни показників якісного стану ґрунтів, їх родючості, розроблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо прийняття рішень про відвернення та ліквідацію наслідків негативних процесів.
6. Екологічне нормування і стандартизація в галузі охорони земель. Відповідно до ст. 165 Земельного кодексу України стандартизація і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів здійснюється з метою забезпечення екологічної і санітарно-гігієнічної безпеки громадян шляхом прийняття відповідних нормативів і стандартів, які визначають вимоги щодо якості земель, допустимого антропогенного навантаження на ґрунти та окремі території, допустимого сільськогосподарського освоєння земель тощо. Питанням державних стандартів і нормативів в галузі охорони земель присвячений розділ V Закону України «Про охорону земель». Так, відповідно до ст. ЗО Закону у галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів встановлюються нормативи: гранично допустимого забруднення ґрунтів; якісного стану ґрунтів; оптимального співвідношення земельних угідь; показників деградації земель та ґрунтів.
7. Державний контроль за використанням та охороною земель. Загальні питання здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, його завдання, принципи, система органів та розподіл їх компетенції врегульовані Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель». Функції контролю здійснюють органи Державного комітету по земельних ресурсах України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Міністерства аграрної політики України. При цьому в системі органів Мінприроди України контрольні функції реалізовує Державна екологічна інспекція (Положення про неї затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2001 р. в редакції постанови від 16.06.2004 р.); в системі Держкомзему України – Державна інспекція з контролю за використанням і охороною земель (положення про неї затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2002 р.); в системі Мінагрополітики України – Державна служба охорони родючості ґрунтів.