Варрон Марк Теренцій

Варрон Марк Теренцій (116-21 до н.е.) – мислитель, письменник і вчений-математик, історик, правник, мовознавець, агроном, один із відомих представників античної економічної думки Давнього Риму кінця республіканського періоду правління. У трактаті Варрона «Про сільське господарство» знайшли відображення високий ступінь розвитку та інтенсифікації латифундарного господарства того часу, його ринкова орієнтація на вишукані запити римської аристократії та відповідна спеціалізація на культурах садівництва, городництва, птахівництва, удосконалення скотарства, розведення риби й дичини, а також проблеми його подальшого розвитку.

Варрон – теоретик плантаторської системи господарювання, заснованої на рабській праці. Предмет його особливої уваги – наукова організація господарства в латифундії для досягнення високої його ефективності, отримання власником найвищого доходу. У розв'язанні цієї проблеми Варрон стоїть значно вище, ніж його попередник Катон. Варрон – прибічник інтенсивних методів господарювання, пов'язаних із значними витратами, які повинні забезпечити наукове ведення господарства. Його агрономічні й організаційно-технічні поради, які багато в чому ґрунтувалися на досвіді карфагенських агрономів та Катона, доповнюються оригінальними думками щодо поліпшення скотарства, раціонального поєднання його з землеробством для забезпечення прибутковості маєтку. Критерієм прибутковості Варрон вважав зручне вивезення у навколишню область на продаж того, що вироблено в маєтку, та зручне ввезення того, що необхідно для його господарства, за правилом «Де що продається, там і народжується», тобто вигідне розташування маєтку щодо ринку. Джерелом отримання високого прибутку, за Варроном, є також урахування коливання ринкових цін тощо. Поєднання Варроном агрономічних, організаційно-технічних та ринкових аспектів для ефективного ведення господарства латифундії – прообраз організаційно виробничого напряму в сільськогосподарській економи, що починався з обґрунтування економіки великого поміщицького господарства. Варрон розробив систему організації праці в латифундії, яка передбачала спеціалізацію праці рабів відповідно до їх можливостей і здібностей, матеріальне та моральне заохочення, вдосконалення нагляду за рабами та ін. У його поглядах на рабську працю помітний вплив гуманістичних тенденцій він вважав, що наглядачі повинні бути освіченими га стриманими, добре знати види сільськогосподарської праці, піклуватися про їжу та одяг для рабів тощо. Водночас Варрон добре розумів переваги вільної праці для забезпечення високої продуктивності. Тому на складних роботах радив використовувати найманих робітників з одного боку, для збереження рабів, яких вважав «розмовляючим знаряддям», як власності латифундатора, з іншого – для ретельнішого виконання складної роботи та запобігання ускладнень, пов'язаних із сезонністю сільськогосподарської праці. Варрона цікавила проблема, що стала згодом однією з центральних у сільськогосподарській економії та політичній економи, – про переваги великого та дрібного господарства. Аналізуючи достоїнства й недоліки великих і дрібних господарств, Варрон віддавав перевагу дрібним, наголошуючи на значно вищій якості вільної праці та різко засуджуючи абсентеїзм власників латифундій. У деяких питаннях Варрон піднімається до народногосподарського рівня розгляду економічних явищ. Так, головним злом свого часу, наслідком латифундарного господарювання з його спеціалізацією на інтенсивних ринкових культурах вищого ґатунку він вважав занедбаність в Італії хліборобства, ввезення дешевого хліба з провінцій – Сардинії та Африки, що підривало могутність Римської держави, розорення через це дрібних землевласників та відчуження їх від землі, переселення в міста, де вони поповнювали ряди міського пролетаріату, посилюючи соціальну нестабільність у країні.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.