Виробничі об'єднання

Виробничі об'єднання – добровільні об'єднання підприємств на основі договору або статуту для досягнення кращих показників у виробничій і комерційній діяльності, забезпечення повнішого та ефективнішого використання виробничого потенціалу, застосування досягнень науки і техніки впровадження передових технологій, вирішення соціальних проблем тощо. Підприємства, що входять до складу виробничих об’єднань, зберігають права юридичної особи. Виробничі об’єднання створюються за технологічними, галузевими, територіальними, комерційними та іншими ознаками.

Законодавство України визначає такі основні форми (типи) виробничих об’єднань:

• асоціації – договірні об'єднання, створені для координування господарської діяльності, що не мають повноважень втручатися у внутрігосподарську діяльність учасників,
• корпорації – договірні об’єднання з передачею окремих повноважень управління від підприємств до виробничого об’єднання,
• консорціуми – тимчасові статутні об'єднання підприємств і банківських структур,
• концерни – статутні об’єднання підприємств на основі повної фінансової залежності від одного з них або від групи підприємств.

Необхідність створення виробничих об’єднань диктують об'єктивні умови розвитку як самих продуктивних сил, так і виробничих відносин. Поглиблення суспільного поділу праці, що обумовлюється розвитком продуктивних сил і виявляється в посиленні спеціалізації виробництва, вимагає водночас тісної його кооперації. Організаційною формою забезпечення її на галузевому, міжгалузевому і територіальному рівнях і є виробничі об’єднання. У 70-80-х в СРСР форсувалося створення виробничих і науково-виробничих об'єднань. В основі такої економічної політики – теоретичні уявлення про беззаперечні переваги в усіх галузях народного господарства крупного виробництва над дрібним і ототожнення об'єктивного процесу усуспільнення виробництва з його концентрацією. Практика довела, що нерідко виробничі об’єднання, утворені шляхом адміністративного об'єднання, до того ж за відомчими ознаками, не давали належного економічного ефекту. Підтвердженням цього є те, що питома вага виробленої ними продукції в загальному її обсязі була меншою, ніж питома вага працюючих на цих підприємствах. Враховуючи ці помилки, відмовляючись бід адміністративно-відомчих принципів формування виробничих об’єднань, не слід припуститися іншої крайності – руйнування у ході прискореного процесу приватизації і боротьби з проявами монополізму крупних виробничих і науково-виробничих об’єднань як цілісних технологічних комплексів.

Світовий досвід свідчить, що оптимальним для розвитку економіки є зважене поєднання дрібних підприємницьких структур (особливо в галузях, пов'язаних із виробництвом товарів широкого вжитку та наданням послуг) з крупними корпоративними об'єднаннями. І ті й ті займають свої ніші на ринку, виконуючи властиві їм функції. Актуальним залишається положення відомого американського економіста Й. Шумпетера проте, що при аналізі найважливіших досягнень у сфері виробництва з'ясовується що дороги ведуть до дверей крупних корпорацій, а не дрібних фірм. Крупні корпорації визначають, як свідчить досвід, «обличчя» економічно розвинутої країни в системі світо-господарських координат.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.