Вирівнювання економічних умов господарювання

Вирівнювання економічних умов господарювання – система заходів, спрямованих на розв'язання суперечності між об'єктивними умовами виробництва і потребою забезпечення усім виробникам однакових можливостей. Різні умови виробництва зумовлені різними природнокліматичними умовами, покладами корисних копалин, родючістю ґрунтів тощо, а також неоднаковим рівнем розвитку продуктивних сил суспільства. Вони об'єктивні щодо кожного виробника, змінити їх за короткий час неможливо. Умови виробництва впливають на рівень продуктивності праці (за різних умов виробництва вона різна), а отже, різний і життєвий рівень виробників.

Заходи щодо вирівнюванню економічних умов господарювання:

• обмін продуктів на основі витрат праці. Будучи нерівними щодо умов виробництва, виробники стають рівними між собою на основі витрат праці. Ця форма виробничих відносин забезпечує кожному виробникові пряму залежність рівня споживання від рівня виробництва (витрат праці) і таким чином спонукає його до повного використання своїх фізичних і духовних здібностей, до праці у конкретних умовах виробництва,
• забезпечення еквівалентного обміну товарів кожного виробника можливе за умови реалізації продукції за індивідуальною вартістю. Стосовно споживача така реалізація порушує цей обмін, оскільки за одну й ту саму ціну він може купити різну кількість продукції залежно від того, в яких умовах вона вироблена. Еквівалентний обмін матиме місце у тому разі, коли споживач купуватиме цю продукцію за суспільною вартістю. Вирішити цю суперечність можна за допомогою посередника (держави), який би купував продукцію у виробників за індивідуальною вартістю, а продавав споживачам за суспільною вартістю,
• вирішення суперечності між створеним і суспільно необхідним прибутком, що виникає на основі різної органічної будови виробничих фондів. Фонд нагромадження, який утворюється за рахунок прибутку, залежить від фондомісткості продукції: ΔKm=f×ΔN, а f=K/N, де ΔKm – приріст виробничих фондів (фонд нагромадження), f – фондомісткість продукції, K – діючі виробничі фонди, N – вироблена за їх допомогою продукція, ΔN – необхідний приріст продукції із зростанням органічної будови виробничих фондів фондомісткість продукції зростає, а отже, збільшується і фонд нагромадження, в той час як величина створеного прибутку зменшується, оскільки зменшується питома вага живої праці, яка створює цей прибуток. Тому реалізація продукції за вартістю зумовлює високі темпи зростання виробництва в одних і низькі – в інших галузях, отже, призводить до диспропорції суспільного виробництва. Забезпечити за цих умов пропорційний розвиток усіх галузей народного господарства можна, перерозподіливши створений у суспільстві прибуток між галузями відповідно до потреб їх розширеного відтворення. Внаслідок цього вартість товару перетворюється на ціну виробництва, яка забезпечує однакові умови розширеного відтворення для всіх галузей незалежно від органічної будови їх виробничих фондів,
• встановлення суспільної ціни виробництва на сільськогосподарську продукцію, виходячи з гірших умов виробництва. Цим забезпечується одержання середнього прибутку всіма виробниками з нормальним суспільне необхідним рівнем господарювання незалежно від природно-економічних умов виробництва. Але господарства з середніми і кращими умовами виробництва одержать надприбуток у формі диференціальної ренти і лише вилучення її за допомогою рентного податку дає можливість остаточно розв'язати цю проблему.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.