Емісія

Емісія (лат. emissio – випуск) – випуск в обіг грошей і цінних паперів (акцій облігацій та інших боргових зобов'язань). Здійснюється центральними банками і державними казначействами. Перші емітують банкноти, другі – казначейські білети і розмінну монету. Крім того, комерційні банки здійснюють депозитно-чекову емісію, яка за своїми масштабами значно перевищує банкнотну.

Депозитно-чекова емісія є основним каналом емісії грошей, оскільки збільшення депозитів у комерційні банки при відкритті рахунків зумовлює збільшення чеків, які обслуговують безготівковий обіг (власник рахунку виписує чеки, які є платіжним засобом). Цей вид емісії також зростає у процесі банківського кредитування. За золотого стандарту емісія регулювалася потребами обігу (законом обігу повноцінних грошей), за демонетизації – законами обігу кредитно-паперових грошей. Проте навіть в умовах панування повноцінних грошей держава вдавалася до емісії незабезпечених золотом банкнот. Так, в Англії у 1844 обсяг не покритої золотом емісії становив 14 млн. фунтів стерлінгів, у Німеччині в 1875 він досяг 250 млн. марок для Рейхсбанку і 135 млн. марок для інших емісійних установ країни. В Росії у 1897 Держбанку дозволялося випускати в обіг до 300 млн. не покритих золотом банкнот. Ці правила в деяких країнах порушувалися за умови сплати емісійного податку. На початку XX ст. зросла частка емітованих банкнот, що забезпечувалися переоблікованими і перевідними векселями. У США в 1913 вона становила 60%. З крахом золотого стандарту в 1929-33 норма часткового золотого покриття залишилася лише в окремих країнах: у Швейцарії – на рівні 40%, у Бельгії – 33%, у Португалії – 25%, у США в повоєнний період вона була встановлена на рівні 25% і проіснувала до 1968. Після припинення існування Бреттон-Вудської системи грошова система розвинутих країн світу базується на державному кредиті у формі державних цінних паперів та приватно-господарських кредитних зобов'язаннях (переоблікованих векселів промислових і торговельних корпорацій, банківських акцептів та інших зобов'язань). Так, на початку 90-х у США та Великобританії банкноти, що перебували в обігу, приблизно на 90% були забезпечені державними облігаціями. Для контролю депозитивно-чекової емісії центральні банки зобов'язують комерційні банки зберігати частину своїх активів (до 15%) у вигляді касового резерву. За цих умов розширення кредиту відбувається залежно від приросту банківських пасивів і не повинно перевищувати суму такого приросту більш як у 5 разів. Емісія цінних паперів, насамперед акцій, здійснюють акціонерні компанії у сфері промисловості, торгівлі, фінансів і кредиту, комунальних і побутових послуг з метою мобілізації коштів для довготермінового інвестування. Розрізняють відкриту емісію цінних паперів (розміщення їх серед усіх бажаючих) і закриту (розміщення цінних паперів серед обмеженої кількості учасників). Механізм емісії цінних паперів передбачає прийняття рішення про їх випуск, розробку проспекту емісії, реєстрацію, публікацію у разі відкритої емісії, випуск (продаж першим інвесторам), реєстрацію звітності про випуск емісії облігацій проводять центральні та державні органи влади. При цьому все більша частка такої емісії розміщується через купівлю облігацій фінансово-кредитними інститутами. Значні суми вкладають банки в акції промислових, торгових та інших компаній по лінії трастових операцій. Емісія облігацій здійснюють державні органи здебільшого для покриття дефіцитів бюджету. На валютних ринках країни розміщують свої випуски цінних паперів іноземні акціонерні компанії. Існує такий вид емісії цінних паперів, як міжнародна емісія, що здійснюється у формі іноземних облігацій, єврооблігацій.

Банкнотна емісія

Банкнотна емісія – випуск в обіг центральним банком банківських білетів та грошових знаків різного достоїнства (зокрема монет) як товару для забезпечення товарного обігу цим видом грошей згідно з чинним законодавством. У деяких країнах карбуванням монет відає міністерство фінансів. Оскільки сучасні гроші за своєю сутністю є кредитними, в обігу в розвинутих країнах світу перебуває незначна частина готівки (в деяких – лише 5%).

Для центрального банку банкнотна емісія – процес виробництва специфічного товару який продають здебільшого за номіналом або за певну комісію для відшкодування необхідних витрат на їх випуск. Складові елементи таких витрат – амортизаційні витрати, особливий вид паперу, дизайн, захист банкнот від підробки, оплата робочої сили та ін. Так, американський долар та німецька марка мають до 40 елементів захисту, гривня – 17. В окремих країнах центральний банк бере плату за постачання банкнот, які використовуються в автоматичних апаратах. З метою економії на виготовленні банкнот центральні банки нерідко запроваджують в обіг потримані гроші.

Відмінність банкнотної емісії від випуску боргових зобов'язань держави (векселя, облігації, позик тощо) полягає в тому, що банкноти використовують як законний платіжний засіб і на них не потрібно платити певний відсоток. Матеріально-речовим забезпеченням банкнотної емісії у розвинутих країнах світу є активи центрального банку (золото, коштовні метали конвертована валюта, державні цінні папери та ін.). У переважній більшості з них поділу на банкноти (банківські білети) та казначейські білети нині не існує. Через незначну частину готівки у грошовій масі цих країн банкнотна емісія неістотно впливає на інфляційні процеси. Водночас позитивним є певне скорочення банківської ліквідності й підвищення відсоткових ставок. В Україні питома вага готівки у грошовій масі в 1998 становила до 45%, тому банкнотна емісія відчутніше впливала на процес інфляції.

Безготівкова емісія

Безготівкова емісія – випуск в обіг без готівкових грошей центральним банком та здебільшого комерційними банками з метою збільшення коштів для регулювання ліквідності банківської системи країни (центральним банком) та розширення своїх операцій (комерційними банками). Центральний банк здійснює безготівкову емісію у незначних обсягах, купуючи окремі види цінних паперів, випущених найнадійнішими компаніями, а також казначейських векселів. Проте це не означає, що безготівкова емісія відбувається у формі купівлі всіх видів цінних паперів та іноземної валюти, а також кредитування, тобто автоматично збільшує рахунки банків та міністерства фінансів. Це зумовлено тим, що фінансовими ресурсами для здійснення таких операцій є рахунки названих суб'єктів (банків та міністерства фінансів) у центральному банку (створення обов'язкових банківських резервів га надходження коштів з державного бюджету), а також внаслідок того, що купівля цінних паперів здійснюється для управління державним боргом і регулювання ліквідності банківської системи загалом. Водночас формування обов'язкових банківських резервів на окремих попередніх етапах еволюції банківської системи було засобом участі центрального банку у створенні грошей.

На сучасному етапі наявність таких резервів є передусім засобом контролю за грошовою масою, але із зростанням їх обсягу зменшується конкурентоспроможність національної банківської системи порівняно з аналогічними системами країн, які мають менші норми банківських резервів. Така залежність випливає з того, що обов'язкові норми резервів (встановлюються у вигляді відсоткової ставки депозитів) приносять низький дохід або не приносять його (безвідсоткові). Наявність цих резервів обмежує можливості депозитної емісії. Тому норми за депозитами до вимоги становили в середині 90-х у ФРН, Іспанії – 2%, у Франції – 0,5%, у Великобританії – 0,35%, в Італії, Україні – до 15%, у Швейцари, Бельгії, Люксембурзі їх не було. У США наприкінці 1991 банки із сумою депозитів 41,1 млн. дол. і менше зобов'язані були мати резерв у розмірі 3% від чекових рахунків, а понад цю суму – 12%. Купуючи цінні папери на відповідну суму в комерційного банку, центральний банк кредитує його рахунок, внаслідок чого зростають резерви банку, а центральний банк має можливість збільшити кількість грошей в обігу.

За безготівкової емісії у розвинутих країнах світу легко здійснюється переливання готівкової форми грошей у безготівкову і навпаки, а держава регулює сукупну грошову масу. Механізм безготівкової емісії комерційними банками інший. Якщо, наприклад, баланс комерційного банку – 500 млн. дол. і з них він виділяє 50 млн. на купівлю цінних паперів, то сумарний актив банку при цьому залишається постійним, але змінюється його структура (оскільки один вид активу зменшується і відповідно зростає інший). Водночас у пасиві банку на депозиті на 50 млн. дол. зростає рахунок компанії, в якої закуплено цінні папери. В результаті цих операцій банк має можливість збільшити активні операції на 50 млн. дол., що означає одночасне зростання його балансу до 550 млн. дол. Особливістю безготівкової емісії комерційним банком є те, що він на основі одного вкладу може неодноразово видавати кредити доти, поки після багатьох повторних таких операцій (т. зв. ітерації), але із зменшувальними обсягами весь депозит буде поміщено в центральний банк. Проте це не означає, що можливість безготівкової емісії комерційними банками обмежується лише розмірами залишку фінансових ресурсів на рахунках у центральному банку. Як засвідчує практика, в розвинутих країнах світу активи центрального банку в декілька разів перевищують пасиви комерційних банків.

Бонусна емісія

Бонусна емісія – розповсюдження нових сертифікатів акцій між акціонерами компанії за рахунок накопичення прибутку на й резервних фондах. У цьому випадку акціонери отримують нові акції безкоштовно, однак добробут їх не змінюється, оскільки ціна акції при цьому знижується. Якщо, наприклад, в обіг випускаються нові акції у співвідношенні 1/3, то ціна кожної акції буде на 25% нижчою. Це цілком відповідає прагненням акціонерів до дешевших акцій, що сприяє їх продажу. Крім того, є надія на можливе зростання ціни акцій до попереднього рівня.

Емісія грошей

Емісія грошей – випуск в обіг грошей у готівковій і безготівковій формах відповідно до законів грошового обігу. Призводить до збільшення грошової маси в обігу. Економічні межі емісії грошей визначаються потребами сфери обігу в грошах як засобу обігу, платежу, накопичення та світових грошей. Так, у США коефіцієнт монетаризації економіки найвищий(майже 120% щодо величини ВВП), оскільки долар широко використовується як світові гроші, виконуючи при цьому функцію засобу обігу в багатьох державах світу.

Емісію грошей доцільно здійснювати насамперед в умовах зростання обсягів виробництва, причому темпи зростання їх емісії повинні дещо перевищувати темпи економічного зростання.

Регулювання грошової маси через скорочення емісії грошей є інструментом антиінфляційної політики уряду. Згідно з чинним законодавством України, право емісію грошей надано Національному банку України (НБУ). Рішення про емісію грошей приймає керівництво Національного банку відповідно до економічної політики держави. В Україні НБУ, ставши в 1991 незалежним від уряду країни, розпоряджаючись кредитними ресурсами, певною мірою позбавив державу власності на необхідну кількість грошей як специфічного товару. Внаслідок цього маса грошей в обігу не відповідала вимогам законів грошового обігу, він необґрунтовано разом з Міністерством фінансів завищував відсотки по облігаціях внутрішньої позики (за рахунок платників податків), своїми діями посилював диспропорції між вартістю грошей і вартістю ВВП, домігся певної макроекономічної фінансової стабілізації (коефіцієнт монетизації в країні наприкінці 1998 становив лише 14%) за рахунок інших народногосподарських показників.

Емісія грошей частково проводиться також для поповнення грошової маси, що вибуває внаслідок старіння банкнот. Емісія грошей приносить центральному банку дохід, величина якого визначається різницею між сумою емісії та витратами на виготовлення грошових знаків і який використовується як кредитний ресурс для покриття фінансових потреб держави.

Емісія цінних паперів

Емісія цінних паперів – випуск в обіг акцій, облігацій, казначейських векселів та інших цінних паперів підприємствами, банками, державою (центральними та місцевими органами влади) для залучення додаткових коштів.

Казначейська емісія

Казначейська емісія – випуск в обіг казначейських білетів (нерозмінних паперових грошей) і державних цінних паперів казначейством та іншими державними фінансовими органами. За золотого стандарту (на останніх етапах нижчої та початкових етапах вищої стадій капіталізму), коли здійснювався обмін кредитних грошей на золото, казначейська емісія за своїм економічним змістом значно відрізнялася від банкнотної емісії банкноти були забезпечені векселями і золотом, їх випуск в обіг зумовлювався розширенням кредиту, зростанням потреб обміну товарів, що гарантувало повернення в банки надлишку банкнот з обігу (в разі погашення векселів і обміну на золото).

В період краху золотого стандарту й пізніше обмін банкнот на золото було скасовано, а їх випуск в обіг здійснювався під забезпечення не лише терміновими комерційними векселями, а й через купівлю облігаційних державних позик (облігації було допущено до забезпечення банкнот). За цих умов банкнотна емісія здійснювалася для покриття бюджетних дефіцитів і за своїм економічним змістом не відрізнялася від казначейської емісії. Уряди багатьох країн вдаються до такої емісії під час війн, глибоких економічних криз, що значно розширює емісійні права центральних банків. Так, під час Першої і Другої світових війн військові витрати фінансувалися за рахунок випуску банкнот під забезпечення облігаційних державних позик і казначейських векселів.

У сучасних умовах більшість країн світу відмовилися від випуску казначейських білетів, а казначейська емісія обмежується випуском державних позик і казначейських векселів. В Україні після проголошення державної незалежності казначейська емісія здійснювалась у значних масштабах, що стало одним з важливих чинників інфляції. Під час реформи 1996 випуск казначейських білетів було припинено.

Кредитна емісія

Кредитна емісія – процес створення депозитними фінансово-кредитними установами на основі зростання власних резервів нових кредитних та пов'язаних з ними депозитних зобов'язань на величину, що перевищує зростання резервів.

Фідуциарна емісія

Фідуциарна емісія – емісія банкнот, не забезпечена запасом коштовних металів емісійного банку.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.