Експропріація

Експропріація (пізньолат. expropriation – позбавлення власності) – примусове безоплатне або оплачуване (частково або повністю) позбавлення власності окремого соціального класу, верстви чи прошарку державними органами, а також іншим класом, соціальною верствою тощо. Об'єктом експропріації залежно від критеріїв класифікації є нерухоме (земля, будівлі тощо) і рухоме (предмети розкошів, цінні папери тощо) майно окремі підприємства й галузі промисловості об'єкти економічної (дороги мости, канали тощо) та соціальної (заклади науки культури, охорони здоров'я) інфраструктури.

Історично першими прикладами експропріації було захоплення общинних земель родовою аристократією в рабовласницькому суспільстві. Держава також здійснювала політику експропріації. У середині VI ст. до н. е. реформи царя Сервія Тулія остаточно знищили пережитки родового ладу. За феодалізму відбувалося насильницьке захоплення общинних земель королями. В VI-VII ст. у Франкському королівстві воно дістало назву «одержавлення» землі. Типовим явищем стала конфіскація землі під час війн, політичних і релігійних репресій. У Київській Русі маєтки бояр також зростали за рахунок захоплення общинних і селянських земель. Внаслідок експропріації общинних земель посилювала свою могутність і церква. За капіталізму експропріація здійснювалася під час первісного нагромадження капіталу.

Найбільших масштабів досягла після Другої світової війни і відбувалася переважно у формі націоналізації галузей промисловості. Об'єктивними причинами експропріації була неспроможність приватного капіталу забезпечити розвиток базових, капіталомістких галузей промисловості, дія закону одержавлення економіки, а суб'єктивним фактором – зміцнення лівих сил. Таку Франції в часи народного руху 1936 і в перші повоєнні роки (до 1947) співвідношення класових сил склалося на користь демократичних сил робітничий клас активно виступав за націоналізацію. Представники класового профспілкового центру (ВКП) тоді входили до складу адміністративних рад, а парламент мав право перевіряти рахунки державних підприємств. Під тиском демократичних сил на чолі з комуністами до програми соціальних перетворень, яка мала назву прогрес Національної ради Опору, внесли вимогу про націоналізацію. Було проведено націоналізацію залізниць, низки військових підприємств Національна рада Опору націоналізувала значну частину енергетичної вугільної газової промисловості, більшість підприємств воєнних злочинців і колабораціоністів, у т.ч. автомобільні заводи Рено. У країнах, в яких демократичний рух був сильніший, націоналізовувалися не лише об'єкти економічної інфраструктури, а й окремі провідні галузі промисловості, фінансово-кредитні установи, зокрема в Італії – деякі види промислового виробництва, кредитна система. Експлуатація здійснювалася безкоштовно (конфіскація підприємств колишніх воєнних злочинців і колабораціоністів, націоналізація муніципальних підприємств у Франції, які виробляли електроенергію та ін.), з частковою, повною та надмірною компенсацією. Націоналізація базових галузей в Англії була здійснена лейбористським урядом так що колишнім власникам виплатили понад 3 млрд. фунтів стерлінгів, що в кілька разів перевищувало їх реальну вартість.

Залежно від того, виплачується винагорода чи ні, розрізняють реквізицію і конфіскацію. Маркс і Енгельс виступали за здійснення експропріації у різних формах. По-перше, вони були проти насильницької експропріації дрібних селян навіть за умови викупу їх майна. По-друге, передбачали різні форми експропріації крупної буржуазії з викупом і безоплатно. Найкращим і найдешевшим варіантом Маркс вважав можливість викупити у них засоби виробництва – як метод компромісу з метою їх мирного підпорядкування і залучення до суспільного виробництва.

В Росії з 1917 експропріація відбулася без будь-якого викупу, причому її об'єктом стали дрібні та середні підприємства. Експропріація селянських господарств проводилася в колишньому СРСР під час колективізації. Це заподіяло величезних збитків народному господарству, паралізувало стимули до праці, знищило основи економічної свободи людей. Специфічний тип експропріації значної частки державної власності на користь кланово-номенклатурної еліти здійснювався в Україні в 90-х під час роздержавлення і приватизації через значне заниження вартості приватизованих об'єктів, знецінення приватизаційних сертифікатів, створення штучної кризи неплатежів. Експропріація значної частки домашнього майна відбулася через масштабне знецінення трудових заощаджень невиплату недостатньо проіндексованих вкладів тощо.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.