Економічний гуманізм

Економічний гуманізм – система поглядів на цінності й роль людини в економічній системі та їх втілення у процесі еволюції цієї системи. Зародкові форми економічного гуманізму – у працях У. Петті, який стверджував про працездатність вільної людини, в орієнтованому на людину підході багатьох представників політичної економи, які наголошували на самобутності людського існування та діяльності, в положеннях А. Сміта про моральний аспект людини. Розвитку набули у працях К. Маркса, який стверджував, що за соціалізму основними економічними потребами людини стане власне вдосконалення, всебічний розвиток здібностей як само мети, абсолютний вияв творчих обдарувань, максимальне подовження активного життя. На думку М. Тугана-Барановського, людська особистість –- вища мета у собі, як носії святині людської особистості, усі люди рівні. На противагу А. Сміту, який головними рисами людини називав самолюбство, егоїзм та прагнення до привласнення матеріальних благ, представники кейнсіанського та інституціонального напрямів виділяють у людині прагнення до збільшення вільного часу, до престижної роботи, а також милосердя, альтруїзм, служіння колективу, суспільству. В. Вернадський у вченні про ноосферу найвищою цінністю називав розумну й добровільну працю людини, лише у цій сфері розвиток особистості, сутнісних сил людини (організаційних, творчих здібностей тощо) досягає найвищого рівня. З урахуванням структури сучасної економічної системи економічного гуманізму як систему поглядів характеризують у межах найважливіших елементів економічної системи продуктивних сил, техніко-економічних відносин (а в їх єдності – технологічного способу виробництва), організаційно-економічних відносин, відносин економічної власності та господарського механізму.

Економічний гуманізм у межах продуктивних сил передбачає вільний доступ людини до освіти (в т. ч. вищої), набуття професії, наявність змістовної праці, належних умов праці тощо. З огляду на це навіть розвинуті країни світу не можуть вважатися гуманними, якщо позбавляють десятки мільйонів людей можливості працювати, отримувати повноцінну середню освіту, необхідну кваліфікацію тощо. У світі налічується понад 800 млн. безробітних, у багатьох слаборозвинутих країнах використовується праця дітей, рабська праця.

В Україні у 90-х XX ст. економічний гуманізм послабився через значне безробіття, звуження можливостей найбідніших верств населення отримати вищу освіту, внаслідок безробіття відбулася декваліфікація працівників тощо. Економічний гуманізм певною мірою послаблюється і в тому випадку, коли частина працездатного населення працює на важких, небезпечних, екологічно брудних видах виробництв. Економічний гуманізм в межах техніко-економічних відносин, суспільного поділу пращ (передусім в одиничній формі) означає можливість ротації робочих місць, запровадження на якісно високому рівні бригадної форми організації праці, раціоналізаторську діяльність тощо. Економічний гуманізм в межах технологічного способу виробництва найповніше може бути втілений в умовах автоматизованого виробництва. Частка такого виробництва, але значно нижчої якості, ніж у розвинутих країнах світу, становила в Україні наприкінці 90-х менше 10%. У сфері організаційно-економічних відносин економічний гуманізм передбачає участь безпосередніх працівників в управлінні виробництвом, у впровадженні прогресивних форм організації виробництва і праці. У межах відносин економічної власності економічний гуманізм у розвинутих країнах світу виявляється у виплаті заробітної плати на рівні вартості робочої сили високої якості, прогресивному оподаткуванні трудових доходів і адекватному відшкодуванні вилучень у формі соціальних витрат держави, привласнення частини прибутків на дивіденди та вкладення в ощадні банки й інші фінансово-кредитні інститути, участі в управлінні власністю, можливості широкомасштабного розвитку народних підприємств, кооперативів, трудової приватної власності та ін. Економічний гуманізм господарського механізму означає розвиток прогресивних аспектів державного регулювання, які обмежують негативні сторони механізму ринкового саморегулювання економіки, максимальний розвиток такої функції господарського механізму, як всебічний розвиток людини та ін.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.