Економічний консерватизм

Економічний консерватизм – сукупність економічних напрямів, теорій, шкіл та заснованої на них соціально-економічної політики, орієнтованої передусім на ринкові важелі саморегулювання економіки, обмеження господарських функцій держави (підприємця, інвестора, споживача, суб'єкта регулювання тощо). Економічний консерватизм представлений неокласичним напрямом західної економічної думки, в т.ч. неолібералізмом, у межах якого виділяють теорії монетаризму, «економіки пропозиції», «раціональних очікувань», «перегулювання», «державного вибору» та ін. Вони ґрунтуються на принципах пріоритетності приватних форм власності (як найефективніших), ринкових важелів саморегулювання економіки через механізм вільної конкуренції, вільного ціноутворення, обмеженості державного втручання в економіку та ін.

Монетаристи (М. Фрідмен, Ф. Хаєк та ін.), крім того, стверджують, що гроші є вирішальним елементом сучасної економічної системи, головною причиною її нерівноваги, кризових потрясінь вважають активне втручання держави в макроекономічні процеси. Для відновлення ринком своєї здатності до саморегулювання економіки, значного послаблення інфляції, рівня безробіття та інших негативних явищ, на їхню думку, необхідне дерегулювання народного господарства, суттєве обмеження державного регулювання сукупного попиту, підтримка нею постійних темпів зростання грошової маси на рівні 3-4% на рік, здійснення жорсткої соціальної політики тощо. Наприкінці 70-х – на початку 80-х виникла теорія «економіки пропозиції», найвідомішими представниками якої були американські економісти А. Лаффер, М. Фелдстайн та ін. На противагу кейнсіанській теорії (яка пріоритетом державного регулювання називає вплив на сукупний попит), ця школа економічного консерватизму наголошує на необхідності регулювання пропозиції факторів виробництва зниженням податків та прогресивної шкали оподаткування. Зниження податків на корпорації, вважають прибічники теорії «економіки пропозиції», сприятиме збільшенню їх заощаджень і підвищенню ефективності капіталовкладень, прискоренню науково-технічного прогресу, стабільному зростанню всього промислового виробництва. Водночас теорія містить і прогресивне положення про скорочення подохідних податків. З метою посилення доказовості цієї теорії було побудовано «криву Лаффера», відповідно до якої досягнення критичної (у цьому випадку оптимальної) точки, подальше зростання рівня оподаткування призводить до скорочення податкових надходжень до державного бюджету. Впровадження цих рекомендацій у практику в США не дало очікуваних результатів. Хоча корпорації й мали значні прибутки внаслідок зниження податкових ставок, отримані кошти лише незначною мірою спрямовувалися на інвестиції. В сучасних умовах економічний консерватизм також представлений теорією «раціональних очікувань», творцями якої є американські економісти Р. Лукас, Т. Сиджент та ін. На їхню думку, у функціонуванні економічної системи важливу роль відіграють очікування суб'єктів господарського процесу. На відміну від твердження Фрідмена, що індивіди приймають господарські рішення, спираючись на досвід минулого, прихильники теорії «раціональних очікувань» вважають, що господарюючі суб'єкти(компанії, підприємці, наймані працівники) раціонально осмислюють доступну їм інформацію про рівень цін, масштаби безробіття тощо і, виходячи з цього, приймають оптимальні (раціональні) рішення щодо своїх витрат, заощаджень та ін. Вони також здатні правильно оцінити зміни в політиці держави. Зокрема, Лукас стверджує, що така оцінка дій держави призводить до того, що очікуваний рівень збігається з фактичним, тому економічна політика держави не впливає на реальні обсяги продукції. Такий вплив можуть мати лише раптові дії з боку держави або зроблені господарюючими суб'єктами помилки. Звідси – висновок про безперспективність або низьку ефективність державного регулювання економіки, необхідність його обмеження лише з метою регулювання пропозиції через механізм зниження податків. Головними недоліками теорії «раціональних очікувань» є орієнтація на суб'єктивно-психологічні оцінки людей (суб'єктивний детермінізм), позаісторичний підхід (аналіз економічної системи, де панують досконала або чиста конкуренція, механізм ринкового саморегулювання тощо і значною мірою абстрагування від суттєвих змін, що відбулися відтоді, як ринкові важелі не відігравали вирішальної ролі у відновленні й рівноваги), ідеалізація раціональних оцінок господарюючих суб'єктів та ін. Прихильники теорії державного вибору для обмеження економічної діяльності держави пропонують встановити законодавчі обмеження, підпорядкувати її певним правилам і нормам.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.