Закупівля сільськогосподарської продукції

Закупівля сільськогосподарської продукції – основна форма залучення товарної продукції сільськогосподарських виробників з допомогою державних та інших інститутів для її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, створення страхових і резервних фондів продовольства. Була поширена в колишньому СРСР, практикується в Україні та інших країнах.

Закупівля сільськогосподарської продукції у колишньому СРСР здійснювалася в директивно-плановому порядку в колгоспів, радгоспів і сільського населення у двох формах – централізованої та децентралізованої закупівлі за державними оптовими цінами. Централізовані закупівлі продукції рослинництва і тваринництва проводили державні організації та підприємства – заготівельні, переробні і частково торговельні. Вони становили зернові культури – 100%, молоко – 97, овочі – 94, худоба й птиця – 90%. Децентралізовані закупівлі здійснювали споживча кооперація, державна торгівля та організації громадського харчування. Політика, форми і методи заготівлі сільськогосподарської продукції на різних етапах змінювалися відповідно до конкретних потреб держави. До суцільної колективізації основними формами заготівлі були продрозкладка, продподаток, контрактація і ринкові закупівлі, у 1933-58 діяла система, за якої закупівля продовольчих ресурсів забезпечувалася переважно в чотирьох формах обов'язкові поставки продуктів державі, контрактація сировинних продуктів, натуроплата за роботи МТС, державна закупівля продукції понад обов'язкові поставки, з 1958 – власне закупівля сільськогосподарської продукції Обов'язкові поставки були формою заготівель, доводилися до колгоспів та радгоспів і мали силу податку. У рослинництві норми поставок визначалися з кожного гектара плану посівів, у тваринництві – на одну голову худоби. Закупівля в радгоспах у різні періоди здійснювалася у формі т. зв. здавання товарної продукції. Натуроплата за роботи МТС, як і відшкодування витрат держави при проведенні механізованих робіт, була елементом закупівель продукції. У 1958 з ліквідацією МТС було змінено всю систему заготівель. Єдиною формою централізованих державних заготівель стали закупівля товарної продукції у колгоспах і здавання її радгоспами. З 1966 плани продажу продукції державі визначалися колгоспам і радгоспам окремо не щороку, а на п'ятирічку та оформлялися договорами контрактації. Було визначено основний принцип доведення плану закупівель, досягнутий рівень за попередній період плюс певний відсоток приросту продажу. У різні періоди держава застосовувала різні ціни до 1958 для колгоспів – заготівельні, для радгоспів – здавальні. З 1958 для всіх типів господарств було встановлено єдині державні закупівельні ціни, диференційовані по зонах. Вони змінювалися зі зміною собівартості сільськогосподарської продукції й забезпечували певний рівень рентабельності виробництва. Для реалізації принципів закупівлі продукції рослинництва і тваринництва нарізних етапах держава широко використовувала військові та адміністративні методи примусу, методи економічного та морального стимулювання за виконання і перевиконання планів продажу продукції. Уся система заготівлі продовольства ґрунтувалася на командно-адміністративних засадах управління сільськогосподарськими підприємствами і не сприяла розвитку товарно-грошових та госпрозрахункових відносин. Однак вона забезпечувала певний рівень виробництва і споживання продовольства. У країнах з ринковою економікою основна маса сільськогосподарської продукції реалізується в системі товарообігу на підставі договорів між виробниками і споживачами за ринковими цінами. Певну її частину закуповує у фермерів держава для створення державних запасів, експорту, гуманітарної допомоги іншим країнам та регулювання кон'юнктури внутрішнього і зовнішнього ринків продовольства. У країнах ЄС для забезпечення стабільної кон'юнктури продовольчого ринку і відповідного гарантованого рівня доходів фермерів укладаються і виконуються міждержавні угоди про переміщення різних видів продовольчих ресурсів між країнами на підставі встановлених квот і цін. Із становленням ринкових механізмів в Україні основна маса сільськогосподарської продукції реалізується на основі договорів і договірних цін між її виробниками і споживачами (м'ясокомбінатами, молочними, цукровими та консервними заводами, торгівлею), а також безпосередньо на ринку через кооперативну і фірмову торгівлю. Частину сільськогосподарської продукції (насамперед зернові та олійні культури) держава закуповує для створення державних запасів і резервів, перерозподілу між регіонами всередині країни і реалізації на зовнішньому ринку, що забезпечує стабільне задоволення суспільних потреб.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.