Загальні засади бібліотечної справи. Бібліотечна система України

Законодавство України про бібліотеки і бібліотечну справу базується на Конституції України і складається з Основ законодавства України про культуру, Закону України „Про бібліотеки і бібліотечну справу”, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та інших нормативно-правових актів.

Закон України „Про бібліотеки і бібліотечну справу” від 27 січня 1995 року визначає статус бібліотек, правові та організаційні засади діяльності бібліотек і бібліотечної справи в Україні. Цей Закон гарантує право на вільний доступ до інформації, знань, залучення до цінностей національної та світової культури, науки та освіти, що зберігаються в бібліотеках.

Бібліотечна справа – це галузь інформаційної, культурної та освітньої діяльності суспільства, спрямована на створення і розвиток мережі бібліотек, формування, опрацювання, упорядкування та зберігання бібліотечних фондів, організацію бібліотечного, інформаційного та довідково-бібліографічного обслуговування користувачів бібліотеки, підготовку та підвищення кваліфікації фахівців у галузі бібліотечної справи, наукове та методичне забезпечення розвитку бібліотечної діяльності.

Бібліотека – це інформаційний, культурний, освітній заклад (установа, організація) або структурний підрозділ, що має упорядкований фонд документів, доступ до інших джерел інформації та головним завданням якого є забезпечення інформаційних, науково-дослідних, освітніх, культурних та інших потреб користувачів бібліотеки.

Документ – це матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації, зафіксованої на папері, магнітній, кіно-, фотоплівці, оптичному диску або іншому носієві.

Бібліотечний фонд – це упорядковане зібрання документів, що зберігається в бібліотеці.

Бібліотечні ресурси – це упорядковані бібліотечні фонди документів на різних носіях інформації, бази даних, мережні інформаційні ресурси, довідково-пошуковий апарат, матеріально-технічні засоби опрацювання, зберігання та передачі інформації.

Основою державної політики в галузі бібліотечної справи є реалізація прав громадян на бібліотечне обслуговування, забезпечення загальної доступності до інформації та культурних цінностей, що збираються, зберігаються та надаються в тимчасове користування бібліотеками.

Держава в галузі бібліотечної справи:

  1. підтримує бібліотечну справу та її розвиток шляхом гарантованого фінансування бібліотек, пільгової податкової, кредитної та цінової політики;
  2. фінансує створення інформаційних мереж і телекомунікаційних систем для інформаційного обміну, входження у світові глобальні комп'ютерні мережі, об'єднання та забезпечення доступності розподілених бібліотечних ресурсів;
  3. стимулює взаємовикористання бібліотечних ресурсів через систему міжбібліотечного абонемента, зведених каталогів, депозитаріїв, обмінних бібліотечних фондів, інтеграцію бібліотек України у світовий інформаційний простір;
  4. координує діяльність бібліотек усіх форм власності, регулює діяльність бібліотек, що є в державній і комунальній власності;
  5. забезпечує розвиток бібліотечного обслуговування соціально незахищених верств населення;
  6. розробляє програми розвитку бібліотечної справи та забезпечує їх цільове фінансування;
  7. створює умови для міжнародного співробітництва бібліотек.

Бібліотечна система України - це розгалужена мережа бібліотек різних видів, пов'язаних взаємодією і взаємовикористанням бібліотечних ресурсів. Бібліотечна система України функціонує на основі скооперованого комплектування фондів та обробки документів, довідково-пошукового апарату, взаємовикористання бібліотечних ресурсів, а також організації науково-дослідної, науково-бібліографічної та науково-методичної роботи.

За значенням бібліотеки поділяються на:

  1. всеукраїнські загальнодержавного значення (національні, державні);
  2. республіканські (Автономної Республіки Крим);
  3. обласні;
  4. міські;
  5. районні;
  6. селищні;
  7. сільські.

За змістом бібліотечних фондів бібліотеки є:

  1. універсальні;
  2. галузеві;
  3. міжгалузеві.

За призначенням бібліотеки поділяються на:

  • публічні (загальнодоступні), у тому числі спеціалізовані для дітей, юнацтва, осіб з фізичними вадами;
  • спеціальні (академій наук, науково-дослідних установ, навчальних закладів, підприємств, установ, організацій).

Публічні, спеціальні та спеціалізовані бібліотеки можуть об'єднуватися у централізовані бібліотечні системи (ЦБС).

Централізована бібліотечна система – об'єднання бібліотек в єдине структурно-цілісне утворення, куди входить центральна бібліотека ЦБС об'єднує бібліотеки за адміністративно-територіальним принципом у єдине структурно-цілісне утворення для найбільш ефективного використання бібліотечних ресурсів району або міста. До складу ЦБС входить центральна районна (міська) бібліотека, районна (міська) бібліотека для дітей та бібліотеки, що розташовані в межах адміністративного району (міста) на правах філій. ЦБС підпорядкована відділу культури місцевої держадміністрації.

Відповідно до Наказу Міністерства культури і мистецтв України № 709 від 20 .листопада 2001 року центральна бібліотека ЦБС є головною бібліотекою району (міста). Вона має відповідні відділи, формує, зберігає і організує єдиний фонд документів, визначає його структуру та здійснює розподіл між бібліотеками-філіями та відділами центральної бібліотеки, організовує його циркуляцію і використання. Центральна бібліотека є організаційно-методичним центром для бібліотек-філій своєї ЦБС.

Користувачі ЦБС мають доступ до єдиного бібліотечного фонду через центральну бібліотеку або зручну для них бібліотеку-філію. Центральна бібліотека ЦБС забезпечує: централізоване комплектування і обробку бібліотечного фонду ЦБС; оперативність надходження нових документів у всі підрозділи системи; вивчення потреб користувачів централізованої бібліотечної системи, ступеня їхнього задоволення фондами.

Центральна бібліотека ЦБС здійснює сумарний та індивідуальний облік документів, що надходять до ЦБС; бібліотеки-філії ведуть сумарний та індивідуальний облік свого фонду. Центральна бібліотека ЦБС регулярно інформує бібліотеки-філії про нові надходження, створює довідково-пошуковий апарат на фонд ЦБС, у тому числі зведені каталоги.

Національна бібліотека України – є провідним культурним, освітнім, науково-інформаційним державним закладом, що здійснює функції науково-дослідного, методичного та координаційного центру з питань бібліотекознавства, бібліографознавства, документознавства, бере участь у розробленні державної політики в галузі бібліотечної справи та її реалізації.

Національна бібліотека України володіє потужним фондом вітчизняних і найважливіших науково значущих зарубіжних документів і задовольняє найрізноманітніші потреби суспільства, сприяє розвитку науки, освіти, культури, здійснює міжнародне співробітництво у формуванні та використанні світових бібліотечних ресурсів. Бібліотечний фонд національної бібліотеки України є національним культурним надбанням Українського народу, невід'ємною складовою частиною культурної спадщини та перебуває під охороною держави. Національна бібліотека України мас право на одержання обов'язкового безоплатного примірника документів згідно із законом.

Державна бібліотека – це бібліотека загальнодержавного значення, що здійснює бібліотечне, бібліографічне, інформаційне обслуговування користувачів і виконує функцію всеукраїнського науково-дослідного, методичного та організаційного центру бібліотек відповідної галузі або категорій користувачів. Державна бібліотека також мас право на одержання обов'язкового безоплатного примірника документів згідно із законом.

Центральні бібліотеки – це головні бібліотеки регіонів, які зобов'язані формувати, зберігати та надавати в користування найбільш повне зібрання документів у межах своєї території, організовувати взаємовикористання бібліотечних ресурсів і надавати методичну допомогу бібліотекам різних видів відповідних територій. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування повинні забезпечувати пріоритетне додаткове бюджетне фінансування центральних бібліотек відповідно до обсягів їх діяльності.

Центральні бібліотеки беруть участь у розробленні та реалізації державних і регіональних програм у межах своєї компетенції та програм розвитку бібліотечної справи, створенні інформаційних мереж на основі єдиних стандартів обробки документів і обміну даних.

Бібліотека вищого закладу освіти – є навчальним, науковим, інформаційним та культурно-просвітницьким структурним підрозділом вищого навчального закладу. Наказ Міністерства освіти України № 155 від 30 квітня 1998 року затверджує Типове положення про бібліотеку вищого закладу освіти Міністерства освіти України.

Згідно цього Положення завданнями бібліотеки вищого закладу освітнє:

  1. Формування бібліотечного фонду відповідно до профілю вищого навчального закладу та інформаційних потреб читачів.
  2. Забезпечення повного, якісного і оперативного бібліотечно-бібліографічного та інформаційного обслуговування студентів, аспірантів, професорсько-викладацького складу, наукових працівників, співробітників вищого навчального закладу та інших категорій читачів згідно з їх інформаційними запитами на основі широкого доступу до книжкових фондів (згідно з правилами користування бібліотекою).
  3. Сприяння вихованню гармонійної, морально досконалої особистості, свідомої свого громадянського обов'язку, відкритої до інтелектуального, духовного і творчого розвитку.
  4. Пропагування та розкриття через книгу змісту загальнолюдських цінностей, історичної, наукової та культурної спадщини, ідеї національного державотворення.
  5. Організація та ведення довідково-бібліографічного апарату з використанням як традиційних, так і нових носіїв інформації.
  6. Розширення номенклатури бібліотечних послуг, підвищення їх якості на основі нової інформаційної техніки і технологій, комп'ютеризації інформаційно-бібліотечних процесів. Використання елементів господарського розрахунку.
  7. Ведення самостійної та спільної з іншими організаціями та установами науково-дослідної, навчальної та організаційно-методичної роботи з питань книгознавства, інформатики, бібліотекознавства та бібліографії.
  8. Виховання інформаційної культури читачів, прищеплення їм навичок користування книгою та бібліотекою.
  9. Координація діяльності бібліотеки з структурними підрозділами та громадськими організаціями вищого навчального закладу. Співпраця та взаємодія з бібліотеками інших систем та відомств, органами науково-технічної інформації.
  10. Налагодження прямих зв'язків з бібліотеками інших країн, співробітництво з освітніми фондами, залучення діаспори до розвитку бібліотек вищих навчальних закладів України.

Для більш повного задоволення потреб користувачів бібліотек в інформації, раціонального використання бібліотечних ресурсів органи державної влади та органи місцевого самоврядування стимулюють взаємодію бібліотек і створюють умови для розвитку міжбібліотечного абонемента, зведених каталогів автоматизованих баз даних, депозитаріїв.

Забезпечення взаємодії бібліотек різних видів покладається на центральні бібліотеки відповідних територій, якими є:

  • на загальнодержавному рівні - національні та державні бібліотеки;
  • в Автономній Республіці Крим – Республіканська універсальна наукова бібліотека імені І. Франка;
  • на обласному рівні – обласні універсальні наукові бібліотеки;
  • на міському рівні – міські публічні бібліотеки або центральні бібліотеки міської централізованої бібліотечної системи;
  • на районному рівні – районні бібліотеки або центральні бібліотеки районної централізованої бібліотечної системи.

Бібліотеки створюються з урахуванням соціально-економічних, національних, культурно-освітніх і виробничих потреб суспільства згідно з соціальними нормативами, встановленими відповідними органами державної влади. Бібліотеки можуть створюватися на основі усіх форм власності, передбачених законами України. Засновниками бібліотек можуть бути органи державної влади, органи місцевого самоврядування, самоврядні організації, фізичні та юридичні особи, у тому числі іноземні, в порядку, передбаченому законом. Бібліотека може не мати статусу юридичної особи та перебувати у складі підприємства, установи або організації.

Бібліотека діє на основі статуту (положення), що затверджується її засновником (засновниками). У статуті (положенні) бібліотеки визначаються її статус, форма власності, джерела фінансування, вид і профіль діяльності. Державна реєстрація бібліотек незалежно від форми власності проводиться за їх місцезнаходженням відповідно до закону.

Комплектування бібліотечних фондів здійснюється шляхом отримання обов'язкового примірника документів у порядку, встановленому законом, документів, що випускаються за цільовими програмами книговидання або закуповуються відповідно до державних цільових програм, придбання документів за готівковий і безготівковий рахунки, документообміну, отримання в дарунок, депонування та з інших джерел.

Наказ Міністерства культури і мистецтв України № 152 від 23 березня 2005 року затверджує інструкцію про організацію та порядок обміну, перерозподілу і розповсюдження документів серед бібліотек України через систему обмінних фондів. Згідно інструкції для організації обміну, перерозподілу та розповсюдження документів при бібліотеках створюються спеціальні обмінні фонди.

Обмінні фонди – це фонди бібліотек, які використовуються для обміну, перерозподілу, безкоштовної передачі та реалізації документів. Обмінний фонд відокремлений від основного фонду, на баланс бібліотеки-фондоутримувача не береться та не використовується для обслуговування читачів. Організація роботи з обмінним фондом здійснюється відповідним структурним підрозділом бібліотеки - відділом, сектором, групою.

Основними завданнями системи обмінних фондів бібліотек України є:

  • сприяння раціональному використанню бібліотечних ресурсів держави;
  • сприяння формуванню, доукомплектуванню та поліпшенню якісного складу діючих фондів бібліотек країни;
  • участь у міжнародному співробітництві у сфері зміцнення культурних зв'язків з українцями, що проживають за межами держави.

Для вирішення зазначених завдань структурні підрозділи обмінних фондів виконують такі функції:

  • інформують бібліотеки про документи, що є в обмінних фондах;
  • здійснюють обмін документами з іншими бібліотеками;
  • перерозподіляють документи між бібліотеками;
  • доукомплектовують діючі фонди бібліотек;
  • взаємодіють у рамках державних і регіональних програм розповсюдження документів серед бібліотек;
  • надають допомогу у формуванні фондів української книги українцям, що проживають за межами держави;
  • реалізовують документи, не замовлені бібліотеками. Згідно з Законом „Про бібліотеки та бібліотечну справу” маловживані, але цінні в науковому та художньому відношенні ресурси (книги, документи, рукописи, аудіовізуальні матеріали, інші носії інформації) передаються в бібліотеки -депозитарії. Порядок передачі зазначених документів у бібліотеки-депозитарії визначається Наказом Міністерства культури і мистецтв України № 570 від 2 грудня 1996 року „Про затвердження Положення про систему депозитарного зберігання бібліотечних фондів України”.

Згідно Положення бібліотеки-депозитарії, які мають депозитарний фонд і визначені рішенням Кабінету Міністрів України, та бібліотеки-фондоутримувачі, у фондах яких є окремі мало використовувані книги, документи та інші носії інформації, створюють систему депозитарного зберігання бібліотечних фондів.

Основними завданнями системи депозитарного зберігання бібліотечних фондів України є:

  • ліквідація зайвого дублювання книг, документів та інших носіїв інформації у фондах бібліотек-фондоутримувачів шляхом зосередження їх у бібліотеках-депозитаріях для раціонального використання державних асигнувань;
  • забезпечення формування максимально повних депозитарних фондів вітчизняних та зарубіжних книг, документів та інших носіїв інформації з різних галузей знання;
  • гарантоване зберігання книг, документів та інших носіїв інформації, які знаходяться у депозитарних фондах;
  • удосконалення бібліотечного та інформаційно-бібліографічного обслуговування користувачів, задоволення інформаційних потреб науки, виробництва, освіти, культури;
  • регулювання взаємодії між бібліотеками-депозитаріями різних систем і відомств.

Бібліотеки-депозитарії організовують у бібліотеках-фондоутримувачах різних систем і відомств відбір і передачу мало-використовуваних книг, документів та інших носіїв інформації на депозитарне зберігання.

Бібліотеки-депозитарії:

  • звіряють одержану інформацію зі своїми каталогами, комп'ютерними базами даних та замовляють відсутні видання до своїх фондів;
  • проводять бібліотечне оброблення прийнятих на депозитарне зберігання книг, документів та інших носіїв інформації і відображають їх у довідково-бібліографічному апараті;
  • забезпечують довгострокове збереження видань у 1-2 примірниках, а особливо цінних у 3-х примірниках відповідно до профілю комплектування фонду.

Бібліотеки-депозитарії направляють інформацію на книги, документи та інші носії інформації до Національної парламентської бібліотеки України, яка на основі одержаної інформації складає „Зведені списки (автоматизовані бази даних) маловикористовуваних книг, документів та інших носіїв інформації, що підлягають депозитарному зберіганню” і перенаправляє списки до бібліотек-депозитаріїв.

Бібліотеки-депозитарії згідно зі списками відбирають і замовляють потрібні їм книги, документи та інші носії інформації у бібліотеках-фондоутримувачах. Бібліотеки-депозитарії здійснюють оперативне виконання замовлень користувачів на видання, що зберігаються у їх фонді.

Бібліотеки-депозитарії надають організаційну, методичну та практичну допомогу, координують діяльність бібліотек різних систем і відомств з питань депозитарного зберігання.

Бібліотеки-фондоутримувачі повинні регулярно виявляти у своїх фондах маловикористовувані книги, документи та інші носії інформації, складати та відправляти інформацію на відібрані видання до бібліотек-депозитаріїв.

Відбору па депозитарне збєрігання підлягають такі друковані видання:

  • маловикористовувані вітчизняні та зарубіжні книги усіма мовами світу, видані 15-20 і більше років тому;
  • періодичні видання та видання, що продовжуються, які надруковані 5-10 і більше років тому.

Інформація про маловикористовувані книги, документи та інші носії інформації, які відібрані з фондів бібліотек-фондоутримувачів у вигляді карток, списків, комп'ютерних баз даних, направляється у такому порядку:

  • бібліотеки всіх систем та відомств – до бібліотек-депозитаріїв своїх систем і відомств;
  • бібліотеки Автономної Республіки Крим – безпосередньо до універсальної наукової бібліотеки ім. І.Франка Автономної Республіки Крим;
  • у межах областей – з бібліотек низової мережі – до обласних універсальних наукових та галузевих бібліотек;
  • з обласних універсальних наукових бібліотек – до зональних бібліотек-депозитаріїв;
  • універсальна наукова бібліотека ім. І.Франка Автономної Республіки Крим, бібліотеки Київської області, обласні універсальні наукові бібліотеки (не закріплені за певними зональними депозитаріями), центральні міські бібліотеки: ім. Лесі Українки м. Києва, ім. Л.М.Толстого м. Севастополя – до Національної парламентської бібліотеки України;
  • з галузевих бібліотек областей - до провідних галузевих бібліотек-депозитаріїв;
  • краєзнавчі та місцеві документи, які є цінними для певного регіону, направляються у відповідні регіональні бібліотеки-депозитарії.

Облік, зберігання та використання документів, що знаходяться в бібліотечних фондах, здійснюються відповідно до Наказу Міністерства культури і туризму України № 22 від 3 квітня 2007 року „Про затвердження Інструкції з обліку документів, що знаходяться в бібліотечних фондах”.

Згідно інструкції об'єктами обліку бібліотечного фонду є:

  1. Видання:
    • книги (видання у вигляді блока скріплених у корінці аркушів друкованого матеріалу будь-якого формату в обкладинці чи оправі, обсягом понад сорок вісім сторінок);
    • брошури (книжкове видання обсягом від чотирьох до сорока восьми сторінок);
    • аркушеві видання (видання у вигляді одного чи декількох аркушів друкованого матеріалу будь-якого формату без скріплення),
    • буклети (видання у вигляді одного аркуша друкованого матеріалу, сфальцьованого будь-яким способом у два чи більше згинів);
    • карткові видання (видання у вигляді картки встановленого формату, надруковане на матеріалі підвищеної щільності);
    • плакати (видання у вигляді одного чи декількох аркушів друкованого матеріалу встановленого формату, надруковане з одного чи з обох боків аркуша, призначене для експонування);
    • поштові картки (поштове відправлення у вигляді стандартного бланка, що містить відкрите письмове повідомлення);
    • журнальні видання (періодичне видання у вигляді блока скріплених у корінці аркушів друкованого матеріалу встановленого формату в обкладинці або оправі);
    • газетні видання (періодичне видання у вигляді одного чи декількох аркушів друкованого матеріалу встановленого формату, призначене для широкого кола осіб, яке є джерелом письмової інформації про поточні події, пов'язані з внутрішніми справами, міжнародними проблемами, політикою тощо).
  2. Аудіовізуальні документи:
    • фонодокументи (аудіовізуальний документ на стрічковому чи дисковому носії, який містить звукову інформацію);
    • відеодокументи (аудіовізуальний документ на стрічковому чи дисковому носії, який містить інформацію, зафіксовану за допомогою відео звукозапису);
    • кінодокументи (аудіовізуальний документ на плівковому носії, що містить зафіксовані на ньому за допомогою кінематографічної техніки предмети у вигляді послідовно розміщених фотографічних зображень, а також може містити звукову інформацію);
    • фотодокументи (аудіовізуальний документ, що містить інформацію, зафіксовану на ньому за допомогою фотографічної техніки; предмети у вигляді окремих фотозображень);
    • документи на мікроформах (фотодокумент на плівковому чи іншому носієві, який для виготовлення і використання потребує відповідного збільшення за допомогою мікрографічної техніки).
  3. Електронні видання (електронний документ, який пройшов редакційно-видавничу обробку, призначений для розповсюдження в незмінному вигляді та має вихідні дані).

Основними одиницями обліку всіх видів документів, які включені до бібліотечного фонду (крім газет), с назва і примірник. Основними одиницями обліку газет с річний комплект газети та її назва (незалежно від зміни назви видання).

Самостійні видання, об'єднані в одній оправі (конволют), обліковуються як окремі примірники і окремі назви. Додатки до друкованих документів (мапи, атласи, таблиці, покажчики до географічних назв, ноти, грамплатівки, плакати, оптичні диски і т. ін.), якщо вони не мають самостійного значення, окремо не обліковуються. Вони отримують інвентарний номер основного документа.

Джерело – глава з навчально-методичного посібника:

Тарасенко Р.В. Інформаційне право: Навчально-методичний посібник / МВС України, Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е.О. Дідоренка. – Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2010. – 512 с.