Корисність

Корисність – це економічне поняття, яке охоплює якісну й кількісну характеристику впливу будь-якого елемента (інгредієнта) економічної системи на результативність її функціонування й розвитку. Більшу корисність мають ті елементи системи, вплив яких на результативність її функціонування й розвитку найбільший.

Абстрактна корисність (корисність взагалі) може мати позитивне (плюсове) і негативне (мінусове) значення, тому в абстрактній теорії функціонування систем виділяють відповідно позитивну корисність (зі знаком «+», «плюс-корисність») і негативну, від’ємну корисність (зі знаком «-», «мінус-корисність»). Від’ємну корисність кваліфікують як шкоду, дефект, а позитивну – як вигоду, ефект функціонування певної матеріальної системи.

Економічну корисність можуть мати як об’єкти, так і суб’єкти економічної діяльності, в т.ч. ресурси, фактори виробництва, витрати і результати виробництва тощо. Поняття «економічна корисність» поступово трансформується у поняття соціальної та духовної корисності. Якщо певні економічні системи оцінюють з позицій їх впливу на соціальну та духовну сфери суспільства, то в такому разі економічна корисність перетворюється на соціальну і духовну.

Корисність в її економічному значенні суттєво відрізняється від будь-якої іншої матеріальної форми корисності (технічної, технологічної тощо). Головна її відмінність у тому, що економічна корисність завжди існує у грошовій формі. В економіці поняття «корисність» практично тотожне поняттям «дохід», «ефект». У технічних або технологічних системах корисність визначають такими показниками: коефіцієнт корисної дії, вихід продукції на одиницю ресурсу та ін.

Хоча розуміння корисності в різних школах і напрямах економічної науки більш-менш однакове, проте існують певні розбіжності у вирішенні проблеми кількісного визначення ступеня корисності. Одні економісти вважають, що корисності не можуть бути кількісно відображені, оскільки вони якісно незіставні (наприклад, важко порівнювати з погляду кількісної корисності їжу і книги). Такий підхід до кількісного визначення ступеня корисності називають кардиналістським. На думку інших економістів, навпаки, корисність різних товарів можуть бути не лише кількісно відображені, а й зіставні між собою, тобто щодо них можливий спів вимір. Такий підхід до проблеми кількісного визначення К в економічній літературі має назву «ординалістський». Обидва наведені підходи до вирішення проблеми кількісного визначення корисності елементів економічних систем мають об’єктивні підстави. Коли йдеться про принципову можливість співвиміру якісно різнорідних елементів виробництва, то мають на увазі передусім ступінь їх впливу на загальні результати функціонування економічних систем, тобто на величину економічного ефекту, грошового доходу. Економісти, які вважають, що гетерогенні корисності вимірні й співвимірні, по-різному розуміють проблему принципів такого їх метрологічного відображення. Представники марксистської політичної економії обстоюють думку, що економічне вимірювання корисність має здійснюватися на витратній основі, через таку вимірювальну форму й інструмент, як вартість. Тому більшу корисність мають ті елементи виробництва (економічної системи), у яких вища вартість, тобто на виготовлення яких було затрачено більше суспільно необхідної праці. Економісти більшості західних шкіл політичної економи (сучасних і минулого), навпаки, вважають, що величина корисність детермінується економічним (а також соціальним і духовним) ефектом цих елементів економічних систем, який, у свою чергу, має чітко фіксовану грошову форму існування у вигляді певного грошового доходу. Проте обидва ці підходи до вирішення проблеми кількісного вимірювання корисності не суперечать один одному і відповідають дійсності.

У сучасній західній економічній літературі вважають, що корисність елементів виробництва, якщо її вимірювати в досить вузькому ринковому періоді часу, має тенденцію до зниження, яку відображає т.зв. закон спадної граничної корисності, згідно з яким кожна додаткова одиниця певного продукту (чи іншого елемента економічної системи) приносить менше задоволення (корисність), ніж попередні. Тому ринкова ціна таких продуктів повинна знижуватися, інакше ринкові ціни й ринковий попит не перебуватимуть у від’ємній залежності. Дія закону спадної граничної корисності заперечувалася в марксистській економічній теорії її представники вважали, що гранична корисність елементів виробництва має тенденцію до зростання. Проте і перша, і друга точки зору відповідають дійсності. Якщо економічна система аналізується з суто функціональних позицій, тобто в короткотерміновому ринковому періоді, то гранична корисність має тенденцію до зниження. У динамічному економічному аналізі, тобто коли економічні процеси досліджуються в довготерміновому або навіть гіпердовготермшовому ринковому періоді, гранична корисність має тенденцію до зростання, оскільки вплив певного елемента виробництва на результативність функціонування економічної системи посилюється.

У вітчизняній економічній літературі проблему корисності досліджував М. Туган-Барановський. Якщо економічну корисність розуміти як результативність, ефективність, дохідність елементів економічної системи, то стає очевидним, що одинична корисність (як і сукупна) економічної системи повинна мати неоднакову тенденцію кількісної динаміки у різних функціональних типах економіки. В інтенсивній економіці вона зростає, в детенсивній – знижується (тому ця економіка і кваліфікується як детенсивна), в екстенсивній є більш-менш стабільною. Економіка України кінця 90-х XX ст.. характеризувалася тенденцією зниження корисності, тобто вплив елементів певної економічної системи на результативність її функціонування погіршувався, вони мали дедалі меншу корисність.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 2. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.