Концепція граничної корисності
Концепція граничної корисності – сукупність поглядів різних напрямів та шкіл економічної науки про сутність граничної корисності. Характеризує корисність кожної додаткової одиниці певного елемента економічної системи (наприклад, результатів і ресурсів виробництва). З погляду кількісної граничної корисності, вказує на швидкість зміни ступеня корисності певного елемента економічної системи.
Гранична корисність суттєво відрізняється від таких й показників, як середня і сукупна корисність. Середня корисність характеризує величину корисності одиниці витрат чи результатів виробництва (або інших елементів економічної системи), сукупна корисність відображає загальний вплив певного списку (вектора) елементів на економічну систему загалом, а гранична корисність, на відміну від попередніх типів і форм її метрологічного відображення, вказує на зміну величини корисності за певний час.
Поняття «гранична корисність» у сучасній економічній літературі не має однозначної інтерпретації. Більшість економістів (як західних, так і вітчизняних) розуміють під нею корисність, яку має останній продукт (або інший елемент економічної системи) товарів певного виду. Вважають, що така гранична корисність продукту приносить найменше задоволення, а тому повинна відображатися в низькій ринковій ціні з тим, щоб ринкові ціни й ринковий попит, як і раніше, перебували в обернено пропорційній від'ємній залежності (із зниженням ринкових цін попит на певний товар зростає). Згідно з таким поглядом, гранична корисність є функцією ступеня дефіцитності товарів. Більш дефіцитні товари мають більшу граничну корисність, а менш дефіцитні – меншу.
В сучасній західній економічній літературі панівним є погляд, що гранична корисність (у розглянутій вище її інтерпретації) є основною детермінантою формування ринкових цін. Більшу ринкову ціну за інших рівних чи незмінних умов мають результати виробництва з більшою граничною корисністю. Такий погляд не поділяє марксистська політична економія, яка вважає, що ринкова ціна формується під впливом передусім величини суспільно необхідних витрат виробництва. Названі підходи до розв'язання проблем зв'язку ринкової ціни і граничної корисності не суперечать, а навпаки, доповнюють і розвивають один одного. Так, визначення суспільне необхідних витрат праці неможливе без урахування корисного ефекту, а на ринку відбувається зіставлення корисності з суспільно необхідними витратами, попиту (корисності) з пропозицією (витратами). Після того, як ринок визначив ціну і кількість, за яких збігаються попит і пропозиція, ціна відповідає суспільно необхідним витратам (вартості), а кількість є суспільно необхідною. Ціна, що встановлюється при цьому, водночас визначає граничну корисність товару.
Деякі сучасні економісти під граничною корисністю розуміють витратну або іншу еластичність загальної корисності, тобто співвідношення певного приросту величини корисності (у формі, наприклад, грошового доходу або ефекту, відображеного через грошовий дохід) і відповідного приросту величини витрат на виробництво продукту (або однієї грошової одиниці його ринкової вартості). Таке розуміння граничної корисності (яку в такому випадку називають вже не маргінальною, а диференціальною корисністю) більш властиве представникам математичних шкіл політичної економи й т. зв. економіко-математичного напряму розвитку вітчизняної економічної науки. Поняття «гранична корисність» як диференціальна корисність частіше використовується у т. зв. функціональному економічному аналізі, коли ставиться завдання визначити ступінь залежності між змінами величин загальної корисності, з одного боку, та іншими економічними параметрами (величиною витрат виробництва, рівнем ринкової ціни тощо) – з іншого.
Гранична корисність у будь-якій її інтерпретації має різну тенденцію кількісної динаміки. Одні економісти (переважно представники західних шкіл політичної економи) вважають, що гранична корисність у динамічному плані має тенденцію до зниження, інші (передусім представники марксистської політичної економії), навпаки, – тенденцію до зростання. Така розбіжність у трактуванні характеру кількісної динаміки граничної корисності об’єктивно обумовлена наявністю фактично різних напрямів її зміни в динамічному аспекті. У короткотривалому ринковому періоді гранична корисність в її маргінальному розумінні має тенденцію до зниження, а в довготривалому й особливо в гіпердовготривалому – до зростання. Це знайшло своє теоретичне відображення в різних концепціях кількісної динаміки граничної корисності. Динаміка її в диференціальному розумінні обумовлюється типом економічного розвитку. В екстенсивній економічній системі і середня, і диференціальна граничні корисності є більш-менш стабільними щодо динаміки. В інтенсивній – диференціальна гранична корисність, по-перше, має тенденцію до зростання (оскільки ступінь впливу елементів виробництва на функціонування економічної системи зростає), і, по-друге, її величина починає відхилятися від середньої корисності (величини корисності, наприклад, на 1 грн. товарної продукції). У детенсивній економічній системі диференціальна гранична корисність неухильно знижується, оскільки вплив окремих елементів на функціонування економічної системи зменшується, і вона починає «розвалюватися».
Джерело:
Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.