Концепції невизначеності та ризиків підприємництва в інституціональній теорії

Концепції невизначеності та ризиків підприємництва в інституціональній теорії – сукупність основних ідей, положень інституціонально-соціального напряму економічної теорії щодо сутності ризиків і невизначеності та шляхів їх подолання. Проблеми невизначеності, ризиків і підприємництва в інституціональній теорії є ключовими як на попередньому етапі контрактних відносин, так і на стадії реалізації інституціональних форм контрактних відносин. Ризики що розглядаються як небезпеки, існують на стадії укладання контракту через те, що існують витрати, пов'язані зі складанням проекту договору, веденням переговорів і забезпеченням гарантій угоди. Якщо на всіх цих етапах діяти ретельно, то буде укладено складний документ, який передбачатиме численні можливі наступні події та відповідну адаптацію до них учасників угоди. В іншому разі договір буде неповним, і сторони змушені будуть доповнювати його у процесі виникнення непередбачених обставин. Ризики, що розглядаються як небезпеки, на стадії виконання контракту спричинені витратами, пов'язаними з неефективною адаптацією і коригуванням договору та несвоєчасною реалізацією контракту через пропуски в договорі, помилки, упущення й непередбачені зовнішні обставини. Це витрати на управління економічною системою.

Розрізняють такі контрактні витрати:

• пов'язані з поганою адаптацією до непередбачених подій, виникають при порушенні відповідності механізму угод обставинам їх реалізації,
• витрати на позови, які супроводжують двосторонні зусилля щодо усунення перебоїв у контрактних відносинах,
• організаційні та експлуатаційні витрати, пов’язані з використанням структур управління (часто не судів), до яких сторони звергаються для вирішення конфліктів,
• витрати, пов'язані з точним виконанням контрактних зобов'язань.

Ризики на фактичній стадії виконання контракту зростають, зокрема, коли зростає ступінь невизначеності умов його здійснення, оскільки в процесі виконання контракту часто виникають обставини, які не обговорювалися на попередній стадії. Така ситуація наявна, коли довірителі, укладаючи контракти, не усвідомлюють усіх ризиків, пов'язаних з процесом виконання їх агентами (в агентській теорії контрактації). Концепція контрактних відносин ґрунтується на двох фундаментальних передумовах поведінці людей властива обмежена раціональність, поведінці людей властивий опортунізм. Це означає, що економічно активним індивідам властива обмежена раціональність у тому значенні, що вони поводяться «навмисно раціонально, але насправді володіють такою здатністю лише обмежено», а також те, що вони схильні до опортунізму, тобто обстоюють власні інтереси, вдаючись до підступу.

Теорія трансакційних витрат стверджує, що найважливішим параметром у порівняльній оцінці трансакцій є ступінь специфічності активів (наприклад унікальності здібностей чи знань), необхідних для їх реалізації. Сторони угоди (контракту), яка підтримується значними інвестиціями у транс-акційно-специфічні активи, можуть здійснювати двосторонню торгівлю ефективніше. Гармонізація контрактної взаємодії, яка об'єднує зусилля учасників угоди з метою забезпечення адаптивності та безперервності їх відносин, стає джерелом реальної економічної цінності. Використання цих двох передумов поведінки дало змогу визначити головне завдання економічної організації фірми розробка контрактів і структур управління, мета і результат дії яких – "економія" на обмеженій раціональності людей за одночасного захисту трансакцій від ризиків, спричинених опортуністичною поведінкою їх учасників, що диктує екстремальне правило необхідності мінімізації трансакційних (контрактних) витрат. Похідною щодо них є проблема суб'єктивності ризику. Проблему невизначеності в інституціональній теорії найбільш повно розкрито в контекстах мотивації та розшифрування інформації" про навколишній світ. У свою чергу, сам контекст мотивації досить складний, і в багатьох випадках навіть економісти говорять не лише про максимізацію власної вигоди (концепції раціональної га економічної людини), а й про «ірраціональний вибір», альтруїзм або самообмеження, які нерідко радикально визначають економічну поведінку або впливають на результати важливого вибору індивіда. Аналізуючи проблему невизначеності в інституціональній теорії в контексті розшифрування інформації про навколишній світ, Норт досліджував проблему «несвідомих установок і мотивів», які нерідко визначають дії підприємця. Зокрема він зазначав, що хоча на перший погляд посилання на стійку рівновагу і знання альтернатив досить привабливі але оскільки життя складається зі звичайних дій, у процесі яких проблема вибору виникає щодо звичайних, повторних і достатньо зрозумілих питань, то 90% наших повсякденних дій не потребують особливих роздумів. Але насправді саме існування «вбудованого» набору інститутів дає змогу уникнути осмислення проблем і зіткнення з ситуаціями, коли доводиться робити вибір. Це – перехід від одного рівноважного стану до іншого, коли важко прийняти правильне рішення. Люди приймають рішення тоді, коли їх взаємодія з навколишнім світом інституціоналізована таким чином, що зменшує невизначеність. Перехід від вибору що заторкує їх особисті та стійко повторювані питання, до вибору який виходить за межі особистого досвіду і передбачає неповторювану взаємодію зі світом, збільшує невизначеність результатів. Г. Саймон також зазначав, що коли прийняти точку зору про суттєву обмеженість знань індивіда та його здібностей до обчислень і розрахунків, то слід розробити теорію процесу прийняття рішень (і перевірити п емпірично). Ця теорія повинна описувати не лише розумовий процес, а й процеси вироблення в індивіда суб'єктивного уявлення про проблему, що стоїть перед ним і потребує розв'язання, а також його внутрішню систему координат. Суб'єктивна й неповна обробка інформації пояснює, на думку Норта, чому ідеологія, заснована на суб'єктивному сприйнятті реальності, має вирішальне значення для людського вибору. Під ідеологією розуміють суб'єктивне сприйняття (моделі, теорії), яким наділені люди, щоб пояснювати навколишній світ. Терміни «суб'єктивна і неповна обробка інформації» також вводять у світ складності й неповноти інформації, показуючи, як суб'єкти намагаються «на дотик» розшифрувати її. Саймон звертає увагу й на необхідність стійких стереотипів людської взаємодії з тим, щоб подолати цю складність, і вважає, що стійкі взаємодії (інститути) можуть бути неадекватними або далеко не оптимальними (що б не розуміли під оптимальністю). Такий погляд Саймона на поведінку людини наближається, зокрема, до точки зору Норта щодо формування інститутів. Ф Найт першим серед учених акцентував на ролі підприємця у зниженні невизначеності, Р. Коуз запровадив це поняття в концепцію трансакційних витрат. Витрати для зниження невизначеності він розумів як витрати у сфері обміну, пов'язані з передачею прав власності, й доводив, що вони є визначальними для існування фірми. При цьому сама проблема зниження невизначеності була пов'язана з визначенням «ступеня чесності» ділових партнерів Коуз, як автор концепції «витрат трансакцій», зазначав, що фірма, яка поводиться нечесно з діловими партнерами, може миттєво отримати дохід, однак якщо її наміри буде розкрито, вона втратить своє майбутнє, тому така опортуністична поведінка в принципі невигідна. Коуз стверджував, що оскільки «реалізація довготермінових контрактів звичайно супроводжується неформальними поводженнями, які не відображаються в них», і «оскільки така практика є ефективною», то можна припустити, що схильність до опортуністичної поведінки ефективно стримується необхідністю зважати на п наслідки для діяльності фірми в майбутньому. Таким чином «на якийсь час» вирішується і проблема зниження невизначеності. Якщо б інформація і контроль у фірмі не потребували витрат на зниження невизначеності, то важко було б пояснити, чому організації відіграють вагому роль в інституціональних змінах. Насправді інформація і контроль потребують відносно великих витрат. Фірму як форму організації О. Вільямсон розглядав як засіб вирішення проблем, що виникають з конкретного характеру активів і опортуністичної поведінки до і після укладення контракту. Водночас реальне завдання підприємницького менеджменту – створення та відкриття нових ринків, оцінка продукції й виробничих технологій, управління працівниками. У цих важливих завданнях є невизначеність і явне, або "неформальне", знання, що також потребує значних інвестицій в отримання інформації. При цьому існує орієнтація на екстремальний, інституціональний принцип виживання фірми – принцип мінімізації трансакційних витрат з точки зору використання різних наданих можливостей і шансів фірми. Як зазначає Норт, організації створюються для реалізації цілей їх творців, і в процесі такої реалізації вони поступово змінюють інституціональну структуру. Однак вони не обов'язково повинні бути соціальне продуктивними, оскільки інституціональна система нерідко створює «викривлені стимули». Вони формуються не лише як функція інституціональних обмежень (технологій, прибутку, очікувань, переваг та ін.). Взаємодія між цими інституціональними обмеженнями формує потенційні можливості максимізації доходу для підприємців (економічного і політичного), а підприємці, у свою чергу, створюють організації та визначають їх цілі інститути знижують невизначеність, певним чином структуруючи повсякденне життя, визначаючи й обмежуючи набір альтернатив, які має кожна людина. Це пов'язано з тим, що інститути охоплюють усі форми обмежень, створених і створюваних людьми для надання чіткої структури людським взаєминам. Таким чином, головна роль інститутів у суспільстві, за Нортом, – зменшення невизначеності встановленням стійкої (не обов'язково ефективної) структури взаємодії між людьми. Будь-який індивід робить свій вибір на основі суб'єктивно вироблених моделей, відмінних від моделей інших індивідів, а інформація, яку вони о і римують, гака неповна й невизначена, що у більшості випадків не виявляється тенденція до зближення різних моделей поведінки. Тому проблеми формулювання, використання і переробки суб'єктивних імовірнісних оцінок в ситуаціях невизначеного вибору актуальні для підприємництва і бізнесу. Через велику складність навколишнього світу невизначеність вибору зростає внаслідок неповноти інформації про поведінку інших індивідів у процесі взаємодії між ними. Обмежені можливості людини щодо передбачення ризиків у ситуації невизначеності детермінуються здатністю свідомості переробляти, організовувати та використовувати інформацію. Ця обмежена здатність у поєднанні з невизначеністю при розшифруванні інформації, що надходить ззовні, формулює правила і процедури, покликані спростити цей процес. Як довів Норт, сукупність інститутів, що виникає як результат цього, структурує людську взаємодію і, отже, обмежує набір виборів, які має індивід. Дотримання умов угоди може бути наслідком переконань і кодексів поведінки учасників угоди, соціальних санкцій або примусу з боку держави як третьої особи. Виконання угоди не є проблематичним, якщо в цьому зацікавлені обидві сторони. Однак за відсутності або нерозвинутості інституціональних обмежень турбота лише про власні інтереси гальмує складні форми обміну через сумніви з приводу того, що друга сторона вважатиме для себе вигідним недотримання угоди. Трансакційні витрати відображають таку невизначеність у вигляді премій за ризик, розміри якої залежать від імовірності порушення партнером угоди і, відповідно, появи додаткових витрат для другої сторони Норт стверджує, що трансформація невизначеності в ризик і зростання ролі факторів визначеності завдяки розподілу ризику – одна з найвидатніших інновацій, що дала змогу підприємцю різко зменшувати трансакційні витрати. Під невизначеністю в такому контексті Норт розумів умови, в яких людина неспроможна передбачити майбутнє і виробити лінію поведінки, яка могла б відвернути небажану подію. Ризик, навпаки, передбачає, що людина орієнтується на небажану подію і здатна вжити заходів, які зменшують її імовірність. Сучасні методи страхування і диверсифікації портфеля цінних паперів саме й розглядаються як спосіб перетворення невизначеності на ризик і, отже, суттєвого зниження трансакційних витрат зменшенням набору імовірностей настання небажаної події. Будь-яка система інституціоналізації ризиків є ключовою для підприємництва. Так, уряд жодної розвинутої країни світу не дозволив би собі таку розкіш, як підірвати ринок державних облігацій. Водночас надійність зобов'язань з боку політичних органів завжди відносна. Проте навіть у найрозвинутіших країнах політичні органи впливають на розмір багатства учасників контрактних угод, змінюючи рівні цін або правила економічної діяльності. Отже, в умовах невизначеності щодо діяльності контролюючої організації, яка може зіткнутися з труднощами у виконанні своїх функцій, учасники контрактних відносин намагатимуться укласти контракт, який мінімізуватиме можливості порушення контракту або отримання не передбаченої контрактом ренти однією зі сторін. На рівні фірми термін «невизначеність», як і терміни «специфічність активів» і «частота трансакції», Вільямсон застосував до структури трансакції. Невизначеність, специфічність активів і частота трансакції – «основні порівняльні параметри» трансакції. Під терміном «специфічність активів» розуміють активи, «вузько спеціалізовані» щодо завдань конкретної угоди, до вирішення яких, як правило, залучено значні інвестиції. Здебільшого виділяють чотири типи специфічності активів: 1) специфічність місцезнаходження; 2) специфічність фізичних активів; 3) специфічність людських активів; 4) специфічність цільових активів. Кожному типу відповідають певні організаційні рішення. Частота трансакції – регулярність її повторюваності; невизначеність трансакції – передусім невизначеність поведінки людей у контексті здійснення економічних трансакцій, джерело опортунізму й обмеженої раціональності. Такої невизначеності поведінки не існувало б, якби індивіди відкрито й чесно намагалися досягти для себе переваг, або, навпаки, якщо вони дотримувалися б визначеної субординації, були готові на самозречення і слухняність. Крім невизначеності поведінки, в теорії трансакцій-них витрат вживають поняття «детермінована складність господарських явищ». Деякі вчені вважають, що різниця між детермінованою складністю господарських явищ і невизначеністю несуттєва. Зокрема Г. Саймон, порівнюючи ці поняття, зазначав, що тлумачення «невизначеності», наприклад, у такій грі, як шахи, є «невизначеністю, породженою у цілком певному середовищі нездатністю (а саме – обчислювальною неспроможністю) визначити структуру цього середовища». На думку Ф. Хаєка, проблеми економічної організації виникають лише через невизначеність, причому «економічна проблема суспільства є передусім проблемою адаптації до змін у певних обставинах місця і часу». Т. Купманс у своїх дослідженнях визначив певним чином відмінності між «первинною» і «вторинною» невизначеністю і вважав центральною проблемою економічної організації суспільства «зіткнення та уживання з невизначеністю». На його думку, первинна невизначеність залежить від конкретних обставин, а вторинна виникає «внаслідок нестачі комунікацій, коли одна особа, яка приймає рішення, не має можливості з'ясувати сутність рішень і планів суперників, прийнятих іншими». Така невизначеність, вважає Купманс, "за своїми масштабами настільки ж важлива, як і первинна невизначеність, що є наслідком випадкових природних явищ і непередбачених змін в перевагах споживачів". Але вторинна невизначеність, за Купмансом, не є стратегічною. Наголос робиться на нестачі в комунікаціях, однак учений не згадує про невизначеності, що є наслідком приховування в стратегічних цілях, відфільтровування або викривлення інформації (свідомого подання неправдивої інформації). Крім того, плани, про які веде мову Купманс, невідомі: ніхто не допускає, що учасники угоди мають стратегічні плани один щодо одного, які є джерелом невизначеності. Л. Мізес «невизначеність стратегічного типу» розумів як «імовірність конкретного випадку», яка «є специфічною особливістю аналізу проблем діяльності людини. Будь-яке посилання тут на частоту подій недоречне, оскільки наші судження завжди стосуються унікальних подій». Дж. Шекл також вважає, що за всієї множини та розмаїтості подій людина не фіксує достатнього числа суттєво подібних вчинків – власних або інших людей, щоб можна було скласти таблицю періодичності результатів подібних подій. Розглядаючи ці події, вона «не в змозі вичислити ймовірність їх здійснення». Л. Йохансен зазначає, що аналіз поведінки економічних агентів із складними системами мотивації ускладнюється тим, що «надзвичайно важко розмежувати потоки можливих повідомлень, пропозицій, погроз тощо, які виникають під час перебігу контрактного процесу, в т.ч. інформацію про час дії його учасників. Уявлення і здатність дивувати опонентів можуть бути важливими аспектами бізнесу, і нерідко «порядок денний» контрактного процесу розширюватиметься із його розвитком». Подібних поглядів дотримуються С. Літтлчайлд, А. Дженкінс та інші автори. Здатність людського розуму до сприйняття нового така велика, що «перебуває за межами розуміння». Невизначеність стратегічного типу властива опортуністичній поведінці, тому О. Вільямсон і назвав її «"поведінковою невизначеністю». Особливо це стосується довготермінових контрактів, що реалізуються в умовах такої невизначеності, коли повна репрезентативність стає заборонне дороговартісною, або нездійсненною. В такому разі виникає декілька проблем. По-перше, не всі можливі майбутні події, що потребують певної адаптації до невизначеності, можуть бути наперед передбачені. По-друге, напрям необхідної адаптації до моменту виникнення багатьох нових обставин не є очевидним. По-третє, якщо абстрагуватися від того, що зміни, які відбуваються у світі, абсолютно зрозумілі, то жорсткі умови угоди між автономними її учасниками можуть сприяти виникненню в майбутньому правових заперечень з приводу можливих претензій, спричинених змінами в обставинах реалізації контракту. Виходи з такої ситуації пов'язані з одним із трьох альтернативних рішень: перше – відмовитися від таких трансакцій взагалі; друге – перейти від реалізації подібної справи через міжфірмові відносини до їх організації всередині фірми. Прийняття адаптивних, послідовних рішень у даному випадку здійснювалося б "під дахом" спільної власності та за допомогою ієрархічних систем стимулювання і контролю; третє – перейти до нового способу контрактних відносин, який оберігає торговельні операції, але не виключає створення додаткової структури управління угодою. Отже, врахування невизначеності поведінки людей при здійсненні унікальних подій примножує труднощі контрактного процесу із зростанням невизначеності проблеми економічної організації значно ускладнюється і досягання межі пізнавальної здатності. Кількісна, якісна та структурна складність зовнішнього світу, як і складність світу людини, її потенцій, потребує складних форм індивідуальної поведінки й цілеспрямованості. По суті, індивідуальне існування та діяльність звичайної людини (тим паче підприємця, бізнесмена) здійснюються в умовах фундаментальної невизначеності. Ці умови характерні не лише для вихідної ситуації (наприклад, укладання контракту), а й у момент вибору рішення, причому як мінімум один з елементів системи цілеспрямованості завжди є невизначеним, а інші елементи повинні бути певною мірою визначеними. Будь-який стратегічний вибір передбачає, що в системі цілеспрямованості діє принцип невизначеності. Більше того, у структурах цілеспрямованості стратегічного вибору може формуватися не один невизначений елемент, а декілька, і виникає необхідність в уточненні багатьох теоретичних параметрів аналізу цієї проблеми, пов'язаних з виділенням типів «невизначеного елемента». Збереження невизначеного елемента цілеспрямованості при прийнятті рішення сприяє конструюванню нових альтернатив вибору як єдності цілі, критерію і можливості. Щодо зміни системи цінностей людини, то вплив на неї (систему) "невизначеного" елемента, як правило, полягає в тому, що вона набуває менш виразного ієрархічного характеру. Важливою у цьому сенсі є розробка проблеми неприхованого, або неформального, знання у формуванні та функціонуванні інститутів.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.