Інституціональні концепції адаптації та виживання на макрорівні

Інституціональні концепції адаптації та виживання на макрорівні – сукупність ідей та положень і відповідний спосіб пізнання в інституціональній теорії щодо сутності ризиків та невизначеності на рівні суспільства. А. Алчіан висунув (1950) еволюційну гіпотезу, згідно з якою всепроникаюча конкуренція повинна усунути більш слабкі інститути й сприяти виживанню інститутів, які краще вирішують людські проблеми. Однак практика засвідчила існування неефективних інститутів і за такої конкуренції. Це явище, наприклад в Іспанії, Д. Норт і Р. Томас пояснювали тим, що уряд, ставлячи перед собою фіскальні цілі, звужує тимчасові межі економічної діяльності й таким чином створює розрив між спонукальними мотивами приватної діяльності та суспільним добробутом. Вони пропонували розглядати інститути як детермінуючі фактори економічного процесу, а зміни у співвідношенні цін – як джерело інституціональних змін, обґрунтовуючи свою точку зору тим, що зміни цінових пропорцій спонукають до створення ефективніших інститутів.

У праці «Структури і зміни в економічній історії» Норт відійшов від ідеї розгляду інститутів стосовно їх ефективності і дійшов висновку, що керівники держав створювали систему прав власності у власних інтересах, а трансакційні витрати спричиняли домінування неефективних прав власності. Цим пояснюється існування в усі часи прав власності, які не продукують економічне зростання. Інститути (як і стандартні обмеження) створюють можливості для членів суспільства. Організації створюються для того, щоб використати ці можливості, з розвитком організацій змінюються й інститути. Результуючий напрям інституціональних змін формується, за Нортом, по-перше, «ефектом блокування», що виникає внаслідок симбіозу (зрощування) інститутів і організацій на основі структури спонукальних мотивів, створеної цими інститутами, і по-друге, зворотним впливом змін у наборі можливостей на сприйняття та реакцією з боку індивідів. Здатність інституціональної матриці до самопідтримування, що створює «ефект блокування», зумовлена залежністю організацій від інституціональних меж, в яких вони виникли, І появою структур, супутніх цим організаціям. І формальні, і неформальні інституціональні обмеження зумовлюють, за Нортом, утворення цілком визначених організацій, які структурують взаємодію в суспільстві. Ці організації виникають на основі стимулів, закладених в інституціональній системі, а тому результативність їх діяльності залежить від цієї схеми. Інкрементні (інкремент – від лат. «increment» – прирощення, приріст) недискретні інституціональні зміни, для яких типовим є здебільшого цілковите перетікання і успадкування змісту старих інститутів новими, відбуваються тому, що керівники політичних і економічних організацій доходять думки, що можуть домогтися більшого успіху, привнісши у діючі інституціональні межі певні граничні зміни. Але обґрунтованість таких суджень передусім залежить від отриманої керівниками інформації та способів її обробки. Якщо б політичні та економічні ринки були ефективними (трансакційні витрати дорівнювали нулю), то керівники завжди робили б правильний вибір. На практиці їм часто доводиться діяти на підставі неповної інформації й обробляти інформацію, яку вони отримують, за допомогою ментальних конструкцій, що можуть спричинити вибір стійких неефективних рішень. Наявність трансакційних витрат на політичних і економічних ринках пояснює існування неефективних прав власності, а недосконалість суб'єктивних моделей гравців, які прагнуть розібратися у складних проблемах, що стоять перед ними, може призвести до стійкості цих неефективних прав власності. Таким чином, як стверджує Норт, екстремальний принцип виживання в інституціональній теорії, по суті, "не спрацьовує", оскільки конкуренція не усуває слабших інститутів і не сприяє виживанню тих, які ефективніше вирішують людські проблеми. Проблему ефективності та адаптації на рівні фірми в теоретичному аспекті поставив Ф.Хаєк. Він вважав, що економічна проблема, яка стоїть перед суспільством, полягає насамперед у швидкій адаптації до змін у конкретних обставинах часу і місця. Легкість, зазначає Хаєк, з якою «неефективно працюючому менеджеру» вдається ігнорувати багатоваріантність у формуванні собівартості продукту, від якої залежить прибутковість, а також можливість виробляти продукцію з різними витратами, використовуючи ті самі технічні засоби, належать до тієї загальної практики бізнесу, яка, як правило, не знаходить адекватного відображення в економічному аналізі. Хаєк вказує на те, що вивчення адаптивних систем розвиватиметься не завдяки акцентуванню уваги на статистичних агрегованих показниках, а завдяки визнанню важливості ідіосинкретичного типу знання, що є результатом унікальних пізнавальних здібностей і застосовується при виконанні вузькоспеціалізованих операцій. Таке знання за своєю природою не може бути усуспільнено статистичними методами, але має величезну економічну цінність як основа локальної адаптації. Таким чином, дослідження феномена «неспроможності конкуренції ринку» сприяли посиленню уваги до значення інформації, її розподілу серед економічних агентів, труднощів у її передачі та акуратності виявлення. В цьому разі діє екстремальний принцип інформаційного відбору. Його суть у підприємництві полягає в тому, що для виживання підприємцю необхідно перевершувати конкурентів не лише за ступенем адаптованості до ринку або перетворення його на свою користь, а й визначитися з правильним вибором інформації, її селекцією, що забезпечує успіх у середовищі невизначеності. Для крупних російських і українських підприємців, які приносять на ринок державний капітал, інформація виникає, набуває найвищої селективної цінності завдяки їх соціокультурним зв'язкам і належності до елітарних державних кіл, а для дрібних підприємців, які виходять на ринок «самостійно», лише з власним винахідницьким, часом унікальним досвідом, інформація виникає і набуває найвищої селективної цінності виживання через жорсткий конкурентний відбір. Згідно з Хаєком, таке знання являє собою величезну економічну цінність для бізнесмена, оскільки є основою для локальної адаптації – власного самозабезпечення До того ж, чим більше владних повноважень мають автономні групи (команди, клани), тим більшу частку підприємницького доходу і рідкісних ресурсів (завдяки владі на інформацію, а відтак і прийняття рішень, на продукти, послуги, фінанси) вони мають і вилучають з ринкової невизначеності. Щоб розширити межі розгляду інституціональних змін, Норт зіставляє приклади успішного розвитку і невдач. Як ілюстрацію наводить відомий економічний сюжет – зростання американської економіки у XIX ст. На початку XIX ст.. у США сформувалися базисні інституціональні межі – Конституція і Статут північно-західних територій, а також норми поведінки, які заохочували наполегливу працю і стали поштовхом до розвитку економічних і політичних організацій – Конгресу, місцевих політичних органів, сімейних ферм, торгових домів, суднобудівних компаній їх діяльність, спрямована на максимізацію результату, зумовила зростання продуктивності праці й економіки, причому цей вплив був як безпосереднім, так і опосередкованим (внаслідок заохочення інвестицій в освіту). Політичні й економічні трансакційні витрати, а також суб'єктивні судження керівників призвели до прийняття таких рішень у ситуаціях вибору, які не завжди були оптимальними і не забезпечували зростання продуктивності й підвищення суспільного добробуту. Іноді сприятливі можливості відкривалися завдяки встановленню нових тарифів, експлуатації рабів або створенню трестів, часом прийняті рішення призводили до несподіваних наслідків. Сукупність Інститутів того часу, як і нині, була різною одні з них сприяли зростанню, Інші – спричиняли зниження продуктивності праці. Зміни інститутів також майже завжди створюють можливості і для підвищення, і для зниження економічної активності. Але «інституціональний залишок» в економіці США в XIX ст.. склався на користь економічного зростання через те, що система базових інститутів незмінно заохочувала організації до продуктивної діяльності, хоча в цій системі були і стимули, що діяли в протилежному напрямі. Прикладом неуспішного розвитку інституціональних змін є умови, що склалися в багатьох країнах «третього світу», а також ті, що існували впродовж більшого періоду часу світової історії і в цьому разі політичні та економічні керівники мають змішаний набір можливостей, але здебільшого ці можливості заохочують діяльність з перерозподілу, а не з виробництва матеріальних благ, формують монополії, а не конкурентне середовище, обмежують, а не розширюють вибір. Вони рідко стимулюють інвестиції в освіту, яка забезпечує підвищення продуктивності праці. Організації, що розвиваються в цих інституціональних межах, стають ефективнішими щодо локальної адаптації, тобто ефективними для тих, хто має владу, і багатих, та неефективними щодо загальної продуктивності суспільства та розвитку базової інституціональної структури, ще менш сприятливої для продуктивної діяльності. Ефективність щодо локальної адаптації, яка залишає аутсайдерами решту народу, була властива наприкінці XX ст.. Україні та іншим країнам СНД. Така траєкторія розвитку може бути довготривалою і стійкою через те, що в подібних економіках трансакційні витрати політичних і економічних ринків, поряд із суб'єктивними моделями, які панують у сприйнятті керівників, не сприяють поступовому просуванню цих суспільств до досягнення ефективніших результатів інституціональна теорія намагається спростувати положення, що дія сил конкуренції забезпечує виживання тих, чия поведінка раціональна, і до програшу тих, хто не дотримується раціональної поведінки, тому в конкурентному середовищі, що розвивається (в якому існує вихідна передумова всіх неокласичних теорій рідкісності та конкуренції), стійкою є поведінка людей, які діють згідно зі стандартом національності. Тому екстремальний принцип виживання в інституціональній теорії нібито «порушується», і виживають, за Нортом, "не найкращі". Інші економісти-інституціоналісти – Г. Саймон, М. Спенс, І.О. Вільямсон – дотримуються протилежної точки зору. Проте Норт мимоволі упускає той факт, що й серед еліт, які формують нові правила гри, існує інформаційний відбір, а головне – відбувається боротьба, лобіювання інтересів, внаслідок чого їх стан досить нестійкий, особливо при переході від одного рівноважного стану в інший, який фіксує нові позиції (посилення чи ослаблення) певних груп і кланових еліт.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.