Концепції конкуренції

Концепції конкуренції – спосіб пізнання та сукупність ідей, положень щодо сутності принципів і форм конкуренції й механізму її дії за капіталізму. У сучасній економічній літературі розрізняють принцип «автоматизму конкуренції» та принцип «етики конкуренції».

Перший ґрунтується на положенні А. Сміта про те, що на ринку відбувається суперництво між його агентами, які підвищують ціни із скороченням пропозиції і знижують – з її надлишком (теорія «невидимої руки»). Положення Сміта належить його політичній економії, але виникло з його моральної філософи (праця «Теорія моральних почуттів»). Розглядаючи проблеми етики конкуренції та цінностей бізнесу, він враховував, що капіталізм – суспільство вільних індивідів, і тому висував до кожної окремої людини високі моральні вимоги, що потребує відповідних сильних моральних установок, які економіка сама по собі породити не може. Смітова наукова традиція вибудовує широкомасштабну соціально-філософську теорію конкуренції з урахуванням соціальних, політичних, правових та етичних меж дії ринку – як етичну «алокацію ресурсів». Водночас капіталістична парадигма Сміта потребує «великого ринку» з однорідними товарами й не допускає винятків з єдиної ринкової ціни для уникнення залежності від зовнішніх моральних ефектів. Як стверджує Сміт, від дружелюбності або моральності м'ясника не повинно залежати, чи отримаємо ми м'ясо і за якою ціною. У цьому прикладі виразно виявляється теорія «невидимої руки» Сміта, який запровадив у політекономію філософську за своєю сутністю модель конкурентного ринку – взаємодії стихійних сил, які ведуть від установленої гармонії до рівноваги «майже автоматично». На основі теорії конкурентної ціни Сміт сформулював поняття конкуренції як суперництва, що підвищує ціни (із скороченням пропозиції) і знижує їх (з її надлишком). Вважають, що Сміт розглядав конкуренцію як щось «само собою зрозуміле», що пронизує всі галузі економіки, і саме він уперше показав, що конкуренція, вирівнюючи норми прибутку в суспільстві, забезпечує певний оптимальний стан в розподілі праці й капіталу – «алокацію ресурсів». Будь-яка конкуренція повинна врівноважувати приватні інтереси й економічну ефективність суспільства загалом, і саме в такому значенні Сміт ототожнював конкуренцію з "невидимою рукою" ринку – «автоматично рівноважним» механізмом ринку в стихійній взаємодії ринкових агентів. Істотного значення надавав він ціновій конкуренції як чиннику, що регулює відповідність приватних і суспільних інтересів, і конкурентна модель ринку представлена механізмом, який за ефективної алокації зумовлює рівновагу. У центрі – алокація коштів для задоволення певних потреб. Оскільки свобода сприяє найбільшій загальній користі, все, що заважає свободі, має бути усунено. Якщо алокаційна оптимальність порушується, необхідно перейти до інших, ефективніших способів алокації. До них Сміт відносив те, що сукупність дій окремих виробників на ринку встановлює «ринкові ціни», кожний окремий споживач підкоряється цим цінам, а самі ціни – сукупності всіх Індивідуальних реакцій. У такий спосіб і забезпечується результат, який нібито «не залежить від волі й намірів індивіда». З цього положення випливає, що ринкова економіка – некерована колективною волею, непідлегла єдиному задуму «центру», проте дотримується суворих ринкових правил поведінки. Відповідно до них вільна конкуренція на ринках факторів виробництва прагне зрівняти переваги цих факторів в усіх галузях і встановлює оптимальний розподіл ресурсів між ними. У «невидимій руці» ринку – автоматично рівноважному механізмі ринку в стихійній взаємодії ринкових агентів – і полягало обґрунтування «центральної структурної ознаки капіталізму» і координації індивідуально запланованих цілей через ринок і ціновий механізм алокації ресурсів для загального блага. Теорема про «невидиму руку ринку» на сучасному етапі модифікована з урахуванням існування зовнішніх ефектів – «екстерналій» – витрат (вигод) від ринкових операцій, що не відображені в цінах, а також у «суспільних благах», де між індивідуальними та суспільними інтересами можуть існувати розбіжності. Звідси – потреба в активній державній діяльності, спрямованій на захист колективних інтересів. Сміт усвідомлював роль держави, а також небезпеку, пов'язану з гіпертрофованими надіями на благотворні наслідки нічим не пом'якшеного егоїстичного інтересу. Він вважав, що не слід заперечувати могутню енергію егоїзму, яка працює на користь. Багатства, які мають підприємці-вина-хідники, скуповуються суспільною користю, яку вони принесли. Система Сміта може працювати лише за існування соціальних Інститутів, що спрямовують егоїстичну енергію в конструктивне русло. Без таких інститутів, які ніколи не бувають досконалими і які можуть ослаблюватися злочинністю і корупцією, не уникнути «війни всіх проти всіх». А її наслідки суттєво відрізняються від тих, до яких повинна вести «невидима рука» Сміта. Підприємництво може набувати форми здирства та агресії з використанням загрози насильства. «Невидима рука» залежить від конкуренції як дисципліни, що перетворює егоїстичний інтерес на оптимальні з суспільного погляду результати. Не схильний до дисципліни егоїстичний інтерес змушує індивідів і фірми завойовувати монополістичні позиції та захищати їх. Підтримка конкуренції потребує постійної пильності в неухильному застосуванні антимонопольного законодавства, яке німецький економіст П. Козловскі називає «центральною структурною ознакою капіталізму» координації індивідуальних цілей через ринок і ціновий механізм алокації ресурсів для загального добробуту. У теорії конкуренції центральна структурна ознака капіталізму потребує припущення що сили діють у напрямі рівноваги. Ринкові ціни формуються під впливом попиту і пропозиції внаслідок конкурентної боротьби. Модель досконалої (чистої) конкуренції, теоретичні основи якої звів у систему Сміт, не припускає будь-якого свідомого контролю за ринковими процесами. Віра в автоматизм виражається у твердженні, що ринок взагалі несумісний з неекономічними, етичними правилами поведінки. Відомий економіст У. Баумоль зазначає, що в умовах конкуренції добровільні моральні вчинки окремого підприємця – особливі заходи з охорони довкілля, спеціальне навчання працівників з фізичними вадами тощо – небажані, оскільки «етичний підприємець» невдовзі буде витіснений з ринку. Подібні дії можуть здійснюватися лише примусово на вимогу держави до всіх підприємств. Козловскі зазначає, що відмова від моралізаторства в економіці у Баумоля пов'язана з необгрунтованим оптимізмом щодо функціонування механізму конкуренції. Якби всі постачальники виготовляли продукцію в умовах необмеженого постачальника і не існувало б виробничої ренти, будь-який постачальник, що створив додаткові «моральні» умови, витіснявся б з ринку. Однак оскільки це нереально, внутрімаргінальні постачальники можуть собі дозволити виявити моральний волюнтаризм. На олігополізованих ринках можливе також «балансування» між «розслабленням» і «прибутковістю», між легким життям для менеджерів і максимізацією прибутку. Тому менеджери можуть змінити «розслаблення», «млявість» виробництва на моральні дії. У позиції Баумоля знову виявляється помилковість висновків з механістичною моделлю. Насправді альтернативи дії, перед якими опиняється господарюючий суб'єкт, набагато складніші, ніж це зображує неокласична модель максимізації прибутку за мінімальних витрат. Практика господарюючого суб'єкта відбувається в межах соціальної цілісності, за якої облік соціальних і етичних аспектів економічної поведінки, що виходять за межі моделі homo economicus, може виявитися не лише моральним, а й прибутковим. В економічній теорії капіталізму існує певна ірраціональна пристрасть до неупередженої раціональності, яка прагне витіснити з суспільної науки будь-яку форму етичного й ціннісного мислення, але при цьому ставить під удар самі умови збереження економічної раціональності. Так, викладаючи свою теорію підприємця, який не дає працівникам фірми ухилятися від виконання їх договірних зобов'язань, американські економісти Алчіан і Демзетц зазначають: «Кожний член команди віддасть перевагу такій команді, в якій ніхто не ухиляється, в т.ч. й він сам. У такому разі справжні граничні витрати і цінності можуть ототожнюватися як спрямовані на досягнення переважаючих позицій. Очевидно, краще, якщо команда вирізняється згуртованістю й чесністю своїх членів, але це тому, що в ній менше ухиляються, а не через якісь інші межі, властиві чесності та згуртованості як таким». Критика ідеології сама набуває ідеологічного характеру, коли вона, з одного боку, заперечує самоцінність етичної поведінки, а з іншого – конструює жорстку протилежність між етикою і вигодою, що в етичній теорії ніколи не підтверджувалося. Етична традиція (за винятком І.Канта) завжди визнавала сходження моральності й правильно зрозумілого власного інтересу. У новітніх працях з економічної теорії таке сходження підтверджується. Х.Альбах, Х.Зауерман та інші вчені встановили, що довіра знижує витрати під час укладання угод. А.Сен довів, що за допомогою кодексу етичних норм можна уникнути парадокса ізоляції (коли кожен хоче робити добро, якщо й інші хочуть його робити, але не робить, побоюючись, що буде єдиним таким). К.Ерроу вбачає в нормах суспільної поведінки, разом з етичними нормами, реакції суспільства, що компенсують недоліки ринку, оскільки дія етичних норм знижує трансакційні витрати ділових угод і, таким чином, корисна для всіх. Е.Бенфілд стверджує, що нестача довіри і соціальної інтеграції, панування безпосереднього егоїстичного інтересу – гальмо економічного зростання. О.Вільямсон довів, що трансакційні витрати під час обмінних процесів на ринку спричиняють перехід трансакції з зовнішнього ринку у фірми, що створюють внутрішні ринки праці та капіталу. Ці ринки завдяки специфічним фірмовим кодексам норм (мораль фірми, "філософія" фірми) більш інтегровані, ніж загальний ринок, і тому підвищують збіг фактичної поведінки працівників фірми з очікуваною. На його думку, урахування не лише обачності економічних агентів, а й «квазіморальних» аспектів їх поведінки (наприклад, альтруїзму) – «атмосфери» господарських операцій – дає змогу «розглядати процес обміну як об'єкт дії ціннісних установок його учасників». Внутрішні ринки у фірмах знижують трансакційні витрати. Звідси висновок – навіть «механістична модель» загальної ринкової рівноваги не відкидає етику як мета-економічну оцінку альтернативних дій. Для зниження трансакційних витрат слід надати обов'язкового характеру моральним нормам – вони мають бути інтеріоризовані. Тому й сучасній мікроекономічній теорії близька ідея повернення ринку та мотиваційної структури – двох структурних ознак капіталізму – до стану залежності від соціальних і етичних норм. Навіть альтруїзм, залежно від його значення, може бути мінімізований або максимізований в умовах конкуренції. Х.Марголіс розробив модель, в якій індивідуальна поведінка певною мірою детермінується альтруїстичними мотивами. Він стверджує, що індивіди мають два типи функцій корисності: одні сприяють перевагам, орієнтованим на групу, інші – егоїстичним перевагам, й індивіди повинні робити альтернативний вибір між цими типами. Така модель дає йому змогу пояснити деякі інституційні економічні моделі поведінки індивідів та груп, наприклад, під час голосування, які сприймаються як безглузді в межах моделі поведінки одного індивіда, що прагне до максимізації особистої вигоди. Це має особливе значення у вивченні умов, які сприяють збереженню і продовженню співпраці за конкуренції. Основний висновок, пов'язаний з альтруїстичною необхідністю етики конкуренції в бізнесі, яка виступає проти принципу ринкового «автоматизму конкуренції», полягає в тому, що конкурентний ринок не можна сприймати лише за моделлю протилежно спрямованих винятково «економічних сил», що зумовлюють ринкову рівновагу. Модель конкурентного ринку враховує не лише економічні, а й соціокультурні цінності, цілі, мотиви, переваги індивідів. Доброзичливість і недоброзичливість, заздрість і альтруїзм, моральні та ділові норми можуть бути віднесені до «переваг» і навіть визначати конкурентоспроможність фірми. Такий розподіл моральних цінностей бізнесу і моральне значення переваг, по суті, детермінують саму конкурентну «теорію алокації». Це «пристосовницька модель» конкуренції, в якій індивіди орієнтують свій вибір за співвідношенням «моральних сил» на ринку і за своїми ціннісними перевагами. Проблема цінностей постає в конкуренції тому, що в ній нічого не вирішується «автоматично», але існує індивідуальна постановка цілі як цінності, де є свобода вибору, яка водночас є фактором конкурентоспроможності та її ціннісною категорією. Проблема економічної суперечності між егоїзмом і альтруїзмом в соціокультурному аспекті полягає в тому, що індивід або група щось безоплатно к віддають, але відтак набагато більше отримують. Егоїст ніколи нічого «не віддасть». Альтруїст може все віддати, а відтак отримати сторицею. У соціобіологічному значенні під конкуренцією розуміють суперництво між біологічними особинами, зацікавленими в досягненні, як правило, тих самих цілей, причому «конкурують» вони не на життя, а на смерть. Соціобіологія – нова розробка серед наукових дисциплін, що перебуває на межі між суспільними і природничими науками. Згідно з програмою її головного фундатора Е. Вілсона, вона повинна здійснити новий синтез між біологією і суспільними науками природничо-наукова теоретико-еволюційна біологія стає основоположною для суспільних наук, надаючи їм в генетиці й дослідженні поведінки пояснювальні схеми та основні теореми соціальної поведінки. На основі явищ поведінки, що спостерігаються в тваринному світі й розглядаються як стратегії максимізації виживання, які виникли внаслідок природного відбору, пояснюються складні форми людської соціальної поведінки, що зводяться до основних функцій максимізації виживання. Проте такий підхід не враховує (або враховує недостатньо) специфіку соціального розвитку, різні рівні біологічного руху матерії. Прихильники соціобіологічної теорії пропонують специфічну основу для пояснення процесу конкуренції як процесу природного відбору їх основний аргумент – тривалий вплив генів забезпечує адаптивну поведінку гени «пристосовані» тією мірою, якою роблять свій внесок в успішність репродукції, завдяки чому гарантується їх збереження в майбутніх поколінь. Більше того, соціобіологи доводять, що особини насамперед сприятимуть виживанню тих, у кого є схожі гени (родичів), виявляючи альтруїзм і самопожертву, і поводитимуться агресивно щодо тих, хто від них відрізняється або не перебуває у родинних стосунках (у кого найменні вірогідна наявність спільних генів). Вони скористаються будь-якою нагодою, щоб зашкодити їм і навіть обмежити їх можливості мати потомство від членів власного клану. Згідно з соціобіологічним підходом, агресивні взаємодії з конкурентами – один із шляхів підвищення успішності репродукції в умовах навколишнього середовища з обмеженими ресурсами -– нестачею їжі або шлюбних партнерів. Успішна репродукція ймовірніша, якщо в особини достатньо їжі та партнерів, з якими можна народжувати потомство. Однак агресія підвищуватиме генетичну придатність індивіда лише за умови, що вигода від неї перевищить затрачені зусилля. Потенційна ціна агресії залежить від ризику смерті або серйозних ушкоджень у тих індивідів, які повинні виживати для забезпечення виживання свого потомства. Генетична придатність індивіда не підвищуватиметься, якщо агресивна конкуренція призведе до загибелі його роду. Таким чином, соціобіологи переконують, що агресивність – засіб, за допомогою якого індивіди намагаються отримати свою частку ресурсів, що, у свою чергу, забезпечує успіх (переважно на генетичному рівні) в природному конкурентному відборі. Аналогічно «агресивність», як і «альтруїзм», відіграють важливу роль у конкурентному відборі. За припущення єдиного еволюційного процесу та дії генетико-фізіологічних законів і в людини соціобіологія також повинна розширюватися, набуваючи форм економічної та гуманістичної соціобіології в яких поняття «агресивність» і «альтруїзм» відіграють помітну роль у конкурентному відборі. У конкурентоспроможності підприємця, фірми необхідно розмежовувати поняття «агресивність» і «альтруїзм», взяті в моральному й етичному контексті економічної поведінки підприємця, фірми, будь-якого індивіда в інтересах максимізації власного багатства – матеріального або духовного (ціннісного). Принцип «автоматизму конкуренції» – це принцип необмеженої економічної конкуренції, за якої кожне індивідуальне господарство й кожна фірма мають власні егоїстичні інтереси або оптимізацію споживання (індивідуальні господарства), або оптимізацію прибутку (фірми). У масштабі світової економіки передбачається, що окремі країни також поводяться оптимально в умовах панівного у відносинах між ними принципу вільної торгівлі, максимізуючи свої інтереси, парадоксально часто знижуючи продуктивну економічну діяльність. Найвідчутніше сила моралі в конкуренції виявляється тоді, коли формалізовані соціокультурні інститути та неформалізовані інститути моралі й етики (як, наприклад, в Японії) насправді заохочують продуктивну економічну діяльність. Відому формулу «конкуренція – рушій прогресу» звичайно пов'язують з лібералізмом. Однак лібералізм віддає пріоритет «автоматизму конкуренції». Одне з головних тверджень лібералізму – повна відкритість національної економіки зовнішньому світові. Втілення цієї установки в життя призвело в Україні в 90-х XX ст.. до масового витіснення імпортом продукції вітчизняних виробників, розорення підприємств, які могли б за необхідної підтримки стати конкурентоспроможними, наростання небезпечної залежності країни від ввезення продовольства та деяких інших життєво важливих товарів, погіршення структури економіки на користь орієнтованих на експорт паливно-сировинних галузей. Так, понад 90% товарів широкого вжитку в другій половині 90-х XX ст.. Україна імпортувала Ідеологи та архітектори реформ в Роси, Україні та інших пострадянських державах, країнах Центральної та Східної Європи не дуже замислювалися над тим, що в світі. Існує безліч різновидів національної конкуренції й державної влади, різні типи ринкової економіки, що не всі з них створюють умови для справжнього розвитку і соціально-економічного прогресу й відповідають специфіці конкретної країни, історичним традиціям, цінностям і менталітету населення Американська модель багатьом здавалася ідеальною, на неї орієнтували МВФ та Світовий банк. Проте вибір конкурентної стратегії не був оптимальним. Конкурентний вибір, що є рушієм еволюції, повинен блокувати тенденцію "автоматизму конкуренції" і підтримувати альтруїстичну необхідність етики конкуренції в бізнесі. Саме цей процес у майбутньому пояснюватиме і зумовлюватиме саму продуктивність конкурентоспроможності.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.