Концепції фірми

Концепції фірми – спосіб пізнання та сукупність ідей і поглядів, які випливають з нього, щодо сутності сучасної фірми (підприємства) та п визначальних факторів. Розрізняють неокласичну інституціональну, еволюційну та підприємницьку концепції фірми. Найпоширенішою в світовій економічній науці є неокласична концепція. Згідно з нею, фірма – це сфера повноважних господарських рішень індивіда, її персоніфікацією є «людина економічна». Фірма, як стверджують представники цього напряму, – цілісний об'єкт, основною виробничою функцією якого є процес перетворення ресурсів на продукцію для реалізації на вільному ринку та залучення цих ресурсів у виробництво з метою максимізації прибутку.

 

Модель фірми формується з виробничої функції (що залежить від результатів виробництва та обсягу витрачених ресурсів) і конфігурації галузі в просторі ресурсів (що виражає обсяги і співвідношення використовуваних факторів). Економічна поведінка фірми визначається передусім вибором обсягів залучених ресурсів та їх структурою. У свою чергу, параметри економічної функції визначаються конкретними технологічними процесами виробництва товарів, а обсяг, структура ресурсів та кількість випущеної продукції – граничними витратами й відповідною ціною, що дає змогу отримувати максимальні прибутки. Якщо фірма не прагне максимізувати прибутки, то внаслідок дії механізму вільної конкуренції (яка є зовнішнім середовищем) вона збанкрутує. Передбачається, що сучасна фірма діє в умовах досконалої конкуренції, монополії, олігополіі та дуополії. В межах неокласичної концепції фірми дослідження в 50–70-х XX ст. здійснювалися щодо технологічних властивостей і параметрів фірми, з одного боку, організації різних видів і структури ринків та їх впливу на конкретну поведінку фірми – з іншого.

Методологічними засадами в неокласичній концепції фірми є такі передумови:

  • розподіл типів і обсягів діяльності між фірмою і ринком є заданими,
  • як перетворювач ресурсів на продукцію фірма описується за допомогою виробничої функції,
  • ринки – своєрідний «сигнальний пристрій», що передбачає передачу сигналів насамперед через цінову інформацію,
  • вибір контрактів для фірми відбувається за допомогою механізму цінової конкуренції серед виробників і покупців за найоптимальнішими для них цінами (максимальними для продавців і мінімальними для споживачів) не через індивідуальні, а через аукціонні торги,
  • проблеми (конфлікти), що виникають у діяльності фірми, перебувають поза межами економічної теорії, оскільки ефективно вирішуються в судах.

Ці засади окремі економісти узагальнюють, по-перше, тому, що критерій прийняття всіх рішень на рівні фірми – єдиний, по-друге, що можливості отримання й переробки інформації, яка надходить ззовні, є необмеженими. Проте вони не враховують таких першочергових проблем розвитку і функціонування фірми, як проблеми п організаційного устрою, механізм прийняття рішень, регулювання і контроль за їх виконанням та ін. Для усунення суперечності між зазначеними передумовами дослідження і добутими висновками неокласичної концепції фірми, з одного боку, та практичною діяльністю фірми – з іншого, дослідження сутності фірми поширилися на явища нецінової конкуренції, впливу географічного положення фірми на ціни товарів і ресурсів, а сезонних коливань – на зайнятість, проблеми оптимізації та управління запасами, конкретизувалася й доповнювалася стратегічна мета фірми – привласнення максимальних прибутків (називалися також максимізація продажу, валового доходу, доходу на одного працюючого, доходу акціонерів та ін.).

Істотними доповненнями до неокласичної концепції фірми є, на думку американського економіста І. Ансоффа, такі ключові моменти в діяльності фірми:

  • знецінення досвіду управління з постановкою принципово нових завдань,
  • ускладнення управлінських проблем через необхідність вирішувати низку інших завдань у зв'язку з розширенням географічних меж ринків,
  • виникнення й поглиблення розриву між складністю та новизною завдань, з одного боку, і застарілими управлінськими навичками менеджерів – з іншого,
  • зростанням імовірності стратегічних раптовостей внаслідок збільшення частоти виникнення нових завдань.

Такі проблеми в діяльності американських фірм виникли в середині 50-х XX ст. Тому Ансофф пропонував модифіковані концепції підприємницького управління, зокрема стратегічного менеджменту, що передбачає такі нові аспекти, як управління вибором стратегічної позиції, ранжуванням стратегічних завдань тощо, а фірму розглядав як об'єкт управління, стратегічною функцією якого є стратегічне управління. Недолік концепцій фірми – абстрагування від відтворювальної функції (зокрема відтворення ресурсів), керованої та некерованої еволюції виробничої функції, необґрунтована характеристика НТП як зовнішнього щодо підприємства процесу створення й поширення організаційно-технологічних інновацій, ігнорування соціокультурних змінних та ін.

З погляду політичної економії, найважливішими методологічними хибами неокласичної концепції фірми є ігнорування принципу суперечності в політекономічному дослідженні, передусім у такій специфічній формі, як єдність та боротьба матеріально-речового змісту і суспільної форми, аморфний і недостатньо обґрунтований характер наукових абстракцій, відсутність системно-структурного, насамперед комплексного, методу пізнання, обмежене використання принципу історизму та ін. В теоретичному аспекті це призвело до ігнорування проблем економічної власності та управління власністю в розвитку й функціонуванні фірми (а отже, соціально-економічних відносин між найманою працею і капіталом), відокремленості найманих працівників від засобів виробництва (від економічної влади на підприємстві), а також відносин між різними ланками менеджерів, менеджерами і власниками, вищими менеджерами і найманими працівниками, до ототожнення провідної ролі особистісного (активного) фактора з речовими (пасивними), сповідування концепції факторів виробництва (в класичному варіанті, тобто досягнень західної економічної науки минулих століть), до однобічного тлумачення теорії відтворення та ін. Окремі недоліки лише частково долаються в інституціональній концепції фірми. Зокрема, вона зосереджує увагу не на характері контрактних неформальних відносин між людьми в процесі організації та функціонування фірми, розглядає засоби виробництва лише як допоміжні фактори організації виробництва, вирішує проблеми відтворення. В неоінституціональному варіанті фірми, який розробляє Р. Коуз, стверджується, що фірма як виробнича організація виникає і заміщує вільну купівлю-продаж факторів виробництва тією мірою, якою неринковий механізм є ефективним, створюється для ефективнішого використання людських можливостей (внаслідок чого трансакційні витрати нижчі порівняно з виробництвом товарів без організації фірми), що існують різні форми ділових підприємств, меж їх зростання, можливих варіантів вирішення проблеми мотивації працівників, організації, планування й контролю, а такі витрати необхідні для отримання інформації, тобто подолання невизначеностей у зовнішньому та внутрішньому середовищі підприємства. Загалом у теорії трансакційних витрат фірма є важливим засобом економії витрат на пошук інформації, укладення контрактів, специфікацію прав власності та ін. О. Вільямсон визнає існування невідповідності у співвідношенні влади та авторитету, провали ринку (через егоїстичну або опортуністичну поведінку індивідів), а також те, що фірма стає засобом їх дисциплінованості, допомагає подолати раптовості. Більшою мірою теоретико-методологічні вади неокласичної концепції фірми усуваються в інтеграційній концепції функціонування й розвитку підприємства, в якій розмежовуються поняття «мета власника» і «мета бізнесу», інтересів фірми, власників і менеджерів, а система цілей організації охоплює задоволення потреб індивідів, які є членами організації, вдосконалення структури організації, її пристосування до внутрішніх і зовнішніх змін, створення й підтримку потенціалу для майбутнього розвитку, задоволення зовнішніх вимог до організації та пред'явленні її власних вимог до інших суб'єктів економічної діяльності, що в сукупності дасть змогу реалізувати єдність виробничих та відтворювальних процесів. Однак в інтеграційній концепції фірми не долаються цілком методологічні хиби цієї теорії в неокласичному варіанті, що призводить до теоретичних недоліків. Зокрема, не використовується принцип суперечності, а це унеможливлює розкриття соціально-економічної форми підприємства (відносини економічної власності, відчуженість найманих працівників від засобів виробництва тощо), а також суперечність інтересів основних класів на мікроекономічному рівні, що загалом унеможливлює комплексний аналіз рушійних сил розвитку та функціонування фірм. Еволюційна концепція фірми найважливішим методологічним принципом її дослідження вважає еволюційний підхід, водночас заперечує поняття «субстанції» та «сутності». На відміну від дарвіністської теорії еволюції, в якій використовуються причинно-наслідкові зв'язки «мутації, пристосування та відбору» і втілюються в «генетичному відборі» через виживання найбільш пристосованих, соціологічна теорія еволюції ґрунтується на принципах «варіації, селекції та стабілізації», що поширюються на економічну поведінку фірми і втілюються у варіантності через «мовне уявлення і понятійне заперечення» явища, процесу, об'єкта га селекції «через мовну та символічну угоди» й охоплюють суб'єкти трансформації в перехідних суспільствах. Якщо в класичній та неокласичній концепціях розвитку фірми зміст термінів «виживання» та «процвітання» фірми конкретизується в ефективному перетворенні рідкісних ресурсів на товари і послуги, що легко реалізуються на вільному ринку, то в еволюційній теорії економічна поведінка фірми визначається передусім взаємовідносинами між іншими фірмами (своєрідною упорядкованою біологічною популяцією), а відтак – деякими її внутрішніми характеристиками, насамперед існуючими правилами прийняття рішень (а не сліпим прагненням до максимізації прибутку). Це означає, що фірма не має єдиного критерію оптимальності прийняття рішень, який може змінюватись у процесі історичного досвіду її діяльності, а отже, існує лише динамічний критерій. Використання принципу суперечності в еволюційній концепції фірми виявляється в тому, що фірма розглядається як двоїстий об'єкт (з одного боку, як член популяції, тобто ділового співтовариства, що зазнає впливу всіх наслідків еволюції цього суспільства, а з іншого – як об'єкт, що має власні традиції у визначенні напрямів діяльності, обсягів і пропорцій залучених для цього факторів виробництва). Проте визначення двоїстої природи фірми має здебільшого поверховий характер, оскільки не випливає із внутрішньої економічної сутності фірми. Методологічна вада такого підходу – ігнорування фундаментальної категорії «сутність» («субстанція»), а отже, певною мірою категорії «закон» (які здебільшого є синонімічними категоріями), суперечності. Неконструктивними є ідеї про варіантність фірми через мовне уявлення тощо. Позитивне в еволюційній концепції фірми – застосування принципу історизму до стратегічної мети фірми (привласнення максимального прибутку). Однак усунення такої мети можливе лише за трансформації капіталістичної фірми в народне підприємство. Згідно з підприємницькою концепцію фірми, підприємство – сфера притягування підприємницької ініціативи та наявних в його розпорядженні (або доступних) ресурсів. У центрі уваги цієї концепції – взаємовідносини між підприємцем (який є в підприємницькому бізнесі центральною постаттю). Окремі економісти виділяють також «мікропідприємців» (керівників зовнішньоекономічних відділів тощо) та мезопідприємців (керівників, які управляють рухом матеріально-фінансових ресурсів всередині фірми, в т. ч. мікропідприємців, що керують окремими мікроланками – бригадами, майстрами). Економічна поведінка фірми в підприємницькій концепції фірми визначається взаємодією підприємців усіх рівнів, а також взаємовідносинами між підприємцями, працівниками і власниками. Різновид підприємницької концепції фірми – агентська модель розвитку фірми, згідно з якою власники (які не працюють на підприємстві) і працівники не мають доступу до інформації (на відміну від менеджера), а для п придбання необхідні значні витрати. Важливим аспектом цієї моделі є пошук ефективного зв'язку між інтенсивністю пращ менеджера та його винагородою. Агентська модель розвитку фірми (або концепція агентських відносин, представники якої – А. Алчіан та Г. Демсец) розглядає фірму як різновид ринку, що привласнює приватну власність, а фірма є певним набором обмежень для самостійно діючих індивідів. Згідно з цією теорією, проблеми менеджменту (відносини менеджера з виконавцем) необґрунтовано розглядаються як контрактні, подібні до взаємовідносин між покупцем і продавцем у невеликому магазині. Водночас позитивною у підприємницькій концепції фірми є спроба аналізу відносин економічної власності на підприємстві та управління нею (що передбачає виокремлення таких суб'єктів, як власник, менеджер, працівник), але така спроба значною мірою поверхова.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.