Кейнсіанська концепція підприємництва

Кейнсіанська концепція підприємництва – це спосіб дослідження й сукупність ідей, положень, що випливають з цього способу, у з’ясуванні Дж. Кейнсом сутності, механізму та рушійних сил підприємництва. Кейнс здійснив економічно-управлінську революцію у функціонуванні системи підприємництва, довів, що вдале практичне поєднання ідей розробленого ним економічно-психологічного підходу моделі підприємницької поведінки з ефективною діяльністю держави повинно активно підтримувати розвиток ефективного попиту, що дасть змогу «розвиватися й багатіти заможному суспільству».

Чотири новації кейнсіанської революції на рівні підприємництва полягають насамперед у тому, що, по-перше, Кейнс перейшов від традиційного аналізу цін як мотивів підприємницької поведінки до реальних обсягів продукту як центральної змінної, що потребує пояснення. По-друге, він переорієнтував економічний аналіз в напрямі ідеї, згідно з якою вирівнювання заощаджень та інвестицій відбувається швидше завдяки коливанням рівня виробництва або доходу, ніж внаслідок зміни рівня відсотка. По-третє, нова ідея Кейнса полягає в тому, що власне інвестиції, а не заощадження спричиняють зміни в доході. Він виходив з автономного потоку інвестицій і показав, як за посередництва мультиплікатора утворюються заощадження, необхідні для певного рівня інвестицій. По-четверте, Кейнс висунув головну передумову, без якої б не відбулася сама кейнсіанська революція: врівноважений рівень доходу, що врівноважує заощадження й інвестиції, не обов’язково забезпечує повну зайнятість.

У теоретичній схемі він виділив три групи вихідних економічних факторів:

1. задані фактори – існуюча кількість праці й робочої сили в суспільстві й досягнутий рівень її кваліфікації, відповідна технологія, кількість та якість обладнання, ступінь конкуренції, індивідуальні психологічні уподобання (традиційно вироблені смаки й звички споживачів), тяжкість праці різної інтенсивності, роль контролю та організації; соціальна структура суспільства, що охоплює сили, які визначають розподіл національного доходу й деякі інші кейнсіанські змінні;
2. активні (незалежні) фактори – схильність до споживання згідно з «об’єктивними» і «суб’єктивними» ознаками, що мають приблизно однакове вагоме значення для прийняття ключових економічних рішень, графік найбільшої ефективності капіталу і норма відсотка, що передусім впливають на пасивні й залежні змінні;
3. обсяг зайнятості та національного доходу (національного дивіденду) – вимірюються в одиницях заробітної плати. Система підприємництва залежить від «групи факторів, що впливають на обсяг споживання за певного рівня доходу», «факторів спонукання до інвестування», від «власного державного втручання», завдання якого – впливати на незалежні змінні й за їх посередництва – на зайнятість та національний доход.

Модель підприємницької поведінки Кейнс будує, спираючись на розроблені ним психолого-економічні категорії очікування в контексті прогнозування економічних подій. Без передбачення майбутнього, вважав він, неможлива будь-яка підприємницька діяльність.

Кейнс розрізняє підприємництво і спекуляцію. Спекуляція – це дії, що мають на меті прогнозування психології сегментів ринку, а підприємництво – дії з метою прогнозування очікуваного доходу від майна за весь термін його використання. Кейнс зазначає, що «не завжди спекуляція має перевагу над підприємництвом». Аналізуючи природу спекуляції та грошей, він дійшов класичного висновку, що обсяг і динаміка виробництва національного доходу безпосередньо визначаються не факторами пропозиції (капіталу, праці, виробництвом), а факторами платоспроможного попиту. Фактори, що зумовлюють попит, мають вирішальне значення в поясненні загального обсягу зайнятості та норми відсотка. Функція загального попиту визначається як співвідношення між очікуваними доходами підприємців і розмірами зайнятості, а функція загальної пропозиції – як співвідношення між загальними витратами і загальною зайнятістю. Дохід підприємця – перевищення вартості виробленої продукції над факторіальними витратами використання, під якими розуміють засоби, які підприємець виплачує факторам виробництва (за винятком інших підприємців) за їхні поточні послуги за певного рівня зайнятості.

Кейнс стверджує, що підприємницький прибуток – це величина, яку підприємець намагається максимізувати, коли приймає рішення про наймання працівників. Якщо аналіз економічної кон’юнктури здійснюється з позиції підприємця, загальний дохід (факторіальні витрати плюс прибуток), який він отримує за певного обсягу зайнятості, є виторгом (виручкою) від цієї зайнятості. Загальну ціну пропозиції продукції за певного обсягу зайнятості Кейнс назвав «очікуваним виторгом», що спонукає підприємця пред’явити попит на працю. «Підприємці намагатимуться довести обсяг зайнятості до рівня, за якого вони сподіватимуться мати найбільше перевищення виручки над факторіальними витратами». Досліджуючи механізм, що спонукає підприємця до відповідних підприємницьких дій, які приносять йому прибуток, Кейнс зазначає, що із зростанням зайнятості збільшується й загальний реальний дохід. «Психологія суспільства» така, що із зростанням загального реального доходу збільшується й загальне споживання, однак не тією мірою, якою зростає дохід. Підприємці понесли б витрати, якщо б уся зайнятість, що зросла, була спрямована на задоволення збільшеного попиту на товари поточного вжитку. Для підтримання певного рівня зайнятості необхідні поточні інвестиції, що поглинають перевищення загальної продукції над тим, що суспільство бажає споживати за певного рівня зайнятості. Якщо такі інвестиції не здійснюються, виручка підприємців нижча від тієї, яка необхідна, щоб викликати в них бажання досягти певного рівня зайнятості. За певного рівня показника, названого Кейнсом «схильністю суспільства до споживання», врівноважений рівень зайнятості, тобто рівень, за якого у підприємців загалом немає прагнення ні збільшувати її, ні скорочувати, залежить від розміру поточних інвестицій, який, у свою чергу, залежить від «спонукання до інвестування», а воно – від співвідношення між графіком найбільшої ефективності капіталу і комплексом норм відсотка за позики з різними термінами погашення і різним ступенем ризику. Зростання сум коштів на особисті потреби Кейнс вважав стійкою функцією приросту доходу і зазначав, що із зростанням доходу, який витрачається на споживання, щоразу більша його частина спрямовується на придбання коштовних предметів тривалого користування і, відповідно, повинна впродовж деякого часу накопичуватися. За певним порогом зростання доходів «людина економічна» віддаляється від становища найманої людини, яка витрачає більшу частину доходу на особисте споживання, і наближається до становища підприємця, суспільна функція якого – нагромадження капіталу й відповідні підприємницькі дії.

Згідно з основним психологічним законом суспільства, із зростанням доходу частка ефективного попиту, що забезпечується особистим споживанням, постійно зменшується, тому обсяг накопичень, що зростає, повинен поглинатися зростаючим попитом на інвестиції. «Основний психологічний закон» Кейнса відображає реальні обставини, а саме: із зростанням доходу, який спрямовується на споживання, дедалі більша його частина витрачається на придбання коштовних предметів тривалого користування і тому повинна впродовж деякого часу заощаджуватися. Кейнс некомплексно підходить до оцінки такої трансформації, оскільки бере до уваги лише сферу споживання. З «основного психологічного закону» Кейнса випливає, що із зростанням доходу частка ефективного попиту, що забезпечується особистим споживанням, постійно знижується, внаслідок чого обсяг заощаджень, який зростає, повинен поглинатися зростаючим попитом на інвестиції. Підприємці роблять інвестиції доти, доки найбільша ефективність капітальних вкладень вища від норми відсотка. На очікуваний дохід від інвестицій (найбільша ефективність) значно впливають песимістичні настрої, особливо паніка. Раптове зниження найбільшої ефективності до норми відсотка може спричинити глибоку депресію.

Не менш важливою для концепції підприємницької поведінки є розробка Кейнсом об’єктивних і суб’єктивних змінних фактора «схильності до споживання», аналіз яких здійснено з позиції ділового вирішення економічних проблем, що виникають. Так, у поясненні джерела відсотка Кейнс посилається на мотив надання переваги ліквідності, на прагнення господарюючих суб’єктів тримати своє багатство в найнадійнішій, ліквідній формі, що дає змогу здійснювати безпосереднє, негайне розпорядження грошима або тим, що їх замінює. За відмову від ліквідності суб’єкт має право на компенсацію або відсоток. Норма відсотка – це винагорода за відмову від грошей і ліквідності на визначений термін. Глибокий економічний сенс у «психологічному трактуванні» ключових параметрів кейнсіанськоі моделі підприємницької поведінки закладено не так у «прагматичності» його підходу, як у тому, що індивідуальні психологічні уподобання реалізуються в часі «як єдність двох самостійних видів економічних рішень»: «схильністю до споживання» і «ступенем надання переваги ліквідності» у формі грошей у різних ситуаціях на визначений період (якою буде форма, за допомогою якої ринковий агент триматиме в своїх руках організацію майбутнього споживання, а отже, зарезервовану ним – чи то з поточного доходу, чи з колишніх заощаджень – поки що несуттєво).

Фактори «схильності до споживання» Кейнс поділяє на об’єктивні та суб’єктивні. До об’єктивних, що впливають на «схильність до споживання», належать шість змінних: зміна одиниці заробітної плати; зміни в різниці між доходом і чистим доходом; непередбачені зміни в цінності капіталу, що не враховувалися при визначенні чистого доходу; зміни в нормі дисконту або в пропорції обміну сьогоднішніх благ на майбутні; зміни в податковій політиці; зміни передбаченого співвідношення між поточним і майбутнім рівнем доходу. Суб’єктивними факторами є дванадцять змінних, які описують спонукання людей і фірм стримуватися або не стримуватися від витрат отримуваного ними доходу – «вісім прагнень (стимулів) фізичних осіб» і «чотири головних мотиви юридичних осіб»:

• створювати резерв у разі непередбачених обставин (обережність);
• забезпечити заощадження, наприклад, у зв’язку з необхідністю дбати про старість, надати членам родини можливість отримати освіту або забезпечити утриманців (передбачливість);
• гарантувати собі дохід у формі відсотка, а також скористатися зростанням цінності майна, оскільки перевагу надають більшому реальному споживанню в майбутньому порівняно з меншим негайним сьогоднішнім споживанням (ощадливість);
• мати можливість поступово збільшувати свої майбутні витрати, оскільки це відповідає поширеному підсвідомому бажанню вбачати в майбутньому поступове підвищення, а не зниження свого життєвого рівня (прагнення до кращого);
• насолоджуватися відчуттям незалежності та можливістю прийняття самостійних рішень, навіть не маючи чіткого уявлення або намірів щодо конкретних дій у майбутньому (незалежність);
• забезпечити собі «поле для маневру», що дає змогу здійснювати спекулятивні угоди або комерційні операції (заповзятливість);
• залишити нащадкам спадок (гордість);
• задовольнити почуття скупості, тобто реалізувати ні на чому не засноване, але стійке упередження щодо самого акту витрачання грошей (скупість).

У блоці суб’єктивних факторів загальної функції схильності до споживання Кейнс виділяє й протилежні змінні, які описують спонукання людей не стримуватися від витрат доходу; бажання користуватися життям; недалекоглядність; щедрість; неощадливість; марнославство; марнотратство. Суб’єктивними мотивами заощаджень, що їх накопичують юридичні особи (центральні уряди, місцеві органи влади, комерційні корпорації й інші установи та організації), за Кейнсом, є:

• заповзятливість – бажання забезпечити ресурси для здійснення вкладень капіталу, не вдаючись при цьому до боргів або по допомогу ринку капіталів;
• прагнення кращого – бажання забезпечити себе ліквідними ресурсами на випадок непередбачених обставин, труднощів і депресій;
• намагання забезпечити ліквідність – поступове збільшення доходів, що страхує вищих посадових осіб від критики, оскільки зростання доходів від заощаджень рідко відрізняється від зростання прибутку від кращого господарювання;
• «фінансова розважливість» і «прагнення до респектабельності фірми» – спонукають до накопичення резерву фінансових відрахувань у розмірах, що перевищують витрати користування і додаткові витрати; внаслідок цього існуючі борги погашаються і вартість капітального майна списується не з запізненням, а «завчасно», до того, як фірма зіткнеться з фізичним або моральним зношенням його.

За Кейнсом, інтенсивність, з якою реалізується мотив «фінансової розважливості» та «прагнення до респектабельності фірми», залежить, головним чином, від обсягу капітального обладнання, що використовується, і темпів технічного прогресу. Зміна різниці між доходом і чистим доходом свідчить, що обсяги споживання більшою мірою залежать від «чистого», ніж від «загального» доходу. За Кейнсом, «саме визначення чистого доходу побудоване таким чином, щоб виділити частину доходів, яку людина бере під контроль, приймаючи рішення про витрачання певної суми на споживання». Таким чином, за цієї «об’єктивної» ситуації співвідношення між обома видами доходу може бути достатньо «суб’єктивним», хоч і стійким (у тому значенні, що існуватиме однозначна функція, яка пов’язує різні рівні загального доходу індивіда з відповідними величинами його чистого доходу). Кейнс зазначає, що зміною в доході, яка не позначається на обсязі чистого доходу, слід знехтувати, оскільки вона не впливатиме на споживання; проте треба враховувати зміни в чистому доході, які не зумовлюють змін в обсязі загального доходу. Інформація такого «об’єктивного фактора», як «зміни різниці між доходом і чистим доходом», у Кейнса має об’єктивний і суб’єктивний зміст. Аналогічний висновок Кейнса щодо дії третього об’єктивного фактора – інформації про «непередбачені зміни вартості капіталу, які не бралися до уваги при обчисленні чистого доходу». Ці зміни суттєвіше впливають на «суб’єктивну» схильність до споживання, ніж два перші фактори, оскільки, за Кейнсом, «вони не мали постійного або стійкого відношення до розміру доходу. Споживання заможних груп може відчутно реагувати на непередбачені зміни грошової вартості їхнього багатства». Тому «непередбачені зміни вартості капіталу» мають об’єктивно-суб’єктивну природу підприємницької дії, особливо в межах коротких періодів. Дія четвертого об’єктивного фактора Кейнса – зміни в нормі дисконту, або в пропорції обміну сьогоднішніх благ на майбутні, – відрізняється від впливу норми відсотка, оскільки у такому разі враховується й майбутня зміна купівельної спроможності грошей (тією мірою, якою це можливо передбачити). Слід враховувати й усі види ризиків, зокрема «можливість не дожити» до того часу, коли майбутніми благами можна буде скористатися, або «можливість конфіскаційного оподаткування». Кейнс, ототожнюючи дію цього фактора з впливом норми відсотка, водночас зазначає, що його вплив на розмір споживчих витрат за певного рівня доходу «досить сумнівний».

Акцентуючи на тому, що в «класичній теорії відсотка», яка ґрунтувалася на припущенні, що норма відсотка є фактором приведення до рівноваги пропозиції заощаджень і попиту на них, доцільно було передбачити, що між витратами на споживання за інших однакових умов і нормою відсотка існує обернена залежність (будь-яке зростання норми відсотка призводить до істотного скорочення споживання), однак Кейнс зазначає, що дія, внаслідок якої зміна норми відсотка впливає на спроможність людей витрачати на поточні потреби певну частину свого доходу, складна й не визначена. На його думку, такі зміни значною мірою суб’єктивні, тому спричиняють протидіючі тенденції, оскільки деякі з суб’єктивних стимулів до заощадження стають вагомішими разом із зростанням норми відсотка, а інші мотиви слабшають. За Кейнсом, протягом тривалих періодів часу суттєві зміни норми відсотка значно змінюють суспільні звички й впливають, таким чином, на суб’єктивну схильність до витрат, хоча й нелегко заздалегідь передбачити, в якому напрямі здійснюватиметься такий вплив. Це, за його визнанням, «вдається з’ясувати тільки завдяки накопиченому досвіду». Нетривалі коливання норми відсотка навряд чи суттєво безпосередньо впливають на обсяг витрат. Адже, зазначає Кейнс, небагато людей відважаться змінити, наприклад, свій спосіб життя лише тому, що норма відсотка знизилася з 5% до 4%, якщо їхній загальний дохід такий же, як і раніше. Кейнс вважає, що, «можливо, найбільш суттєвий вплив норми відсотка на готовність витрачати за певного рівня доходу залежить від впливу цих вимірювань на підвищення чи зниження курсу цінних паперів і вартості інших видів майна. Якщо людина стикається зі зростанням вартості капітального майна, яке їй належить, то спонукання її до поточних витрат посилюються, хоча дохід, який приносить цей капітал, не збільшився; такі стимули повинні відповідно слабшати, коли людина стикається зі зниженням вартості належного їй капітального майна». Але це, на думку Кейнса, - «непрямий вплив». Він дійшов висновку, що, виходячи з підприємницького досвіду, щодо короткого періоду вплив норми відсотка на індивідуальне споживання за певного рівня доходу слід визнати другорядним і порівняно незначним (винятком, очевидно, є лише надто відчутні зміни норми відсотка). Однак якщо норма відсотка знижується до надто низького рівня, збільшення розриву між щорічною рентою, яку можна придбати за певну суму грошей, і річними відсотками на цю суму може виявитися важливим джерелом від’ємного заощадження (оскільки таким чином заохочується практика забезпечення старості через купівлю ренти). Такий висновок свідчить, що об’єктивний фактор, який впливає на схильність до споживання, несе в собі не так об’єктивний, як суб’єктивний зміст щодо параметрів підприємницької поведінки.

П’ятий об’єктивний фактор – зміни в податковій політиці уряду. За Кейнсом, «суб’єктивність» податку на прибуток найвідчутніше виявляється, «коли існують різкі розбіжності за ставками оподаткування «зароблених» і «незароблених» доходів”. Крім того, податок на прибуток, який приносить капітал, податок на спадок та інші податки відіграють не менш важливу роль, ніж норма відсотка. До того ж амплітуда можливостей змін у податковій політиці може бути більшою (якщо йдеться про можливість таких змін), ніж зміни в нормі відсотка. Тому якщо податкова політика спеціально використовується як інструмент для досягнення справедливішого розподілу доходів, вона матиме суттєвіший вплив на зростання схильності до споживання. Кейнс зауважує, що необхідно враховувати також вплив на загальну схильність до споживання фондів погашення державної заборгованості, які створює уряд за рахунок звичайних податків. Ці фонди – своєрідні «суспільні заощадження», і тому політика створення великих фондів погашення повинна призводити за інших однакових умов до зменшення схильності до споживання. Через це поворот у політиці уряду від випуску державних позик до створення, наприклад, фондів погашення, може спричинити різке скорочення (або розширення) ефективного попиту. Однак підприємці, зокрема в Україні, Росії, знаходять усі можливі й неможливі схеми уникнення сплати податків, і чим жорсткіша державна податкова політика, тим більша кількість підприємців та їхніх капіталів ховаються «в тінь».

На шостому об’єктивному факторі – зміни передбаченого співвідношення між поточним і майбутнім рівнями доходу – Кейнс наголошував «задля довершеності» картини, хоча його дія може суттєво вплинути на схильність до споживання окремих учасників економічного процесу, але «для суспільства загалом такі зміни взаємно врівноважуються». Крім того, за Кейнсом, цей фактор, як правило, поєднаний із невизначеністю перспектив і тому не може відчутно впливати на різкі зміни попиту. Таким чином, прагматизм Кейнса – у процесі з’ясування економічних феноменів, коли він посилається на психологію рішень, аналізованих ним груп. Використовувані в його теорії категорії очікування (прибуток, рентабельність, очікувані зміни цін, витрат, реальної купівельної сили грошей тощо) мають «суб’єктивний» і глибоко «об’єктивний» зміст, який реалізовується в діловій активності ринкових суб’єктів. Ці категорії використовуються як категорії прогнозування, як результат екстраполяції на майбутнє безпосередньо спостережуваних економічних процесів. Без такого прогнозування неможлива жодна підприємницька діяльність.

Внесок Кейнса полягає не в тому, що об’єкт аналізу було перенесено з діяльності окремого підприємця (фірми) на зміну агрегатних величин, і навіть не лише в тому, що він поставив у центр макроекономічної теорії дохід і зайнятість замість грошей і цін, а передусім у тому, що Кейнс сформулював економічну теорію у формі змінних моделей, в яких ці змінні та взаємозв'язки можна визначити («квантифікувати») і перевірити. Сучасні соціологічна та економічна науки створюють моделі, обґрунтовані власними підходами, але вперше для практичного підприємництва в психолого-економічних термінах це зробив Кейнс. Для нього головне – регулюючий вплив на ринкове середовище через використання важелів впливу для збільшення «ефективного попиту» з урахуванням економіко-психологічних і соціальних очікувань простих «економічних людей» і підприємців.

В теорії ефективного попиту Кейнса вирішальне значення відведено інвестиціям. Чим вища їх прибутковість, очікуваний від них дохід і більші їхні розміри, тим більші масштаби і вищі темпи виробництва. Для збільшення інвестицій необхідно знизити відсотки за кредити, що зумовить підвищення граничної ефективності капіталовкладень, підприємець зможе легко отримати кредит і вкласти його у вигідну справу. Необхідно також збільшити державні витрати, зокрема рівень державних капіталовкладень, і розширити державні закупівлі товарів, внаслідок чого підприємець може легко отримати державні замовлення. Для збільшення інвестицій слід підвищити ефективність капіталовкладень, і «економічна людина» як підприємець повинна виявити відповідні підприємницькі якості. Теорія Кейнса пристосована для ситуації депресії та високого рівня безробіття, що було характерно, зокрема, для України наприкінці XX ст. Цей напрям у науці нині активно розробляють західні вчені, зокрема стосовно сучасної теорії ризику. Регулювання керівними параметрами такого складного об’єкта поведінки, як «підприємець», особливо в різних умовах циклу, потребує тонких методів управління державою. Некоректно вважати, що зростання підприємництва пов’язане з динамічним розвитком і розквітом суспільства.

Водночас, як зазначав ще К. Маркс і переконливо підтвердив М. Кондратьєв, піднесення підприємництва частіше є проявом кризи, і схильність до ризику в цей час зростає, оскільки в будь-якій економіці і в період її стійкого зростання, і освоєння ресурсів більшу їх частину, як засвідчила практика, захоплюють великі бюрократичні організації. Потреба в людях з підприємницькими здібностями дуже обмежена, бо забезпечення стійкого зростання в принципі – функція менеджерів, а не підприємців. Інновації перестають бути гострою проблемою, коли справи йдуть добре. В період піднесення переважно відбувається і загальне поліпшення умов зайнятості, оскільки більшість з тих, хто близький до бюрократичного типу людей, схильна зберігати стабільне становище як організаторів або виконавців на існуючих підприємствах, не бажаючи ризикувати стабільними заробітками і значними виплатами у вигляді соціальних пільг з фондів підприємства. «Ентузіасти» є в будь-який час, але в періоди економічного піднесення основна маса більш «гармонійних» суб’єктів має значно меншу схильність до ризику, і вплив підприємницької «закваски» знижується. В кризові періоди суспільства той, хто більше ризикує, досягає успіху. Однак і за цих сприятливих факторів для піднесення підприємництва потрібна хоча б мінімальна підтримка держави.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 2. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.