Посткейнсіанство

Посткейнсіанство – нова школа (течія) в розвитку кейнсіанської теорії, що виникла в 60-х – 70-х XX ст. як поєднання ідеї лівого кейнсіанства та критиків ортодоксальних положень кейнсіанської теорії у формі неокласичного синтезу, а також окремих положень марксистської теорії та інституціоналізму, об'єднаних на основі боротьби з неокласичним напрямом політекономії з метою завершення кейнсіанської революції в економічній теорії й створення якісно нового синтезу макро- і мікроекономіки.

Представники посткейнсіанства – С. Вайнтрауб, П. Девідсон, Х. Мінські та ін. Для здійснення такого синтезу посткейнсіанці передусім розширили сферу макроекономічного аналізу (предмет дослідження), включивши до нього зміни, що відбуваються в структурі фінансової системи, зокрема фінансових активів у формі акцій, облігацій та інших цінних паперів, а отже, функціонуванні та розвитку ринку капіталів. З огляду на високий ступінь замінюваності таких активів сучасними грошима зміни грошового попиту впливають на всю сукупність грошових і фінансових активів, передусім на їх структуру, що, у свою чергу, зумовлює певні зміни у процесі виробництва, зокрема в рівні інвестицій в економіку. Важливе значення при цьому має проблема джерел формування таких активів, а також заборгованості різних економічних суб'єктів (компаній, банків, держави, населення та ін.), а отже, економіки країни, що базується на заборгованості, допустимих меж такої заборгованості, впливу інфляції та відсоткових ставок на ці процеси та економічне зростання в цілому.

До предмета макроекономічного дослідження посткейнсіанці включили проблеми ціноутворення за недосконалої конкуренції (впливу на процес ціноутворення монополій, у т.ч. олігополій), а також державу та сильні профспілки, що означає дослідження проблем ціноутворення за сучасного регульованого ринку, передусім ринку робочої сили і товарів. Основою таких змін вони вважають панування договірної або контрактної економіки, оскільки купівля-продаж робочої сили здійснюється у формі колективних договорів на коротко- та середньотермінові періоди, а витрати на робочу силу є основним елементом витрат виробництва. Це зумовлює незначну гнучкість, є, на думку теоретиків посткейнсіанства, головною причиною інфляції. За цих умов стимулювання виробництва за рахунок зростання державних витрат і дефіцитів державного бюджету більше не вважається основним інструментом регулювання ефективного попиту. Такі дефіцити позитивно впливають на реальне зростання виробництва лише за економічної кризи (наявності вільних виробничих потужностей і трудових ресурсів). Для одночасного розв'язання проблем безробіття та інфляції необхідним є досягнення національної згоди завдяки політиці доходів, головна роль у якій належить державі, зокрема в регулюванні заробітної плати, що суперечить найважливішим ідеям неокласичної школи.

Посткейнсіанство значною мірою збігається з неокейнсіанством, однак є ширшим за нього, оскільки охоплює й ідеї ортодоксального кейнсіанства.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 3. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. – 952 с.