Кейнсіанство

Кейнсіанство – один із провідних напрямів сучасної макроекономічної економічної теорії, згідно з яким без активного втручання держави в розвиток соціально-економічних процесів, без суттєвого розширення функцій держави капіталізм неспроможний існувати. Назва теорії походить від імені всесвітньо відомого англійського економіста Дж. Кейнса (1883-1946). Предметом його дослідження була економічна система капіталізму загалом, закони її функціонування, насамперед з'ясування комплексу методів активного впливу держави на процес відтворення суспільного капіталу в масштабі всієї національної економіки. Тому теорія Кейнса дістала назву «макроекономіка», на противагу мікроекономіці, яка була предметом аналізу неокласичної школи політичної економії наприкінці XIX – на початкуXX ст.

Макроекономічний підхід до аналізу економічної системи капіталізму розробили Ф. Кене та К. Маркс. Заслуга Кейнса полягає в макроекономічному аналізі національної економіки за нових умовна вищій стадії капіталістичного способу виробництва у комплексному дослідженні впливу держави на розвиток таких макроекономічних величин, як сукупний попит, сукупна пропозиція, споживання, нагромадження, рівень цін, прибутків тощо. Кінцевою метою своєї праці «Загальна теорія зайнятості відсотка і грошей» (1936) він називав відбір змінних величин, які підлягають свідомому контролю й управлінню з боку центрального уряду в межах існуючої економічної системи.

Методологічна основа дослідження економічної системи Кейнсом – застосування функціонального методу, за якого економічні явища аналізують не переходом від розкриття їх суті до форм вияву, а через взаємозалежність і взаємне визначення. Він уперше найпослідовніше розглядає економічні явища і процеси як відображення масової психології господарюючих суб'єктів, аналізує суб'єктивні фактори в економічній системі. Такі фактори, на його думку охоплюють психологічні риси людської природи суспільні навички й настанови. Квінтесенцією такого підходу є сформульований Кейнсом психологічний закон, згідно з яким «люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання із зростанням доходу, але не такою мірою, як зростає дохід» із традиційних елементів діалектичного методу дослідження він надає перевагу кількісному аналізу, пошукам кількісних і функціональних залежностей макроекономічних величин. Кейнс, зокрема, намагається з'ясувати кількісні взаємозв'язки між об'єктивними факторами, постійними змінними що впливають на «схильність до споживання» та інші процеси (наприклад, кількість грошей в обігу, величина заробітної плати, норма відсотка тощо), з одного боку, і суб'єктивними факторами (передбачливість, ощадливість та ін.), залежними змінними(масштабами зайнятості, величиною національного доходу тощо) – з іншого. Він використовує деякі елементи макроекономічного аналізу процесу відтворення у працях класиків політичної економи, Маркса, значною мірою стоїть на позиції трудової теорії вартості.

Основними недоліками предмета й методу Кейнса є абстрагування від такого елемента економічної системи, як відносини власності (навіть від відносин економічної власності у сфері розподілу), від законів розвитку продуктивних сил і всього суспільного способу виробництва Розглядаючи соціальні відносини, він абстрагується від динаміки соціальної структури та й законів, тому. Його методу дослідження властивий статичний, а не динамічний підхід, причому статичний підхід здебільшого обмежується коротким терміном досягнення економічної рівноваги.

Праці Кейнса певною мірою позначені антиісторизмом, некомплексним підходом, суб'єктивізмом, міновою концепцією (коли вирішальною сферою суспільного відтворення він називає обмін) Визнаючи працю єдиним фактором виробництва, Кейнс справедливо відносить до цього процесу працю підприємців та їх помічників в управлінні підприємством. Некоректно у такому разі вважати продуктивною працею особисті послуги класу капіталістів загалом, оскільки значна кількість представників цього класу перетворилася на власників фіктивного капіталу і, на відміну від функціонуючих капіталістів, веде паразитичний спосіб життя. Важливо також реально оцінювати працю підприємців і вищих менеджерів, оскільки отримувані ними величезні суми у вигляді жалування та інших виплат не зіставні з кількістю та якістю управлінської, організаторської праці. На відміну від своїх попередників, Кейнс стверджував, що рівноваги в економічній системі неможливо досягти через механізм вільної конкуренції, рухливість капіталу тощо, що рівновага – рідкісний випадок в економіці. В цьому полягав історизм його підходу до аналізу різних етапів економічної системи капіталізму, який поєднувався з позаісторичним підходом до капіталістичного способу виробництва загалом. Щоправда, Кейнс уживав вислів «широка соціалізація інвестицій», що свідчить про наявність окремих елементів і принципу історизму в оцінці всієї економічної системи. В аналізі функціональних закономірностей економічної системи капіталізму Кейнс, з одного боку, епізодично поділяє суспільний продукт на засоби виробництва і предмети споживання, вбачає відмінність між відповідними видами ринків, а з іншого – зазначає, що об'єднання підприємців за ознакою виробництва ними споживчих товарів і капітальних благ є плутаним, складним і не відповідає фактам. Водночас він не поділяє сфери виробництва на два підрозділи за натурально-речовою структурою. За вартістю суспільний продукт Кейнс поділяє на витрати використання, факторіальні, додаткові й сукупний дохід підприємств. Витрати використання (U) – це вартість витрачених у процесі виробництва засобів виробництва. Водночас він вважає, що цей елемент засобів виробництва повинен бути врахований у структурі вартості одиничного товару, але може бути упущений, коли йдеться про сукупний продукт. Це зближує позицію Кейнса зі стереотипом Сміта і призводить до ототожнення вартості сукупного суспільного продукту й вартості національного доходу. Факторіальними витратами (F) Кейнс називає заробітну плату, відсоток і земельну ренту, без використання категорії «змінний капітал». При цьому він використовує формулу: D1/F, де D1 – прибуток підприємця, і визнає прагнення підприємців досягти максимуму своїх прибутків щодо факторіальних витрат. Витрати використання і факторіальні витрати Кейнс називає безпосередніми витратами виробництва. Термін «додаткові витрати» (V) учений розглядає як моральне знецінення засобів виробництва. Загалом витрати виробництва складаються з суми витрат використання, факторіальних і додаткових витрат (U+F+V). Дохід підприємця – це частка прибутку, яку отримує функціонуючий капіталіст. Вона визначається як перевищення вартістю готової продукції безпосередніх витрат виробництва. Сукупний дохід, за Кейнсом, становить національний доход. Сукупний чистий дохід суспільства містить і вартість морального зношування засобів виробництва. Сукупний дохід суспільства витрачається на споживання і а інвестиції. Під інвестиціями він розумів лише приріст засобів виробництва, а їх дійсний приріст – це «чисті інвестиції». Чистий дохід, на його думку, – різниця між сукупним суспільним продуктом і перенесеною засобами виробництва вартістю. Таким чином, для Кейнса і в цьому випадку характерний двоїстий суперечливий підхід. Розглядаючи проблеми відтворення, він виділяє основний і оборотний капітал. Під основним розуміє засоби виробництва тривалого користування, засоби пращ, а під оборотним –- сирі матеріали, залишки незавершеного будівництва і запас непроданих товарів. Оборотний капітал Кейнс називає ліквідним капіталом, тобто плутає оборотний капітал з капіталом лише сфери обігу. Крім того, ігнорує критерій неоднакового перенесення цими формами капіталу своєї вартості на новостворений продукт.

Центральна ланка теорії Кейнса – «принцип ефективності попиту» в органічній єдності з проблемою досягнення повної зайнятості. Тому не випадково ідеологи лейбористської парти Великобританії, виходячи з теорії зайнятості Кейнса, розробили свій варіант концепції «демократичного соціалізму», що свідчить про демократичну спрямованість його концепції. Оскільки причиною безробіття він вважає недостатньо ефективний (або платоспроможний) попит на засоби виробництва і предмети споживання, то економічна політика держави повинна бути спрямована насамперед на вирішення цієї проблеми. Ефективний попит, на думку Кейнса, – це валова виручка, що складається з прибутку підприємців, заробітної плати, відсотка і ренти. Пов'язуючи цей показник з проблемою зайнятості, він визначає ефективний попит як значення функції сукупного попиту, яке у його зв'язку з умовами пропозиції відповідає рівню зайнятості, що забезпечує підприємцю отримання максимального прибутку іншими словами, йдеться про реальний платоспроможний (попит, який пред'являється), а не про потенційний попит. При цьому Кейнс некоректно ототожнює попит і дохід, точніше, питання їх виникнення. Критерієм зростання ефективного попиту є збільшення інвестицій порівняно із заощадженнями, тобто попит зростає тією мірою, якою заощадження реально перетворюються на інвестиції. Головний чинник такого перетворення – прибутковість інвестицій. Відповідно до цього рівень зайнятості визначається передусім умовами виробництва та реалізації прибутку, точкою перетину функцій сукупного попиту і сукупної пропозиції. У цій точці найбільший і очікуваний підприємцем прибуток. Величину очікуваної підприємцем виручки в умовах, за яких вона буде найбільшою, Кейнс конкретизує як сутність категорії «ефективний попит». Ці умови у процесі аналізу ринку предметів споживання залежать від таких основних чинників, як схильність до споживання й обсяг сукупного доходу. Під схильністю до споживання учений розуміє функціональну залежність між величиною доходу і витратами на споживання за незмінного рівня доходу. Кількісно схильність до споживання вимірюється часткою доходу, що використовується на споживання і залежить також від об'єктивних і суб'єктивних чинників. До об'єктивних, за Кейнсом, належать: 1) зміна одиниці заробітної плати, з допомогою якої вимірюють усі вартісні величини (останні еквівалентні оплаті певної кількості годин некваліфікованої праці). Він стверджував, що між зміною одиниці праці та обсягом споживчого попиту існує прямо пропорційна залежність, 2) зміни в різниці між величиною доходу й обсягом чистого доходу, 3) випадкові зміни в цінності капіталу, які не враховувалися під час визначення чистого доходу, 4) вплив на частку доходу, що споживається, знецінення грошей, непрогресивне (конфіскаційне) оподаткування тощо, 5) зміни в податковій політиці, 6) зміни в оцінці співвідношення між нинішнім і майбутнім рівнями доходу. Визначальним з-поміж чинників є перший. Суб'єктивними чинниками Кейнс називає обережність, передбачливість, розрахунок, ощадливість та інші психологічні риси людини, суспільні навички та настанови. Проте вони, на його думку, суттєво не впливають на споживання. До таких чинників він також відносив принципи, на основі яких розподіляється дохід між індивідами. Формулюючи основний психологічний закон, Кейнс стверджував, що із зростанням реального доходу ще в більшій пропорції зростає частка доходів які заощаджують. На цю величину скорочується попит на предмети споживання. Такий підхід комплексно не розкриває причинно-наслідкові зв'язки у формуванні обсягів споживчого ринку, оскільки не враховуються співвідношення між зростанням реальних доходів і продуктивності праці, допускається абстракція від поділу «доходу суспільства» на доходи різних класів, соціальних верств і груп тощо. Важливими елементами концепції кейнсіанства є теорія мультиплікатора, пов'язана з державними інвестиціями, які започатковують економічну активність. Кейнс називає мультиплікатором зайнятості відношення приросту всієї зайнятості (?Н) до приросту початкової зайнятості (?Н2) в галузях, безпосередньо пов'язаних з інвестиціями. Завдяки нерозривному взаємозв’язку галузей (або ланцюговому зв'язку) приріст первинної зайнятості, зумовлений інвестиціями в будь-яку галузь народного господарства, породжує в інших взаємопов'язаних галузях зростання зайнятості у певному співвідношенні до первинної зайнятості. Кейнс допускав зростання первинних доходів у формі військових витрат, спорудження пірамід та інше, що є консервативним аспектом його концепції.

Друга важлива складова теорії мультиплікатора – залежність доходу (а отже, й споживчого попиту) від обсягу інвестицій. Він показує кількісну залежність приросту доходу від зростання інвестицій. Зв'язок між двома мультиплікаторами полягає в тому, що приріст зайнятості перебуває у функціональній залежності від приросту інвестицій, а приріст доходу – від приросту зайнятості. У ширшому варіанті Кейнс розглядає мультиплікатор доходу, згідно з яким національний доход породжують інвестиції. Такий підхід, проте, є однобічним, оскільки ігноруються інші джерела й фактори зростання національного доходу (значною мірою сама праця, її складність внаслідок зростання загальноосвітнього і кваліфікаційного рівнів працівників, розвиток науки, впровадження нових форм організації виробництва і праці тощо). Кількісний зв'язок між обсягом національного доходу і сукупним попитом розкриває за Кейнсом, особливий коефіцієнт – мультиплікатор. Приріст сукупного попиту дорівнює приросту загальної суми інвестицій, помноженому на мультиплікатор. Інвестиціями учений називає виробничі й невиробничі витрати. Збільшення інвестицій зумовлює зростання зайнятості, а отже, й «доходу суспільства» та витрат на споживання. Величина споживчого попиту залежить від зменшення частки, що спрямовується на заощадження. Від обсягів споживчого попиту, у свою чергу, залежить місткість ринку і, таким чином, умови зростання виробництва, зайнятості й доходів. Саме тому Кейнс пов'язує величину мультиплікатора з граничною схильністю до споживання, що виражає відношення приросту витрат на споживання до приросту доходу. На цій основі він формулює новий закон, згідно з яким збільшення зайнятості, безпосередньо пов'язане з інвестиціями, неминуче повинно стимулювати і галузі промисловості, в яких виготовляють предмети споживання, тобто зумовлювати загальний приріст зайнятості в певному кратному розмірі до тієї первинної зайнятості, що безпосередньо пов'язана з інвестиціями. Він зазначає, що більший ефект мають інвестиції в галузі, де виробляються предмети споживання. Водночас фактична величина мультиплікатора нерозривно пов'язана з додатковим обсягом інвестицій, а отже – з розширенням ринку на засоби виробництва Кейнс конкретизує загальне поняття мультиплікатора його абсолютним і відносним значенням. Так, у бідному суспільстві гранична схильність до споживання велика, і заощаджується мала частка доходу, тому мультиплікатор досягає значної величини. Однак його абсолютна величина незначна, оскільки обсяги інвестицій невеликі. Тому, незважаючи на більший мультиплікатор у бідному суспільстві, вплив коливань у розмірах інвестицій на зайнятість буде набагато більшим у багатому суспільстві, оскільки поточні інвестиції становлять значно більшу частку поточної продукції. Серед чинників, які впливають на масштаби ринку засобів виробництва, найважливішими Кейнс вважав співвідношення «граничної ефективності капіталу» і норми позичкового відсотка їх різниця визначає дійсну прибутковість інвестицій. Граничною ефективністю капіталу він вважав відношення між перспективною вигодою капітального майна і ціною його пропозиції або відновною вартістю, тобто відношення перспективної вигоди, що забезпечує одну додаткову одиницю цього виду капітальних благ, до витрат виробництва на таку одиницю. Отже, капітал, за Кейнсом, – це капітальне майно, яке приносить дохід. Така властивість зумовлена рідкісністю цього майна Кейнс виділяє «продуктивну» форму капіталу, зайнятого у процесі виробництва (машини, устаткування тощо), і «споживчу», що функціонує у сфері споживання (житлові будинки та ін.). У трактуванні поняття «капітал» учений відходить від проголошеного ним принципу, що праця є головним і навіть єдиним фактором виробництва та ефективного попиту. Замість цього реального фактора єдиним фактором стають засоби виробництва. Крім того, Кейнс повністю ігнорує соціально-економічний аспект категорії капітал. Виходячи з цього, «гранична ефективність капіталу» залежить від очікуваної дохідності нових інвестицій, а не від того, що інвестиції принесли до їх початкової вартості за даними на кінець терміну служби. Саме цей очікуваний показник ефективності капіталу визначає попит на засоби виробництва з боку підприємців. Зростання інвестицій, на думку Кейнса, зменшує рідкісність капітального майна, що призводить до зменшення їх прибутковості, до погіршення умов для наступних інвестицій. Підприємці робитимуть їх доти, поки гранична ефективність капіталу зрівняється з ринковою нормою відсотка. Практичну цінність має висновок Кейнса, що продукція, яку виробляють на устаткуванні, виготовленому в сучасних умовах, повинна бути конкурентоспроможною протягом усього терміну його служби щодо продукції, виготовленої за допомогою устаткування, створеного в наступний період за нижчих витрат виробництва і вищої продуктивності праці. Аналізуючи норму відсотка, Кейнс виходить з того, що підприємець використовує взятий у позику капітал, тому він привласнює лише підприємницький дохід (різницю норми прибутку і норми відсотка) Оскільки рівень відсотка є нижчою межею рентабельності, то його зміна суттєво впливає на прибутковість інвестицій, стимули інвестування та на ефективний попит. Норму відсотка учений характеризує як винагороду за розставання з ліквідною грошовою формою (як найбільш рухомою і зручною) багатства, заперечуючи при цьому характеристику відсотка як винагороду за зберігання або очікування як таке. Намагання власників багатства перетворити його на таку форму Кейнс називає «перевагою ліквідності», що вимірюється величиною тих ресурсів, які вони (власники багатства) хочуть утримати в грошовій формі за будь-яких обставин. Перевага ліквідності як психологічне явище впливає на норму відсотка, визначає кількість грошей, яку люди бажають заощадити за цієї норми відсотка. Водночас він визначає відсоток і як суто грошовий феномен, як плату за позичені гроші. Обсяг готівки, яку власники хочуть заощадити, визначається потребами у наявних грошах для поточних угод і виробничого характеру, у наявних грошових резервах, а також у спекулятивних цілях. Вирішальний вплив на норму відсотка мають перевага ліквідності й кількість грошей в обігу. Перший фактор залежить від норми відсотка прямо пропорційно, другий – обернено пропорційно. Тому сукупна дія цих факторів впливає на його величину. Насправді норма відсотка залежить насамперед від співвідношення попиту і пропозиції на позичковий капітал, норми прибутку, фаз економічного циклу та ін. Якщо норма прибутку наближається до норми відсотка, то робити інвестиції стає невигідно, а за їх рівності – неможливо. Тому рівень рентабельності перебуває в обернено пропорційній залежності від зміни норми відсотка. За Кейнсом, вона є оптимальною тоді, коли сумісна з повною зайнятістю за інших заданих параметрів системи. Зростання норми відсотка уповільнює виробництво всіх товарів.

Це явище було характерне для економіки України у 90-х XX ст. Аналізуючи взаємозв'язок грошової заробітної плати та ефективного попиту, Кейнс дійшов висновку, що ефективний попит, від якого залежить зростання зайнятості, можна збільшити скороченням заробітної плати у разі, якщо це спричинить зниження норми відсотка. Але такий метод він вважає невиправданим, оскільки аналогічний результат можна отримати за допомогою банківської політики. Доцільніше утримувати стійкий рівень заробітної плати і навіть підтримувати його. Скорочення грошової заробітної плати сприятиме стійкому збільшенню зайнятості лише за умови впливу на схильність усього суспільства до споживання, на графік граничної корисності капіталу або на норму відсотка. Пряме зниження номінальної заробітної плати може спричинити зменшення схильності до споживання суспільства загалом внаслідок перерозподілу сукупних доходів на користь підприємців, рантьє, у яких низька схильність до споживання. Негативний вплив загального зниження номінальної заробітної плати на рівень прибутків можна нейтралізувати збільшенням споживання інших верств населення або зростанням інвестицій. Тому таке зниження стимулюватиме розширення виробництва лише за певних умов. Замість зниження грошової (номінальної) заробітної плати Кейнс рекомендує уряду здійснювати політику поступового або автоматичного зниження реальної заробітної плати через механізм зростання цін, тобто інфляцію. Таке зниження за певних умов (наприклад, зменшення ефективного попиту) зумовлює зростання внутрішньої стабільності економічної системи. Реальному стану речей відповідає спостереження вченого, що робітники швидше погоджуються на скорочення заробітної плати за зростаючого безробіття. У з'ясуванні сутності заробітної плати Кейнс дотримується концепції "трьох факторів виробництва", згідно з якою заробітна плата є винагородою за працю. Зайнятість, на його думку, залежить від місткості ринку на предмети споживання і засоби виробництва, а її рівень відповідає точці перетину функції сукупної пропозиції з функцією сукупного попиту. Щодо капіталу зайнятість визначається оцінками ефективного попиту з боку підприємців. Ця залежність виражена функцією зайнятості: N=F(Dw), де N – обсяг зайнятості, Dw – обсяг ефективного попиту. Тому підприємці підтримують рівень зайнятості, який забезпечує максимальний прибуток. Таку ситуацію Кейнс характеризує як оптимальний стан економіки. Конкретизацією цього положення є його теза, що зайнятість може зростати паралельно із збільшенням інвестицій. Під «повною зайнятістю» (або нормальним, допустимим рівнем безробіття) Кейнс розуміє 3-6% безробітних від загальної кількості зайнятих. Досягнення навіть такого рівня зайнятості, що супроводжується збільшенням інвестицій, породжує, на його думку, тенденцію до безмежного зростання цін незалежно від граничної схильності до споживання. Це зумовлено дією тенденції до зростання заробітної плати Кейнс при цьому дотримується теорії спіралі «заробітної плати-цін». Поряд з регулюванням заробітної плати у працях Кейнса розглядаються такі два важливі інструменти регулювання сукупного попиту, як грошово-кредитна і бюджетна політика. Бюджетну політику він вважав найважливішою.

Головним інструментом економічної політики держави для управління сукупним попитом є, на думку Кейнса, державний бюджет, у т.ч. збільшення витрат самої держави. При цьому він наголошував на доцільності широкої соціалізації інвестицій для наближення до повної зайнятості. Оскільки левова частка доходів державного бюджету акумулюється за допомогою податків, то вони, впливаючи на виробництво національного доходу, рівень зайнятості, величину прибутків тощо, зменшують величину сукупного попиту, а отже, виконують значною мірою функцію заощадження. Протилежну роль відіграють державні витрати. Тому економічна політика держави повинна бути спрямована на регулювання різниці між доходами і витратами бюджету залежно від конкретних умов, що дає змогу підтримувати баланс між нагромадженням і використовуваним у процесі виробництва капіталом, створювати рівновагу в економіці. Так, під час економічної кризи держава повинна скорочувати податки і збільшувати державні витрати навіть за рахунок зростання державного дефіциту, тобто посилюючи додатковий попит За економічного зростання держава, навпаки, має збільшувати податки і обмежувати витрати Кейнс недооцінював також можливість виникнення і неконтрольованого розвитку інфляційних процесів в економіці. Проте маніпулювання державним бюджетом сприяє надмірному зростанню грошового попиту, а отже – посиленню інфляції. Вперше в історії розвитку капіталістичного циклу кризи 1969–71 і 1974-75 збіглися зі швидким розгортанням інфляційних процесів, а в деяких країнах водночас зросло безробіття, поглибилися диспропорції в економіці. Це, а в США і криза долара (зокрема його девальвація у 1971), призвело до зростання невідповідності кейнсіанських методів розвитку макроекономічних процесів, кризи кейнсіанства. Наслідком цього стали спроби прихильників цього напряму модернізувати кейнсіанство, з одною боку, по лінії відродження і посилення грошових аспектів та по лінії лівої радикальної моделі регулювання (ліве кейнсіанства або посткейнсіанство) – з іншого. Особливістю цього напряму є демократичне трактування кейнсіанської концепції, спрямоване на здійснення прогресивних соціальних реформ, обмеження влади гігантських монополій. При цьому гострій критиці піддавались основні постулати неокласичної школи, відроджувались окремі ідеї класиків політичної економії, а також вчення Маркса (див. Неокейнсіанство). Прихильники Кейнса виступали за активізацію процесів перерозподілу національного доходу, збільшення соціальних виплат, за антикризове та антициклічне регулювання. Всі ці заходи прискорили розвиток економіки, послабили гостроту й глибину економічних криз, соціальну напруженість у суспільстві. Водночас таке стимулювання попиту призвело у 70-ті до високого рівня інфляції, поглиблення диспропорцій в економіці й на ринку праці, збільшення дефіциту державного бюджету та ін. Тому сучасні прихильники Кейнса відмовляються від ортодоксальних положень його вчення, наголошуючи на необхідності державного регулювання сукупного попиту в органічному взаємозв'язку з пропозицією і доходами, посиленні методів монетарного регулювання (Д. Робінсон, П. Сраффа та ін.). У політиці доходів вони вбачають засіб вирішення таких найболючіших проблем економіки, як інфляція та зайнятість. Багато послідовників Кейнса обстоюють довготермінове регулювання економіки у формі національного планування, найактивнішу участь держави в структурній перебудові економіки, в координації економічної політики у міжнародному масштабі. Окремі раціональні сторони кейнсіанства (активізація інвестиційних процесів з боку держави, зростання заробітної плати під контролем держави тощо) можуть бути використані в Україні.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.