Кейнсіанська теорія державних фінансів

Кейнсіанська теорія державних фінансів – одна з найважливіших складових теорії Дж. Кейнса та його послідовників (неокейнсіанців) –англійського економіста Дж. Хікса, американських учених Е. Хансена, П. Самуельсона та ін.

Кейнсіанська теорія державних фінансів заперечувала окремі постулати попередніх економічних концепцій з цієї проблеми спроможність ринку здійснювати саморегулювання економіки, наявність "здорового" (збалансованого бездефіцитного) бюджету, недоцільність активного втручання держави в економіку тощо. Завдання держави полягає у здійсненні активного впливу на схильність населення до споживання, граничну ефективність капіталу (очікувану норму прибутку) і норму відсотків. Ці два елементи формують сукупний суспільний попит. Гранична ефективність інвестицій (капіталу) залежить насамперед від оцінки майбутніх прибутків, яка дуже чутливо реагує на панічні настрої, спекуляцію, переоцінку перспектив розвитку ринку та ін. Нижня межа цього показника – ставка відсотка, яка тепер визначає нижню межу прибутковості його майбутніх капіталовкладень. Норма відсотка, його рівень визначаються, за Кейнсом, взаємодією попиту і пропозиції на грошові заощадження. Чим вища схильність до «ліквідності», тим вищий відсоток. Тому формування норми відсотка пов'язує грошову сферу з основними макроекономічними показниками розвитку народного господарства.

Головним інструментом економічної політики держави з управління сукупним попитом (а на зміну останнього гнучко реагує сукупна пропозиція) є, згідно з кейнсіанською теорією державних фінансів, державний бюджет, у т. ч. збільшення витрат самої держави.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.