ВНП, ВВП та інші макроекономічні показники

ВНП (валовий національний продукт) – ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених в економіці за визначений період часу (звичайно за рік). ВНП вимірює вартість продукції, виробленої факторами виробництва, що знаходяться у власності громадян даної країни (резидентів), у тому числі і на території інших країн.

ВВП (валовий внутрішній продукт) – вимірює вартість кінцевої продукції, виробленої на території даної країни за визначений період незалежно від того, знаходяться факторі виробництва у власності резидентів даної країни чи належать іноземцям (нерезидентам).

Кінцевими товарами і послугами є ті з них, які придбаються протягом року для кінцевого споживання і не використовуються з метою проміжного споживання (тобто у виробництві інших товарів і послуг).

Існують три способи вимірювання ВНП (ВВП):

• А) по витратам (метод використовування);
• Б) по добавленій вартості (виробничий метод);
• В) по доходам (розподільчий метод).

При розрахунку ВНП по витратам підсумовуються витрати всіх економічних агентів, що використовують ВНП, домашніх господарств, фірм, держави і іноземців (витрати на наш експорт). Фактично мова йде про сукупний попит на вироблений ВНП. Сумарні витрати можна розкласти на декілька компонентів:

ВНП = С + І + G + Xn;

де С – власні споживчі витрати, що включають витрати домашніх господарств на товари тривалого користування і поточного споживання, на послуги, але не включають витрати на купівлю житла;

І – валові інвестиції, що включають виробничі капіталовкладення або інвестиції до основних виробничих фондів (затрати фірм на придбання нових виробничих підприємств і устаткування); інвестиції у житлове будівництво; інвестиції у припаси (зростання припасів враховується із знаком «+», зменшення – із знаком «-». Валові інвестиції можна також представити як суму чистих інвестицій і амортизації. Чисті інвестиції збільшують запас капіталу в економіці;

G – державні закупки товарів і послуг, наприклад, на будівництво і утримування шкіл, доріг, утримування армії і державного апарату.

При підрахунку ВНП необхідно враховувати всі витрати, пов’язані з купівлею кінцевих товарів і послу, вироблених у даній країні, у тому числі і витрат іноземців, тобто вартість експорту даної країни. Одночасно необхідно виключити із покупок економічних агентів даної країни ті товари і послуги, які були вироблені за кордоном, тобто вартість імпорту.

Приведене рівняння ВНП часто називають основною макроекономічною тотожністю. Відміна між складовими ВНП – С, І, G, Xn – базується головним чином на відміні між типами покупців, здійснюючих ці затрати (домашні господарства, фірми, держава, іноземці), а не на відміні придбаних благ та послуг. Так, автомобіль, куплений домашнім господарством, включається до компоненту С; якщо ж він придбаний фірмою – це частина інвестицій до основних фондів і т.д. Виключення складають інвестиції до житлового будівництва, які включаються у ВНП без поділу на складові у залежності від того, хто здійснив ці інвестиції – домашні господарства, бізнес чи держава.

До ВНП не включаються затрати на придбання товарів, вироблених у попередні роки (наприклад, купівля будинку, побудованого 5 років тому), а також затрати на купівлю проміжних продуктів, що дозволяє уникнути подвійного рахунку.

Серед компонентів ВНП самими великими звичайно бувають споживні витрати (С), а самими мінливими – інвестиційні витрати (І).

При підрахунку ВНП виробничим методом підсумовується вартість, добавлена на кожній стадії виробництва кінцевого продукту.

Додана вартість – це різниця між вартістю продукції, виробленою фірмою, і сумою, виплаченої іншим фірмам за придбану сировину, матеріалі і т.ін. (тобто за проміжну продукцію). Величина ВНП у цьому випадку представляє собою суму добавленої вартості всіх фірм, що виробляють продукцію. Цей метод дозволяє врахувати вклад різних фірм і галузей у створенні ВНП. Виключення проміжної продукції дозволяє вирішити проблему подвійного рахунку.

Для економіки у цілому сума всієї добавленої вартості повинна бути рівною вартості кінцевих товарів і послуг. У Росії зараз найбільш доступною і оперативною інформацією є дані про виробництво товарів і послуг, що збираються державним Комітетом по статистиці на базі статистичної звітності підприємств, тому основним методом розрахунку ВНП (ВВП) є виробничий.

При розрахунку ВНП по доходам підсумуються всі види факторних доходів (заробітна плата, рента, проценти і т.д.), а також два компоненти, що не є доходами: амортизаційні відрахування і чисті непрямі податки на бізнес, тобто податки мінус субсидії. Як і при інших способах підрахунку, у даному випадку існує зв’язок між показниками ВВП і ВНП:

ВНП = ВВП + чисті факторі доходи із-за кордону.

Чисті факторні доходи із-за кордону дорівнюють різниці між доходами, одержаними громадянами даної країни за кордоном, і доходами іноземців, одержаними на території даної країни.

У складі ВНП звичайно виділяють такі види факторних доходів (критерієм служить спосіб одержання доходу):

• компенсація за працю працюючим по найму (заробітна плата, премії та ін.);
• доходи власників (доходи некорпоративних підприємств, мілких крамниць, ферм, товариств і т.д.);
• рентні доходи, включаючи умовно нараховану орендну плату власників нерухомості, яку вони «платять» самі собі;
• прибуток корпорацій (що залишається після оплати праці і процентів за кредит); у ній виділяють дивіденди, що виплачуються акціонерам, нерозподілений прибуток як джерело розширення капіталу фірми, податки на прибуток корпорацій, що надходять державі;
• чистий процент (як різниця між процентними платежами фірм іншим секторам економіки і процентними платежами, одержаними фірмами від інших секторів – домашніх господарств, держави), виключаючи виплати процентів по державному боргу.

Доля оплати праці найманих працівників у ВВП Росії коливалась за останні роки від 41,2% у 2003 р. до 37,4% за оцінкою на 2004 р. Для порівняння у країнах ЄС вона складала у 2003 р. у середньому 52,2 % (56,3 % у Німеччині, 44 % в Італії, 59,6 % у Швеції).

Чистий національний продукт можна одержати із ВНП, вираховуючи із нього амортизаційні відрахування:

ЧНП = ВНП – Амортизаційні відрахування.

Існує різниця між цінами, за якими купують товари споживачі, і продажними цінами фірм. Ця різниця представляє собою непрямі податки на бізнес (податок на добавлену вартість, акцизні збори, імпортні мита, податки на монопольні види діяльності і т.д.). Якщо із ЧНП вирахувати чисті непрямі податки на бізнес, тобто непрямі податки за вирахуванням субсидій бізнесу, одержимо національний доход (НД) – показник, що представляє сумарний доход всіх жителів країни.

Показник власного доходу одержується шляхом вирахування із національного доходу внесків на соціальне страхування, нерозподіленого прибутку корпорацій, податків на прибуток корпорацій і додавання суми трансфертних платежів. Необхідно також вирахувати чистий процент і додати власні доходи, одержані у вигляді проценту, у тому числі процент по державному боргу.

Власний доход, яким розпоряджаються, рахується зменшенням власного доходу на суму прибуткового податку з громадян і деяких неподаткових платежів державі. Власний доход, яким розпоряджаються, використовується домашнім господарством на споживання і заощадження.

Споживання (С) – важлива і дуже велика складова ВНП. У довгостроковій перспективі зміни ВНП і споживчих витрат приблизно однакові, але у короткостроковому періоді споживчі витрати коливаються у меншій мірі, ніж ВНП, так як залежать головним чином від доходу, яким розпоряджаються, і який як по величині, так і по своїм компонентам не співпадає з ВНП. Наприклад, дві найважливіші складові доходу, яким розпоряджаються, що відрізняють його від ВНП, - податки (при прогресивній системі оподаткування) і трансферти – діють як автоматичні стабілізатори у періоди спадів і підйомів: податки знижуються у період спаду, а трансферти зростають, тому доход, яким розпоряджаються, скорочується не так швидко, як ВНП.

Заощадження (S) визначаються як доход за вирахуванням споживання. Доход, яким розпоряджуються, може визначатися не тільки на рівні домашніх господарств (власний доход, яким розпоряджаються), але і економічно у цілому.

Валовий національний доход, яким розпоряджаються, одержується шляхом сумування ВНП і чистих трансфертів із-за кордону, тобто трансфертів, одержаних від «решти світу» (дарування, пожертв, гуманітарна допомога і т.д.) за вирахуванням аналогічних трансфертів, переданих за кордон. Валовий національний доход, яким розпоряджаються, використовується для кінцевого споживання і національного заощадження.

Джерела:

1. Бревнов А.А. Основы экономической теории: учеб. пособие для студ. вузов / А.А. Бревнов. – 2-е изд. – Харьков: Одиссей, 2006. – 512с.
2. Бутук О.І. Економічна теорія: тренінг-курс: навч. посіб. / О.І. Бутук, Н.І. Волкова. – К.: Знання, 2007. – 292 с.
3. Бутук О.І. Макроекономіка: тренінг-курс: навч. посіб. / О.І. Бутук, Н.І. Волкова. – К.: Знання, 2007. – 236 с.
4. Вступ до економічної теорії: навч. посібник [для студ. вищих навч. закладів] / [З.Г. Ватаманюк та ін.]; за ред. З.Г. Ватаманюка. – Львів: Інтелект-Захід, 2007. – 192с.
5. Конспект лекцій з курсу „Економічна теорія” для студ. економічного факультету та факультету менеджменту /Укл. Романовський В.В. – Алчевськ: ДонДТУ, 2005. – 82 с.