Теорії конвергенції

Теорії конвергенції – теорії, згідно з якими взаємопроникнення і взаємодоповнення капіталізму й соціалізму зумовлюють утворення нового типу суспільства, що базується на поєднанні позитивних рис цих соціально-економічних систем.

Теорії конвергенції були поширені на Заході в 60-80-ті XX ст. У них домінував підхід Я. Тінбергена, згідно з яким суспільство сприйме три з чотирьох основних принципів капіталізму приватну власність, економічні стимули і мотиви, в т.ч. мотив прибутку підприємця, ринкову систему господарювання. Воно відмовиться від четвертого принципу – принципу державного невтручання у розвиток економіки. Водночас суспільство сприйме три з чотирьох основних принципів соціалізму (вищий ступінь рівності, ширша участь найманих працівників у контролі за виробництвом, економічне планування) і відмовиться від четвертого принципу – суспільної власності на засоби виробництва.

Чимало економістів, зокрема Дж. Гелбрейт, наголошували, що зближення і злиття двох соціально-економічних систем відбудеться внаслідок розвитку однакової технологічної структури, яка має спільні закономірності функціонування. Як фактори, що сприяють зближенню двох систем, найчастіше виділялися спільні ознаки у менеджменті, методах державного регулювання тощо. З розпадом т. зв. світової системи соціалізму проблема конвергенції у трактуванні п як процесу зближення і злиття двох полярних соціально-економічних систем значною мірою втратила свою актуальність. Натомість деякі економісти Заходу почали використовувати поняття конвергенції щодо процесу прискорення розвитку економічно відсталих країн і наближення їх за рівнем розвитку (а згодом і входження) до «клубу» розвинутих країн з соціальне орієнтованою ринковою системою господарювання і високим рівнем життя.

Одні економісти вважають, що процеси конвергенції властиві лише найрозвинутішим країнам з-поміж тих, що розвиваються. Для найбідніших країн, які не в змозі самостійно подолати відставання у сфері освіти, науки і високих технологій, входження до «клубу конвергенції» чи навіть до числа кандидатів до нього – проблематичне інші виходять з того, що належність до «клубу конвергенції» визначається не вихідним людським капіталом, а «обраною стратегією розвитку». Достатньою умовою прискорення розвитку найбідніших країн, а отже і конвергенції, є «проведення ними ефективної економічної політики, яка б передбачала насамперед режим відкритої торгівлі і захист права приватної власності».

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.