Теорія інфляційних очікувань

Теорія інфляційних очікувань – сучасна теорія західних учених, згідно з якою зростання цін спричинене насамперед збільшенням грошової маси в обігу, прагненням населення передбачити можливе зростання цін і зумовлені цим дії (закупівля товарів «про запас» тощо).

Теорія інфляційних очікувань ґрунтується на ідеї представників австрійської школи про роль суб'єктивних очікувань майбутніх благ у теорії капіталу, підтримці рівноваги всієї економічної системи, положенні шведського економіста К. Вікселя про вплив очікувань на розгортання кумулятивних процесів загального підвищення цін, тезі Дж. Кейнса про очікувану граничну ефективність капіталу – як вирішального фактора зміни обсягів виробництва і про вплив на граничну ефективність капіталу очікуваних змін цін. У 50-60-ті XX ст. у західній економічній літературі стверджувалася наявність адаптивної (механічної) форми очікувань, за якої учасники господарського процесу однаково коригують свої уявлення щодо розмірів передбачуваного підвищення цін на основі розбіжностей між останніми оцінками та фактичними даними. Це судження певною мірою обґрунтоване за поступових (статичних) змін в інфляційних процесах, але відірване від реалій в умовах динамічних змін у таких процесах, їх прискоренні. Тому в 70-ті постала концепція «раціональних очікувань». Вперше це поняття запровадив американський економіст Р. Мут. в 1961, стосувалося воно моделі циклічних коливань, зокрема стратегії нагромадження товарне матеріальних запасів тощо, не заторкуючи проблеми інфляційного зростання цін. У 70-ті поняття раціональних очікувань стало невід'ємною частиною модифікованої моделі загальної економічної рівноваги.

Значного поширення набула модель, у т.ч. гіперінфляції, розроблена західними вченими, згідно з якою за оптимального використання всіма учасниками господарського процесу наявної інформації для формування своїх очікувань, такі очікування є раціональними. При цьому розрізняли терміни «раціональні очікування», «нераціональні очікування», «економічно раціональні очікування». Якщо у попередніх моделях представників неокласичного напряму економічної науки (в концепції загальної економічної рівноваги французького економіста Л. Вальраса) стверджувалося про неспроможність інфляційного збільшення маси грошей порушити стабільність економічної системи і про нетиповість такої ситуації, то в концепції «раціональних очікувань» інфляційні процеси розглядаються як типові і властиві сучасній економіці розвинутих країн світу. Водночас вони не є свідченням порушень рівноваги існуючої системи, а означають лише недосконалість поширення й осмислення економічної інформації, помилок у поясненні сигналів, що виникають із зміною цін. Зокрема, за раптового збільшення грошової маси виникають інформаційні помилки, що спричиняють циклічні коливання в економіці й зростання цін. Конкретніше, раптове зростання маси грошей що ототожнюється з розширенням ринкового попиту, зумовлює непередбачуване зростання цін на готову продукцію. За цих умов підприємці порівнюють такі ціни з цінами факторів виробництва, які поки що залишилися стабільними, і розширюють масштаби виробництва, а відповідно й зайнятості. Водночас працівники впродовж короткого періоду неспроможні чітко розмежувати підвищення номінальної і реальної заробітної плати, що, на думку прихильників концепції раціональних очікувань, сприяє тимчасовому скороченню армії безробітних. Через певний час стає очевидним неефективність раніше прийнятого рішення про розширення виробництва, і підприємці скорочують його обсяг. Це може послабити циклічні коливання, але в решті-решт рівень цін зростає внаслідок збільшення грошової маси за умов передбачення учасниками господарського процесу можливості такого збільшення. В такому разі підприємці негайно підвищують ціни на вироблені товари й надані послуги, але обсяги виробництва, зайнятості, капіталовкладення тощо залишаються незмінними. Отже, єдиним фактором загального підвищення цін є зростання грошової маси, що зближує теорію інфляційних очікувань з кількісною теорією грошей. Така модель неповно відображає розвиток економічної системи навіть за вільної конкуренції але вона ще менш придатна для оцінки дій господарюючих суб'єктів у сучасній економічній системі, що базується на пануванні групових монополій (олігополій), недосконалих форм конкуренції, активної цінової політики держави тощо. Інфляція на сучасному етапі має багатофакторний характер і пов'язана з диспропорціями, монополістичними тенденціями в економіці та іншими чинниками. Водночас західні вчені зазначають, що на відміну від перших повоєнних років, коли зростання цін, наприклад у США, люди пов'язували лише з надзвичайними ситуаціями в наступні десятиліття вони усвідомили, що підвищення цін є постійним процесом, невід'ємною складовою існування економічної системи. Це змусило їх уважно стежити за змінами цін, закуповувати товари «про запас», що призвело до посилення інерційності інфляційних процесів, до зростання значущості інфляційних очікувань населення. Такі очікування не слід переоцінювати, а необхідно розглядати в комплексі інфляційних факторів. Про це свідчить емпірична перевірка багатьма вченими тези про стійкість і стабільність взаємозв'язку між змінами цін і рівнем заробітної плати у 60-80-х. У моделях, розрахованих за квартальними даними з 1956 по 1973 тривала еластичність заробітної плати за дефлятором особистих витрат наближалася до одиниці (коефіцієнт, що пов'язує очікувані зміни цін із змінами у заробітній платі), але цінові очікування реалізувалися не одразу, а протягом майже трьох років. У наступний період (до 1980) довготермінова еластичність наближалася до 0,6%. З огляду на це, необґрунтованими є твердження, що зростання цін в окремі роки (19951998) в Україні було зумовлено лише інфляційними очікуваннями.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.