Номінальна інфляція

Номінальна інфляція – функціональний тип інфляції, сутність якого полягає у зростанні рівня сукупних цін, спричиненому прямо або опосередковано грошовими факторами, зокрема знеціненням (девальвацією) національної грошової одиниці.

Номінальна інфляція – складова загального рівня інфляції, яка формується як арифметична сума номінальної та реальної інфляції: Im=In+Ir, де Im – загальний рівень інфляції, In і Ir – відповідно рівні номінальної та реальної інфляції.

На відміну від номінальної інфляції, інфляція реальна формується під впливом негрошових факторів, тобто за своєю суттю реальних факторів, безпосередньо пов'язаних зі зміною структури національного виробництва, удосконаленням його технічної й технологічної систем. Водночас номінальна інфляція лише в остаточному підсумку виступає як процес і зворотний бік знецінення національної грошової одиниці. За цим підсумковим і синтезуючим фактором формування номінальної інфляції приховано щонайменше три основні групи факторів: 1) фактори сукупного попиту, 2) фактори, що випливають з умов сукупного виробництва і сукупної пропозиції, 3) т. зв. власне монетарні (бюджетні) фактори. Кожен із них формує відповідний тип номінальної інфляції: 1) т. зв. інфляцію попиту, 2) інфляцію витрат або інфляцію пропозиції, 3) монетарну інфляцію. Перші два типи номінальної інфляції очевидні, їх існування не заперечує більшість економістів, які також вважають, що первинною є інфляція попиту, а інфляція пропозиції – система (різновид) інфляції попиту. Така точка зору не може заперечуватися тому, що цінові шоки (т. зв. шоки пропозиції) , які є основним фактором «розкручування» інфляції витрат (пропозиції), зменшуючи обсяги сукупного виробництва і сукупної пропозиції, також «відривають» сукупний попит від сукупної пропозиції, що характерно для класичного механізму розвитку інфляції попиту. Третій тип значно рідше виділяють як окремий тип номінальної інфляції. Більшість дослідників схильна вважати, що монетарна інфляція – результативна форма двох класичних типів номінальної інфляції: інфляції попиту та інфляції пропозиції, які виявляються у знеціненні національної грошової одиниці. Якщо реальної інфляції немає або її розвиток незначний, процеси знецінення національної грошової одиниці та зростання рівня сукупних товарних цін виступають як тотожні сторони одного економічного процесу.

Можна припустити, що індекси номінальної інфляції певних економічних періодів співвідносяться між собою як індекси величини девальвації грошей. Серед факторів розвитку і н окремо виділяють попит та інфляцію попиту. Згідно з економічною теорією, інфляція попиту, на відміну від інших типів номінальної інфляції – інфляції пропозиції чи монетарної інфляції, – відіграє певну позитивну роль у розвитку та функціонуванні національної економічної системи. Вона дає змогу змінити в напрямі прогресу структуру національного виробництва, збільшити обсяги сукупної пропозиції та сукупного виробництва, тобто посилює динамічність національної економічної системи. Два інші типи номінальної інфляції переважно негативно впливають на процес функціонування й розвитку національної економічної системи, «згортають» процеси інтенсифікації, посилюють її екстенсифікацію та детенсифікацію. Тому перший тип трактують як позитивну номінальну інфляцію («плюс» номінальна інфляція), а другий і третій – як негативну номінальну інфляцію («мінус» номінальна інфляція). Більше обмежувати і згортати потрібно негативну номінальну інфляцію, особливо її складову – монетарну інфляцію. Позитивна номінальна інфляція має регулюватися неординарно, політика державного регулювання повинна спрямовуватися передусім на встановлення її «верхньої межі» розвитку, але повністю її згортати недоцільно. Така точка зору панує серед більшості сучасних відомих учених-економістів. Проблема лише в тому, як ідентифікувати і виділити інфляцію попиту з тим, щоб здійснювати чітке державне регулювання її розвитку. Економічна наука ще не володіє достатніми і задовільними методами ідентифікації «плюс» номінальної інфляції та й відокремлення від інших типів номінальної інфляції. Вважають, що за відсутності бюджетного дефіциту (або його покриття з неемісійних джерел) та екстенсивного економічного розвитку номінальну інфляцію практично зводиться до «плюс» номінальної інфляції. Вони майже тотожні. Проте за інших економічних умов (інтенсифікації національного економічного розвитку і значного бюджетного дефіциту) цю проблему значно важче вирішити одночасно й точно. З цією метою для виділення номінальної інфляції у структурі загальної інфляції зіставляють індекси цін та індекси знецінення національної грошової одиниці. Різниця між ними є реальною складовою(у відносному масштабі) загального рівня інфляції. У сучасній економічній літературі утверджується точка зору, що інфляція попиту є переважаючою формою розвитку інфляційних процесів в умовах економічного зростання (особливо динамічного та гіпердинамічного), інфляція витрат (пропозиції) – в умовах економічного спаду, а монетарна інфляція – в умовах економічного гіперспаду.

В економічній системі України в першій половині 90-х XX ст. існувала інфляція витрат (пропозиції), переважно монетарна інфляція. До початку 90-х у розвитку вітчизняної економіки монетарної інфляції не існувало, певного розвитку набули інфляція попиту та інфляція витрат (пропозиції). З поглибленням ринкових перетворень в Україні» виходом економіки зі спаду та гіперспаду, з динамізацією економічних процесів у структурі номінальної інфляції переважатиме інфляція попиту за одночасного згортання й обмеження (за ефективного державного регулювання цих процесів) негативних типів номінальної інфляції: інфляції витрат або інфляції пропозиції та монетарної інфляції. Є підстави вважати, що вперше за останнє півстоліття активно розвиватиметься реальна інфляція в її позитивному значенні (за інтенсифікації національної економіки, вдосконалення технічної й технологічної структури виробництва та економіки загалом).

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.