Інфляція

Інфляція – процес знецінення грошей внаслідок перевищення кількістю грошових знаків, які перебувають в обігу, суми цін товарів та послуг, що виявляється у їх зростанні. Це означає, що не будь-яке підвищення цін є інфляцією. Якщо, наприклад, ціни зросли внаслідок подорожчання сировини, електроенергії, що призвело до збільшення витрат виробництва, то знецінення грошей спричинено зростанням цін. Підвищення цін через надмірну грошову та кредитну емісію, порушення законів грошового обігу є наслідком знецінення грошей. Другий випадок точніше відображає сутність поняття «інфляція», що означає появу грошових знаків, не забезпечених товарною масою. Таким чином, інфляція – це знецінення грошей, що виявляється у зростанні цін. Глибшими причинами інфляції є загострення суперечностей економічної системи.

Термін «інфляція» вперше було вжито у США під час Громадянської війни (1861-65) для позначення процесу переповнення каналів грошового обігу паперовими грошима. Явище і мало місце ще в рабовласницькому суспільстві як наслідок карбування неповноцінних монет державою. Так, у Давній Греції в VI ст. до н. е. в обіг випускали монети, в яких вміст коштовних металів був наполовину меншим від номіналу повноцінних. Замість благородних металів додавали, як правило, мідь. Монетно-грошова інфляція широко практикувалась і за феодалізму. Протягом двох століть (з кінця XII – по XIV ст.) вміст срібла у кельнському пфенінгу зменшився більш як у 17 тис. разів. Французький король Філіп IV так часто вдавався до карбування неповноцінних монет, що був прозваний фальшивомонетником. Монетно-грошова інфляція здійснювалася також в Італії, Нідерландах, Росії та інших країнах і використовувалася для збагачення панівних верств, прискорювала розорення дрібних ремісників, торговців, погіршувала становище селян. За біметалізму (золото й срібло були валютними грошима) інфляція виникла через зниження вартості виробництва золота. Але така і була обмеженою. З появою паперових грошей монетна і переростає у паперово-грошову. В більшості країн паперові гроші з'явилися за капіталізму. Проте на нижчій стадії його розвитку і виникала лише під час війн та повоєнної розрухи. Впродовж XIX ст. загальне підвищення цін відбулося в перші два десятиліття через наполеонівські війни та в 50–70-ті під час Кримської, Франко-Прусської та Громадянської (у США) війн. Інфляцію було спричинено пануванням золотого стандарту, за якого кредитно-паперові гроші вільно обмінювалися на золото і канали грошового обігу не були переповнені. За функціонування повноцінних грошей в обігу перебувала лише необхідна кількість грошових одиниць. Роль регулятора цієї кількості стихійно виконувала функція грошей як засобу нагромадження. Так, із зменшенням потреби в грошах частина їх випадала з обігу, перетворюючись на скарб, із збільшенням, навпаки, – додаткова кількість грошей надходила в обіг зі скарбу. Функція грошей як засобу нагромадження скарбів відігравала роль привідних і відвідних каналів грошового обігу. З крахом золотого стандарту, припиненням розміну паперових грошей на золото антиінфляційний механізм, закладений у грошовій системі, було ліквідовано. Формами вияву інфляції є знецінення паперових грошей щодо товарів, іноземних валют і золота. Знецінення паперових грошей щодо товарів виявляється у зростанні роздрібних цін, щодо іноземних валют – у зниженні курсу національної валюти, щодо золота – у зростанні ринкової ціни золота. Найбільших масштабів у сучасних умовах набуло знецінення грошей щодо товарів і послуг, які підлягають реалізації. Безпосередньою причиною інфляції є переповнення сфери обігу грошовими знаками, які перевищують суму цін товарів та послуг. Але таке переповнення спричинене загостренням суперечностей економічної системи, властивим самим грошам (динамічнішому елементові власності), виконуваним ними функціям. Такою внутрішньою суперечністю грошей є насамперед суперечність між їх речовим змістом та соціально-економічною формою. Речовим змістом, матеріальною субстанцією грошей в умовах золотого монометалізму було золото їх соціально-економічна функція полягає в тому, що вони є суспільним виробничим відношенням, здійснюють економічні зв'язки між товаровиробниками, товаровиробниками і споживачами, між різними країнами тощо. Проте на початку XX ст. суперечності між цими сторонами товару поглибилися і загострилися. З розширенням масштабів внутрішнього обігу (з поглибленням суспільного поділу праці, масовим виробництвом товарів і послуг в умовах панування гігантських монополістичних, у т.ч. олігополістичних об'єднань) золото втратило здатність задовольняти зростаючі потреби в грошах для обслуговування внутрішнього ринку, тобто здійснювати економічні зв'язки між товаровиробниками, попитом і пропозицією тощо. Виробництво обмежувалося розмірами добування благородних металів, гальмувався процес реалізації сукупного суспільного продукту, поглиблювались економічні кризи тощо. До золотих резервів капіталістичних країн у цей період надходило в середньому на 25% золота менше, ніж до Першої світової війни. Тому речовий зміст грошей, їх матеріальну субстанцію необхідно було замінити на досконалішу, якою стали кредитно-паперові гроші. Водночас вирішення цієї суперечності супроводжувалося розвитком негативних тенденцій – підривом антиінфляційного процесу із заміною речового змісту грошей посилюється невідповідність між виконуваними ними функціями. Так, кредитно-паперові гроші неспроможні були надійно виконувати функцію засобу нагромадження скарбів. Це означало припинення виконання ними ролі стихійного регулятора кількості грошей. Аналогічні неузгодженості проявлялися і між іншими функціями грошей, що посилювало інфляційні процеси в економіці. При переході суперечностей товару в систему економічних суперечностей інфляційні фактори розростаються, примножуються. Цей процес стосується як грошей (в єдності їх речового змісту і соціально-економічної форми), так товарів і послуг. В останньому випадку йдеться про умови виробництва товарів, послуг, їх розподіл, обмін та споживання. Розвиток цих суперечностей на різних етапах еволюції капіталізму відбувався у межах конкретних форм власності – індивідуальної, акціонерної, монополістичної, державної, інтегрованої та ін. Це зумовлює наявність різної кількості грошей в обігу та швидкості їх обігу, з одного боку, неоднакові умови виробництва товарів і послуг та їх реалізації – з іншого. Еволюція форм власності прискорює перехід від нижчих форм золотого стандарту до вищих, його крах, розвиток кредитно-паперових грошей, процес одержавлення монетарного золота, фінансово-кредитних інститутів тощо. Процес інтернаціоналізації та розвиток інтегрованої на цій основі капіталістичної власності посилює роль зовнішніх факторів інфляції, породжує т. зв. імпортовану інфляцію. Найважливіші причини і на вищій стадії капіталізму – монополізація економіки (процеси монополістичного ціноутворення), збільшення таких форм державних витрат, як витрати на військові цілі, широке використання дефіцитного фінансування, надмірна кредитна емісія, збільшення армії безробітних, надмірне зростання витрат обігу тощо. Так, ринкові ціни у США перевищують оптові ціни промисловості в 1,7 рази, в країнах Західної Європи – майже у 2 рази. Щодо сфер суспільного відтворення вирішальною в інфляційних процесах є сфера безпосереднього виробництва, зокрема глибокі диспропорції в економіці та ін.

Окремі з цих факторів характеризують розвиток інфляційних процесів в Україні та в інших країнах СНД. Водночас в них існують специфічні причини і, головними з яких є:

• глибока деформація основних пропорцій народного господарства, насамперед співвідношення між групами «А» і «Б». Якщо в СРСР у 1928 частка предметів споживання в загальному обсязі промислової продукції становила 60,5%, то в 1989 – лише 30%. В Україні з 1990 по 1997 частка групи «Б» скоротилася з 30 до 24%, а за деякими оцінками – до 21%. Це означає, що в галузях групи «А» виробляються переважно лише засоби виробництва (верстати, устаткування), а не товари широкого вжитку для населення. Але зайняті там працівники отримують заробітну плату, що збільшує платоспроможний попит населення, який не задовольняється, грошову масу в обігу,
• надмірна мілітаризація економіки. За оцінками західних експертів, СРСР на військові цілі витрачав наприкінці 80-х не 70 (як зазначалося в офіційних джерелах), а майже 250 млрд. крб. До обсягу військових витрат не відносили витрати на виробництво устаткування для військових заводів, на метал, електроенергію, комплектуючі вироби тощо у суміжних галузях (наприклад, на видобування руди для виплавлення металу, що використовувався на військові потреби). Наприкінці 1990 питома вага військової продукції в загальному обсязі машинобудівного комплексу становила 63% (з них 32% – устаткування для військових підприємств) і лише 5% – споживчі товари. На території України після розпаду СРСР залишилося приблизно 30% його військово-промислового комплексу. Надмірні витрати на військові цілі призвели до дефіциту державного бюджету, який і спричинив зростання внутрішнього боргу і випуск в обіг зайвої маси грошей,
• значна монополізація економіки,
• витрати на дотації нерентабельним підприємствам, колгоспам і радгоспам, неефективне будівництво. Загалом в Україні у 1994 понад 900 промислових підприємств були монополістами у виробництві понад 2365 найважливіших видів промислової продукції і випускали понад 35% її загального обсягу. Водночас 185 підприємств були єдиними виробниками 840 видів продукції. Окремим комплексом факторів, що спричинив інфляційне зростання цін, було швидке руйнування старої грошово-кредитної і фінансової системи та запізніле формування нової, до того ж малоефективної, розладнання системи безготівкових розрахунків, надмірний податковий прес, політика «дешевих» грошей НБУ на початку 90-х та ін. Специфічна для України причина поширення інфляції в 1992-94 – економічно недостатньо обґрунтовані постанови Верховної Ради, які збільшували дефіцит державного бюджету (у 1992 видатки з державного бюджету на 697 млрд. перевищували його доходи), а нічим не забезпечена емісія грошей становила 1 трлн. 325 млрд. крб., що дорівнювало приблизно 35% ВНП (здоровою фінансово-кредитна система вважається тоді, коли цей показник не перевищує 5%),
• надмірна кількість посередників між виробниками і споживачами. В Україні нерідко між виробником і споживачем налічується до п'яти посередників, через що ціна товару значно підвищується. Зростання інфляції спричиняють значні витрати на управління, необґрунтоване підвищення заробітної плати на багатьох підприємствах, темпи і масштаби якого перевищують темпи зростання продуктивності праці. Причиною інфляції є також надмірна кредитна емісія НБУ. Надані НБУ кредити державним підприємствам та Міністерству фінансів матеріалізуються у вигляді безготівкових грошей на рахунках підприємств і бюджетних організацій. Згодом безготівкові гроші у результаті виплати заробітної плати, певних видів соціальної допомоги, премій тощо перетворюються на готівкові.

Перелічені причини є внутрішніми причинами інфляції.

До зовнішніх причин відносять:

• зростання цін на імпортні товари та послуги. Лише впродовж 1992 ціни на нафтопродукти зросли у 300 разів,
• необґрунтоване встановлення валютного курсу при конвертації валют, зокрема завищений курс гривні при її впровадженні в 1996, доларизація української економіки та ін.

Розрізняють три види інфляції:

• «повзучу» – ціни зростають повільно (до 5% на рік),
• «галопуючу» – ціни зростають за рік на 10% і більше,
• «гіперінфляцію» – ціни зростають на 1-2% щодня.

МВФ допускає 40-відсотковий рівень інфляції і 2-відсотковий дефіцит держбюджету впродовж року.

В Україні у 1992 ціни зростали щомісяця в середньому на 170% що свідчить про супергіперінфляцію, а в 1993 – приблизно на 3% щодня. В історії окремих країн траплялися стрімкіші темпи інфляції. Так, у Німеччині після Першої світової війни інфляція сягала сотень тисяч відсотків, а заробітну плату виплачували двічі на день. Інфляція посилює диспропорції в економіці, дезорганізує господарські зв'язки, призводить до кризи державних фінансів, значно активізує спекуляцію та «тіньову» економіку, корупцію, злочинність, знижує життєвий рівень населення, знецінює його трудові заощадження, підриває стимули до грошових нагромаджень, порушує механізм функціонування фінансово-кредитної системи та ін.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.